Файл: Біографічний_довідник.pdf

Пілсудський Юзеф (1867-1935) – польський державний діяч, маршал. Один з лідерів Польської соціалістичної партії. Під час Першої світової війни командував польським легіоном, що боровся на боці АвстроУгорщини у війні проти Росії. У 1919-1922 рр. глава (“начальник”) держави. Після здійсненого ним у травні 1926 р. державного перевороту встановив у країні авторитарний режим (режим “санації”), діючи як військовий міністр (іноді прем’єр-міністр).

Прімо де Рівера Мігель (1870-1930) – іспанський генерал. Після державного перевороту у вересні 1923 р. глава уряду й фактично диктатор Іспанії.

Прімо де Рівера Мігель Хосе Антоніо (19031936) – засновник фашистської партії Іспанська фаланга. Син Мігеля Прімо

де Рівери. Розстріляний за вироком республіканського суду за терористичну діяльність і підготовку заколоту.

Рузвельт Франклін Делано (1891-1944) – 32-й президент США з

1933 р. (4 рази обирався на цю посаду). Провів ряд соціально-економічних реформ для подолання економічної кризи (“Новий курс”). У 1933 р. Уряд Рузвельта встановив дипломатичні стосунки з СРСР. З початком Другої світової війни виступив за підтримку Великої Британії, Франції і СРСР (з червня 1941 р.) у їхній боротьбі з фашистською Німеччиною. Вніс значний вклад у створення антигітлерівської коаліції. Надавав великого значення створенню ООН і післявоєнному міжнародному співробітництву, у т.ч. між США та СРСР.

Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879-1953) - політичний і державний діяч, Герой Радянського Союзу (1945 р.), Маршал Радянського Союзу (1943 р.), Генералісимус Радянського Союзу (1945 р.). З родини шевця. Після закінчення Горійського духовного училища навчався в Тифліській духовній семінарії (у 1899 р. виключений). У революційному русі з 1898 р. У 1902 - 1913 рр. шість разів піддавався арештам, засланням, чотири рази тікав. У 1906-1907 рр. брав участь в організації ряду «експропріацій» у Закавказзі. У 1917-1922 рр. нарком у справах національностей. З 1922 р. генеральний секретар, секретар ЦК РКП(б). До кінця 20-х років у результаті тривалої

боротьби з іншими більшовицькими лідерами встановив диктаторський режим у партії й країні. Оголосивши себе «єдиним продовжувачем справи Леніна» й тлумачем його вчення, проголосив курс на «побудову соціалізму в одній, окремо взятій країні». Проводив форсовану індустріалізацію країни й насильницьку колективізацію селянських господарств. Головний ініціатор масового терору. У 1939 р. уклав пакт з нацистською Німеччиною, що відкрив Гітлеру шлях до розв'язання Другої світової війни. У роки Великої Вітчизняної війни голова ДКО, нарком оборони, Верховний головнокомандуючий. У роки війни разом із президентом США Ф.Д.Рузвельтом і прем'єр-міністром Великої Британії У. Черчіллем був ініціатором створення антигітлерівської коаліції. ХХ(1956 р.) і XXII (1961 р.) з'їзди КПРС критикували т.зв. культ особи і

діяльність Сталіна. У подальшому комуністичні лідери СРСР починали неодноразові спроби політичної реабілітації Сталіна.

Стамболійський Олександр (1879-1923) – лідер Болгарського землеробського союзу. Один з керівників Владайського повстання (вересень 1918 р.) проти війни й влади царя Фердінінда. Після перемоги БЗНС на виборах у Національні збори Стамболійський у травні 1920 р. сформував уряд з членів Землеробського союзу (О. Стамболійський вірив у можливість поступової заміни експлуататорського ладу режимом “народовладдя” – утопічним “самостійним селянським царством”). За роки перебування при владі (1920-1923 рр.) уряд здійснив ряд широких соціально-економічних перетворень. 8-9 червня 1923 р. праві сили вчинили державний переворот, міністри і депутати БЗНС були заарештовані, О.Стамболійський по-звірячому вбитий.

Сунь Ятсен (1866-1925) – видатний китайський політичний діяч. Ідеолог національно-визвольного руху. Вождь Синьхайської революції 191113 рр., перший (тимчасовий) президент Китайської республіки (січеньквітень 1912 р.). У 1912 р. заснував “революційну партію”, у жовтні 1919 р. перейменував її в Національну партію Китаю – Гоміндан. На початку 20-х рр. з метою об’єднання Китаю, не одержавши підтримки капіталістичних держав, звернувся за матеріальною і військовою допомогою до Радянської Росії.

