ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.04.2024
Просмотров: 119
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
2. 1. Період Першої світової війни (1914-1918 рр.)
2. Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)
3. Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)
4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)
5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)
Тема: Розвиток країн Африки в 20-30-ті роки.
Тема: Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки.
2. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північ-но-Східного Китаю
Запитання та завдання:
-
В чому полягала необхідність переходу до НЕПа.
-
В чому відмінність НЕПа від «военного комунізму».
-
Наслідки НЕПа.
-
Причини відмови від НЕПа.
Словникові слова: продподаток, кооперація.
Рекомендована література:
Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.
Всемирная история: Итоги первой мировой войны / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.
Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000
Рожик М.Е. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.
Страници истории Советского общества. М, 1991.
Тема: Створення СРСР.
Процес утворення СРСР був складним і суперечливим. Ще у роки громадянської війни фактично склався військово-політичний союз радянських республік. Улітку 1919 р. з ініціативи України ВЦВК РРФСР видав декрет "Про об'єднання Радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби із світовим імперіалізмом". Визнаючи незалежність і право республік на самовизначення, було вирішено об'єднати їхні господарські, фінансові та залізничні організації. Було створено спільну військову організацію республік. У вересні та грудні 1920 р. РРФСР уклала союзні договори з Азербайджанською та Українською Радянськими республіками, а у 1921 р. з Білоруською, Вірменською, Грузинською республіками. Латвія і Литва у цей час стали суверенними державами. До РРФСР тяжіли дві народні республіки в Середній Азії: Бухарська і Хорезмська.
Традиційні економічні зв'язки і регіональна спеціалізація в межах загальноросійської економіки створювали певні передумови для об'єднання. У національних республіках різними шляхами більшовики встановили свою владу. Ідентичність політичних систем також сприяла об'єднанню.
Проектів створення Союзу було декілька. Перший було запропоновано наркомом у справах національностей Й. Сталіним. Він підготував проект резолюцій, що передбачав входження України, Білорусії, закавказьких республік до складу РРФСР на правах автономії. План дістав назву автономізації. Керівництво Грузії вважало, що республіки повинні зберегти атрибути самостійності й незалежності та будувати свої відносини на договірних засадах. Фактично ця пропозиція означала створення конфедерації радянських республік. Ленін вважав, що майбутній союз має будуватися на федеративних засадах, де РРФСР буде рівною за правами та обов'язками з іншими республіками. Проект автономізації він відкидав як такий, що утискає права республік, а в створенні конфедерації вбачав недостатній рівень об'єднання.
Створенню Союзу РСР передували з'їзди Рад України, Білорусії, Закавказзя й РРФСР, де було прийнято рішення про необхідність об'єднання в Союз на рівноправних засадах.
29 грудня 1922 р. у Кремлі відбулася конференція уповноважених представників — делегацій національних республік, що затвердила проекти Декларацій про утворення СРСР і проект Союзного Договору. Ритуал підписання було призначено на 30 грудня 1922 р. Перший Загальносоюзний з'їзд Рад відкрився об 11 годині в Андріївській залі у Кремлі. На ньому було прийнято Декларацію й Договір про утворення СРСР. Сталін запропонував прийняти ці документи без обговорення, але за пропозицією Фрунзе вони були прийняті загалом і відправлені на доопрацювання. Остаточна ратифікація документів відкладалася до II З'їзду Рад. На І з'їзді було обрано ЦВК СРСР на чолі з М. Калініним і СНК СРСР на чолі з В. Леніним.
II З'їзд Рад, що відбувся в січні 1924 р., прийняв Конституцію СРСР, яка закріпила створення нової держави, але ані Декларація, ані Договір на ньому не приймалися.
Запитання та завдання:
-
В яких умовах відбувалось підписання союзної угоди.
-
Яким став характер новоствореної держави.
-
В чиїх політичних інтересах був створений Радянській Союз.
Тема: Радянська модернізація 30-х років.
План:
-
Тоталітарний характер сталінського режиму.
-
Форсована індустріалізація.
-
Примусова колективізація.
-
Суспільно-політичне життя в 30-х роках.
1. 21 січня 1924 р. Леніна не стало. Однак боротьба за владу почалася ще задовго до його смерті. Основними суперниками у ній виступали Й. Сталін і Л. Троцький. Серйозні зіткнення між ними почалися 1923 р. За умов кризи "ножиць цін", коли ціни на сільгосппродукцію впали, а на промислові товари продовжували залишатися високими, Троцький бачив вихід у проведенні політики "первісного соціалістичного накопичування". Він пропонував створити систему примусової праці у містах та на селі, обкласти заможних селян надподатком для найшвидшого отримання коштів для промислового будівництва. Всередині самої партії Троцький очолив "ліву опозицію", що різко критикувала бюрократизацію партійного апарату та спроби Сталіна зосередити всю повноту влади в своїх руках.
