Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

від розподілу енергії за шкалою частот. Одиницю г. з. 1 сон визначають як гучність тону з частотою 1 кГц і рівнем

звукового тиску 40 дБ (відносно 2×10–5 Па).

У практичних задачах г. з. прийнято характеризувати рівнем г. з., вимірюваним у фонах. Рівень г. з. тону 1 кГц у фонах чисельно дорівнює рівню звукового тиску в 1 дБ. Криві однакової гучності використовуються при побудові шумомірів, призначених для вимірювання рівня гучності шумів.

ГУЧНОМО́ВЕЦЬ, -вця (рос.

громкоговоритель; англ. loudspeaker, speaker, projector) – електроакустичний перетворювач (випромінювач) для гучного відтворення мовлення, музики і т. п., який перетворює електричні сигнали звукової частоти в акустичні. Найдосконаліші зразки відтворюють діапазон частот 20 – 20 000 Гц із нерівномірністю амплітудно-частотної характеристики не більше 2 – 4 дБ і нелінійними спотвореннями, які не перевищують 1 – 2 %. За акустичним оформленням розрізняють гучномовці прямого випромінювання та рупорні.

ДАЛАМБЕРТІА́Н, -а (рос. даламбертиан; англ. d'Alembertian) – те саме, що

оператор́ Даламбера́.

ДАЛЕ́КІСТЬ, -ості [дальність́ ] (рос. дальность; англ. range, distance).

д. видимості́ [дальність́ видимості́ ] (рос. дальность видимости; англ. visibility range, sighting distance, optical range) – гранична відстань видимості, на якій зникають останні ознаки спостережуваного об'єкта. Див. також види́ -

мість.

ДАЛЕКОЗОРІСТЬ́ , -ості (рос.

дальнозоркость; англ. far-sightness) – дефект зору, який полягає в тому, що образ нескінченно віддаленого предмета розташовується за сітківкою ока і ніяким зоровим напруженням його не можна побачити чітко. Див. також оптика́ ока́.

ДАЛЕ(КО)МІР́, -а [дальномір́] (рос. дальномер; англ. rangefinder, ranger, range finder, distance meter, range sensor, telescope; (ел. опт.) geodimeter).

116

д. електрооптичний́ [дальномір́ електрооптичний́ ] (рос. дальномер

электрооптический; англ. geodimeter) – те саме, що світлодале(ко)мір́.

д. оптичний́ [дальномір́ оптичний́ ] (рос. дальномер оптический; англ. optical rangefinder) – прилад для вимі-

рювання відстаней, принцип дії якого полягає у вимірюванні з високою точністю різниці кутів на ціль по відношенню до реперної відстані – бази.

ДА́ЛЬНІСТЬ, -ості (рос. дальность; англ. range, distance) – див. далекість́ .

ДАЛЬНОМІР́, -а (рос. дальномер; англ. rangefinder, ranger, range finder, distance meter, range sensor, telescope) – див. дале(ко)мір́.

ДАЛЬТОНІД́И, -ів, мн. (рос.

дальтониды; англ. daltonides) – хімічні сполуки сталого складу (на відміну від бертолідів – сполук змінного складу).

ДАЛЬТОНІЗ́М, -у (рос. дальтонизм;

англ. daltonism) – дефект кольорового зору, який полягає у нечутливості до кольору або спотворенні передачі кольорів органами зору. Див. також дихромазія́.

ДА́ТНИК, -а (рос. датчик; англ. sensor, ga(u)ge, pickup, sensing element, sensitive element, sensing unit, sensing device, sensing instrument, detecting element, detector element, primary

element, primary detector, generator, end instrument, detecting means, transducer,

measuring transducer, transmitter).

д. магнітомодуляцій́ ний (рос. датчик магнитомодуляционный; англ. flux gate,flux-gatemeter) – те саме, що ферозонд́ .

