Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

квазістабільних частинок. Перші г. відкриті в космічному промінні (Г.Д. Рочестер [G.D. Rochester] і Г. Батлер [G. Butler],

1947).

ГІПЕР'Я́ДРА, -дер, мн. (рос. гиперъядра; англ. hypernuclei) – ядерноподібні системи, що складаються з нуклонів (протонів і нейтронів) і одного або кількох гіперонів. Г. позначаються

символом AY Z , де A – баріонний заряд

(сумарне число нуклонів і гіперонів), Z – символ елементу, що відповідає заряду гіперона, Y – символ гіперона. Напри-

клад, 3 H – Λ-г. з баріонним зарядом 3 і

електричним зарядом + 1, воно складається з протона, нейтрона і Λ-гіперона.

Структура г. визначається сильною взаємодією нуклонів і гіперонів.

ГІПО́ТЕЗА (рос. гипотеза; англ. hypothesis) – букв. припущення.

г. адіабатична́ (рос. гипотеза адиабатическая; англ. adiabatic hypothesis) – припущення, що лежить в основі уявлення про механізм розсіяння в квантовій теорії поля: у початковому стані частинки перебувають далеко одна від одної і взаємодія між ними відсутня; у міру зближення частинок взаємодія поступово "вмикається", досягає максимуму при максимальному зближенні і поступово "вимикається", коли частинки розлітаються після взаємодії. У поча-

тковому (t = –∞) та кінцевому (t = +∞)

стані частинки описуються вільним лагранжіаном.

г. Ампера́ (рос. гипотеза Ампера; англ. Ampere's hypothesis) – гіпотеза молекулярних струмів, запропонована в 1820 р. А. Ампером (А. Ampère) для пояснення магнітних властивостей речовини. За г. А., джерелом магнітного поля магнітів (постійних та індукційних) є кільцеві електричні струми, які циркулюють у межах окремих атомів (молекул) речовини.

г. ергодична́ (рос. гипотеза эргодическая; англ. ergodic hypothesis) – гіпотеза у статистичній фізиці, яка стосується

проблем заміни часових середніх фазових функцій, взятих вздовж траєкторії системи, фазовими середніми.

г. Онсагера́ (г. Онзагера)́ (рос. гипотеза Онсагера (гипотеза Онзагера); англ. Onsager hypothesis) – полягає в тому, що часова еволюція флуктуації даної фізичної величини в рівноважній термодинамічній системі відбувається в середньому за тим же законом, що й макроскопічна зміна відповідної змінної. Л. Онсагер (Л. Онзагер) [L. Onsager], 1931. Висновок теореми Онсагера про симетрію кінетичних коефіцієнтів спирається на цю гіпотезу і симетрію рівнянь руху частинок відносно обернення часу.

г. статистистична́ (рос. гипотеза статистическая; англ. statistical hypothesis) – припущення про закон розподілу досліджуваних випадкових величин або подій; зустрічається в задачі аналізу даних при статистичній перевірці гіпотез.

ГІПОЦЕ́НТР, -у (рос. гипоцентр; англ. hypocentre, hypocenter).

г. землетрусу́ (рос. гипоцентр землетрясения; англ. earthquake hypocentre, earthquake hypocenter) – те саме, що осередоќ землетрусу́.

ГІРОСКО́П, -а (рос. гироскоп; англ. gyroscope; від грец. γυρίζω – кружляюся, обертаюся і σκοπεύω – мічу, цілюся) – симетричне тверде тіло, яке швидко обертається, вісь обертання (вісь симетрії) якого може змінювати свій напрямок у просторі. Властивості г. мають небесні тіла, що обертаються, артилерійські снаряди, ротори турбін, які встановлюються на суднах, пропелери літаків та т. п. Г. – основний елемент усіляких гіроскопічних пристроїв та приладів, що широко застосовуються для автоматичного керування рухом літаків, суден і т.д. Для того, щоб вісь г. могла вільно повертатися в просторі, його, як правило, закріплюють у кільцях так званого карданового підвісу, у якому осі внутрішнього і зовні-

102

шнього кілець і вісь г. перетинаються в одній точці, яка називається центром підвісу. Закріплений у такому підвісі г. має 3 ступені вільності і може робити будьякий поворот навколо центра підвісу. Якщо центр ваги г. збігається з центром підвісу, гіроскоп називають зрівноваженим, або астатичним. Розрізняють також г. напрямку (гіроазимут) та поплавковий (інтегрувальний) г.

