Файл: Конспект лекцій Всесвітня історія ХХ століття.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 26.04.2024

Просмотров: 502

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

1. Світ на початку XX ст.

2. Перша світова війна

3. Революційні події в Російській імперії в 1917 р. Більшовицький переворот

4. Революційний рух в Європі 1918-1923 pp.

5. Встановлення більшовицької диктатури. Національно-визвольний рух і громадянська війна в Росії

6. Утворення основ післявоєнного світу. Версальсько-Вашингтонська система

7. Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х роках

8. Основні ідейно-політичні течії першої половини XX ст.

9. Національно-визвольні рухи

10. Стабілізація і ''процвітання'' в країнах Європи і сша у 20-ті роки

11. Світова економічна криза (1929-1933 pp.)

12. ''Новий курс'' ф.Рузвельта

13. Великобританія у 30-ті роки. Економічна криза. ''Національний уряд''

14. ''Народний фронт'' у Франції

15. Встановлення нацистської диктатури в Німеччині. А.Гітлер

16. Фашистська диктатура б.Муссоліні в Італії

17. Революція 1931 р. В Іспанії.

18. Чехословаччина у 20-30-ті роки

19. Країни Східної і Південно-Східної Європи у 20-30-ті роки

20. Проголошення срср і встановлення сталінського режиму

21. Радянська модернізація срср

22. Японія між двома світовими війнами

23. Національна революція в Китаї. Чан Кайши. Внутрішня і зовнішня політика Гоміндану

24. Громадянська війна у Китаї. Проголошення кнр

25. Індія у 20-30-ті роки

26. Національні рухи і революції в Арабських країнах, Туреччині, Ірані, Афганістані. Зародження палестинської проблеми. К.Ататюрк, Резахан

27. Національні рухи в країнах Швденко-Східної Азії (Бірма, Індокитай, Індонезія)

28. Африка між двома світовими війнами

29. Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки

30. Освіта, наука і техніка

31. Розвиток літератури 20-30-х років

32. Мистецтво 20-30-х років

33. Утворення вогнищ Другої світової війни. Створення блоку Берлін-Рим-Токіо

34. Політика ''умиротворення'' агресора

35. Срср у системі міжнародних відносин

36. Причини, характер, періодизація Другої світової війни

37. Напад Німеччини на Польщу й початок Другої світової війни. Бойові дії в Європі у 1939-1941 pp.

38. Напад фашистської Німеччини на срср. Оборонні бої влітку-восени 1941 р. Битва за Москву

39. Воєнні дії на Східному фронті в 1942-1943 pp. Корінний перелом в ході Другої світової війни. Звільнення території срср

40. Утворення антигітлерівської коаліції. Міжнародні відносини в роки Другої світової війни

41. Становище у воюючих та окупованих країнах. Рух Опору в країнах Європи та Азії в роки Другої світової війни

42. Основні події Другої світової війни в Африці, в басейні Тихого океану (1940-1945 pp.)

44. Висадка союзницьких військ у Нормандії. Звільнення країн Західної Європи. Капітуляція Німеччини та Японії

45. Підсумки Другої світової війни

46. Створення Організації Об'єднаних Націй

47. Підписання мирних договорів. Окупаційна політика щодо Німеччини та Японії. Нюрнберзький та Токійський судові процеси

48. План Маршалла та його значення для відбудови Європи

49. Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку країн Заходу в 1945-1998 pp.

50. Сполучені Штати Америки

51. Канада

82. Основні тенденції розвитку культури другої половини XX ст.

Реалізм став важливим знаряддям у висвітленні злободенних проблем сучасності. Так, у творчості американського художника і письменника Рокуелла Кента (1882-1971), романі Д.Олдріджа ''Мисливець'' показано нерозривний зв'язок людини з природою, загибель якої веде до виродження особи й суспільства загалом.

Гірка правда про війни у Індокитаї і Алжирі представлена в романах П.Курдата і А.Стіля, у кінострічці О.Стоуна ''Взвод''. Злочинна діяльність спецслужб відображена в романах Грема Грі-на (1904-1990) ''Тихий американець'', ''Наша людина у Гавані'', у кінострічках Д.Даміані і С.Поллака.

Найбільшого поширення реалізм набув у СРСР (соціалістичний реалізм), де він вважався частиною офіційної ідеології.

