Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

т. випаровування́ (рос. теплота испарения; англ. heat of evaporation, heat of vaporization) – те саме, що тепло-

та́пароутворення́ .

т. пароутворення́ [теплота́випаро́- вування] (рос. теплота парообразования, теплота испарения; англ. heat of evaporation, heat of vaporization) – кількість тепла, яку необхідно надати речовині при температурі насичення пари, щоб повністю перетворити її на пару. Див. також пароутворення́ . Т. п. витрачається на руйнування міжмолеку-лярних зв'язків у рідині.

т. плавлення́ (рос. теплота плавления; англ. heat of melting, fusion heat, heat of fusion, heat of liquefaction) – кількість тепла, яку необхідно надати твердому кристалічному тілу, щоб перевести його у рідкий стан. Т. п. витрачається на руйнування зв'язків, які утворюють кристалічну решітку. Див. також

плавлення́ .

т. фа́зовогоперетво́рення[теплота́ фа́зовогопереходу́] (рос. теплота фа-

зовогопревращения,теплота фазового перехода; англ. heat of phase change, heatoftransformation) – кількість тепла, яка визначається зміною внутрішньої енергії та роботою, що виконується в процесі фазового переходу.

т. фа́зовогоперехо́ду(рос. теплота фазовогоперехода; англ. heat of phase change,heatoftransformation) – те саме, що теплота́фа́зовогоперетво́рення.

ТЕРБІЙ́ , -ю (рос. тербий; англ. therbium), Tb – хімічний елемент ІІІ

групи періодичної системи елементів. Порядковий номер 65, ат. вага 158,924. У природі зустрічається у вигляді одного ізотопу Tb159. Електронна конфігурація 4f85d6s2. У хімічних сполуках тривалентний.

ТЕРМАЛІЗАЦІЯ́ (рос. термализация; англ. thermalization).

т. нейтронів́ (рос. термализация нейтронов; англ. neutron thermalization)

– процес встановлення рівноважного розподілу нейтронів у речовині та утворення теплових нейтронів.

ТЕРМЕХВАКО́ (рос. термехвако; англ. thermechvaco) – висококоерцитивний термомеханічно оброблений ванадієво-кобальтовий сплав для постійних магнітів. Див. також

сплави́ висококоерцитивні́ .

ТЕРМ, -а (рос. терм; англ. term). тер́ми спектральні́ (рос. термы

спектральные; англ. spectral terms) – значення енергії атома чи молекули, які мають певні умовні позначення залежно від того, які електрони електронної оболонки утворюють цей терм.

ТЕРМІСТОР́ , -а [терморезистор,́ теплоопір́ ] (рос. терм(орез)истор; англ. thermistor, thermal(ly sensitive) resistor, heat-variable resistor, temperaturesensitive resistor) – активний напівпровідниковий нелінійний опір, величина якого дуже залежить від температури. Т. виготовляють із полікристалічних напівпровідникових матеріалів із високим температурним коефіцієнтом опору: TіO2 з MgO, окисів Mn, Cu, Co, Nі, Fe2O3 з MgAl2O4 та ін., а також із напівпровідникових алмазів, монокристалів Ge. Додатній температурний коефіцієнт опору мають BaTіO3, монокристалічний Sі та ін. Т. широко застосовуються в техніці для вимірювання температури, для компенсації температурних змін параметрів електричних схем, у системах теплового контролю, для обмеження струму в електричних мережах.

ТЕРМІЯ́ (рос. термия; англ. thermie)

– одиниця вимірювання кількості тепла в системі одиниць МТС. 1 т. – кількість тепла, необхідного для нагрівання 1 т

води на 1°С.

ТЕРМОАНЕМОМЕТР́ , -а (рос. термоанемометр; англ. heat loss anemometer, hot-wire flowmeter) – прилад для вимірювання швидкості потоку рідини чи газу за зміною температури дротинки зі струмом, поміщеної в досліджуваний потік. Температура нитки визначається за її тепловіддачею, яка залежить, зокрема, від швидкості потоку рідини чи газу, що її омиває. Т. застосовується для вимірювання швидкостей потоку 0,1 м/сек і вище, для дослідження нестійких рухів у межовому шарі поблизу стінки, для визначення напрямку швидкості потоку тощо.