г. волоконно́ -оптичний́ (рос. гироскоп волоконно-оптический; англ. fiber-optic gyroscope) – швидкісний квантовий гіроскоп, що засновується на ефекті Саньяка – зсуві інтерференційних смуг у кільцевому інтерферометрі, який обертається (див. також дослід́ Санья́- ка). Цей зсув виникає внаслідок залежності часу обходу світлом контура обертання від швидкості обертання і напрямку обходу. Чутливим елементом г. в.-о. є багатовиткова котушка зі спеціальним волоконним світловодом, що забезпечує стабільність поляризацій і різниці фаз інтерферовних хвиль. Гранична чутливість

г. в.-о. 10–4 град/годину.

г. квантовий́ (рос. гироскоп квантовый; англ. quantum gyroscope) – збірний термін для приладів квантової електроніки, які слугують для виявлення і визначення величини та знака кутової швидкості обертання або кута повороту відносно інерційної системи відліку. В основу дії г. к. покладено гіроскопічні властивості частинок або хвиль – атомних ядер, електронів, фотонів, фононів і т.д.

г. лазерний́ [гіроскоп́ фотонний́ ] (рос. гироскоп лазерный, гироскоп фотонный; англ. laser gyroscope, photon gyroscope) – квантовий генератор, чутливим елементом якого є кільцевий лазер, що генерує дві зустрічні хвилі. Дія цього гіроскопа заснована на залежності різниці власних частот кільцевого оптичного резонатора для зустрічних хвиль від швидкості його обертання відносно інерційної системи відліку. На відміну від волокон- но-оптичного гіроскопа, який реєструє

103

кутову швидкість обертання, г. л. дозволяє визначати зміну кута повороту.

г. фотонний́ (рос. гироскоп фотонный; англ. photon gyroscope) – те саме, що гіроскоп́ лазерний́ .

ГІРОТРО́Н, -а (рос. гиротрон; англ. gyrotron) – генератор електромагнітних коливань НВЧ діапазону, робота якого базується на вимушеному випромінюванні електронів, що обертаються в однорідному сталому магнітному полі. Г. – різновид мазера на циклотронному резонансі, у якому електрони взаємодіють із електромагнітним полем резонатора в умовах, коли фазова швидкість хвилі більша за швидкість світла.

ГІРОТРОПІЯ́ о п т и ч н а (рос. гиротропия о п т и ч е с к а я ; англ. gyrotropy;

від грец. γυρίζω – кружляюся, обертаюся і τρόπος – спосіб, чин, характер, манера) – сукупність оптичних властивостей середовища, що має принаймні один напрямок, не еквівалентний зворотному, пов'язаних із проявом ефектів просторової дисперсії першого порядку; найважливіші з них – еліптичний подвійний променезалам і еліптичний поліхроїзм (окремий випадок – обертання площини поляризації, звідки й назва). Явище г. було виявлено Д.Ф. Араго [D.F. Arago], 1811, в експериментах із кристалічними пластинами кварцу, вирізаними перпендикулярно до оптичної осі.

ГІСТЕРЕЗА́ (рос. гистерезис; англ. hysteresis (effect), differential gap; від грец. υστερέσης – відставання, запізнювання) – те саме, що гістерезис́ .

ГІСТЕРЕЗИС́ , -у [гістере́за] (рос. гистерезис; англ. hysteresis (effect), differential gap; від грец. υστερέσης – відставання, запізнювання) – явище, яке полягає в тому, що фізична величина, яка характеризує стан тіла (наприклад, намагніченість), неоднозначно залежить від фізичної величини, що характеризує

зовнішні умови (наприклад, магнітні поля). Г. має місце в тих випадках, коли стан тіла в даний момент часу визначається зовнішніми умовами не тільки в той же, але й у попередні моменти часу. Неоднозначна залежність величин спостерігається в будь-яких процесах, тому що для зміни стану тіла завжди потрібен певний час (час релаксації) і реакція тіла відстає від причин, які її викликали. Таке відставання тим менше, чим повільніше змінюються зовнішні умови. Однак для деяких процесів відставання при уповільненні зміни зовнішніх умов не зменшується. У цих випадках неоднозначну залежність величин називають гістерезисною, а саме явище гістерезисом. Г. спостерігається у різних речовинах і при різних фізичних процесах. Найбільший інтерес викликають магніт-

нійна залежність вектора поляризації від напруженості електричного поля, яка має вигляд петлі.

г. магнітний́ (рос. гистерезис магнитный; англ. magnetic hysteresis, magnetic lag, lag in magnetization) – неоднозначна (незворотлива) залежність намагніченості М магнітновпорядкованої речовини (магнетика, наприклад ферочи феримагнетика) від зовнішнього магнітного поля Н при його циклічних змінах (збільшенні і зменшенні). Загальною причиною існування г. м. є наявність у певному інтервалі зміни Н серед станів магнетика, що відповідають мінімуму термодинамічного потенціалу, метастабільних станів (поряд зі стабільними) і незворотливих переходів між ними. Г. м. можна також розглядати як прояв магнітних орієнтованих фазових переходів першого роду, для яких прямий і зворотний переходи між фазами в залежності

від Н відбуваються при різних значеннях

Н.

