Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

чних функцій. Існує два напрямки у дослідженні диференціальних рівнянь: аналітична теорія диференціальних рівнянь (поведінка розв'язків на всій комплексній площині) і теорія динамічних систем. Методи т. д. р. а. різні для лінійних і нелінійних диференціальних рівнянь.

т. діроќ Дірака́ (рос. теориядырок Дирака; англ. Dirac hole theory) –

теоретична модель фізичного вакууму, запропонована в 1930 П.А.М. Діраком [P.A.M. Dіrac] для усунення труднощів релятивістської квантової теорії електрона (див. також рівняння́ Дірака́ ); призвела до передбачення існування античастинок, процесів народження пар і їхньої аннігіляції і т. д., а також до уявлення про вакуум як про особливий тип матеріального середовища (див. також поляризація́ ва́-

кууму).

т. електронна́ (рос. теорияэлектронная; англ. electron theory) – див. рівнян́-

ня Лоренца́ –Максвелла́ .

т.збу́дженнямембра́нна(рос. теория возбуждения мембранная; англ. membraneexcitation theory) – пов'язує потенціали спокою та потенціали дії зпотоками йонів через поверхневий шар нервових і м'язових волокон – мембрану (товщиною близько 100 A).

т. збудження́ фазова́ (рос. теория возбуждения фазовая; англ. phase excitation theory) – теорія виникнення біоелектричних потенціалів і нерівноважного розподілу йонів між клітиною та

середовищем.

т. збу́рень(рос. теориявозмущений; англ. perturbation theory) – метод розв'язування задач, заснований на розкладі за малим параметром (ε), що дозволяє після розв'язку "незбуреної" задачі, який відповідає нульовому значенню малого параметра, знаходити шляхом послідовних ітерацій розв'язок

"збуреної", що відповідає ε ¹ 0. Якщо старший степінь малого параметраε, що враховується в розв'язку, є εm, то

652

збурень (ТЗ), який використовується в перенормованій КТП і характеризується тим, що початкові – "затравкові" – величини (оператори полів, вектори станів, константи взаємодії) у кожному порядку перевизначаються ("перенормовуються") за допомогою спеціальної віднімальної процедури. Еквівалентний спосіб представлення т. з. п. полягає у використанні від початку скінченних фізичних величин, але при цьому в лагранжіан вводяться контрчлени, що забезпечують у кожному порядку ТЗ скорочення великих поправок до початкових параметрів розкладу. Методика т. з. п. передбачає можливість введення регуляризації в теорію і вибору "ренормалізаційної схеми", тобто способу вирахування нескінченних (при знятті регуляризації) внесків у кожному порядку ТЗ. Т. з. п. виникла в зв'язку з необхідністю усунення нескінченностей, що виникають при знятті регуляризації у вищих порядках ТЗ у квантовій електродинаміці. (див. також група́ ренормалізаці́-

йна).

т. збурень́ статистична́ (рос. теория возмущений статистическая; англ. statistical perturbation theory) – див. тео́- рія збурень́ термодинамічна́ .

т. збурень́ термодинамічна́ [теорія́ збурень́ статистична́ ] (рос. теория

возмущений термодинамическая, теориявозмущений статистическая; англ. thermodynamic perturbation theory, statistical perturbation theory) – наближений метод обчислення фізичної величини в термодинаміці та статистичній фізиці, який застосовується в тих випадках, коли у виразі для енергії тіла можна виділити відносно малі складові, якими

в першому наближенні можна знехтувати. Вплив такої малої добавки знаходять, розвиваючи вільну енергію в ряд за степенями

цієї добавки.

т. зіткнень́ (рос. теория столкновений; англ. collision theory) – у класи-

чній механіці включає теорію удару, в нерелятивістській квантовій механіці вивчає процеси збудження, перезарядки та дисоціації при зіткненнях атомів і молекул між собою та з налітними частинками, в ядерній фізиці описує закономірності зіткнення нуклонів. Див. також

теорія́ розсіяння,́ зіткнення́ атомні́ .