ТЕРМОГАЛЬВАНОМЕТР́ , -а (рос. термогальванометр; англ. thermogalvanometer) – термоелектричний прилад високої чутливості для вимірювання електричних характеристик струму. Основним елементом т. є нитка, по якій протікає вимірюваний струм, що змінює її температуру. Температуру нитки вимірюють термопарою, спряженою з магнітоелектричним гальванометром як показувальним приладом. Див. також

система́ термоелектрична́ вимірювальна́ .

ТЕРМОДИНАМІКА́ (рос. термодинамика; англ. thermodynamics)

– галузь фізики, яка вивчає теплові властивості систем, не вдаючись у їх мікроскопічну будову. В основі т. лежать кілька основних принципів – засад т., які є узагальненням численних спостережень властивостей макроскопічних систем. Перша засада т. твердить, що внутрішня енергія системи є функцією стану системи і її зміна визначається різницею між кількістю тепла, наданого системі, та роботою, виконаною системою. Згідно з другою засадою т., існує функція стану системи, що називається ентропією, яка залишається сталою у випадку зворотливого адіабатичного процесу, а

662

будь-який незворотливий адіабатичний процес супроводжується зростанням ентропії. Третя засада т. стверджує, що ентропія будь-якої системи прямує до нуля при прагненні температури до нуля;

зокрема, при Т = 0° К перетворюються в нуль теплоємність, коефіцієнт теплового

thermodynamics) – термодинаміка живих організмів, заснована на класичній термодинаміці та термодинаміці незворотливих процесів. Згідно з т. б., живі організми повністю підкоряються термодинамічним законам, але їх прояви обмежені дією більш високих біологічних закономірностей, які регулюють розвиток організмів, упорядковують їх структуру і процеси обміну речовин.

т. магнітних́ явищ́ (рос. термодинамика магнитных явлений; англ. magnetic phenomena thermodynamics) – розділ термодинаміки та магнетизму, в якому вивчаються особливості впливу теплового руху частинок на властивості магнетиків. Такий вплив стає можливим внаслідок того, що термодинамічна рівновага магнетика, окрім звичайних параметрів (температура, тиск), визначається ще заданням у кожній точці ще однієї величини – намагніченості або магнітного поля.

т. незворотливих́ процесів́ (рос. термодинамика необратимых процессов;

relativistic thermodynamics) – розділ термодинаміки, що вивчає перетворення термодинамічних величин при переході від нерухомої системи до системи, що рухає-

ться зі швидкістю, близькою до швидкості світла. Т. р. базується на об'єднанні ідей спеціальної та загальної теорії відносності з класичною термодинамікою.

т. статистична́ (рос. термодинамика статистическая; англ. statistical thermodynamics) – розділ статистичної фізики, присвячений обчисленням макроскопічних характеристик системи (термодинамічних потенціалів, рівняння стану тощо) через властивості та взаємодію частинок, які цю систему складають.

ТЕРМОДИФУЗІЯ́ [дифузія́ теплова, ́ дифузія́ термічна́ ] (рос. термодиффузия,

диффузия тепловая, диффузия термическая; англ. thermal diffusion) – дифузія, зумовлена наявністю в суміші газів або розчині градієнта температури. Т. порушує однорідність системи: концентрація компонентів в областях з різною температурою стає різною.

ТЕРМОЕЛЕМЕНТ́ , -а [елемент́ тепловий,́ термопара́ ] (рос.

термоэлемент, элемент тепловой, термопара; англ. thermoelement, thermocell, thermocouple (converter), thermal cell, thermal element, thermally sensitive element, thermoelectric element, thermostatic element, thermal couple, thermal converter, thermoelectric (device) couple) – пристрій, за допомогою якого можна здійснити пряме перетворення теплової енергії в електричну або ефект охолодження. В основі першого типу т. лежить явище Зеєбека, у другому типі використовується явище Пельтьє (див. також явища́ термоелектричні́ ).

ТЕРМОКАТОД́ , -а (рос. термокатод; англ. hot cathode) – те саме, що катод́ термоелектронний́ .

ТЕРМОЛЮМІНЕСЦЕНЦІЯ́ (рос. термолюминесценция; англ. thermoluminescense) – свічення (люмінесценція) нагрітих тіл, наприклад,

663

пастками, і їх вибірковою рекомбінацією на центрах люмінесценції.