г. пружний́ (рос. гистерезис упругий; англ. elastic hysteresis, strain hysteresis) – відставання деформації пружного тіла від напруження за фазою, у зв'язку з чим у кожний момент часу величина деформації тіла є результатом його передісторії. При циклічному застосуванні навантаження діаграма, що зображає залежність деформації від напружень, дає петлю пружного

гістерезису. Площа петлі U пропорційна

частці енергії пружності, що перейшла в тепло. Для оцінки величини г. п. викори-

стовують відношення ψ = U/U, де U –

енергія пружної деформації. ψ – одна з мір

внутрішнього тертя у твердих тілах, що вказує на безпосередній зв'язок г. п. з внутрішнім тертям.

г. сегнетоелектричний́ (рос. гистерезис сегнетоэлектрический; англ. ferroelectric hysteresis) – неоднозначна петлеподібна залежність поляризації Р сегнетоелектриків від зовнішнього електричного поля Е при його циклічній зміні. Сегнетоелектричні кристали мають у певному температурному інтервалі спонтанну (самовільну, тобто за відсутності зовнішнього електричного поля) електричну поляризацію Рс. Напрямок поляризації може бути змінений електричним полем. При цьому залежність Р(Е) у полярній фазі неоднозначна, значення Р при даному Е залежить від передісторії (від того, яким було електричне поле в попередні моменти часу).

г. магнiтний́ температурний́ (рос. гистерезис магнитный температурный; англ. temperature magnetic hysteresis, temperature magnetic lag) – незворотлива зміна намагніченості ферромагнітного зразка в слабкому магнітному полі при циклічній зміні температури. Г. м. т. викликається незворотливими змінами доменної або кристалічної структури.

ГІСТОГРА́МА (рос. гистограмма;

англ. bar chart, block diagram, bar graph, frequency diagram, histogram; від

104

грец. ιστός – стовп і γράμμα – літера, запис) – представлення для густини розподілу ймовірності випадкової величини у вигляді східчастої функції. Метод гістограм є одним із методів непараметричного оцінювання густини розподілу ймовірності, він застосовується при обробці фізичної інформації, для виділення сигналів із шуму, в автоматичному розпізнаванні образів, для скорочення обсягу даних, для представлення отримуваних результатів у вигляді спектрів.

ГЛИБИНА́ (рос. глубина; англ. depth).

г. зображуваного́ простору́ (рос. глубина изображаемого пространства; англ. depth of field, depth of focus, depth resolution) – те саме, що глибина́рі́-

depth) – характерна товщина (δ) поверх-

невого шару надпровідника, у якому відбувається спад до нуля зовнішнього магнітного поля (у глибині масивного надпровідника магнітне поле дорівнює нулю, що пов'язано з існуванням поверхневих надпровідних струмів, що цілком екранують зовнішнє магнітне поле; див. також ефект́ Мейснера́ ). Г. п. залежить від концентрації домішок у надпровіднику, від характеру відбивання електронів від поверхні надпровідника і частоти поля.

г. різкості́ [глибина́зображуваного́ простору́ ] (рос. глубина резкости, глубина изображаемого пространства; англ. depth of field, depth of focus, depth resolution) – відстань у просторі предметів (об'єктів) у напрямку оптичної осі системи між площинами, що обмежують ту область, точки якої зображуються в площині фокусування досить різко (кружками з діаметром, що не перевищує заданого допустимого). Г. р. є однією з

105

характеристик оптичних систем, що будують зображення (об'єктива, лупи, мікроскопа).

ГЛЮБО́Л, -а [глюоній́ ] (рос. глюбол, глюоний; англ. glueball, gluonium)

– гіпотетичний мезон, побудований із глюонів, подібно до того, як π- або ρ-ме-

зони побудовані з кварка та антикварка. Оскільки в квантовій хромодинаміці векторні частинки – глюони – присутні нарівні з кварками, можна припустити, що глюбол існує і його спектр не бідніший за спектр звичайних кварк-анти- кваркових мезонів (кварконіїв). Глюони характеризуються спіном і кольором і не мають інших квантових чисел. Відповідно до звичайних уявлень про невилітання кольору (див. також утримання́ ко- ́ льору), всі адрони можна вважати синглетами відносно колірної групи (безбарвними), тому різні глюболи можуть відрізнятися тільки спіном і масою. Вивчення властивостей глюбола може слугувати критичною перевіркою різних моделей адронів.

