Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

т.Ме́рміна–Ва́гнера(рос. теорема Мёрмина–Вагнера; англ. Moermin– Wagnertheorem) – стверджує неможливість феро- і антиферомагнетичного впорядкування в одно- і двовимірній решітціспінів S, яка описується ізотропною моделлю Гайзенберга, при температурах

Т¹ 0.Т. М.–В. справедливадля явищ надпровідності і надплинності.

т.Не́рнста(рос. теорема Нернста;

випадку відсутності магнітного поля й обертаннясистеми якцілого. Якщо на систему діє зовнішнє магнітне поле H або вона обертаєтьсяз кутовою швидкістю ω,

648

k – хвильове число, q – кут розсіяння в системі центраінерції.

т. Паулі́ (рос. теорема Паули; англ.

Pauli theorem) – встановлює зв'язок спіну зі статистикою (В. Паулі, 1940) і стверджує, що поля, які описують частинки з цілим спіном, квантуються за БозеЕйнштейном, а з напівцілим – за ФерміДіраком. Відповідно всі частинки поділяються на бозони та ферміони. Т. П. фіксує характер перестановних співвідношень між операторами народження та знищення частинок: бозонні оператори пов'язані відношенням комутації, ферміонні – антикомутації. Т. П. обгрунтовує принцип заборони Паулі нерелятивістської квантової механіки – неможливість перебування двох електронів в одному квантовому стані. Доведення т. П. базується на умовах мікропричинності, а саме: використовує незалежність операторів полів у точках, розділених просторовоподібним інтервалом. При формулюванні квантової теорії поля за допомогою функціонального інтеграла т. П. змушує описувати поля з напівцілим спіном грассмановими (антикомутаційними) числами (див. також алгебра́ Грас́- смана).

т. Пойнтінга́ (рос. теорема Пойнтинга; англ. Poynting theorem) – теорема, яка описує закон збереження енергії електромагнітного поля. Теорема була доведена у 1884 р. Дж. Пойнтінгом [J.H. Poyntіng]. Якщо продиференціювати за часом густину енергії електромагнітного поля в стаціонарному середовищі

без дисперсії, w = (DE + BH)/(8π), з урахуванням рівнянь Максвелла одержи-

вектор Пойнтінга, j – густина струму, E, H і D, B – напруженості та індукції

електричного і магнітного полів.

т. Померанчука́у фізиці високих

енергій (рос. теорема Померанчука

в физике высоких энергий; англ.

Pomeranchuk theorem іn hіgh energy physіcs) – встановлює асимптотичну рі-

вність повних перерізів (σповн) взаємодії частинок а та античастинок a з однією й тією ж довільною мішенню b за умови, що енергія частинок Е прямує до нескінчен-

жина; англ. Prigozhin theorem) – теорема термодинаміки нерівноважних процесів, відповідно до якої при даних зовнішніх умовах, що перешкоджають досягненню системою рівноважного стану, стаціонарному (нерівноважному, але незмінному в часі) стану відповідає мінімум виробництва ентропії.

т. Пуанкаре́ про повернення

(рос. теорема Пуанкаре о возвращении; англ. Poincare theorem) – одна з основних теорем, що характеризують

поведінку динамічної системи з інваріантною мірою. Прикладом такої системи є гамільтонова система, еволюція якої

pі – канонічні координати й імпульси; і = 1, …, n; H = H(p, q) – функція Гамільтона; крапкою позначене диференціювання за часом t]. Інваріантною мірою слу-

649

просторі М, що зберігається відповідно до теореми Ліувілля. Згідно з т. П., через будь-який окіл U будь-якої точки x = (pі, qі), що належить інваріантній множині скінченної позитивної міри з М, проходить траєкторія, яка повертається в

U.

т. Стокса́ (рос. теорема Стокса; англ.

Stokes theorem) – твердження про те, що інтеграл від зовнішнього диференціала dω диференціальної форми по орієнтованому компактному багатовиду М дорівнює інтегралові від самої форми по

орієнтованому краю ∂Μ багатовиду Мd . Частинними випадками т. С.

MM

єформула Гаусса–Остроградського, формули Гріна.