Революції 40-х років у Східній Європі і деяких країнах Азії, зростання комуністичного і робітничого руху призвели до поширення соціалістичного реалізму. Основними його рисами прийнято вважати: присутність нового героя - революціонера-про-летарія, комуніста; оспівування комуністичних ідеалів; відображення і оцінка життєвих ситуацій з точки зору марксизму-ленінізму; багатогранність художніх форм і проявів. Деякі дослідники відкидають існування соціалістичного реалізму, стверджуючи, що це різновид критичного реалізму.

У мистецтві країн, які називали себе соціалістичними, домінували теми Другої світової війни, класової боротьби, революції, пафосу перетворень. Починаючи з 60-х років, у офіційному мистецтві і масовій культурі посилились парадність, ейфоричне захоплення дійсністю, гігантоманія.

У 50-60-х роках розгорнулась кампанія проти абстракціонізму, боротьба з інакомисленням, а насправді проти всіх авангардних течій. Вона призвела до ігнорування творчості митців, які не вписувались у рамки соцреалізму. Вирішальне значення мала партійна приналежність. Тому авангардисти-комуністи - П.Пі-кассо, Р.Гуттузо, П.Елюар та інші - залишились поза серйозною критикою.

Після подій в Угорщині (1956 р.) і Чехословаччині (1968 р.) посилились гоніння проти політичного й художнього інакомислення, розширилась сфера закритих для мистецтва тем, що призвело до масової еміграції діячів мистецтва з ''соціалістичного раю''. Такою була доля поета, прозаїка Бориса Пастернака. У 1958 р. він за роман ''Доктор Живаго'' був удостоєний Нобелівської премії. У СРСР він був підданий моральному гонінню. Його змусили відмовитись від премії, звинуватили в запроданстві.

У 1970 р. інший російський письменник О.Солженіцин був удостоєний Нобелівської премії. Після публікації першого тому книги ''Архіпелаг ГУ ЛАГ'', в якій він розкрив правду про систему радянських концтаборів, О.Солженіцин був висланий з країни і позбавлений радянського громадянства (1974 p.).


Не мав змоги друкуватися в СРСР поет Йосип Бродський. Він був навіть засуджений за ''дармоїдство''. У 1972 р. виїхав за кордон, а в 1987 р. отримав Нобелівську премію за поетичні твори.

На противагу офіційному мистецтву почало розвиватись нелегальне мистецтво ''андеграунд'', яке прагнуло до творчої свободи, незалежності від державних і партійних структур. Проявом цього був самвидав, підпільні рок-групи, неформальні художні об'єднання. Творча інтелігенція стала однією з впливових сил в демократичних революціях 1989-1991 pp.

У мистецтві соціалістичного реалізму є немало досягнень. В СРСР кінорежисер С.Герасимов, письменник А.Платонов, художник Д.Шмаринов створили низку талановитих творів. Визнання отримала творчість французького письменника Л.Арагона (1897-1980). Його роман ''Пристрасний тиждень'' (1958) історично і психологічно правдиво зображує митця під час ''ста днів'' Наполеона, тиждень важких роздумів і хитань, принципових рішень про сутність свого життя як офіцера, громадянина, людини, митця. У літературі Радянського Союзу популярністю користувались твори М.Шолохова, О.Гончара, Ч.Айтматова.

Продовжував свої пошуки іспанський художник Сальвадор Далі. У його творах відображаються потаємні закутки людського розуму. Більшість його образів нагадують химер з людськими рисами. Реальні люди на картинах зображувались нам у вигаданому середовищі. Його картини збуджують думку і змушують замислитись над філософськими проблемами людства.

Чилійський поет Пабло Неруда (1904-1973) став відомим завдяки збірці віршів ''Іспанія в серці'', надрукованій під час його дипломатичної роботи в Іспанії в роки громадянської війни. Головним його твором стала епічна поема ''Загальна пісня'', присвячена долі Латинської Америки з найдавніших часів до середини XX ст. Цей твір є одним з шедеврів світової літератури і пам'ятником самосвідомості латиноамериканців.

Глибокий слід у мистецтві залишили художники-комуністи Ренато Гуттузо і Андре Фужерон, які втілили в живопису принципи неореалізму. Всесвітньо відомими стали малюнки Херлуфа Бідструпа і Жана Еффеля, які працювали в жанрі коміксу, надавши йому гуманістичного і політичного забарвлення.

