ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.04.2024
Просмотров: 24
Скачиваний: 0
Психологічний вплив – це процес цілеспрямованої та результативної взаємодії, в ході якої одна особистість прагне змінити поведінку, настановлення, наміри, ставлення та переконання іншої.
У сучасній психолого-педагогічній літературі немає єдиного підходу до розгляду феноменів впливу в процесі спілкування. Так, окремі дослідники розглядають зазначені феномени як форми впливу в процесі спілкування (Євген Ільїн), інші – як методи впливу (Галина Андреева). Найбільш універсальним та науково обгрунтованим, на нашу думку, є підхід Бориса Паригіна, який розглядає вплив у процесі спілкування крізь призму соціально- психологічних механізмів його реалізації.
Механізми впливу в процесі спілкування – це специфічні соціально-психологічні явища, що виникають у процесі взаємодії людей та безпосередньо впливають на ступінь і ефективність їхньої комунікативної, інтерактивної та перцептивної активності, адекватність взаєморозуміння, характер і можливість подальшої взаємодії.
Аналіз класичних і сучасних літературних джерел дає можливість виокремити такі соціально-психологічні механізми впливу в процесі спілкування: переконування, примушування, навіювання, заражування, паніка, наслідування, мода, чутки, критика.
Розкриємо суттєві особливості кожного з вище перелічених механізмів.
Переконування – механізм соціально-психологічного впливу, який включає систему доведень, що вибудувані за законами формальної логіки та обгрунтовують висунуту особистістю тезу. Ефективне переконування призводить до прийняття й подальшого включення нових фактів до сформованої системи поглядів і переконань, до певної трансформації світогляду та мотиваційних засад поведінки. Переконування базується на осмисленому прийнятті людиною будь-яких відомостей або ідей, на на основі їх аналізу та оцінювання. Як правило, переконування вимагає великих затрат часу й використання різноманітних ораторських прийомів. Механізм переконування вважається основним у науковій полеміці, а також у навчально-виховному процесі.
Переконування може виконувати такі функції: інформаційну, критичну й конструктивну. Залежно від особистості об'єкта їхня значущість є різною. Інформаційна функція залежить від ступеня поінформованості реципієнта стосовно предмета (проблеми, питання) впливу. Критична функція полягає в оцінюванні поглядів, думок, стереотипів та ціннісних орієнтацій об'єкта. Особливо важлива роль даної функції простежується в суперечках, дискусіях тощо. Конструктивна функція проявляється у формуванні в об'єкта нових поглядів, підходів і установок.
Цілеспрямоване переконування базується на заздалегідь побудованій стратегії. На основі використання подібних стратегій деякі сучасні дослідники іноді намагаються довести заздалегідь абсурдні речі. Наприклад, лікар у білому халаті, віддаляючись від нас, поступово перетворюється на чорну крапку; при цьому ми бачимо чорну крапку, а лікар, дивлячись на свій халат, бачить білу тканину. Перебуваючи на вулиці вдень, ми бачимо чорні віконні прорізи на фасадах будинків, а в той самий час люди, які знаходяться в цих будинках, бачать світлі стіни та стелі.
Переконування може бути реалізовано у формі прохання, пропозиції (рекомендації/поради), похвали, підтримки, втіхи тощо.
Примушування – механізм Соціально-психологічного впливу, який передбачає насильство над волею особистості або соціальної групи шляхом застосування певних санкцій. Це несанкціоноване застосування насильства до особи чи групи, яке здійснюється з метою домогтися вчинення нею чи ними всупереч їхній волі негативних, а часто і суспільно небезпечних дій. Розрізняють фізичне та психічне примушування.
Прикладом психічного примушування можуть бути дії та поведінка людини під час або після гіпнотичного стану.
Соціально-психологічна сутність примушування дещо близька до механізму переконування. В обох випадках завдання комунікатора полягає в тому, щоб реципієнт прийняв його пропозицію. Як під час переконування, так і під час примушування, суб'єкт обґрунтовує свою точку зору за допомогою доказів. Головна особливість методу примушування, порівняно з переконуванням, у тому, що основні аргументи, за допомогою яких обґрунтовується певна теза, потенційно містять негативні санкції для об'єкта який співвідносить можливі негативні наслідки зі своєю системою ціннісних орієнтацій.
Примушування може бути реалізовано у формі наказу, вимоги, заборони, погрози тощо.
