ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 24.04.2024
Просмотров: 65
Скачиваний: 0
14 липня 1935 р. було проведено спільну демонстрацію соціалістів, комуністів і радикалів її очолили Леон Блюм, Моріс Торез і Едуар Даладьє. 1936 р. ці партії розробили спільну програму й, одержавши на виборах 330 з 612 місць у Палаті депутатів парламенту, дістали право формувати уряд Франції — уряд Народного фронту. Влітку 1936 р. французький парламент прийняв 133 закони: заборонено фашистські ліги, прийнято закони про 40-годинний робочий тиждень, про щорічну двотижневу оплачувану відпустку, збільшено пенсії й допомогу безробітним, підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, встановлено контроль над Французьким банком і залізницями. Тим часом економічне становище країни погіршувалося, що загострило суперечності всередині Народного фронту, спричинило масову зневіру. У червні 1937 р. Л. Блюм пішов у відставку, а 1938 року Народний фронт припинив своє існування. Діяльність Народного фронту передусім була спрямована проти фашизму і загрози його приходу до влади. Ці завдання були виконані, хоча фашизм не було викорінено.
Закріплення вивченого матеріалу
-
Вміти давати відповіді на питання:
1. Назвіть вияви кризових процесів у США. Які були наслідки кризи?
2. Визначте головні напрямки "нового курсу" Ф. Рузвельта.Які закони було прийнято:
у галузі промисловості?
у фінансовій сфері?
у сільському господарстві?
у соціальній сфері? Що саме було зроблено?
3. Назвіть особливості економічної кризи 1929-1933 рр. у Великій Британії.
4. Чому фашизм не набув поширення у Великій Британії?
5. Які заходи були здійснені англійським урядом для подолання кризи.
6. Як економічна криза у Франції відбилася на:
промисловому виробництві?
сільському господарстві?
політичній стабільності?
-
Поясніть причини приходу до влади Народного фронту.
-
Чим було викликано розпад Народного фронту?
-
Вміти аналізувати: Причини світової економічної кризи.
Особливості економічної кризи у США, Великій Британії та Франції.
-
Підготувати доповіді: Політичний портрет Ф. Рузвельта.
Література
Основна:
Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 89-99, 107-112, 118-125
Тема: Встановлення націонал-соціалістичної диктатури в Німеччині. Іспанія в 30-х роках.
Основні поняття: націонал – соціалізм, расизм, диктатура, «фалангісти», «Третій рейх».
План:
-
Встановлення націонал-соціалістичної диктатури в Німеччині.
-
Громадянська війна в Іспанії та її наслідки.
1. Криза 1929-1933 рр. спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння. Промислове виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних - 4,5 млн. чоловік, реальна заробітна плата впала на 25-40%,. Обіг роздрібної торгівлі скоротився на одну третину. Протягом 1928-1932 рр. було продано 500 тис. га земель селян.
Економічна криза розхитала політичні структури Веймарської республіки. Загострилися соціальні суперечності, поширювалися антиреспубліканські настрої. З цього скористався Гітлер, закликавши до дій. 1932 р. президентом обрано Гінденбурга.
Листопад 1932 р. - вибори до рейхстагу. КПН - 6 млн. голосів, СДПН - 7,2 млн., НСДАП - 11,7 млн. ЗО січня 1933 р. Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером.
За перші чотири місяці гітлерівського панування було кинуто до в'язниць 60-70 тис. людей. 9 березня нацисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазіі заарештували депутатів-комуністів. КПН було офіційно заборонено. 2 травня 1933 р. заборонили вільні профспілки. Замість них створено «Німецький трудовий фронт», підпорядкований націонал-соціалістській партії. 22 липня гітлерівці оголосили про розпуск СДПН. Після заборони всіх інших політичних партій було видано закон, що забороняв у Німеччині існування будь-яких політичних партій, окрім націонал-соціалістської.
Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлеру надано необмежені повноваження. Законом від 1 серпня 1934 р. (після смерті президента Гінденбурга) Гітлеру було присвоєно довічні звання «фюрер» та «рейхсканцлер».
