ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 22.04.2024
Просмотров: 211
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
2. 1. Період Першої світової війни (1914-1918 рр.)
2. Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)
3. Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)
4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)
5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)
Тема: Розвиток країн Африки в 20-30-ті роки.
Тема: Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки.
2. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північ-но-Східного Китаю
Отримавши ультиматум, сербський уряд в першу чергу звернувся за допомогою до Росії. Водночас розпочалася евакуація Белграда, розташованого на австро-сербському кордоні, а 25 липня в Сербії було підписано указ про мобілізацію. Сербську відповідь на австрійський ультиматум було передано австрійському посланцеві 25 липня о 5 годині 50 хвилин вечора, за десять хвилин до крайнього строку. Сербія приймала всі умови, окрім однієї: вона не погоджувалась на участь австрійської поліції в розслідуванні на території Сербії сараєвських подій, посилаючись на те, що це суперечить сербській конституції. Проте, це було використано як формальний привід для розриву дипломатичних стосунків, і о 6 годині 10 хвилин австрійське посольство у повному складі вирушило на вокзал з метою залишити Белград. Того ж вечора було підписано наказ про часткову мобілізацію австрійської армії, а 28 липня Австро-Угорщина оголосила Сербії війну.
3. Ще 24 липня, як тільки став відомим зміст австрійського ультиматуму, в Росії розпочалися попередні приготування до мобілізаційним заходів. 30 липня військовий міністр, міністр іноземних справ та начальник генерального штабу переконали царя Миколу II в необхідності мобілізації. Той погодився. Першим днем мобілізації було призначено 31 липня.
На ці дії німецький уряд ще 29 липня відповів попередженням, що подальші мобілізаційні дії російської армії приведуть до мобілізації в Німеччині. Об 11 годині 40 хвилин 31 липня в Берлині стало відомо про російську мобілізацію. Хоча сама Німеччина у той час була повністю готова до війни, І серпня в країні було оголошено загальну мобілізацію. Німецький посол в Росії о 7 годині вечора того ж дня вручив російському міністрові закордонних справ ноту з оголошенням війни, в якій відповідальність за розв'язування війни було покладено на Росію.
1 серпня стало першим днем світової війни. Проте, за німецькими планами, війну треба було розпочинати на заході, а не на сході. Німецька дипломатія використала штучний привід для оголошення війни Франції. О 6 годині вечора 3 серпня німецький посол в Парижі передав французькому урядові ноту з оголошенням війни. Причина полягала в тому, що нібито французькі літаки порушили нейтралітет Бельгії, літали над німецькими містами Карлсруе та Нюрнберг і скинули бомби на залізничні полотна, а французькі війська в декількох місцях перейшли німецький кордон.
Насправді ж ще 2 серпня німецький уряд направив ультиматум бельгійському урядові з вимогою пропустити війська для ведення воєнних дій з Францією. В разі відмови, говорилося в ультиматумі, Німеччина розглядатиме Бельгію як ворога.
Нейтралітет Бельгії був визнаний міжнародними договорами 1839-го і 1870 рр. і гарантувався іншими європейськими країнами. З серпня Бельгія в спеціальній ноті відкинула німецькі вимоги про пропуск військ і звернулася за допомогою до Великої Британії. 4 серпня німецькі війська вдерлися на територію Бельгії. Британський уряд висунув Німеччині ультиматум, в якому ставилася вимога поважати нейтралітет Бельгії. Берлін нічого не відповів на це. Тоді німецькому послу в Лондоні було оголошено про те, що з 11 години вечора 4 серпня 1914 р. Велика Британія вважає себе у стані війни з Німеччиною. Вступ у війну Британії з її колосальними колоніальними володіннями призвів до того, що війна дійсно стала світовою.
