ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 01.05.2024
Просмотров: 676
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
3. Революційні події в Російській імперії в 1917 р. Більшовицький переворот
4. Революційний рух в Європі 1918-1923 pp.
5. Встановлення більшовицької диктатури. Національно-визвольний рух і громадянська війна в Росії
6. Утворення основ післявоєнного світу. Версальсько-Вашингтонська система
7. Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х роках
8. Основні ідейно-політичні течії першої половини XX ст.
10. Стабілізація і ''процвітання'' в країнах Європи і сша у 20-ті роки
11. Світова економічна криза (1929-1933 pp.)
12. ''Новий курс'' ф.Рузвельта
13. Великобританія у 30-ті роки. Економічна криза. ''Національний уряд''
14. ''Народний фронт'' у Франції
15. Встановлення нацистської диктатури в Німеччині. А.Гітлер
16. Фашистська диктатура б.Муссоліні в Італії
17. Революція 1931 р. В Іспанії.
18. Чехословаччина у 20-30-ті роки
19. Країни Східної і Південно-Східної Європи у 20-30-ті роки
20. Проголошення срср і встановлення сталінського режиму
21. Радянська модернізація срср
22. Японія між двома світовими війнами
23. Національна революція в Китаї. Чан Кайши. Внутрішня і зовнішня політика Гоміндану
24. Громадянська війна у Китаї. Проголошення кнр
27. Національні рухи в країнах Швденко-Східної Азії (Бірма, Індокитай, Індонезія)
28. Африка між двома світовими війнами
29. Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки
31. Розвиток літератури 20-30-х років
33. Утворення вогнищ Другої світової війни. Створення блоку Берлін-Рим-Токіо
34. Політика ''умиротворення'' агресора
35. Срср у системі міжнародних відносин
36. Причини, характер, періодизація Другої світової війни
37. Напад Німеччини на Польщу й початок Другої світової війни. Бойові дії в Європі у 1939-1941 pp.
38. Напад фашистської Німеччини на срср. Оборонні бої влітку-восени 1941 р. Битва за Москву
40. Утворення антигітлерівської коаліції. Міжнародні відносини в роки Другої світової війни
42. Основні події Другої світової війни в Африці, в басейні Тихого океану (1940-1945 pp.)
45. Підсумки Другої світової війни
46. Створення Організації Об'єднаних Націй
48. План Маршалла та його значення для відбудови Європи
49. Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку країн Заходу в 1945-1998 pp.
82. Основні тенденції розвитку культури другої половини XX ст.
17. Революція 1931 р. В Іспанії.
Уряд Народного фронту. Заколот і громадянська війна. Ф.Франко
Революція 1931р. 12 квітня 1931 р. в Іспанії відбулись муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король Альфонс XIII втік з країни, і в той же день Іспанію було проголошено республікою. Так, мирним шляхом відбулась демократична революція. До влади прийшов тимчасовий уряд на чолі з А.Саморо. Перед новим урядом постали старі проблеми: проведення аграрної реформи, ліквідація поміщицького землеволодіння (поміщикам належало 67% земель); вирішення національного питання. На цей час на території Іспанії склалися 4 нації- іспанська, каталонська, баскська, галісійська. Останні три Добивалися автономії. Вони займали 15,6% території країни з населенням в 6 млн. чол. На порядку денному стояло ще й врегулювання стосунків з католицькою церквою, захист національної іспанської промисловості, проведення реформи армії, офіцерський склад якої становили виключно вихідці з землевласників, треба було розв'язати низку соціальних проблем.
Тимчасовий уряд провів вибори до кортесів і прийняв закони, спрямовані на вирішення нагальних питань.
Президентом обрали А.Самору. Була прийнята нова демократична конституція. Церкву відокремили від держави. Ліквідовувались чернецькі релігійні ордени. Каталонія отримала автономію. Було оголошено проведення аграрної реформи.
Але нерішучість уряду в проведенні зазначених реформ, а також наступ на права католицької церкви, яка мала традиційно сильний вплив серед селян, призвели до того, що на виборах
1933 р, перемогли партії правого блоку. Вони згорнули проведем ня реформ. Баскам було відмовлено у наданні автономії. Протиі противників уряду застосовувалась військова сила.
У кінці 1933 р. син колишнього диктатора Хосе-Антоніо ПріІ мо де Рівера утворив партію Іспанська фаланга (іспанські фашисЯ ти). Вона виступила за ліквідацію республіки, встановлення унш тарної держави з сильною владою, за розширення прав католиЛ цької церкви.
У 1934 р. проти політики уряду розпочались масові виступи! населення. Каталонія оголосила свою незалежність, в Астурії поі чалось збройне повстання. Через відсутність єдності лівих сил всі ці виступи були придушені.
