ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 05.10.2024

Просмотров: 16

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Лекції 7-11 (10 год.) Західні моделі комунікації

Завдання на самостійне опрацювання:

1. Проаналізуйте щоденне друковане видання з погляду вираження типологічних особливостей моделей комунікації.

2. Проаналізуйте тижневе друковане видання з погляду вираження типологічних особливостей моделей комунікації.

3. Проаналізуйте програму в електронному виданні (теле-, радіо-, інтернет-) з погляду вираження типологічних особливостей моделей комунікації.

Контрольні питання:

1. Покажіть типологічні особливості моделей комунікації (за Д.МакКвілом).

2. Суть і типологічні особливості трансмісійних моделей комунікації.

3. Суть і типологічні особливості рецепційних моделей комунікації.

4. Суть, типологічні особливості і порівняльні характеристики моделей ритуалу та привернення уваги.

5. Назвіть моделі масової комунікації, притаманні тоталітарній системі журналістики. Обґрунтуйте відповідь.

6. Назвіть моделі масової комунікації, притаманні авторитарній системі журналістики. Обґрунтуйте відповідь.

7. Назвіть моделі масової комунікації, притаманні лібертарійській системі журналістики. Обґрунтуйте відповідь.

8. Назвіть моделі масової комунікації, притаманні соціально відповідальній системі журналістики. Обґрунтуйте відповідь.

Рекомендована література:

  1. Blumer H. The Mass, the Public and Public Opinion.- New York: Barnes and Noble, 1939.

  2. Dance F. The Concept of Communication // Journal of Communication.- 1970.- # 20.- P. 201-210.

  3. De Reuck, Anthony. A Theory of Conflict Resolution by Problem-solving // Conflict: Readings in Management and Resolution edited by John Burton and Frank Dukes.- N. Y., 1990.- P. 183-197.

  4. Goban-Klas T. Media i komunikowanie masove. Teorie i analizy prasy, radia, telewizji i Internetu.- Warszawa-Krakow: Wydawnictwo naukowe PWN, 1999.- 336 s.

  5. Goban-Klas Tomasz. Media i komunikowanie masowe /Teorie i analizy prasy, radia, telewizji i internetu. Wydawnictwo: PWN Wydawnictwo Naukowe, 2006. – 340 s.

  6. Johnson, David W., Johnson, Frank p. Joining Together. Group Theory and Group Skills.- New Jersey, 1987.

  7. McQuail D. Mass Communication Theory. An Introduction.- London: Sage, 1994.

  8. Tarde G. L’Opinion et la foule.- Paris, 1901.

  9. Walinska de Hackbeil H. Pojecie "komunikacja" w amerykanskiej teorii komunikacji spolecznej: Докт. дис….- Uniwersytet Wroclawski, 1975.

  10. Бондаренко А. Д. Современная технология: теория и практика.- Киев; Донецк: Вища шк., 1985.- 171 с.

  11. Гуманітарні технології: Конспект лекцій / За ред. В. В. Різуна.- К.: Видавничий дім "КМ Academia", 1994.- 60 с.

  12. Житарюк М.Г. Соціокультурна модель журналістики: традиції і новаторство: Монографія. – Львів, 2008. – 416 с. // http://ztmmi.ucoz.ru/news/zhitarjuk_mar_jan_georgijovich_sociokulturna_model_zhurnalistiki_tradiciji_i_novatorstvo_lviv_2008_416_s/2010-03-16-5; http://www.library.cjes.ru/online/?b_id=831

  13. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини.- К.: Освіта, 1999.- 351 с.

  14. Каширин В. П. Философские вопросы технологии.- Томск: Изд-во Том. ун-та, 1988.- 286 с.

  15. Корнилов Е. Социокультурные модели журналистики / Е.Корнилов // Филологический вестник Ростовского государственного университета. – Ростов-на-Дону, 1998 – №3.

  16. Лауристин М. Некоторые проблемы управления потоком массовой информации / М.Лауристин // Предмет семиотики. Творческие и практические проблемы взаимодействия средств массовой коммуникации. – М., 1975. – С.88-107.

  17. Масова комунікація: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов, В. А. Вергун.- К.: Ли-бідь, 1997.- 216 с.

  18. Михайлов С. Современная зарубежная журналистика / С.Михайлов. – СПб., 2005. – 320 с.

  19. Ньюком Т. Социально-психологическая теория интеграции индивидуального и социального подходов / Т.Ньюком // Современная зарубежная социальная психология. – Тексты. – М., 1984.