Пошуки нових форм у реалізмі призвели до поширення у 60-х роках гіперреалізму. У творах гіперреалізму сюжет не має ніякого значення. Використовуючи майстерну техніку, художники намагаються документально передати колір і форму предмета, імітуючи фотографію.


У другій половині XX ст. загальною рисою театрального мистецтва стало захоплення соціальною і політичною проблематикою.

Етапом розвитку театрального мистецтва став епічний театр Бертольда Брехта (1898-1956). У своїй творчості він змушував глядача аналізувати те, що відбувається на сцені. Увага приверталась не до розв'язки, а до ходу подій. Для цього застосовувався ефект ''відчуження'': розгляд загальновідомих істин з нетрадиційної точки зору, звернення до залу, виконання пісень, не пов'язаних з сюжетом, чергування віршів і прози, діалогів і пісень, заміна декорації при відкритій завісі, використання масок. П'єси Брехта були зрозумілі людям у всіх куточках світу. Очолюваний Брехтом Берлінський Ансамбль став одним з найвидатні-ших театральних колективів.

В Англії ''література розгніваних'' прямо увійшла в театр через творчість Дж.Осборна, Шійли Ділені, Брендана Біена та інших. Театр цього напрямку відзначався непримиренністю до суспільного лицемірства, подвійної моралі, крайнього індивідуалізму.

У Західній Європі пропагував критичний напрям так званий ''театр абсурду'' (Семюель Беккет, ірландський драматург, Ежен Іонеско, французький драматург). Головна ідея творів - безглуздя навколишнього світу, який може лише породжувати хаос, страх, нерозумні вчинки людей - від відчаю до бунту.

У післявоєнні роки розвивалась ''документальна драма'', яка зосередила увагу на подіях німецької історії періоду зародження нацизму.

Американський театр захоплювався психологічним аналізом вчинків людей (Теннессі Уільямс і Артур Міллер).

Яскраво заявив про себе молодіжний театр - французький, англійський.

Видатним явищем стали ''інтелектуальні драми'' Макса Фріша і Фрідріха Дюрренматта (Швейцарія).

Не дивлячись на ідеологічний тиск, розвивалось театральне мистецтво в СРСР. ''Театр на Таганці'' став одним з осередків духовного дисидентства.

Розвиток засобів масової комунікації - преси, радіо, телебачення, кіно, звуко- і відеозапису, книговидання, їхня прибутковість і здатність впливати на суспільну думку і уподобання стимулювали небачений розвиток масової культури. її головна мета - отримання максимального прибутку, а головні якості - доступність і розважальність. Масова культура породила специфічні жанри - шоу, тріллер, бойовик, шлягер, комікс. Загальною їхньою властивістю є пропаганда індивідуалізму, фізичної сили і насильства, а нерідко - ідеологічна і шовіністична спрямованість. Рисою масової культури є культ ''зірки'' - нерідко штучне створення популярності письменників, художників, співаків, акторів, спортсменів, а також ''приручення'' різноманітними способами талановитих людей з метою їх комерційної й ідеологічної експлуатації.


У соціалістичних країнах, де масова культура була монополізована державою, її комерційний характер був замінений організацією пропаганди офіційного політичного курсу, формуванням культу вождів. Розважальність проявлялась у організації різних ідеологічних шоу, романтизації класової боротьби і революції, подвигів розвідувальних і правоохоронних органів.

В образотворчому мистецтві проявом масової культури став поп-арт (популярне мистецтво), який прийшов на зміну незрозумілому більшості абстракціонізму. Твори поп-арту будуються на поєднанні фотографії, муляжів, репродукцій з консервними банками, деталями машин і т.д. Бездуховність і популяризація дурного смаку представники поп-арту намагаються компенсувати доступністю своїх творів будь-якому глядачеві.

Театральна і телевізійна різновидність поп-арту - хеппенінг -грунтується на влаштованих режисером екстремальних ситуаціях. Потрапляючи в них, глядачі стають активними учасниками подій.

