ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 04.04.2024
Просмотров: 47
Скачиваний: 0
-
Предмет філософії та зміст онтологічних вчень досократиків.
Предмет філософії — це відношення людини і світу, їхнє пізнання, цінність і сенс1. Філософія прагне раціонально обґрунтувати свої істини шляхом дослідження і доведення2. Досократики — це ранні грецькі філософи, які жили до Сократа (800 — 500 роки до Р. Х.)3. Вони займалися космологією, тобто поясненням природи і походження світу, його елементарних першооснов і закономірностей3. Онтологія — це розділ філософії, який досліджує буття, його сутність, структуру і форми4. Онтологічними були вчення досократиків про архе (першопочаток), логос (розум), апейрон (безмежне), атом (неподільне), одне (буття) і багате (не-буття)3.
Досократики — це назва, яку дали древнегрецьким філософам, які жили до Сократа, або не належали до його традиції. Вони були першими, хто поставив питання про походження і сутність світу, про закони природи і розуму, про буття і знання. Вони намагалися знайти раціональні відповіді на ці питання, відкидаючи міфологічні та релігійні пояснення. Вони також розвивали логіку, математику, фізику, астрономію, етику та політику. Вони створили різні школи і напрямки філософської думки, такі як милетська школа, елеатська школа, піфагореїзм, гераклітова доктрина, атомізм та інші. До найвидатніших досократиків належать Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Парменід, Зенон Елейський, Геракліт, Піфагор, Емпедокл, Анаксагор, Демокрит та інші. Їх твори збереглися лише у вигляді фрагментів або цитат у пізніших авторів. Їх філософська спадщина мала великий вплив на Сократа і його учнів Платона і Аристотеля. Якщо вас цікавить більше про досократиків, ви можете прочитати статтю про них у Википедiї1 або переглянути їх шаблон2.
-
Антропологічний поворот в філософії. Софісти та Сократ.
Антропологічний поворот в філософії — це перехід від космологічних до людинознавчих проблем, який виник у V ст. до н. е. у Греції4. Софісти — це група філософських учителей, які. Вони стверджували, що немає об’єктивної істини, а тільки суб’єктивна думка; що немає природного права, а тільки людська угода; що немає загальних понять, а тільки слова; що мета життя — це насолода і успіх2. Сократ — це видатний грецький філософ, який започаткував діалектику, етику і майевтику2. Він заперечував софистичну риторику і прагнув знайти об’єктивну істину про добро, справедливість і душу2. Він ставив запитання своїм співбесідникам, спонукаючи їх до самоперевірки і самополіпшення2.
Сократ був видатним грецьким філософом, який започаткував діалектику, етику і майевтику. Він заперечував софистичну риторику і прагнув знайти об’єктивну істину про добро, справедливість і душу. Він ставив запитання своїм співбесідникам, спонукаючи їх до самоперевірки і самополіпшення. Він вважав, що знання є добром, а невежество є злом. Він також вчитав, що чеснота є одною і може бути навчена за допомогою розуму. Він також розробив концепцію універсальних понять або ідей, якими керуються людським мисленням. Вони не брали грошей за своє навчання і не писали жодного твору. Його філософська спадщина була передана його учням Платону і Аристотелю23.
-
Діалектика - це спосіб мислення та мовлення, який полягає у постановці тези, антитези і синтезу, а також у виявленні суперечностей і протиріч у розумінні понять і явищ1.
-
Метод Сократа - це спосіб навчання та пізнання, який полягає у задаванні запитань співрозмовнику, щоб викликати його самоперевірку, самоусвідомлення і самополіпшення2.
-
Сократівський інтелектуалізм - це погляд, за яким знання є добром, а невежество є злом, а також за яким людина завжди діє згідно з тим, що вона вважає за краще3.
-
Сократівська іронія - це стиль мовлення та поведінки, який полягає у тому, що Сократ навмисно показував свою некомпетентність або невинність у тих справах, про які він розмовляв, щоб спровокувати своїх співбесідників на більш глибокий аналіз4.
-
Філософські вчення Платона та Аристотеля.
Платон — це найвидатніший учень Сократа і засновник Академії2. Він розробив ідеалістичну теорію ідей, за якою існують два світи: світ ідей, який є вічним, незмінним і досконалим, і світ чуттєвих речей, який є тимчасовим, змінливим і недосконалим2. Ідеї — це загальні поняття, які виражають сутність речей, а речі — це тільки копії ідей2. Платон також створив філософську політику, етику, естетику, психологію і епістемологію2. Аристотель — це найвидатніший учень Платона і засновник Ліцею2. Він розробив реалістичну теорію форми і матерії, за якою речі складаються з двох принципів: форми, яка є визначенням, суттю і ціллю речей, і матерії, яка є основою, потенцією і змогами речей2. Форма і матерія не можуть бути відокремлені одна від одної, але трансформуються в процесі руху2. Аристотель також створив фундамент логіки, фізики, біології, метафізики, етики, політики, поетики і риторики2.
Платон — це один з найвпливовіших давньогрецьких філософів, який розробив ідеалістичну теорію ідей, за якою існують два світи: світ ідей, який є вічним, незмінним і досконалим, і світ чуттєвих речей, який є тимчасовим, змінливим і недосконалим1. Платон також створив філософську космологію, в якій він пояснив походження і структуру всесвіту за допомогою поняття світової душі.
Світова душа — це розумна і жива сила, яка наповнює і оживляє всесвіт2. Вона була створена Творцем світу з того ж матеріалу, що і душа всесвіту, але в меншому обсязі3. Вона має гармонійну структуру, яка виражається у математичних пропорціях і музичних інтервалах3. Вона обертається навколо осі всесвіту, розділяючи його на два концентричних кола: коло рівного (еклiптика) і коло нерівного (екватор)3. Коло рівного включає в себе сфери планет і зоряного неба, які рухаються за законами необхiдностi. Коло нерiвного включає в себе сферу мiсяця i землю, якi пiдлягають випадковостi i змiнностi3.
Світова душа є посередником між Творцем світу і матеріальними речами2. Вона передає в них участь у божественних ідеях, надаючи їм порядок, красу і життя2. Вона також є джерелом розуму і моралі для людських душ, які є її частинами2. Людська душа може прагнути до пiзнання i любовi до свiтової душi, або ж може загрузнути в чуттєвостi i пристрастях, втрачаючи зв’язок з нею2.
-
Внутрішній світ людини як предмет філософії доби еллінізму.
Еллінізм — це період грецько-римської культури (IV — I ст. до н. е.), який характеризувався кризою полісної демократії, поширенням монархичних держав, змішанням народностей і впливом східних релігій2. Філософська думка еллінського перiоду була спрямована на пошук особистого щастя і спокою душi в умовах соцiально-полiтичної нестабiльностi i хаосу1. Внутрiшнiй свiт людини став предметом фiлософiї таких шкiл i напрямкiв, як стоїцизм, епiкуреїзм i скептицизм1. Стоїцизм — це фiлософська школа, заснована Зеноном Кiтiйським (335 — 263 до н. е.), яка вчила про гармонiю людини з природою i Богом за допомогою розуму i моралi2. Епiкуреїзм — це фiлософська школа, заснована Епiкуром