Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

задовольняють вони основні аксіоми КТП і АКТП.

т. по́ляква́нтованеліній́ на(рос. теория поля квантовая нелинейная; англ. nonlinearquantumfield theory) –

загальне (маловживане) найменування для квантових теорій поля (КТП), що описують взаємодійні поля, рівняння для яких завжди є нелінійними. Серед нелінійних КТП можна виділити два види: перенормовані та неперенормовані (поліном(іаль)ні та неполіном(іаль)ні).

Див. також тео́рії по́ля ква́нтові

неперенормо́вані, тео́ріїпо́ля ква́нтові неполіно́мні.

т. по́ляква́нтованелока́льна(рос. теория поля квантовая нелокальная; англ. nonlocal quantum field theory) –

загальна назва узагальнень стандартної (локальної) квантової теорії поля, для яких характерненедотриманняумови мікропричинності в області малих відстанейі проміжків часу зрозмірами порядку фундаментальної довжини l. У більшості варіантів т. п. к. н. це досягається порушенням притаманної локальній теорії властивості близькодії(локальності взаємодії), що вимагає збігу просторовочасових аргу-ментів взаємодійних полів; саме тому говорять про "нелокальну" теорію поля.

т. по́лянеліній́ на(рос. теорияполя нелинейная; англ. nonlinearfieldtheory)

– загальна назва всіх спроб побудови теорії елементарних частинок, що базуються на рівняннях, у яких величина, яка описує поле та її похідні, входить нелінійно.

т. по́хибок(рос. теория погрешностей; англ. theory of errors) – розділ математичної статистики, присвячений одержанню числових значень (оцінок) вимірюваних величин за результатами вимірювання з випадковими похибками. Основними завданнями т. п. є вивчення розподілу випадкових похибок вимірювань, виявлення систематичних і грубих похибок вимірювань(див. також ана́ліз да́них), розробка методів одержання оці-

657

самоспряжені і діють у гільбертовому просторі, і станів як векторів цього

простору.

т. просочування́ (рос. теорияпросачивания; англ. weepage theory) – те саме, що теорія́ протікання́ .

т. протікання́ [теорія́́ перколяції,́ теорія́ просочування́ ] (рос. теорияпро-

текания, теория перколяции, теория просачивания; англ. leaking theory, percolation theory, weepage theory) – математична теорія, яка використовується у фізиці для вивчення процесів, що відбуваються в неоднорідних середовищах з випадковими властивостями, але зафіксованими в просторі та незмінними в

часі.

т. пружності́ (рос. теорияупругости; англ. elasticity theory, theory of elasticity)

– розділ механіки суцільних середовищ, який розглядає деформацію пружних твердих тіл під дією об'ємних і поверхневих зовнішніх сил, нагрівання та інших впливів. В основі т. п. лежить закон пружності. Т. п. є загальнотеоретичною основою для розрахунку на міцність і стійкість частин машин і споруд, знаходить численні застосування в геофізиці, фізиці кристалів та інших науках і

галузях техніки.

т. релятивістська́ (рос. теориярелятивистская; англ. relativistic theory) – те

саме, що теорія́ відносності́ .

т. розмірностей́ (рос. теория размерностей; англ. dimension(ality) theory) – див. аналіз́ розмірностей́ .

т. світла́ електромагнітна́ (рос. теория света электромагнитная; англ.

electromagnetic light theory) – теорія, яка розглядає світло як електромагнітні хви-

лі. Див. також світло́ .

т. стримерна́ (рос. теория стримерная; англ. streamer theory) – див. стри́-

мери.

т. струн (рос. теория струн; англ. string theory) – розділ математичної фізики, пов'язаний з описом різноманітних станів (фаз) у теорії поля, в якому різні моделі теорії поля розглядаються як різні стани єдиної теорії; зокрема т. с.

описує двовимірні польові моделі.

т. Таунсенда́ (рос. теорияТаунсенда;

англ. Townsend theory) – теорія несамостійної провідності газів, згідно з якою електрони, проходячи через газовий розрядний проміжок, викликають у газі ударну йонізацію, а утворені при цьому йони можуть породжувати або ударну йонізацію газу, або при ударі об катод виривати з нього певну кількість електронів. Т. Т. встановлює умови переходу несамостійного розряду в само-

стійний.