ГЛЮЇ́НО (рос. глюино; англ. gluino)

– гіпотетична частинка з нульовим електричним зарядом і спіном 1/2, що виникає як ферміонний партнер глюона в суперсиметричних розширеннях квантової хромодинаміки (див. також суперсиметрія́ ). Подібно до глюонів, г. утворюють колірний октет. При порушенні суперсиметрії г. набуває скінченної маси. Досліди з детектування г. важливі для перевірки гіпотези про суперсиметрію.

ГЛЮО́НИ, -ів, мн. (рос. глюоны;

англ. gluons; від англ. glue – клей) – нейтральні частинки зі спіном 1 і нульовою масою, що мають специфічний колірний заряд (колір); є переносниками сильної взаємодії між кварками і "склеюють" їх в адрони. У сучасній теорії сильної взаємодії – квантовій хромодинаміці (КХД) – г. виступають як кванти

векторного поля, які забезпечують калібрувальну симетрію теорії відносно колірної групи SU(3), подібно до фотона в квантовій електродинаміці. Однак у КХД калібрувальна симетрія вимагає існування восьми глюонних полів (і відповідно вісьмох г.), що відрізняються колірними індексами і перетворюються одне в інше при поворотах у "колірному просторі". При висиланні та поглинанні глюона колір кварка змінюється, а інші квантові числа (електричний заряд, баріонне число, аромат) залишаються незмінними. Наявність у г. колірного заряду призводить до їх самовпливу, тобто до можливості поглинання та висилання глюонів глюонами.

ГЛЮО́НІЙ, -ю (рос. глюоний; англ. gluonium) – те саме, що глюбол́.

ГНІТИЛЬНИЌ , -а (рос. насос; англ. pump) – див. насос́.

ГОДИ́НА (рос. час; англ. hour).

люмен́ -година́ (рос. люмен-час; англ. lumen-hour) – одиниця світлової енергії, що дорівнює 3600 люмен-секунд. По-

значається 1 лм×год, 1 lm×h.

ГОДИ́ННИК, -а (рос. часы; англ. clock, timer).

г. молекулярний́ (рос. часы молекулярные; англ. molecular clock) – пристрій для точного вимірювання часу; хід молекулярних годинників визначається періодом електромагнітних коливань, що збуджуються в молекулярному генераторі. Відносна похибка визначення періоду 10– 10; період може зберігати своє значення протягом тривалих проміжків часу з похибкою, що не перевищує 10–11.

ГОДО́ГРАФ, -а [шляхопис́ ] у м е х а - н і ц і (рос. годограф в м е х а н и к е ;

англ. hodograph [locus (function), locus diagram, time(-distance) plot, time-offset plot, time-distance relationship] і n m e c h a n і c s ; від грец. οδός – шлях і γράφω – пишу) – крива, що є геометри-

106

чним місцем кінців змінного вектора (вектор-функції), значення якого при різних значеннях аргумента відкладені від деякого загального початку О.

ГОЛДСТИ́НО (рос. голдстино; англ. goldstino) – те саме, що ферміо́н голдстоунівський́ .

ГОЛІВ́КА (рос. головка; англ. head, cap, capping, tip; (звукознімальна) cartridge; (штифта) knob; (графопобудувача) turrent; (гирі) weight knob; (печі, пальника) port; (зразка) grip portion; (екструдера) die; (хитуна) end; (голки) beard; (бура) bit).

г. пружинна́ вимірювальна́ (рос. головка пружинная измерительная; англ. twisted-spring micrometer) – те саме, що мікрокатор́ .

г. пружинно́ -оптична́ вимірювальна́ (рос. головка пружинно-оптическая

измерительная; англ. optical ga(u)ge) – те саме, що оптикатор́ .

ГОЛО́ГРАМА (рос. голограмма;

англ. hologram, holographic pattern, holographic image, holographic record;

від грец. όλος – весь, повний і γράμμα – літера, запис) – запис хвильового поля на чутливому матеріалі у вигляді інтерференційної картини, утвореної змішуванням цього хвильового поля з опорною хвилею (див. також голографія́ ). Голограми одержують або реєстрацією на світлочутливому шарі інтерференційної картини від двох когерентних полів, або шляхом розрахунку структури голограми на ЕОМ, виходячи з заданих рівнянь хвиль, і наступним відображенням цієї структури на твердій основі (синтезовані голограми). Г. відображає практично всі характеристики хвильових полів – амплітуду, фазу, спектральний склад, стан поляризації, зміну хвильових полів у часі, а також властивості хвильових полів і середовищ, із якими ці поля взаємодіють. Зображення всього об'єкта має й кожний із фрагментів г.