  20. Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка.- К., 1999.- 634 с.

  21. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації.- К.: Видавничий центр "Київський університет", 1999.- 308 с.

  22. Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем / Інститут системних досліджень освіти; Інсти-тут журналістики Київського університету.- К., 1995.- 200 с.

  23. Різун В. В. Основи комп’ютерного набору і коректури: Підручник.- К.: Либідь, 1993.- 172 с.

  24. Різун В. В., Мелещенко О. К. Інформаційні мережі в засобах масової інформації. Канал ИНФО-ТАСС / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка.- К., 1992.- 96 с.

  25. Різун В. Т. Нарис з історії та теорії українського журналістикознавства / В.Різун, Т.Трачук. – К., 2005.

  26. Свириденко С. С. Современные информационные технологии.- М.: Радио и связь, 1989.- 300 с.

  27. Смирнов С. В. Становление основ общественного производства (Материально-технический аспект пробле-мы).- К.: Наук. думка, 1983.- 260 с.


Методологічною основою були праці Є.О.Корнілова1, Є.П.Прохорова2, В.І.Шкляра3, які перші назвали (Є.Корнілов) і осмислили, доповнили, розвинули (Є.Прохоров, В.Шкляр) соціокультурні типи журналістики з допомогою опозиційних пар, рамкуючи (від „фрейм”, рамка) оцінювання з допомогою домінантних аспектів (В.Шкляр). Беручи за основу напрацювання української і російської теоретичних шкіл журналістики, ми їх доповнили новими конфігураторами – типологічний класифікатор налічує 14 пар, аспекти, трансформовані у фактори, – 11. Підсумком наукового синтезу є типологічна модель сучасної журналістики України, про говоритимемо окремо далі.

Дослідження Т.Ґобана-Класа4, Д.В.Джонсона5, Д.МакКвіла6, Г.Валінської7, В.Каширіна8, О.Зернецької9 та багатьох інших, тобто дослідження про західні моделі масової комунікації у нас популяризує В.Різун10, у Росії – Є.Ахмадулін11 (в контексті проекції на моделі журналістики). У Г.Почепцова („Теорія комунікації”) перелік моделей12 значно вужчий, більше акцентовано на технологіях комунікативного процесу.

Д.МакКвіл виділяє чотири типи моделей комунікації:

1) моделі трансмісії,

2) моделі ритуалу,

3) моделі привернення уваги,

4) моделі рецепції13.

До першого типу (моделі трансмісії) зараховують наступні моделі:

- модель необмеженої пропаганди або психологічна модель (С.Чакотін);

- модель переконання (Г.Лассуел);

- модель контактування (Р.Якобсон);

- модель трансмісії (передачі) сигналу (К.Шеннон і В.Вівер), 1948;

- топологічна модель (модель комунікації як припливу інформації (К.Левін), 1947;

- модель двоступеневого притоку інформації та думки (Є.Катц і П.Лазарсфельд), 1955;

- соціологічна модель (Дж. і М.Райлі), 1959;

- модель селекції (Вестлі й МакЛін), 1957;

- модель зворотного зв’язку (М. де Флер) (1), 1966;

- аналітична модель (Ґ.Малецкі), 1963;

- модель спільного досвіду (В.Шрамм), 1954;

- суспільно-культурна модель (А.Тудор), 1970;

- модель мозаїчної культури (А.Молес) (1), 1967;

- модель розширеного досвіду (А.Молес) (2), 1971.

До другого типу (ритуалу) Д.МакКвіл зараховує експресивну модель (інша назва – ритуальна) Джеймса Кері (1975).

До третього типу (привернення уваги) зараховано модель рoзголосу:

До четвертого типу (сприйняття (рецепції)) належать такі моделі:


- модель кубиків;

- модель Ю.Лотмана;

- психологічно-лінеарна модель (Дж.Ґербнер), 1966;

- фазово-хвильова модель або модель HUB (Геберт (Hiebert), Унгурайт (Ungurait), Бон (Bohn)), 1974;

- синтетична модель (Т.Ґобан-Клас), 1978.

Якщо на найпростішому рівні уявляти комунікацію як систему з трьох елементів, так, як уявляли її здавна: мовець-твір-співрозмовник, то можна виділити кілька способів репрезентації структури спілкування. Оскільки структурні зв’язки в системі комунікації можуть виконувати роль актів, процесів, дій, операцій, то мова йде, власне, про способи репрезентації комунікативного процесу.

А тепер детальніше.

