ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 10.06.2024
Просмотров: 13
Скачиваний: 0
Тема 1.8 Віртуалізація та консоль Windows Server.
Мета: ознайомити з технологією віртуалізації Hyper-V, мовою PowerShell та роботою
Windows Server в режимі Server Core.
Перелік питань для вивчення.
1. Призначення технології віртуалізації.
2.Опис технології Hyper-V.
3.Установка ролі Hyper-V.
4.Налаштування Hyper-V.
5.Віртуальні мережі Hyper-V.
6.Віртуальні диски Hyper-V.
7.Робота з віртуальною машиною.
8.Мова PowerShell.
9.Структура команд PowerShell.
10.Форматування виведення результатів PowerShell.
11.Робота з журналом системних подій за допомогою PowerShell.
12.Режим Server Core.
13.Установка Windows Server в режимі Server Core.
14.Основні налаштування Server Core.
15.Ролі та компоненти Server Core.
16.Контроллер домена в режимі Server Core.
1.Призначення технології віртуалізації.
Востанній час потужності серверів суттєво зросли. Це змушує системних адміністраторів приділяти більше уваги системам віртуалізації. Велику кількість фізичних серверів різного призначення можна замінити декількома віртуальними машинами, які працюють на двох-трьох реальних серверах. Це дає можливість спростити адміністрування та зменшити витрати електроенергії.
Внаш час віртуалізація використовується приблизно на 10 % всіх серверів світу.
Найпоширенішим засобом віртуалізації вважається програма Vmware від американської компанії VMware Inc.
2. Опис технології Hyper-V.
Корпорація Microsoft не могла залишитися осторонь від технології віртуалізації. Спочатку нею був випущений безкоштовний продукт Microsoft Virtual РС, а потім розроблена технологія Hyper-V.
Hyper-V входить до складу Windows Server 2008 R2 версій Standard, Enterprise та Datacenter.
Існує також окремий безкоштовний продукт Microsoft Hyper-V Server |
2008 R2, |
за допомогою якого виконується керування віртуальними машинами. Microsoft |
Hyper-V |
Server 2008 R2 встановлюється замість операційної системи та працює в консольному режимі, хоча до нього можна також підключатися віддалено за допомогою графічного інтерфейсу.
Основою роботи Hyper-V є гіпервізор.
Гіпервізор – це програма, яка дозволяє виконувати паралельну роботу декількох операційних систем на одному комп'ютері. Гіпервізор забезпечує безпеку та розділення ресурсів між цими операційними системами.
Hyper-V побудований за принципом гіпервізора з мікроядром (його розмір менше
1 Мб). Він безпосередньо працює з апаратним забезпеченням сервера без участі основної операційної системи. Це збільшує швидкість роботи та зменшує навантаження на основну опера-
ційну систему.
Гіпервізор керує виділенням ресурсів (процесор, оперативна пам'ять, операції введення – виведення).
В якості гостьових операційних систем підтримуються серверні та клієнтські версії Windows, а також деякі операційні системи Linux.
3. Установка ролі Hyper-V.
Будь-яка технологія віртуалізації висуває високі вимоги до апаратного забезпечення. Для запуску Hyper-V потрібний 64-розрядний процесор з підтримкою технології віртуалізації Intel VT або AMD-V. В BIOS необхідно активізувати механізм захисту виконуваного коду (Intel XD або AMD NX), інакше установка ролі Hyper-V буде неможливою.
Перед установкою Hyper-V рекомендується встановити останні системні оновлення.
Сам процес додавання нової ролі виконується стандартним способом в Диспетчері сервера. Перейшовши на сторінку вибору ролей, встановлюємо прапорець Hyper-V і пере-
ходимо до наступного кроку - створення віртуальних мереж.
Тут виділяємо один або декілька фізичних мережевих адаптерів, які будуть використані для створення віртуальних мереж.
Далі перевіряємо параметри налаштування та натискаємо кнопку «Установка».
Можливо, буде запропоновано виконати деякі дії, наприклад ввімкнути підтримку віртуалізації в BIOS для Intel VT (для AMD-V вона вже активізована).
Через деякий час необхідно перезавантажитись та знову ввійти в систему. Ще якийсь час витратиться на автоматичну установку компонентів і конфігурацію.
4.Налаштування Hyper-V.
Для налаштування використовують Диспетчер Hyper-V (рис. 1.8.1).
Рис. 1.8.1 Диспетчер Hyper-V.
Його вікно розділене на три частини. В лівій виводиться список серверів Hyper-V, до яких підключений диспетчер. В правій частині виконують налаштування та керування ро-
ботою вибраного сервера. У вікні посередині переглядаються та редагуються деякі параметри, а також вибираються віртуальні машини.
При першому запуску диспетчера необхідно прийняти умови ліцензійної угоди. Далі потрібно підключитися до сервера віртуалізації, зайти в розділ «Налаштування Hyper- V» та змінити деякі параметри.
Наприклад, за замовчуванням віртуальні диски розташовані на системному диску. Це вкрай небажано, тому для їх зберігання краще використати окремий розділ. Можна також налаштувати
клавіші керування Hyper-V.
Якщо є готові віртуальні машини, їх можна імпортувати в Hyper-V. Для цього необхідно перейти до посилання «Імпортувати віртуальну машину» та вказати папку з її файлами.
5.Віртуальні мережі Hyper-V.