Сталін набув собі спільників в особі впливових членів керівництва РКП (б) — Л. Каменева і Г. Зінов'єва; усі разом вони намагалися не допустити піднесення Троцького. На XII з'їзді РКП (б) у квітні 1923 р. тріумвірат Зінов'єв-Каменєв-Сталін досяг успіху в своїй закулісній діяльності. Настав час розтрощити Троцького. Кампанію вони розпочали з надзвичайною обережністю — почасти тому, що Зінов'єв і Сталін вже, певно, не довіряли повністю один одному. 15 грудня Сталін у своїй статті, що була опублікована в "Правді", виступив з різкими випадами проти опозиції й на адресу особисто Троцького. Це було сигналом для розв'язування кампанії шельмування Троцького у низці виступів і статей, авторами яких були Зінов'єв (котрий, певно, і вигадав термін "троцькизм"), Каменєв, Бухарін та менш відомі діячі партії. В січні 1925 р. позицію Троцького було засуджено на пленумі ЦК ВКП (б), його було усунуто з поста військового наркома, який обійняв М. В. Фрунзе.
1925 р. сформувалася "нова опозиція", яку очолили Каменєв і Зінов'єв. Опозиція спиралася на підтримку однієї з найбільших парторганізацій в країні — Ленінградської. "Нова опозиція" виступила проти монополізації Сталіним права на "ленінську спадщину", його гасла про можливість побудови соціалізму в окремо взятій країні та перемогу соціалізму в ній за відсутності світової соціалістичної революції.
Сталін на той час мав уже значну владу і вплив у партії і під гаслом "захисту ленінізму" розправлявся зі своїми черговими супротивниками. За ним йшла більшість членів партії. Лідерів опозиції усунули від партійного і державного управління, керівництва Комінтерном. Ленінградську обласну партійну організацію очолив С. М. Кіров (січень 1926 р.). Останній виступ опозиції відбувся в 1927 р. — "платформа 83". На XV з'їзді ВКП (б) (2-19 грудня 1927 р.) було завершено розгром троцькістсько-зінов'євської опозиції. На початку 1928 р. Троцького та ще декількох опозиціонерів було вислано до Алма-Ати. Згодом Троцького вислали з країни до Туреччини.
Проти своїх політичних супротивників Сталін використав адміністративні засоби, звинувачуючи їх в антидержавній діяльності. Генеральний секретар ЦК ВКП (б) спирався на підтримку органів безпеки, армії, партійного апарату. Сталіну вдалося знищити залишки внутрішньопартійної демократії й поступово затвердити свою особисту владу в партії і в країні. 1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна в боротьбі за владу. Цей рік був початком затвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.
В основі цього явища було закладено безліч причин: відсутність традицій політичної демократії в країні; низький рівень політичної культури населення; готовність до безмовної покори; поступове зрощування партійного і державного апаратів; монополізм політичної влади в руках однієї партії; різка деінтелектуалізація керівництва ВКП (б); переростання диктатури класу в диктатуру партії; гранично централізована система управління економікою.
2. У 20-ті роки Радянська Росія продовжувала відставати в промисловому розвитку від країн Заходу. Назріла необхідність створення потужної важкої промисловості й техніко-технологічної перебудови всього народного господарства. Голова Раднаркому О.Риков виступав за збалансований розвиток сільського господарства і промисловості. Л. Троцький вимагав здійснення надіндустріалізації, що передбачало високі темпи розвитку промисловості у найкоротший термін за рахунок сільського господарства. Більшість керівництва підтримала Рикова, але вже з 1928 р. Сталін розпочав політику надзвичайних заходів щодо селянства й прискорених темпів розвитку індустріалізації.
У грудні 1927 р. XV з'їзд РКП(б) проголосив курс на прискорення індустріалізації. За розробленим і затвердженим 1929 р. першим п'ятирічним планом обсяг промислового виробництва протягом трьох років мав зрости на 37,7%. Перехід до індустріалізації відбувався водночас із запровадженням нового господарського механізму, цілком протилежного ринковій економіці, що полягав у адміністративно-командних методах керівництва та директивному плануванні.
З початку І п'ятирічки керівництво СРСР розпочало пошуки нових засобів інтенсифікації праці робітників, насамперед шляхом організації масового виробничого змагання. Ударну працю керівництво бажало перетворити на норму. ЦК ВКП (б) 9 травня 1929 р. прийняв постанову "Про соціалістичне змагання заводів і фабрик".