6 серпня Австро-Угорщина оголосила війну Росії, а через декілька днів вона опинилася у стані війни з усіма державами, з якими воювала Німеччина. Таким чином, із ворожих військово-політичних блоків лише одна Італія не вступила у війну. За попередні роки вона налагодила стосунки із Францією й втратила зацікавленість у Троїстому союзі, тим більше, що у неї були гострі територіальні розбіжності з Австро-Угорщиною. До того ж Італія була ослаблена війною в Африці і знову втручатися у велику війну просто не мала сил. З цієї причини Італія проголосила нейтралітет, а потім, у травні 1915 р., після великих територіальних обіцянок Антанти, вступила у війну на її боці.
Японія скористалася з моменту й оголосила війну Німеччині 23 серпня 1914 р., після чого успішно захопила німецькі колоніальні володіння у Китаї. Таким чином, впродовж чотирьох років у війну включилося ще три десятки держав. Усього в Першій світовій війні брало участь 36 країн.
Розроблюючи план війни, німецький генеральний штаб насамперед дбав про те, щоб уникнути одночасного ведення її на двох фронтах — проти Росії й проти Франції.
У серпні 1892 р. начальник німецького генерального штабу генерал фон Шліффен, призначений на цю посаду 1891 р., дійшов висновку, що у війні на два фронти спершу варто домогтися швидкої перемоги над Францією. Це стратегічне рішення було покладено в основу нового плану, згідно з яким Німеччина 1914 р. розгорнула свої сили. В меморандумі Шліффена відбилася доктрина "бліцкригу".
План Шліффена та його крах
План Шліффена, як уже було сказано, виходив з того, що Німеччина повинна розгорнути головні сили проти Франції, обмежившись на сході невеликим заслоном про ти Росії. Конкретно розгортання воєнних сил мало відбутися в обхід укріпленої ділянки кордону від Вердена до Бельфора через Люксембург і Південну Бельгію. Ця ідея стала основою меморандуму Шліффена 1905 р. "Війна проти Франції". Намічалося здійснити наступ на захід від Парижа, притиснути французьку армію до її східних кордонів і швидко розгромити. 1908 р. начальник генерального штабу Мольтке-молодший, який змінив Шліффена, залишив план без змін, зробивши деякі уточнення. Таким чином, Німеччина збиралася розгромити Францію за 6-8 тижнів, використавши широкий наступ через Бельгію в обхід французьких прикордонних укріплень. Проте, ці розрахунки не справдилися.
На початку серпня німецька армія вторглася до Бельгії й натрапила тут на несподіваний для себе жорстокий опір. Одинадцять днів (6-16 серпня) героїчно оборонялися форти міста Льєж; три тижні, набагато повільніше, ніж передбачало командування, німецькі війська просувалися через Бельгію до французького кордону. Залишки бельгійської армії, які 20 серпня мусили здати столицю Брюссель, відійшли до Антверпена, який оборонявся до жовтня.
У Бельгії німці застосували гігантські гармати надзвичайної за своїми руйнівними наслідками сили, які використовувалися при штурмі фортець. На фортецю Льєж 6 серпня вперше було здійснено повітряний наліт, скинете 13 бомб, які призвели до загибелі 9 мирних жителів. У Бельгії вперше було застосовано найбільш варварські методи ведення війни — німці брали в заручники мирних жителів і десятками розстрілювали їх.
21 серпня німці вийшли на франко-бельгійський кордон й розпочали стрімкий наступ на Париж. На кінець серпня їхні війська опинилися в 25 милях від столиці Франції. Президент і уряд 2 вересня покинули Париж і вирушили до Бордо. Німецькі війська вийшли на річку Марна з метою оточити французів. Тут і відбулася перша битва на Західному театрі воєнних дій, що тривала з 5 по 12 вересня. В ній з обох боків взяло участь 1,5 млн. чоловік. Обопільні втрати складали 600 тис. убитими й пораненими.
Німецьке командування виявилося неспроможним координувати дії своїх наступальних сил, що швидко просувалися вперед. Скориставшись із цього, французький головнокомандуючий генерал Жоффр стрімко перекинув свіжі сили з інших фронтів і, знайшовши слабке місце в обороні німецьких військ, завдав контрудару. Маючи значну перевагу над німцями, які до того ж були виснажені тривалим наступом, Жоффр змусив їх починаючи з 9 вересня відходити до річки Ена.