т.Шеннона́ (рос. теорема Шеннона; англ. Shannon's theorem) – одна з

основних теорем теорії інформації, стосується передачі сигналів по каналах зв'язку за наявності завад, які призводять до спотворень у процесі передачі.

т. Якобі́ (рос. теорема Якоби; англ.

Jacobi theorem) – встановлює, що якщо для голономної механічної системи з s ступенями вільності інтеграл рівняння Га- мільтона-Якобі відомий, то закон руху цієї системи визначається із системи алгебри-

αі) – вказаний повний інтеграл, який називають дією, αі і βі – сталі інтегруван-

ня, рі – узагальнені імпульси системи.

т. Яна́ –Теллера́ (рос. теорема Яна– Теллера; англ. Jan–Teller theorem) – визначає умови стійкості симетричних конфігурацій молекул, згідно з якими у нелінійних багатоатомних молекул із симетричним розташуванням ядер вироджені електронні стани є нестійкими. Зокрема, основним електронним термом

ним струмом, що зберігається; гравітон, який взаємодіє з тензором енергії-імпу- льсу, що зберігається, та ін. Т. н. є наслідком симетріїлагранжіанатеорії.

ТЕО́РІЯ (рос. теория; англ. theory, science,analysis).

ГЛАГ-теорія́ (рос. ГЛАГ-теория;

англ. GLAG theory) – теорія надпровідності Гінзбурга–Ландау-Абрикосова- Горькова, див. також надпровід́ ністьі тео́ріяГі́нзбурга–Ланда́у.

т. автохви́ль(рос. теорияавтоволн; англ. autowave theory) – те саме, що синерге́тика.

т. багатьо́х части́нок ква́нтова(рос. теориямногихчастицквантовая; англ. quantum theory of many particles) – сукупність теоретичних методів, що застосовуються для опису квантовомеханічних систем, які складаються більш ніж із двох частинок. Оскільки рівняння Шредінгера для таких систем не може бути розв'язане точно, мова йде про наближені методи. Основою ряду методів теорії багатьох частинок є теорія збурень, найдосконалішою формою останньої є діаграмна техніка (див. також діагра́ми Фе́йнмана).

т. Ва́йнберга–Гле́шоу–Сала́ма(рос. теория Вайнберга–Глешоу–Салама; англ. Weinberg–Glashow–Salamtheory) – єдина теорія електромагнітної та слабкої взаємодій. Див. також взаємодія́ електрослабка́.

650

т. відно́сності[тео́рія релятиві́- стська] (рос. теория относительности, теориярелятивистская; англ. relativity, relativistic theory) – теорія, що описує універсальні просторово-часові властивості фізичних процесів. Т. в. – фізична теорія простору-часу. Виникнення т. в. пов'язанез невдачеювизначити рух Землі відносно ефіру. Незалежність швидкості світла від руху джерела неодноразово перевірялася (найбільш точно – 1964, Т. Альвагер [T. Alvager] та ін.) Як окремий випадок у т. в. розглядаються властивості простору-часу в областях, де полями тяжіння можназнехтувати; звідси термін – частинна, або спеціальна, т. в. (від нім. spezіell – частинний). Як правило, під частинною т. в. мають на увазі опис явищ за допомогою інерційних систем відліку. В області застосування частинної т. в. простір-час має високий ступінь симетрії: усі фізичні явища інваріантні відносно власних перетворень Пуанкаре, які складають метрику простору-часу Мінковського.

т. відно́сностізага́льна(рос. теория относительности общая; англ. general relativity) – сучасна фізична теорія простору, часу і тяжіння; остаточно сформульованаА. Ейнштейном у 1916. В основі загальної теорії відносності (ЗТВ) лежить експериментальний факт однаковості інертної маси (що входить у другий закон Ньютона) та гравітаційної маси (що входить у закон тяжіння) для будь-якого тіла, що призводить до принципу еквівалентності. Однаковість інертної та гравітаційної мас виявляється в тому, що рух тіла в полі тяжіння не залежитьвід його маси. Це дозволяє ЗТВ трактувати тяжіння як викривлення просторово-часового континууму. Це викривлення описується метрикою, яка визначається з рівнянь теорії тяжіння (див. також тяжін́ ня).