т. змазки́ гідродинамічна́ (рос. теория смазки гидродинамическая; англ. hydrodynamic lubrication theory,

rheodynamic lubrication theory, viscous lubrication theory, fluid lubrication theory,film lubrication theory) – вчення

про явища, які виникають у мастильному шарі, тобто в шарі в'язкої рідини (або газу), розташованому між поверхнями твердих тіл, що переміщуються відносно

653

повністю вичерпані. Електрони повністю заповненої зони не беруть участі в електричному струмі, тому кристали, в яких нижні зони повністю заповнені, а верхні порожні, є діелектриками або напівпровідниками. Верхня із заповнених зон таких кристалів називається валентною зоною, а нижня з порожніх – зоною провідності. Діелектрики відрізняються від напівпровідників шириною забороненої зони, яка розділяє валентну зону та зону провідності (у напівпровідників вона менше 2,5–3 еВ). Кристали, які мають при Т =0 К частково заповнені зони (або заповнені і порожні зони, що перекриваються), є металами.

т. ймовір́ ностей[т. імовір́ ностей] (рос. теория вероятностей; англ. probabilitytheory,theoryofchances,law ofprobability,calculusofprobabilities) – розділ математики, в якому будують і вивчають математичні моделі випадкових явищ. Випадковість властива тією чи іншою мірою переважній більшості процесів, що відбуваються в природі. Зазвичай вона присутня там, де істотний вплив на хід процесу здійснює дуже велике число незначних, якщо вони взяті окремо, факторів (як, наприклад,при русі броунівської частинки чи в класичному прикладі з киданням монети), особливо в тому випадку, коли система динамічно нестійка; статистичний характер мають такожзакони квантової механіки.

т.катастро́ф(рос. теориякатастроф; англ. catastrophetheory) – сукупність застосувань теорії особливостей диференційовних (гладеньких) відображень Х. Вітні [H. Whіtnеy] і теорії біфуркацій А. Пуанкаре [H. Poіncare] і А.А. Андронова. У теорії біфуркацій розглядається динамічна система, яка опи-

сувється рівнянням x& x, , із заданим

векторним полем θ у n-вимірному фа-

зовому просторі{х}; поле залежитьвідк- вимірного параметра ε. Множина станів рівноваги визначає в (n+к)-вимірному

просторі {х, ε} к-вимірну поверхню θ(х, ε) = 0, проєкція якої на простір "ке-

Для кількісного опису ступеня порушення симетріївт.Л. вводятьпараметрпорядку, що лінійно перетворюється при всіх

654

перетвореннях із групи симетрії невпорядкованої фази.

т. металів́ Друде́ (рос. теорияметаллов Друде; англ. Drude metal theory) –

застосування кінетичної теорії газів до електронного газу в металі (запропонована П. Друде [P. Drude] у 1900). Згідно з цією теорією, метал складається з вільних електронів (електронний газ) і важких позитивних іонів, які можна вважати нерухомими. За відсутності зовнішніх полів електрони рухаються прямолінійно і рівномірно; цей рух переривається зіткненнями електронів з іонами та між собою. Завдяки зіткненням електрони приходять у стан теплової рівноваги з іонами, в якому їх розподіл за енергіями відповідає розподілу Максвел- ла-Больцмана. Т. м. Д. на якісному рівні пояснює ряд кінетичних явищ – статичну і високочастотну провідність (див. також формула́ Друде), ефект Холла, закон Ома, ефект Зеєбека, електронну провідність і деякі термоелектричні явища в

металах.

т. мета́лів Зо́ммерфельда(рос. теория металлов Зоммерфельда; англ. Sommerfeldmetal theory) є подальшим розвитком теорії металів Друде, відрізняючись від останньої тим, що розподіл електронів за енергіями описується розподілом Фермі-Дірака, а не розподілом Больцмана. Як і теорія ДрудеЛоренца, т. м. З. нехтує взаємодією електронів між собою, а їхню взаємодію з кристалічною решіткою зводить лише до зіткнень, при яких імпульс електрона змінюється стрибком. Запропонована А. Зоммерфельдом [А. Sommerfeld] у

1928.

т. Мі (рос. теория Ми; англ. Mie theory) – теорія розсіяння (дифракції) плоскої електромагнітної хвилі на однорідній сфері довільного розміру (Г. Мі [G. Mіe], 1908). Теорія Мі узагальнена і на системи частинок випадкової форми; точного розв'язку задачдифракції на таких частинках немає, користуються наближенимиметодамирозрахунку.