Результатом битви на Марні став остаточний провал "блискавичної війни" — основи плану Шліффена. Ослаблена німецька армія почала зариватися в окопи. Західний фронт, що розтягнувся від Ла-Маншу до швейцарського кордону, на кінець 1914 р. стабілізувався. Армії, що протистояли одна одній, приступили до будівництва земляних та бетонованих укріплень. Широку смугу перед окопами було заміновано й укрито колючим дротом. Війна на Західному театрі всупереч всім планам перетворилася з маневрової на позиційне виснажливе протистояння.
Східний театр воєнних дій у 1914 р.
Інакше розвивалися події на Східному театрі, де сторони застосували тактику швидких маневрових дій. Російська армія була змушена розпочати наступ на Східну Прусію на відчайдушне прохання про допомогу з боку своєї союзниці Франції, коли німецькі війська рвалися до Парижа. Східно-Пруська операція для російських військ виявилася невдалою через неузгодження дій 1-ї та 2-ї російських армій. Новий командувач німецькими військами генерал Гіндербург, використовуючи розгалужену систему залізниць, оточив ударні сили 2-ї російської армії, розгромив їх і примусив російські війська в середині вересня залишити Східну Прусію. Наступ російських армій під командуванням генерала Брусилова в Галичині та на Буковині був, напроти, вдалим. Битва в Галичині відбувалася одночасно з .битвою у Східній Прусії у вересні 1914 р. Російські війська в перші дні наступу (битва тривала з 5 серпня по 13 вересня 1914 р.) відкинули австрійські війська від Львова, а потім змусили їх покинути територію Галичини. Австрійці залишили лише сильний гарнізон в обложеному росіянами Перемишлі. Вони втратили 400 тис. чоловік, в тому числі 100 тис. полоненими; російські війська — 230 тис.
Бойові дії на Балканах та на Кавказі у 1914 р.
На Балканському фронті бойові дії відбувалися між Австро-Угорщиною та Сербією і Чорногорією. Спочатку тут було 3 австрійські армії — 2, 5, 6-та, але з початком воєнних дій між Росією та Австро-Угорщиною в Галичині остання змушена була терміново перекидати 2-у армію на Російський фронт. Сербія розгорнула свої збройні сили у складі чотирьох армій, на допомогу їй прийшла чорногорська армія. Мужні сербські та чорногорські народи, які прекрасно знали місцеві умови й поєднували боротьбу польових військ з партизанськими методами, могли тривалий час вести війну, навіть не отримуючи допомоги союзників. Так і сталося. Більше року, до осені 1915 р., невеликі сили Сербії та Чорногорії самостійно захищали свої території від австро-угорських військ, незважаючи на гостру нестачу озброєння та боєприпасів.
З грудня, отримавши від союзників боєприпаси та продовольство, сербські війська перейшли в наступ і вже 15 грудня звільнили Белград. Сербію було звільнено від ворожих військ. Протягом 1914 р. австро-угорська армія втратила на Сербському фронті 7600 офіцерів і 274 тис. солдатів.
Кавказький фронт виник після вступу у війну Туреччини на боці Німеччини. 2 серпня 1914 р. у глибокій таємниці було підписано німецько-турецький союзний договір. З кінця 1913 р. турецькою армією керували німецькі генерали на чолі з генералом Лиманом фон Сандерсом, які навчали турків за німецьким зразком. Військові дії проти Росії Туреччина розпочала раптово, без оголошення війни. 29 жовтня турецькі міноносці потопили російський канонерський човен "Донець", а 30 жовтня германо-турецький флот розпочав обстріл портів Севастополя, Феодосії, Новоросійська. У відповідь на це російський уряд оголосив Туреччині війну, російська кавказька армія 2 листопада 1914 р. перетнула кордон і вирушила вглиб турецької території. Турецькі війська, в свою чергу, вторглися до Батумської області. Найбільш значною подією цього періоду на Кавказькому фронті була Сарикамишська операція, що відбувалася з 22 грудня 1914 р. по 7 січня 1915 р. Турки прагнули розгромити сарикамишський загін, в якому було зосереджено головні сили російської кавказької армії. Російські війська чинили гідний опір турецьким атакам, а З січня перейшли у наступ. Сарикамишська операція скінчилася повним знищенням 3-ої турецької армії.