т. відносності́ спеціальна́ (рос. теория относительности специальная; англ. special relativity) – див. теорія́ від-

носності́ .

т. га́зівкінети́чна(рос. теория газов кинетическая; англ. kinetic theory of

gases) – розділ фізики, який вивчає властивості газів статистичними методами на основі уявлень про їхню молекулярну будову і закон взаємодії між молекулами. Зазвичайдо т. г. к. відносять лише теорію нерівноважних властивостей газів. Основні об'єкти застосуваннят.г. к.– гази, газові сумішіта плазма. Послідовнат. г. к. заснована на розв'язанні кінетичного рівняння Больцмана для функції розподілу молекул за швидкостями та просторовими координатами. За допомогою цього рівняння можна розв'язати всі основні задачі т. г. к., тобто отримати рівняння перенесення імпульсу, енергії та концентрації компонентів суміші (рівняння Нав'є- Стокса, рівняння теплопровідності й дифузії)та обчислити кінетичні коефіцієнти, що входятьу них.

т. гаря́чогоВсе́світу(рос. теория горячей Вселенной; англ. hot Universe theory) – сучасна теорія фізичних процесів у Всесвіті, що розширюється, відповідно до якої в минулому Всесвіт мав значно більшу, ніж зараз, густину речовини і дуже високу температуру. Спочатку т. г. В. була запропонована Г. Гамовим[G. Gamov, 1948] для пояснення поширеності в природі різноманітних хімічних елементів та їхніх ізотопів. На початку розширення Всесвіту при великій температурі в термодинамічній рівновазі з речовиною повинно було перебувати електромагнітне випромінювання. У ході розширення речовина та випромінювання холонуть, і до даного часу у Всесвіті повинно існувати низькотемпературне випромінювання (його називають мікрохвильовим фоновим випромінюванням, або реліктовим випромінюванням), для якого речовинасьогоднішнього Всесвіту є практично прозорою. Реліктове випромінювання було відкрито А. Пензіасом [A. Penzіas] і Р. Віл(ь)соном [R. Wіlson] у 1965 на довжині хвилі 7,3 см, що стало вирішальним тестом, який підтверджує справедливість гіпотези про високу первісну температуру Всесвіту.

651

т. Гін́ збурга–Ланда́у(рос. теория Гинзбурга–Ландау; англ. Ginzburg– Landau theory) – феноменологічна теорія надпровідності, яка базується на теорії Л.Д.Ландау фазових переходів другого роду. Відправним пунктом теорії є вираз вільної енергії F провідника як функціонала від

ψ – комплексного параметра порядку (після побудови мікроскопічної теорії

надпровідності виявилось, що параметр ψ надпровідного стану в т. Г.–Л. пропорційний хвильовій функції Бозеконденсату куперівських пар електронів у надпровіднику або, іншими словами, щілині в енергетичному спектрі електронів надпровідника).

т. гравіта́ціїква́нтова(рос. теория гравитации квантовая; англ. quantum gravitaion theory) – квантова теорія гравітаційної взаємодії. У даний час під загальним терміном "т. г. к." поєднують декілька більш окремих і відносно самостійних напрямків: квантову теорію власне гравітації, теорію негравітаційних квантових полів у викривленому просторі-часі, квантову космологію та квантову теорію чорних дір, квантову супергравітацію і багатовимірні єдині теорії поля. Припускається, що в майбутньому ці напрямки зіллються і стануть частинамиповної т.г. к.

т. граничної́ рівноваги́ (рос. теория предельного равновесия; англ. limiting equilibrium theory) – розділ теорії пластичності, у якому займаються визначенням тримкості пластичних тіл і конструкцій, що характеризуються в тій чи іншій мірі пластичними властивостями. Т. г. р. застосовується для розрахунків залізобетонних і металевих конструкцій

при статичному навантаженні.

т. диференціа́льнихрівня́ньаналіти́чна(рос. теориядифференциальных уравнений аналитическая; англ. analytical theory of differential equations) – розділ теорії звичайних диференціальних рівнянь, у якому розв'язки досліджують методами теорії аналіти-