Навіювання (сугестія) – механізм соціально-психологічного впливу на психічну сферу особистості, пов'язаний зі звуженням свідомості та зниженням рівня критичності під час сприйняття й реалізації навіюваного змісту, відсутністю цілеспрямованого й активного його розуміння, розгорнутого логічного аналізу й оцінки у співвідношенні з минулим досвідом і актуальним станом суб'єкта. Змісту свідомості, сформованої на основі механізму навіювання, надалі притаманний нав'язливий характер, він не піддається осмисленню й корекції, ставши сукупністю навіяних настановлень. Навіювання є компонентом повсякденного людського спілкування, але може виступати і як спеціально організований вид комунікації, що передбачає некритичне сприйняття переданої інформації, трансформацію наявних переконань. Як переконування, так і примушування іноді можуть бути реалізовані через механізм навіювання.
Навіювання може бути прямим та опосередкованим. Воно може здійснюватися у формі гетеросугестії (впливу з боку) і аутосугестії (самонавіювання). Об'єктом гетеросугестії (сугерендом) може висіупати як окрема особистість, так і група, соціальна спільнота (феномен масового навіювання). Суб'єктом гетеросугестії (сугестором) може виступати особистість, соціальна група, засоби масової інформації. Аутосугестія передбачає об'єднання в одній особі сугестора й сугеренда. Навіювання досягається за допомогою використання вербальних і невербальних засобів. На навіюванні частково засновано вплив деяких засобів масової інформації, реклами, моди, звичаїв, віри. Навіювання широко застосовується у психотерапії для корекції психічних і психосоматичних станів людини.
Прикладом гетеросугестії може бути настанова: "З цього моменту, після того як ми все обговорили, Ви можете вільно й без опасінь заводити нові знайомства з молодими особами протилежної статі...". Прикладом же аутосугестії є настанова: "Я помітив, що протягом минулого тижня було кілька випадків, коли мої слова в розмові були сприйняті хибно. Я усвідомлюю і розумію, що причинами подібного сприйняття є мої занепокоєння, тривожність і певна нервозність. Сподіваюся, що я маю здібності їх подолати..."
Заражування – механізм соціально-психологічного впливу на особистість, заснований на неусвідомлюваній, мимовільній схильності людини до сприйняття психічних станів і поведінки інших людей. Заражування здійснюється за допомогою передачі іншій особі певних настановлень, що мають великий емоційний потенціал. Заражування виникає на основі духовних і матеріальних потреб людини, інтересу до інших людей, їхнього способу мислення, характеру, схильностей, захоплень, вчинків. Перебуваючи у великій масі людей, особа може мимоволі перейняти її стан, намір, емоційну оцінку події тощо. Позитивний приклад дії заражування можна прослідкувати в навчально-виховному процесі. Воно виступає першою фазою психологічної готовності учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності, сприяє досягненню успішності, формуванню позитивного соціально-психологічного клімату.
Заражування реалізується через інтегративну й експресивну функції. Перша використовується для посилення монолітності групи, друга пов'язана зі зняттям психічної напруженості. Експресивна функція заражування яскраво проявляється на видовищних заходах. Вплив механізму заражування можна також спостерігати у вдалому використанні жарту. У цьому випадку посмішки, сміх, веселий настрій швидко передаються в середовищі присутніх людей, створюючи в них мажорний настрій. Заражування має різну ефективність залежно від особистісних і ділових рис об'єкта (наприклад, стриманість, високий рівень суб'єктивного контролю тощо). Заражування завжди успішно використовувалося засновниками різних релігійних течій і конфесій. У цьому випадку певний емоційний стан легко поширюється серед тих, хто прийшов на релігійне зібрання. Це робить їх більш навіюваними та керованими.
Паніка – механізм соціально-психологічного впливу на психічний стан особистості, пов'язаний із несвідомим, нестримним страхом, викликаним дійсною чи уявною небезпекою, який охоплює людину чи багатьох людей та характеризується неконтрольованим прагненням уникнути небезпечної ситуації. Паніка виникає в масі людей у вигляді певного емоційного стану, що є наслідком або дефіциту інформації про потенційну страшну чи незрозумілу новину, або надлишку цієї інформації. Так, практика життя доводить, що відсутність уявлення про реальну небезпеку часто призводить до необдуманих дій. Таким чином, паніка призводить до наслідків, що значно перевищують шкоду, яка могла б бути завдана реальними причинами паніки.
Прикладом паніки можуть слугувати політичні події 2004– 2005 pp., коли під час "Помаранчевої революції" серед людей почала поширюватися інформація про "готові до бою танки й гармати під Києвом" і можливу стрілянину.