т. надпли́нностіЛанда́у(рос. теория сверхтекучести Ландау; англ. Landau superfluidity theory) – запропонована Л.Д.Ландау (1941) для пояснення надплинності квантової рідини Не ІІ, тобто рідкого гелію4Не при температурахниж-

преобразований; англ. transformation theory) – математичний апарат у квантовій механіці, який встановлює фізичну еквіва-лентність різних способів опису квантовомеханічної системи (різних представлень квантової механіки) і містить правила переходу

від одного представлення до іншого.

т. перколяції́ (рос. теорияперколяции; англ. percolation theory) – те саме, що теорія́ протікання́ .

655

т.пла́змиквазіліній́ на(рос. теория плазмы квазилинейная; англ. quasilinearplasmatheory) – наближенатеорія, що використовує метод адіабатичного наближення для опису взаємодії частинок і хвиль у плазмі.

т.пластичності́ (м а т е м а т и ч н а )

теория пластичности(рос.

(м а т е м а т и ч е с к а я ); англ. plasticity theory [ m a t h e m a t і c a l ] ) – наука про пластичне деформування тіл. Т. п. займається побудовою математичних моделей пластичних тіл, методами визначення розподілу напружень і деформа-

суцільних середовищ, у якому вивчають процеси повільного деформування (плину) твердих тіл під дією сталого напру-

ження (або навантаження).

т. подібності́ (рос. теория подобия; англ. theory of similarity, law of similarity, scaling) – вчення про умови подібності фізичних явищ. Грунтується на вченні про розмірності фізичних величин (див. також аналіз́ розмірностей́ ) і

слугує основою моделювання.

т. поля́ (рос. теорияполя; англ. field theory) – математична теорія, яка вивчає властивості скалярних і векторних (у загальному випадку – тензорних) полів, тобто областей простору, кожній точці Р яких поставлено у відповідність число u(P) (наприклад, температура, тиск, густина, магнітна проникність), або вектор a(P) (наприклад, швидкість рідини, що тече, напруженість силового поля), або тензор (наприклад, механічне напружен-

ня в точці пружного тіла).

т. по́ляєди́на(рос. теорияполяединая; англ. unified field theory) – єдина теорія матерії, покликана звести всю різноманітність властивостейелементарних частинок і їхніх взаємоперетворень(взаємодій) до невеликого числа уні-

версальних принципів; така теорія ще не побудованаі розглядаєтьсянасампередяк стратегія розвитку фізики мікросвіту.

т. по́ляква́нтова(рос. теорияполя квантовая; англ. quantumfieldtheory) – квантоватеорія релятивістських систем з нескінченно великим числом ступенів вільності (релятивістських полів), що є теоретичною основою для опису мікрочастинок, їхніх взаємодій і взаємоперетворень. Квантове (інакше – квантоване) поле являє собою синтез понять класичного поля типу електромагнітного та поля ймовірностей квантової механіки. Уявлення про класичне поле виникло в надрах теорії електромагнетизму Фарадея-Максвелла і викристалізувалося в процесі створення спеціальної теорії відносності. Послідовне застосування до поля ідей квантової механіки призвело до того, що динамічні змінні електромагнітного поля

– потенціали А, ϕ і напруженості електричного та магнітного полів Е, Н – стали квантовими операторами, що підкоряються визначеним переставним співвідношенням і діють на хвильову функцію (амплітуду, або вектор стану). Другим джерелом загального поняття квантового поля стала хвильова функція

частинки ψ(х, t), яка є не самостійною фізичною величиною, а амплітудою стану частинки: імовірності фізичних величин, що стосуються частинки, виражаються

черезбілінійні за ψ вирази. Релятивістське

узагальнення ψ-функції привело П.А-

.М. Дірака до чотиривимірної хвильової

функції електронаψα (α=1, 2, 3, 4), яка перетворюєтьсяза спінорним представленням групи Лоренца. Узагальненняна випадок багатьох частинок показало, що якщо вони задовольняють принцип нерозрізнимості (принцип тотожності), то для опису всіх частинок достатньо одного поля в чотиривимірному просторі-часі, яке є оператором у розумінні квантової механіки. Це досягається переходом до представлення вторинного квантування.

656