З'явилась ''масова література'', розрахована на невибагливі смаки. Творилася вона в найдоступнішій формі, подаючи складні явища у спрощеному, іноді примітивному вигляді. ''Масова література'' покликана розважати читача. Основними її темами є пригоди, опис жахів, злочинність тощо. Деякі герої ''масової літератури'', як наприклад агент 007 Джеймс Бонд, стали всесвітньо відомими персонажами. Типовий герой цієї літератури - супермен, благородний юнак, який виходить на бій зі злом, покладаю-чись на мужність і фізичну силу.

У своїх проявах масова культура існує як засіб для розваг. Орієнтуючись на специфічні потреби і смаки, вона іноді породжує справжні таланти. Створений нею надприбуток частково вкладається у розвиток інших видів культури.

Після Другої світової війни отримала розповсюдження філософія екзистенціалізму (існування) і мистецтво абсурду. їх ідеологами були французькі письменники і філософи Жан Поль Сартр (1905-1980) і Альбер Камю (1913-1960). На їхню думку, екзистенцію (буття) зрозуміти не можливо, його можна лише відчути. Тому основу своєї філософії вони виклали не в наукових працях, а в художніх творах. В центрі їхньої уваги - особистість, її стосунки зі світом, суспільством, Богом. За їхніми переконаннями, історія XX ст. свідчить, що ''Бог помер'', і тому буття не має сенсу. Життя людини полягає в інтуїтивному гонінні за маревом-політикою, мораллю, свободою, уява про які змінюється із зміною обставин. Будь-які людські цінності - абсурд. Єдиною силою, яка здатна йому протистояти, є мистецтво- постійний творчий бунт.


Песимістична філософія екзистенціалізму, поширилась в літературі, драматургії, кіно, породила ''антитеатр'' (Е.Іонеску - театр парадоксів) і ''антироман'' (А.Роб-Грійє, Н.Саррот, Ф.Саган). Твори відзначаються відсутністю сюжету, аморфним характером персонажів, спонтанністю їх поведінки, яку неможливо пояснити, незрозумілістю діалогів. Життя персонажів - трагічний фарс, а ідеали, як правило, відсутні.

Як і в образотворчому мистецтві, у музиці існують два головних напрями - класичний і модерністський. У СРСР і соціалістичних країнах переважав класичний напрям. Це з одного боку, було позитивним, тому що формувались музичні смаки, поширювалась класична музика. З іншого боку, це викликало протест і нігілізм, особливо у молоді.

У повоєнні роки сформувалось сузір'я видатних композито-рів, виконавців, співаків. Серед них російські композитори Сергій Прокоф'єв, Родіон Щедрін, Артур Шнітке, американські Леонард Бернстайн, Джан Карло Менотті.

Вершин мистецтва досягли піаністи Давид Горовіц та Ван Клі-берн (США), Святослав Ріхтер (Росія), скрипалі Павло Коган, Давид Ойстрах та його син Ігор (Росія), Ієгуді Менухін (США), співаки Лучано Паваротті (Італія), Маріо Ланца (США), Євгенія Мірошниченко, Анатолій Солов'яненко (Україна) та багато інших.

Феноменом художнього життя 60-х років став рок-pyx, який сформувався у Англії і США, а згодом охопив весь світ. Вийшовши з надр масової культури, творці року - Елвіс Преслі, групи ''Бітлз'', ''Ролінг Стоунз'' та інші виконавці - порвали з нею, висловивши стихійний протест молоді соціальній невлаштованості, війнам, мілітаризму, расовій дискримінації. Тексти пісень були відверті, їх образ підкреслено демократичним, а їхня поведінка кидала виклик нормам моралі. Музичне дарування виконавців, підвищені звуки, ритмічні мелодії викликали захоплення, перетворювались на силу, здатну об'єднати молодь.

Творчість легендарної групи ''Бітлз'' у зародковій формі містила ідейні й стильові напрямки року, які згодом склалися у самостійні течії. їхні пісні стали неофіційними гімнами молоді. День народження і день трагічної загибелі Джона Леннона відзначаються молоддю багатьох країн світу.

Рок зв'язаний з передовими рухами. Міжнародний рок-фестиваль 1968 р. засудив війну у В'єтнамі. З того часу стали популярними фестивалі ''Рок проти...'' (расизму, мілітаризму, наркоманії).

Рок-музиканти проводили екологічні й благодійницькі акції.

Неоднорідність рок-руху дозволила бізнесу вихолостити бунтарство багатьох груп і використати їх у комерційних цілях, повернувши рок у лоно масової культури.