Наслідування – механізм соціально-психологічного впливу, що пов'язаний із самостійним та добровільним копіюванням дій, сприйнятих у процесі спостереження за іншими. Під час наслідування об'єкт впливу за власною ініціативою починає слідувати за ходом думок або вчинків суб'єкта, який впливає на нього. При цьому сам суб'єкт часто навіть не знає про це. Подібні випадки є прикладом ненаправленого впливу. Проте можуть бути ситуації, коли суб'єкт впливу, бажаючи стати прикладом, вимагає від іншого індивіда наслідування своїх дій, світогляду. Викликане таким чином наслідування є результатом спрямованого впливу. Наслідування виявляється в повторенні однією людиною вчинків, жестів, інтонацій і навіть у копіюванні певних рис характеру іншої людини, що стає для неї прикладом чи зразком. Воно також може бути довільним і мимовільним. У першому випадку індивід свідомо ставить перед собою завдання наслідування обраного зразку, в другому – робить це, не замислюючись. Результатом мимовільного наслідування є засвоєння об'єктом впливу неосвоєних ним раніше зразків активності, що транслюються йому суб'єктом впливу. Якщо зазначені зразки активності змінюють особистісні характеристики об'єкта впливу, то виникає феномен ідеальної представленості особи суб'єкта впливу в його об'єкті. У різні вікові періоди наслідування відіграє різну роль у житті людини. Так, якщо дитина в ранньому дитинстві, як правило, просто відтворює зовнішні дії та словесні реакції дорослих, то вже в дошкільному віці наслідування вчинків дорослих включає складне внутрішнє перероблення отриманих зразків. Учень молодших класів молодших класів школяр починає копіювати й переймати особистісні якості дорослих, а в середньому шкільному віці, коли в центрі уваги підлітків з'являються їхні однолітки, наслідування дорослих поступово витісняється взаємонаслідуванням. У юнацькому віці основну роль у
Уникнення. Коли людина ігнорує конфліктну ситуацію, удає, що її не існує, не вживає ніяких заходів - така стратегія правомірна. Але буває й так, що невтручання може призвести до ескалації конфлікту, оскільки проблема не вирішується, а інтереси учасників конфлікту залишаються незадоволеними. Внаслідок невтручання проблема, яку можна було вирішити, залишається і перетворюється на таку, яку вже неможливо розв'язати. Гасло - "моя хата скраю".
Суперництво дає змогу домогтися необхідного результату, стимулює розвиток, сприяє прогресу. Сторона конфлікту, що застосовує стиль суперництва, покладається на силу для забезпечення своєї переваги, намагається нав'язати іншим свій варіант вирішення спірних питань. Власна перемога бачиться як поразка суперника. На переговорах використовуються слабкі місця в його аргументації. Гасла - "сильний завжди має рацію", "переможців не судять" тощо.
Пристосування. Вчинки можуть демонструвати добру волю й служити позитивною поведінковою моделлю для опонентів. Нерідко вчинки стають переломним моментом у напруженій ситуації, що змінює її проходження на позитивне. Така стратегія дає змогу зберегти ресурси для сприятливіших моментів.
Компроміс. Пошуки балансу, взаємних поступок, угамування суперечностей і підкреслення спільності інтересів. Іноді компроміс допомагає прийняти певне рішення. Гасло - "краще маленька рибка, ніж великий тарган".
Співробітництво. Орієнтація на найповніше задоволення інтересів усіх учасників конфліктної ситуації. У процесі співробітництва суперечності відверто обговорюються, спільно з іншою стороною наполегливо шукаються шляхи та засоби погодження спірних питань. Виявляються приховані інтереси, відшукуються резерви та ресурси для їхнього задоволення. Гасло - "один розум добре, а два - краще".
Змагання − прагнення наполягти на своєму шляху відкритої боротьби за свої інтереси, прийняття жорсткої позиції непримиримого антагонізму в випадку відпору. Використання влади, примусу, тиску, використання залежності партнера. Тенденція сприймати ситуацію як питання перемоги або поразки
Психологічна сумісність — характеристика тривалої взаємодії поміж двома та більше індивідами, коли прояви властивих цим індивідам рис характеру не призводять до істотних протиріч, які неможливо вирішити без зовнішнього втручання.
Хоча термін «психологічна сумісність» широко використовується у соціологічній та психологічній (та навіть частіше — у популярних книжках), досі не створено загальної теорії психологічної сумісності. Попри те, можна відмітити дослідження у цьому напрямку. Наприклад, існують Тест міжособової сумісності Т.Лірі, гіпотеза Г. Ю. Айзенка про сумісність темпераментів, гіпотеза Акоффа та Емері про сумісність установок, методика ДМО Л. М. Собчик та ін. Спробою створити таку теорію можна було б назвати соціонику (а точніше, соціонічну теорію інтертипних стосунків), однак треба помітити, що соціонічну методологію критикували за істотні недоліки.