УHyper-V можна використовувати три типи віртуальних мереж:
зовнішня - зв'язує віртуальні машини на головному сервері з фізичною мережею, використовуючи фізичний адаптер;
внутрішня - зв'язує віртуальні машини з головним сервером, закриваючи доступ до фі-
зичної мережі;
приватна - зв'язує віртуальні машини, які повністю ізольовані від головного сервера та фізичної мережі.
Рис. 1.8.2 Диспетчер віртуальних мереж Hyper-V.
Для роботи з віртуальними мережами потрібно в Диспетчері Hyper-V в області «Дії» вибрати посилання «Диспетчер віртуальної мережі». У його вікні будуть показані всі віртуальні мережеві пристрої, підключені до Hyper-V на етапі установки (рис. 1.8.2).
У полі «Ім’я» можна задати осмислене ім'я мережевого пристрою, в полі «Примітки» - описати його, щоб легко орієнтуватися серед великої кількості віртуальних пристроїв.
Після створення всі віртуальні мережі мають тип «Зовнішня». Для них можна виділити фізичні адаптери.
Тип мережі можна змінити, встановивши перемикач в інше положення. Можна також зада-
ти VLAN-ідентифікатор мережі, хоча це необов’язково.
Для створення нової мережі потрібно на лівій панелі вибрати посилання «Створити віртуальну мережу», вибрати її тип та задати параметри.
6. Віртуальні диски Hyper-V.
Віртуальний диск – це спеціальний файл або декілька файлів, які відповідають за робо-
ту віртуальної машини.
Сервер Hyper-V для зберігання віртуальних дисків використовує жорсткі диски або
спеціальні мережеві технології.
Для створення нового віртуального диска в Диспетчері Hyper-V необхідно вибрати пункт меню «Створити жорсткий диск» та виконати вказівки Майстра створення віртуального жорсткого диска (рис. 1.8.3).
Рис. 1.8.3 Майстер створення віртуального жорсткого диска.
Другий крок - вибір типу диска. Можна вибрати наступні типи:
динамічно розширюваний – розмір віртуального диска збільшується в міру його заповнення. При цьому необхідно постійно контролювати доступне місце на фізичному диску;
фіксованого розміру - при створенні віртуального диска його образ відразу запов-
нює все виділене місце, незалежно від потреби віртуальної машини. Продуктивність такого диску вища, ніж у динамічного.
різницевий - такий диск зберігає тільки відмінності від основного диска. Основний диск використовується в якості еталону та обов'язково має режим «тільки для читання».
Крім того, Hyper-V може працювати безпосередньо з фізичним диском сервера без створення віртуального диска. В цьому випадку віртуальна система має винятковий доступ до такого розділу (в консолі «Керування дисками» необхідно встановити режим «Не розподілений»).
Після вибору типу диска переходять до наступного кроку майстра, на якому вказують його ім’я та розташування.
На етапі «Налаштування диска» вказують розмір віртуального диска.
7. Робота з віртуальною машиною.
Для створення віртуальної машини необхідно в Диспетчері Hyper-V вибрати пункт ме-
ню «Створити віртуальну машину» та виконати вказівки Майстра створення віртуальної машини (рис. 1.8.4).
Рис. 1.8.4 Майстер створення віртуальної машини.
Пропустивши інформацію на першому кроці, вводимо ім'я віртуальної машини та вказує-
мо місце розташування віртуального диска.
Задаємо у вікні «Виділити пам'ять» ємність оперативної пам'яті віртуальної машини.
Потім налаштовуємо віртуальну мережу, до якої буде підключена віртуальна машина.
На наступному кроці створюємо новий або підключаємо існуючий віртуальний диск.
На останньому кроці «Параметри установки» (рис. 1.8.4) вказуємо джерело уста-
новки операційної системи.
Це можуть бути:
CD-диск;
DVD-диск;
ISO-образ;
дискета або її образ;
мережевий сервер.
Перевіряємо встановлені параметри та завершуємо створення віртуальної машини, на-
тиснувши кнопку «Готово».
В Диспетчері Hyper-V вибираємо зі списку створену віртуальну машину та вико-
нуємо команду «Підключити» (рис. 1.8.5).
Рис. 1.8.5 Підключення до віртуальної машини.
Для запуску віртуальної машини потрібно натиснути кнопку «Пуск» у верхньому лівому кутку вікна (рис. 1.8.6).
Керування віртуальною машиною виконується за допомогою меню у верхній частині вікна підключення (рис. 1.8.7).
Корисно запам’ятати деякі комбінації клавіш віртуальної системи Hyper-V:
Ctrl+Alt+End - виклик Диспетчера задач Windows;
Ctrl+Alt+Pause - перехід із віконного режиму в повноекранний і навпаки;
Ctrl+Alt+Стрілка вліво - вихід миші та клавіатури з вікна віртуальної машини.
Пізніше можна змінити основні налаштування віртуальних машин, в тому числі додати інші пристрої, вибравши в контекстному меню відповідні посилання.
8. Мова PowerShell.
Система Windows завжди асоціювалася з графічним інтерфейсом, за допомогою якого зручно виконувати різноманітні налаштування.
Всвою чергу, консоль командного рядка дуже зручна для автоматизації завдань та опрацювання великої кількості даних.
Вранніх версіях Windows консоль мала обмежені можливості. Вона викликалася за допомогою команди cmd.exe