теорії́ асимптоти́чніу фізиці високих енергій (рос. теории асимптотическиев физике высоких энергий; англ. asymptotictheories і n h іgh energy physіcs) – загальні твердження про характер асимптотичної поведінки перерізів взаємодії частинок при енергії Е → ∞, які точно доводяться у квантовій теорії поля (КТП) при накладенні певних умов на відповідні амплітуди переходів. Т. а. зазвичай формулюються у вигляді рівностей або нерівностей для повних диференціальних перерізів взаємодії частинок при високих енергіях. Першою т.а. була теорема Померанчука, прикладомт. а., яка формулюється у вигляді нерівності, є теорема Фруассар. Значеннят. а. для фізики елементарних частинок полягає в наданні ними принципової можливості прямої(не залежної від моделі) перевірки первинних принципів, якілежатьв основі КТП.

658

тео́рії по́ляква́нтовінеперенормо́вні (рос. теории поля квантовые неперенормируемые; англ.

nonrenormalizable quantum field theories) – теорії, в яких при звичайних методах перенормування(у рамках теорії збурень) кількість контрчленів, що вводяться для компенсації розбіжностей, зростає з кожним новим порядком теорії збурень. Такі теорії містять нескінченну кількість невизначених параметрів, яких не можна уникнути за допомогою перевизначення скінченного числа спостережуваних фізичних величин (маса, зарядчастинок).

теорії́ по́ляква́нтовінеполіноміа́- льні (рос. теории поля квантовые неполиномиальные; англ.

nonpolynomial quantum field theories) – те саме, що тео́ріїполя́ ква́нтові неполіно́мні.

теорії́ по́ляква́нтовінеполіно́мні [тео́ріїполя́ ква́нтові неполіноміа́льні] (рос. теории поля неполиномиальные квантовые; англ. nonpolynomial quantum field theories) – нелінійні квантові теорії поля, в яких лагранжіан взаємодії має неполіномну за полями форму. Т. п. к. н. успішно описують сильну взаємодію адронів при низьких енергіях. Неполіномна форма зустрічаєтьсяй у гравітації.

ТЕПЛОВІДДАЧА́ (рос. теплоотдача; англ. heat dissipation, heat transfer) – процес теплообміну між поверхнею тіла та навколишнім середовищем. Т. здійснюється конвективним теплообміном, променистим теплообміном.

ТЕПЛОВМІСТ́ , -у (рос. теплосодержание; англ. heat content, total heat, sensible heat) – те саме, що ентальпія́.

ТЕПЛОЄМНІСТЬ́ , -ості (рос. теплоёмкость; англ. heat(ing) capacity, thermal capacity, specific heat) – кількість тепла, яку необхідно надати

тілу для зміни його температури на 1°. Розрізнюють т. питому, віднесену до одиниці маси речовини, молярну, віднесену до моля, об'ємну – віднесену до одиниці об'єму. Одиницями т.

слугують Дж/(кг×град), Дж/(моль×град), Дж/(м3×град) або позасистемна одиниця

кал/(моль×град). Т. визначається

процесом, у результаті якого тіло переходить у новий стан з температурою,

що виросла на 1°. Так, для газів розрізняють т. при сталому об'ємі та т. при сталому тиску.

т. граткова́ (рос. теплоёмкость решёточная; англ. lattice heat(ing) capacity, lattice thermal capacity, lattice specific heat) – те саме, що теплоємність́

решіткова́ .

т. молекуля́рна[теплоємність́ мо́- льна, теплоємність́ моля́рна] (рос. те-

плоёмкость молекулярная, теплоёмкость мольная, теплоёмкость моля-

рная; англ. molecular heat(ing) capacity, molecular thermal capacity, molecular specific heat, mole heat(ing) capacity, mole thermal capacity, mole specific heat,

molar heat(ing) capacity, molar thermal capacity, molar specific heat) – теплоємність моля речовини;дорівнює питомій теплоємності, помноженій на молекулярнувагу.

т. моля́рна(рос. теплоёмкость молярная; англ. molar heat(ing) capacity,

molar thermal capacity, molar specific heat) – те саме, що теплоє́мністьмолеку-

лярна́ .

т. мо́льна(рос. теплоёмкость мольная; англ. mole heat(ing) capacity,

mole thermal capacity, mole specific heat)

– те саме, що теплоє́мність молекуля́- рна.

т. решіткова́ [теплоємність́ гратко́ ва] (рос. теплоёмкость решёточная; англ. lattice heat(ing) capacity, lattice thermal capacity, lattice specific heat) – теплоємність твердого тіла, зумовлена атомною підсистемою,

659

зокрема кристалічною решіткою. Т. р. є частиною теплоємності твердого тіла.

ТЕПЛОЗАХИСТ́ , -у (рос. теплозащита; англ. heat protection) – засіб підтримання нормального температурного режиму в установках і апаратах в умовах підведення до поверхні значних теплових потоків, коли застосування теплоізоляції стає неможливим. Т. використовується головним чином в авіації та ракетній техніці для попередження аеродинамічного нагріву апаратів або камер згоряння та сопел реактивних і ракетних двигунів.