Створено Генеральну раду німецького господарства, до якої ввійшло 18 найбільших монополій та банків. На економіку поширювалася система «фюрерства».
На початку 1934 р. закон «Про національну працю», що надавав роботодавцям необмежену владу над робітниками (підприємець встановлював на свій розсуд тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, запроваджувалась загальна трудова повинність). Частину безробітних було направлено на примусові роботи — будівництво стратегічних шляхів, військових укріплень, а також до трудових таборів. Головна увага приділялася прискоренню розвитку військової промисловості. Військові витрати збільшилися з 620 млн. рейхсмарок у 1933 р. до 15,5 млрд. у 1938 р. У перші три роки нацистської диктатури стало до ладу більше 300 військових заводів. У другій половині 30-х років економіку Німеччини було кардинально змінено. При збереженні приватної власності було обмежено свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці було замінено державним регламентуванням. Комплекс цих заходів прискорив вихід Німеччини з кризи 1935 р.
Встановлення гітлерівського режиму супроводжувало: придушення політичних супротивників і інакомислення, централізація держави, концентрація влади, ліквідація прав і свобод громадян, створення атмосфери примусової однодумності, шовінізму й загальної підозри. Антисемітизм. 1933 р. сформовано міністерство пропаганди, очолюване Й. Геббельсом. Народна освіта, преса, радіо, бібліотеки, музеї, театри, кіно — всі засоби культури міністерство взяло під свій контроль.
Контроль над масовою свідомістю здійснювався через тотальне охоплення населення нацистськими організаціями й політичними кампаніями. Німецький трудовий фронт складався з 23 млн. чоловік, молодіжна організація «Гітлер-Югенд» - 8 млн.
Зовнішня політика «третього рейху» спрямована на розв'язування великомасштабної війни: оголошення загальної воєнної повинності, створення нової армії, вступ до демілітаризованої зони (1936 р.), вихід з Ліги Націй (1933 р.), приєднання Австрії (березень 1938 р.), розчленування Чехословаччини (осінь 1938 р.), створення антикомінтернівського пакту (1937 р.), відкрита підготовка до війни.
2. На виборах 16 лютого 1936 р. Народний фронт дістав перемогу. Його очолив Мануель Асанья. Уряд визначив свою політику як політику «миру і загальної згоди»: визволено політв'язнів, підвищена зарплата робітникам, проведенр аграрна реформа.
Заколот почався 17 липня пополудні у Марокко. 18 липня у Мадриді розпочався загальний страйк, комісія представників Народного фронту зажадала озброїти народ.. Вагання республіканських лідерів призвели до того, що змовники захопили 23 міста. У Барселоні та Мадриді заколот було швидко придушено. На допомогу реакції прийшли Гітлер і Муссоліні, що послали до Іспанії війська. Західні країни проголосили нейтралітет. З Радянського Союзу республіканському урядові було надано 1000 літаків, 900 танків, 300 бронемашин, 1550 одиниць артилерії. Після падіння Каталонії (лютий 1939 р.) уряди Великої Британії та Франції оголосили про визнання фашистського уряду Франко (27 лютого). Опір республіки було зломлено 6 березня 1939 р. після державного перевороту. 28 березня 1939 р. фашистські війська увійшли до Мадрида.
Після поразки республіканців у березні 1939 р. влада Франко була поширена на всю територію країни. Єдиною політичною партією Іспанії стала Іспанська фаланга традиціоналістів. Франкісти оголосили недійсними всі законодавчі акти республіки. 25 березня та 7 вересня 1939 р. було видано накази про скасування аграрної реформи й повернення землі поміщикам. Автономні права Каталонії та Басконії було ліквідовано. Диктатура закрила незалежні профспілки. Замість них було створено «вертикальні профспілки». Страйки заборонені. Основні закони, видані під час диктатури Франко, закріпили за ним величезні повноваження. Десятки тисяч республіканців було кинуто до концентраційних таборів. Біля 500 тис. іспанців після поразки республіки емігрували.
Закріплення вивченого матеріалу