А. Загальна модель комунікації як трансмісії. Ця модель виражає одновекторну суть комунікативного процесу:


Відправник одержувач

Комунікативний процес розглядається як процес передачі інформації.

Мал.5.

Модель всесильної пропаганди, або модель Чакотіна (Tchakhotine). На підставі особистого досвіду заняття гітлерівською пропагандою німецький емігрант у Франції Серж Чакотін представив психологічну модель проведення масової пропаганди. На його думку, гітлерівська пропаганда здійснювалася на засадах теоріїї Павлова про вироблення умовних рефлексів у тварин. Техніка пропаганди трималася на зв’язку визначених ідеологічних смислів із внутрішніми рефлексами людини. Модель Чакотіна, по суті, відбивала думку Платона про те, що риторика - мистецтво переконання - з очевидністю є мистецтвом догоджання: чим вдаліше переконуєш, тим вдаліше догоджаєш слухачам:

мал.6.

Модель Чакотіна закладала своєрідну модель людини й суспільства, де виділено чотири рефлекси людини, на яких мала триматися пропаганда: агресивний, сексуальний, захисний та харчовий. Людина була істотою, що керувалася категоріями інстинкту та почуття більше, ніж розуму. Пропаганда для Чакотіна - це повтор гасел, що торкалися інстинктів та почуттів людини. Комунікативний процес, таким чином, зводився до одновекторності й спрямованості на великі групи - масу, яка мала перетворюватися у "потрібну публіку" способом передачі дозованої інформації та нав’язування ідеологічних смислів, що підкріплювалися життєвими рефлексами людини.

У шістдесятих роках на основі цієї моделі витворилася теза В.Пакарда про "вплив на підсвідомість". Приклад – сучасна реклама чи політичний маркетинг (новітня форма партійної пропаганди), коли мова йде не так про товари, осіб, програми, як про систему цінностей, бажання споживачів. У результаті люди купують не косметику, а дбають про красу, не п’ють пиво, а створюють клімат доброго товариства, не обирають політику чи партію, а обирають особистість, добробут та демократію.

Модель персвазійного акту (акту переконання), або модель Лассуела. Американський політолог та дослідник пропаганди Гарольд Лассуел розуміє процес спілкування як акт, що складається з п’яти основних складників: "Хто говорить, що, яким засобом, до кого і з яким результатом?"


мал.7.

Модель Лассуела стосується таких актів спілкування, під час яких комунікант чітко формулює комунікативну мету, знає, що він хоче від комуніката, яких змін позицій чи поведінки. Комунікативний процес при цьому розглядається як одновекторний опосередкований акт впливу на комуніката, залежний від п’яти чинників спілкування.

Модель контактування, або модель Якобсона.

Включає шість важливих чинників спілкування (Таблиця 1):

Адресант

Контекст

Повідомлення

Адресат

Контакт

Код

Фатична функція є сутнісною для процесу спілкування, оскільки вона є складником контактної функції взагалі. Як видно з моделі Якобсона, контакт є єдиною процесуальною характеристикою спілкування, тому можна стверджувати, що комунікативний процес є по суті актом контактування, через який реалізується "я" комуніканта, виділяється об’єкт розмови, здійснюється вплив на комуніката, актуалізується форма повідомлення, свідомо добирається кожне слово, спеціально підтримується контакт при його згасанні.

Модель трансмісії сигналу, або модель Шеннона-Вівера. Запропонована математиком К.Шенноном (1948) модель передачі сигналу для технічних систем з допомогою В.Вівера набула такого вигляду:

мал.7а.

Ця модель є розгалуженою системою чинників комунікативного процесу. Він має фази і розглядається як процес трансмісії сигналу, тобто опосередкованої певними засобами передачі сигналу. Передавач (nadajnik) від джерела інформації (комуніканта) отримує її й у вигляді сигналу через канал під упливом джерела шуму (zrodlo zaklocen) робить передачу інформації; сигнал отримує споживач (odbiornik) сигналу, від якого адресат бере інформацію у вигляді її переказу.

Модель Левіна, або топологічна модель (модель комунікації як припливу інформації). Соціальний психолог Курт Левін (1947) застосував до процесу комунікації поняття припливу повідомлень. Левін виходив з того, що в різних соціальних ситуаціях приплив інформації є завжди нерівномірним та неповним. Приплив інформації регулюється бар’єрами (Левін називав їх воротами). У ролі таких бар’єрів виступають певні інституції чи окремі люди (jednostki), які одну інформацію затримують, іншу пропускають. У масовій комунікації такими особами є редактори, видавці, засновники тощо.