Одним із показників затвердження командно-адміністративної системи в народному господарстві була його надцентралізація, що особливо було помітно в управлінні. Промисловість союзних республік перейшла у підпорядкування Москви, а самі республіки виявилися фактично позбавлені самостійності. Справжня картина розвитку країни ретельно приховувалася. За підсумками І п'ятирічки політбюро своїм рішенням від 1 лютого 1933 р. заборонило всім відомствам публікувати будь-які цифрові дані. Країні запропонували версію Сталіна: п'ятирічку виконано за 4 роки й 3 місяці, а важка промисловість досягла рівня 108%. Нові виробництва, інфляція, підвищення цін сприяли збільшенню "валу", однак темпи розвитку промисловості впали з 23,7% в 1928 р. до 5% в 1933 р. Разом з тим країна зробила великий крок уперед. Було введено до ладу гіганти промисловості: Дніпрогес, Туркестансько-Сибірську залізницю (Турксіб), тракторні заводи в Харкові та Челябінську, автомобільні заводи в Москві та Нижньому Новгороді, металургійні комбінати в Магнітогорську й Кузнецьку, "Запоріжсталь" та ін. Проте планові показники п'ятирічки не було виконано практично за всіма напрямками. II п'ятирічка, розрахована на 1933-1937 рр., продовжувала суперечливі тенденції попередніх років. У директивних планах особлива увага приділялася створенню новітньої технічної бази, завершенню будівництва й освоюванню нових підприємств. На Україні передбачалося ввести до дії гіганти чорної металургії — "Запоріжсталь", "Азовсталь", "Криворіжсталь", великі машинобудівні заводи — Новокраматорський, Харківський турбогенераторний, Луганський паровозобудівний та ін. Всі вони були введені до дії. Приріст промислової продукції намічався 16,5% щорічно. План передбачав програму соціальних перетворень: остаточне витіснення капіталістичних елементів і ліквідацію поділу на класи, тобто фактично це було продовженням військово-комуністичного штурму.
II п'ятирічка була важливим етапом індустріалізації. За 1933-1937 рр. було введено до дії 4500 підприємств, досить швидко розвивалися легка й харчова галузі промисловості. Як і раніше, сталінське керівництво фальсифікувало підсумки розвитку країни в 1933-1937 рр. Проаналізувавши 46 найважливіших показників II п'ятирічки, дослідники дійшли висновку, що тільки по десяти з них завдання було виконано. Рівень фактичного виконання плану не перевищував 70-77%. Держава дедалі частіше використовувала інструменти примусу щодо своїх громадян. Згідно із законом від 15 листопада 1932 р. неявка на роботу без поважних причин передбачала негайне звільнення. Спеціальна постанова уряду від 28 грудня 1938 р. дозволяла звільняти з роботи за 20-хвилинне спізнення. Указом від 26 червня 1940 р. встановлювався 8-годинний робочий день при семиденному робочому тижні; самовільне залишення підприємства каралося позбавленням волі до 4 місяців, прогул — до 6 місяців. Випуск неякісної продукції за указом від 10 липня 1940 р. класифікувався як прояв шкідництва. Такими засобами формувалася дисципліна в країні та на виробництві.
3. Ще у 1917-1920 рр. виникли перші колгоспи. Це було наслідком об'єднання селянських господарств за активного сприяння держави. Залежно від міри усуспільнення колективні господарства поділялися на кілька типів: ТОЗи, артілі, комуни. Після згортання непу колгоспи були вкрай необхідні тоталітарному режиму, бо вони надавали можливість досить легко поповнювати державний бюджет.
На початку 1928 р. вибухнула "криза хлібозаготівель", і Сталін висунув гасло суцільної колективізації. За першим п'ятирічним планом в СРСР намічалося об'єднати у колгоспи 18-20% селян, а в Україні — 30%. Гасло суцільної колективізації було офіційно проголошене на листопадовому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП (б), на ньому ж були засуджені будь-які спроби відхилення від генеральної лінії партії. Перед скликанням пленуму було здійснено "чистку партії", внаслідок якої 11,7% комуністів втратили партійні квитки. Так забезпечувалася єдність партії в період "вирішальних боїв". Країна і партія взяли курс на здійснення "великого переламу" — надіндустріалізацію, прискорену колективізацію й культурну революцію.
Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби, позбавлення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов'язкові постачання державі за значно нижчими цінами, ніж ринкові; розкуркулення, тобто вилучення зі сфери сільськогосподарського виробництва, позбавлення громадянських прав і виселення до Сибіру тих селян, що чинили опір насильницькій колективізації. Під час подорожі Сталіна до Сибіру в січні 1928 р. ним було висунуто пропозиції відносно прискорення темпів колективізації, що носили директивний характер. Вони зводилися до такого: зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами; в разі відмови куркулів підкоритися притягати їх до судової відповідальності та конфіскувати хлібні надлишки на користь держави з тим, щоб 25% конфіскованого збіжжя розподіляти серед селян-до-нощиків. Стаття 107 передбачала позбавлення волі терміном на 5 років з повною або частковою конфіскацією майна за спекуляцію збіжжям. Сталін же пропонував застосовувати статтю до тих, хто збіжжя не продає взагалі. Починалося насильницьке вилучення збіжжя у селян.