ТЕПЛОНОСІЙ́ , -я́ (рос. теплоноситель; англ. thermofor, heat carrier, heat-carrying agent, heat-transfer agent, heat(-carrying) medium, heatconducting medium, heating medium, heat transfer medium, heat-transfer material) – рідка або газоподібна речовина, яка застосовується для передачі тепла від тіл із більшою температурою до тіл із меншою температурою і які циркулює в замкнутій системі. Т. застосовуються з метою нагрівання або охолодження в теплових і атомних енергетичних установках, системах теплопостачання, технологічних пристроях. Як т. застосовують гази, водяну пару, воду, розплавлені метали, мінеральні олії тощо.

ТЕПЛООБМІН́ , -у (рос. теплообмен;

англ. heattransfer,heatinterchange).

т. конвекти́вний(рос. теплообмен конвективный; англ. convective heat transfer) – незворотливий процес перенесення тепла в рухомих середовищах із неоднорідним полем температури, зумовлений спільною дією конвекції та молекулярного руху.

т. променистий́ [теплообмін́ радіаці́- йний] (рос. теплообменлучистый, теплообменрадиационный; англ. radiant

heat transfer, radiant heat exchange,

radiation heat transfer, radiative heat transfer) – процес перенесення енергії, зумовлений перетворенням частини внутрішньої енергії речовини в енергію випромінювання (висиланням електромагнітних хвиль, або фотонів), перенесенням випромінювання в просторі зі швидкістю світла та його поглинанням речовиною (зворотним перетворенням енергії електромагнітних хвиль у внутрі-

шню енергію).

т. радіаційний́ (рос. теплообмен радиационный; англ. radiation heat transfer, radiative heat transfer) – те саме, що теплообмін́ променистий́ .

ТЕПЛООПІР́ , -ора (рос. терморезистор; англ. thermal(ly sensitive) resistor, heat-variable resistor, temperature-sensitive resistor) – те саме, що термістор́ .

ТЕПЛОПЕРЕДАЧА́ (рос. теплопередача; англ. heat transmission, thermal transmission, heat-transfer (process), heat transport, thermal transport) – 1) у широкому розумінні – процес перенесення тепла; 2) процес передачі тепла від одного середовища до іншого через стінку, що їх розділяє. Основне рівняння теорії т. пов'язує просторове перенесення тепла зі зміною об'ємної густини енергії за одиницю часу в деякій точці температурного поля. Друге фундаментальне рівняння т. пояснює механізм перенесення тепла теплопровідністю, конвективним теплообміном та променистим обміном.

ТЕПЛОПРОВІДНІСТЬ́ , -ості (рос. теплопроводность; англ. heat conductivity, thermal conductivity, heat conductance, thermal conductance, heat conduction, thermal conduction, conductance, conduction) – процес поширення тепла від більш нагрітого тіла до менш нагрітого, який призводить до вирівнювання температур. Т. – один із видів теплопередачі, відмітною рисою

660

якого є атомно-молекулярний характер перенесення, не пов'язаний із макроскопічними переміщеннями. Згідно з основним законом т., вектор густини теплового потоку прямо пропорційний градієнту температури, причому коефіцієнтом пропорційності є коефіцієнт теплопровідності, який залежить від властивостей речовини. Цей закон справедливий, якщо зміна температури на довжині вільного пробігу мала. Т. у речовині пов'язана з перенесенням енергії молекулами речовини за допомогою різноманітних механізмів залежно від агрегатного стану.

ТЕПЛОСТІЙКІСТЬ́ , -ості [стійкість́ термічна́́ ] (рос. теплостойкость, термическая стойкость; англ. heatresistance, antiheat, heat endurance, thermal endurance, thermal strength) – спроможність матеріалів зберігати свої механічні властивості (твердість, крихкість, тощо) та структуру при багаторазових термічних впливах. Мірою т. є величина граничної температури, при якій починаються незворотливі зміни механічних властивостей і структури речовини, або (для теплоносіїв) температура, при якій починається інтенсивний термічний розклад речовини.

ТЕПЛОТА́(рос. теплота; англ. heat)

– як тепловий рух являє собою невпорядкований рух частинок, які утворюють тіло (молекул, атомів і т.п.). Енергія теплового руху входить складовою частиною у внутрішню енергію системи. Як форма обміну енергією т. є частиною внутрішньої енергії тіла з більш високою температурою, яка передається тілам із меншою температурою (кількість тепла). Закономірності передачі т. і її властивості розглядаються термодинамікою, статистичною фізикою, фізичною кінетикою.