ТЕРМОМЕТР́ , -а (рос. термометр; англ. thermometer, temperature ga(u)ge, temperature indicator) – пристрій для вимірювання температури. Т. складається з чутливого елемента (робочої речовини), в якому реалізується яка-небудь термометрична властивість, і вимірювального прилада, яким вимірюють числові значення цієї властивості. Чутливий елемент перебуває у тепловій рівновазі з тілом, температуру якого вимірюють. Мають застосування газовий термометр, конденсаційний термометр, рідинний термометр, термометр опору, термоелемент,

пірометри різноманітного типу.

т. метастати́чний[термометр́ Беќ- мана] (рос. термометр метастатический, термометр Бэкмана; англ. metastatic thermometer, Backman thermometer) – ртутний термометр із вкладеною шкалою, що використовується для вимірювання невеликих різниць

температуріз точністю ± 0,01° у широкій області температур.

т. опору́ (рос. термометр сопротивления; англ. resistance thermometer, resistive thermometer) – прилад для вимірювання температури, заснований на зміні електричного опору металів і напівпровідників від температури. Для виготовлення т. о. використовуються платина (платиновий термометр опору), мідь, нікель, залізо, в області низких температур напівпровідники, вугілля, германій (термістор). Тонка дротина з робочої речовини вмикається в схему вимірювальних мостів, потенціометрів, логометрів, які дозволяють вимірювати опір із великою точністю. Т. о. застосовуються для вимірювання

температур в області від –273 до +200°С.

точності. В т. для високих і низьких температур забезпечується малий теплообмін із середовищем, чого досягають, помістивши досліджуване тіло в адіабатичні умови. Роль т. в області

300–1200°С відіграють електропечі з терморегулятором, в області температур нижче 0°С використовуються кріостати.

ТЕРМОСТРИКЦІЯ́ (рос. термострикция; англ. thermostriction) – самочинна деформація решітки феро-, ферита антиферимагнітних тіл при їх нагріванні за відсутності магнітного поля. Деформація супроводжується зміною самочинної намагніченості з нагріванням.

Див. також магнітострикція,́ сплави́ інварні́ магнітні́ .

ТЕРМОСФЕРА́ (рос. термосфера; англ. thermosphere, uppermost atmosphere)

– шар атмосфери між мезосферою і екзосферою, в якому температура

підвищується від 200°К на нижній межі

(80–90 км) до 2000°К на верхній межі

(500 – 800 км). Нагрівання повітря в т. забезпечується переважно поглинанням УФ радіації Сонця. Кисень і азот у т. перебувають переважно в ато-марному стані та у вигляді йонів, тому т. називають ще йоносферою.

ТЕРМОФОН,́ -а (рос. термофон;

англ. thermophone) – акустичний випромінювач, дія якого заснована на явищі термічної генерації звуку. Основним елементом т. є тонкий провідник, по якому пропускають змінний струм певної частоти, періодична зміна температури провідника та прилеглого до нього тонкого повітряного шару викликають відповідні коливання тиску, які поширюються в середовищі у вигляді звукової хвилі.

ТЕРТЯ́(рос. трение; англ. friction, rub(bing),dragging).

т. вну́трішнє р ідинах і газах (рос. трение внутреннее в жид-

665

який виникає при переміщенні двох дотичних тіл одне відносно одного у площині їх дотику. Залежно від виду переміщення, розрізняють тертя ковзання і тертя кочення. Величина тертя є характеристикою даної пари тіл, стану обробки їх поверхні, наявності змазки і визначається коефіцієнтом тертя. Коефіцієнт тертя ковзання – це відношення сили тертя до сили нормального тиску, коефіцієнт тертя кочення – відношення моменту сили тертя кочення до сили нормального ти-

ТЕРЦІЯ́ (рос. терция; англ. terzia) – один із музичних інтервалів, який має певне співвідношення частот – 5/4 (велика т.) або 6/5 (мала т.).

ТЕСЛА́ , Тл (рос. Тесла, Тл; англ.

Tesla, Т) – одиниця вимірювання магнітної індукції в системі СІ, яка дорівнює індукції такого однорідного магнітного поля, в якому магнітний потік через площинку 1 м2, перпендикулярну до напрямку поля, дорівнює 1 Веберу. 1 Т = 1 Вб/м2 = 104 Гаусс.