Не змирившись з поразкою, ліві сили у січні 1936 р. утворили] Народний фронт, який виступив з широкою програмою реформі підтриманою на виборах у лютому 1936 р.
Програма передбачала амністію всім політв'язням, відновлен-1 ня демократичних прав і свобод, надання автономії Каталонці підвищення заробітної плати, зменшення податків, проведення аграрних перетворень тощо. Народний фронт прийшов до влади!
Спираючись на армію, праві сили почали готувати заколот. Ня чолі заколотників стояли Хосе-Антоніо Прімо де Рівера, генералі Санхурно, який безпосередньо готував заколот, і генерал Франко. І
Громадянська війна 1936-1939 pp. Заколот почався 17 липня 1936 р. в Іспанському Марокко. Наступного дня заколот поши-І рився на інші райони Іспанії. На бік заколотників перейшло 80% складу іспанської армії, але авіація і флот залишились вірними! республіці. У країні почалась громадянська війна. У заколотників відразу виникли проблеми: Х-А.Прімо де Рівера був заарештований і страчений, Санхурно загинув у авіакатастрофі, Франко з марокканськими військами був блокований республіканським флотом у Марокко. Заколотові загрожувала поразка. Тоді на допомогу франкістам прийшли Італія і Німеччина, які перекинули марокканську армію в Іспанію і надали заколотникам зброю. Згодом 200 тис. італійських та німецьких військ взяли участь у війні на боці франкістів.
Початок заколоту відразу поставив перед республіканським! урядом завдання організувати опір франкістам. Складність полягала в тому, що іспанська промисловість не виробляла багатьох видів військової техніки і спорядження. Не вистачало підготовлених військових кадрів. На звернення до урядів Англії, Франції і США з проханням продати зброю республіканці отримали відмову. Уряди цих держав посилались на міжнародне право, яке забороняло втручання у внутрішні справи інших держав. Уряди західних країн враховували і досвід Росії, де їх збройна інтервенція і підтримка антибільшовицьких сил мали зворотні наслідки.
Між 27 країнами була підписана угода про невтручання в іспанські справи. Проте Італія та Німеччина не збирались цього виконувати і активно постачали зброю франкістам. У жовтні
1936 p. CPCP заявив, що не буде дотримуватись угоди, надішле військових радників республіканцям і постачатиме зброю. На захист республіки приїхали в Іспанію близько 50 тис. чол., які
прагнули боротись з фашизмом. З них були утворені інтернаціональні бригади;
У вересні 1936 р. сформовано новий республіканський уряд на чолі з Ларго Кабальєро, який провів реформи. На контрольованій ним території було ліквідоване поміщицьке землеволодіння, землю передано селянам, націоналізовано велику промисловість. Каталонці і баски отримали автономію. Водночас політичний режим поступово еволюціонував у бік відходу від демократії, захист якої був головною метою війни. Це частково обумовлювалося воєнним часом; головною причиною стало зростання впливу комуністів, які спирались на підтримку СРСР. Іспанські комуністи, які копіювали дії комуністів у СРСР, почали боротьбу з тро-цькістами, що мали значний вплив у Каталонії. У країні встановився терор каральних органів. В Іспанії навіть була зроблена спроба провести за радянським прикладом показовий судовий процес над троцькістами, які начебто підтримували зв'язки з фашистами. Таким чином, іспанська демократія припинила існування раніше, ніж загинула Іспанська республіка.
У 1936-1937 pp. основні бойові дії точились навколо Мадриду, але всі наступи франкістів були відбиті. Не допомогли їм і прихильники у самій столиці, так звана ''п'ята колона''. Після невдалої спроби взяти Мадрид франкістами Німеччина та Італія почали відкриту інтервенцію. Спроба італійського корпусу нанести удар з північного заходу по військах республіканців, які обороняли Мадрид, була невдалою. Під містечком Гвадалахара у березні
1937 р. італійський корпус було розгромлено.
Після цієї поразки франкісти основні зусилля перенесли у Каталонію, намагаючись скористатись конфліктом між троцькістами й комуністами. 3-6 травня 1937 р. троцькісти, підтримані Л.Кабальєро у Барселоні, здійснили збройний виступ, протестуючи проти політики комуністів. У квітні 1938 р. армії франкістів вдалось відокремити Каталонію від іншої території республіки. Спроба армії республіканців розірвати блокаду, здійснивши наступ у липні 1938 р., не вдалась. На початку 1939 р. Каталонія була захоплена. Райони, контрольовані республіканцями, були відрізані від Франції.