Тіто Йосип Броз (1892-1980) – президент Югославії з 1953 р., голова Президії СФРЮ з 1971 р., маршал. У 1915 р. в Росії (військовополонений). У 1935-36 рр. у Москві, працював у Комінтерні. З грудня 1937 р. у Югославії, очолив КПЮ. Під час Народно-визвольної війни в Югославії 1941-45 рр. верховний головнокомандуючий НВАЮ. З 194 р. глава уряду Югославії. Висунув власну модель соціалістичного суспільства. Виступав поборником позаблокової політики, був одним з лідерів Руху неприєднання.

Троцький (Бронштейн) Лев Давидови (1893-1964) – видний російський політичний діяч. З 1904 р. виступав за об’єднання фракцій більшовиків і меншовиків. У 1905 р. розробив теорію “перманентної” (безперервної) революції, відповідно до якої пролетаріат Росії, здійснивши буржуазний, почне соціалістичний етап революції, що може перемогти лише за допомогою світового пролетаріату. У 1908-1912 рр. редактор газети “Правда”, що видавалася у Відні. З липня 1917 р.

більшовик, один із керівників Жовтневого збройного повстання в Петрограді. У 1917-18 рр. нарком іноземних справ; у 1918-25 рр. нарком військових справ. Один з творців Червоної Армії; керував її діями на багатьох фронтах Громадянської війни, широко використовував репресії. Гостра боротьба Троцького зі Сталіним за лідерство в партії закінчилася

поразкою Троцького. У 1925 р. усунутий від роботи в Реввійськраді, у 1926 р. виведений зі складу Політбюро, у 1927 р. виключений з партії; висланий до Алма-Ати, у 1929 р. – за кордон. Виступав із різкою критикою сталінського режиму як бюрократичного переродження пролетарської влади. Убитий у Мексиці агентом НКВС.

Франко Баамонде Франсіско (1892-1975) – глава іспанської держави у 1939-75 рр. і вождь Іспанської фаланги (фашистської партії) у 1937-75 рр. У 1936 р. очолив заколот проти Іспанської республіки, спираючись на військову підтримку нацистської Німеини та фашистської Італії, прийшов до влади й встановив у краЇні тоталітарний режим. У 1947

р. провів закон про престолонаступництво, що оголошував Іспанію королівством (установлення королівської влади відкладалося до відходу Франко від політичного життя).

Франц Фердінанд (1863-1914) – австрійський ерцгерцог, племінник імператора Франца Йосифа, спадкоємець австрійського престолу. З 1898 р. заступник головнокомандуючого, один з ініціаторів анексії Боснії й Герцеговини в 1908 р. Убитий у Сараєво членами націоналістичної групи “Молода Боснія” Г. Принципом та ін.. 28 червня 1914 р. “Сараєвські постріли” стали приводом для початку Першої світової війни.

Хорті Міклош (1868-197) – правитель (регент) Угорщини в 1920-44 рр., контр-адмірал (1918р.). Ініціював встановлення тісних військовополітичних відносин з А. Гітлером і перетворення Угорщини на вірного сателіта нацистської Німеччини. У жовтні 1944 р. передав владу Ф. Салаші й виїхав за кордон.

Хрущов Микита Сергійович (1894-1971) – радянський державний і політичний діяч, Герой Радянського Союзу (1964 р.). Із селян. З 1909 р. слюсар на заводах і шахтах Донбасу. У 1928р. зав. організаційним відділом ЦК КП(б)У. З 1931 р. на партійній роботі в Москві. У 1935-38 р. 1-й секретар московського міськкому ВКП(б). У 1938-березні 1947 рр. і в грудні 1947-49 рр. 1-й секретар ЦК КП(б)України, одночасно в 1944-47 рр. голова РНК (Ради Міністрів) України. Один із головних організаторів масових репресій у Москві й Україні. Найбільшою заслугою Хрущова стали критика культу особи Сталіна і відносна лібералізація радянської системи (“відлига”). Реформаторська діяльність Хрущова носила суперечливий і

непослідовний характер.

Чан Кайші (1887-1975) - глава (1927 р.) гомінданівського уряду в Китаї, з 1935 р. головнокомандуючий китайською армією; генералісімус. Після його повалення в Китаї з 1949 р. очолював уряд Тайваню.

Шліффен Альфред фон (1833-1913) – граф, німецький генералфельдмаршал, теоретик блискавичної війни за рахунок оточення головних сил противника (“Канни”). У 1891-1905 рр. начальник Генштабу. Склав план війни, за яким намічалося швидко розгромити Францію ударом через

Бельгію на Париж, а потім спрямувати всі сили проти Росії. На початку Першої світової війни німецьке командування безуспішно намагалося здійснити цей план (у трохи зміненому виді).

Юнг Оуен (1874-1964) – американський промисловець, фінансист. Голова спеціального комітету експертів з репараційних платежів Німеччини. План рішення репараційного питання, запропонований Юнгом, був прийнятий у серпні 1929 р. на міжнародній конференції 12 держав у Гаазі. План Юнга до відновлення німецького військово-економічного потенціалу.