Таким чином, в цілому воєнні дії 1914 р. завершились на користь Антанти. Німці не досягли Парижа, австрійці зазнали поразки в Сербії та Галичині, турецькі війська — біля Сарикамиша. Японці в Китаї захопили німецькі орендні території. В Африці спільними зусиллями Франції та Британії було захоплено німецькі колонії Того, Камерун та Східну Африку. Отже, плани "блискавичної війни" зазнали краху. Розпочалася затяжна виснажлива боротьба, яка тривала чотири роки.
Австро-німецький наступ на сході у 1915 р.
Головні воєнні дії 1915 р. розгорнулися на Східному фронті.
На Західному фронті боротьба на виснаження продовжувалася. Генерал Жоффр, переконаний у тому, що інтенсивні артилерійські обстріли, підтримані масованими фронтальними атаками, зрештою принесуть перемогу, раз по раз посилав свої війська в наступ. Проте ці безглузді атаки суттєво не змінювали лінію фронту, а лише призводили до зростаючих людських втрат.
22 квітня 1915 р. під бельгійським містом Іпр німецьке командування вперше використало проти англійців отруйні гази (хлор). Газова атака тривала 5 хвилин, але отруєння дістали 15 тис. солдатів і офіцерів, з яких 5 тис. загинуло.
У січні — березні російська армія, завдавши поразки австро-угорським військам у Карпатах, здобула важливе місто-фортецю — Перемишль. Проте після цього становище змінилося: 2 травня німці прорвали позиції росіян у районі Горлиці. Російські армії мали також невеликий запас боєприпасів. Вони не змогли утримати позиції. Німці прорвали фронт на 50 км. 5 місяців точилися жорстокі бої. Керовані некомпетентними генералами, не маючи достатньої кількості зброї, російські солдати безперервно відступали. Австро-німецькі війська просунулися вглиб російської території подекуди на 300 і більше кілометрів.
Одночасно з наступом під Горлицею німецькі війська розпочали наступ на північній дільниці фронту у напрямку Риги. В липні вони повели наступ на Варшаву, в серпні — на Ковно (Каунас), у вересні — на Вільнюс. На всіх дільницях німецькі війська мали значну перевагу в людях, техніці та боєприпасах.
Російська армія була змушена залишити Галичину, Буковину, частину Волині, Польщу, Литву й Курляндію. Наприкінці вересня наступ німецьких військ вдалося зупинити.
На Східному фронті — від Ризької затоки на півночі й до Дністра на півдні — теж розпочалася позиційна війна. Хоча Росія за цей час втратила 3 млн. чоловік, з них 300 тис. убитими, а також 15 відсотків своєї території, 10 відсотків залізниць, ЗО відсотків промислових потужностей, Німеччині не вдалося змусити її капітулювати. Проте царський режим зазнав такої поразки, від якої вже ніколи не зміг оговтатися.
Невдача союзників у Дарданеллах у 1915 р.
Водночас союзники прагнули вивести з війни Туреччину — захопити протоки і відкрити морські шляхи до Росії. Оскільки Туреччина 2 листопада 1914 р. приєдналася до центральноєвропейських держав, вона автоматично закрила протоки, і Росія виявилася відрізаною від своїх союзників. Все це утруднювало постачання вкрай необхідних Росії матеріалів та озброєння. Для досягнення цієї мети чотирнадцять англійських і чотири французьких дредноутів у супроводі великої кількості кораблів підтримки увійшли 18 березня 1915 р. в протоки, обстрілюючи з гармат великого калібру берегові укріплення. Однак першого ж дня нападу три союзних кораблі було потоплено, а ще два зазнали великих ушкоджень. Цих жорстоких втрат експедиційні сили зазнали переважно від морських мін. Британський адмірал, який командував експедиційними силами, з огляду на такі величезні втрати вирішив припинити наступ і відвів судна.