27 лютого 1939 р. Англія і Франція розірвали дипломатичні відносини з республіканським урядом і визнали уряд Франко.
Опинившись у міжнародній ізоляції (СРСР майже припиниш постачання зброї, у 1938 р. з Іспанії були виведені інтернаціоі нальні бригади), 6 березня 1939 р. командуючий обороною МадЛ риду полковник Касадо здійснив переворот, повалив республік канський уряд і вступив у переговори з Франко. Спроба комуніоі тів підняти повстання була придушена. На територію, контро! льовану республіканцями, вступили франкістські війська. В Іспа-І нії було встановлено диктатуру генерала Франко (березени 1939 р.- листопад 1975 р.) Франкісти починали репресії проти своїх противників. З 1939 р. до 1944 р. надзвичайні трибуналі! винесли смертні вироки 200 тис. чол.
Війна дорого обійшлась іспанцям: загинуло 1 млн. осіб, 5001 тис. залишили країну. Вона лежала в руїнах. Народний фронт в] Іспанії був формою боротьби з фашизмом, але не став його аль-І тернативою.
18. Чехословаччина у 20-30-ті роки
Чехословаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів і в 20-30-х роках перетворилася на високорозви-: нугу європейську державу. Вона твердо займала місце в десятці найбільш промислово розвинутих країн світу. Економічну і політичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу - 13% працездатного населення було зайнято підпри-j ємницькою діяльністю. Порівняно швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі виробництва, особливо важкої промисловості. Проте слід зауважити, що промисловість ЧСР ніколи не працювала на повну потужність із-за вузькості внутрішнього ринку і залежності від експорту.
У важкій промисловості провідне місце займало акціонерне; товариство ''Шкода'', яке випускало машини, літаки, верстати, обладнання, зброю та ін. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до 80% виробництва взуття в країні. Значна частка його йшла на експорт. Філіали цього концерну були розташовані майже на всіх континентах. Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал, частка якого складала 20% всіх інвестицій в економіку. Проте словацькі й закарпатські землі були розвинуті набагато гірше, ніж чеські та моравські. В них переважав аграрний сектор економіки. Життєвий рівень в них був значно нижчим, що породжувало невдоволення та соціальну напруженість.
У політичному розвитку Чехословаччина була найбільш демократичною державою Європи. Конституція, прийнята у 1920 p., забезпечувала демократичні права і свободи. Тут діяло близько двадцяти партій. Найбільшою підтримкою користувались центристські і лівоцентристські партії, які утворювали урядові коаліції. Стабілізуючу роль у. політичному житті відігравали неформальні зустрічі президента країни Т.Масарика (1918-1935 pp.) з лідерами провідних партій, на яких вдавалось усувати найбільш серйозні розбіжності.
На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалась на Францію, а у 1920-1921 pp. разом з Румунією і Югославією створила Малу Антанту. Незмінним керівником зовнішньої політики ЧСР у 1918-1935 pp. був Е.Бенеш, який після відставки Т.Масарика був обраний президентом.
Т.Масарик мав тісні зв'язки з Україною. Він з розумінням ставився до українських визвольних змагань і підтримував українську еміграцію. В роки між двома світовими війнами у Празі постали і активно діяли Український вільний університет, Високий український педагогічний інститут ім. М.Драгоманова, українські мистецька студія, гімназія, історико-філологічне товариство, наукова асоціація, Музей визвольної боротьби України, у Подєбра-дах - Українська господарська академія.
Економічна криза завдала серйозного удару по ЧСР. Вузькість внутрішнього ринку, велика залежність від експорту призвели до значного і затяжного спаду виробництва. Найбільше падіння виробництва припадає на 1933 p.: 44% порівняно з 1929 р. Безробітних нараховувалось близько 1 млн. осіб. Щоб вгамувати кризу, уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль було поставлено діяльність 25 концернів, до яких входило 75% підприємств. Була встановлена державна монополія на торгівлю хлібом. Зрештою становище вдалось стабілізувати і забезпечити зростання з 1936 р.
У роки економічної кризи 1929-1933 pp. загострились соціальні, а ще більше національні протиріччя у країні. Райони, де проживала німецька меншина, найбільш постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися Гітлер. У Чехії була створена Судето-німецька партія на чолі з К.Генлейном, яка домагалась автономії Судетської області, заселеної переважно німцями. На Німеччину орієнтувалась також словацька національна партія Глінки, що вимагала автономії Словаччини.
На території Карпатської України і Словаччини угорські національні партії виступали за приєднання цих земель до Угорщини. Поряд з ними діяли українські політичні партії, які прагнули автономії для Карпатської України.