д-ки в с и с т е м і а в т о м а т и ч н о - г о к о н т р о л ю і р е г у л ю в а н н я (рос. датчики в с и с т е м е а в т о - м а т и ч е с к о г о к о н т р о л я и р е - г у л и р о в а н и я ; англ. sensors [sensing elements, sensitive elements, detecting elements, detector elements, feelers] і n a s e l f - t e s t s y s t e m ) – перетворювачі контрольованої або регульованої величини у вихідний сигнал, зручний для дистанційної передачі і подальшої обробки. Вихідні визнаки можуть бути електричними, пневматичними, гідравлічними. За характером модуляції потоку енергії можуть бути амплітудними (напруга, струм, тиск у потоці тощо), фазовими, частотними, час-імпульсними і дискретними (цифровими). До найпростіших д. належать термопара, термометри опору, тензодатник та ін. Див. також перетво́- рювачі.

д-ки магнітострикційні́ (рос. датчики магнитострикционные; англ. magnetostrictive sensors) – сприймальні елементи в електричних схемах вимірювання неелектричних величин, а також у системах автоматичного контролю і регулювання, робота яких заснована на явищі магнітострикції. Д. м. здійснюють функціональне перетворення змін механічних

117

величин у зміни електричних величин або допоміжне зворотне перетворення.

ДВИГУ́Н, -а́[мотор́] (рос. двигатель, мотор; англ. engine, motor; (вічний) machine; (авто) mill).

д. вічний́ (рос. двигатель вечный; англ. perpetual motion machine, continuous operating machine; від лат. perpetuum mobіle) – уявна машина, що може виконувати роботу необмежений час, не запозичаючи енергії ззовні (д. в. 1- го роду). Марні спроби побудувати д. в. 1-го роду, що здійснювалися з 13 століття, призвели до переконання в його неможливості, і з 1775 Паризька Академія наук відмовилася розглядати подібні проєкти. Д. в. 1-го роду суперечить закону збереження і перетворення енергії, тобто першій засаді термодинаміки. Д. в. 2-го роду – уявна періодично діюча машина, що зменшує енергію теплового резервуара і цілком перетворює її в роботу без яких-небудь інших змін у навколишньому середовищі. Робота д. в. 2-го роду призводила б до зменшення ентропії ізольованої системи, що суперечить другій засаді термодинаміки.

д. реактивний́ (рос. двигатель реактивный.; англ. jet, jet engine) – двигун, у якому підведена енергія перетворюється в кінетичну енергію струменя робочого тіла, що витікає з двигуна, а одержувана за рахунок цього сила реакції безпосередньо є рушійною силою (силою тяги). Сила тяги д. р. – рівнодійна всіх сил, що діють на поверхню двигуна.

д-ни електрореактивні́ (рос. двигатели электрореактивные; англ. electrical jets, electrical jet engines) – клас реактивних рушіїв, у яких робочим тілом слугує йонізований газ (плазма), що прискорюється переважно електромагнітними полями. Д. е. призначені для використання на супутниках і міжпланетних кораблях.

д-ни плазмові́ (рос. двигатели плазменные; англ. plasma jets, plasma jet engines) – космічні реактивні (ракетні)

двигуни з робочою речовиною в плазмовій фазі, в яких для створення та прискорення потоку плазми використовується електрична енергія.

ДВІЙНИ́К, -а́(рос. двойник; англ. twin).

д-ки́кристалів́ (рос. двойники кристаллов; англ. twins, twin(ned) crystals) – кристалічні утвори з двох або кількох однакових за складом і будовою, але у загальному випадку не однакових за формою і величиною частин, закономірно розташованих одна відносно одної.

ДВІЙНИКУВА́ННЯ (рос. двойникование; англ. twinning,twinformation)

– утворення у монокристалі областей із подрібненою орієнтацією кристалічної структури – дзеркальним відбиванням структури материнського кристала у певній площині, поворотом навколо кристалографічної осі на певний кут або

іншими перетвореннями симетрії.

д. механі́чне (рос. двойникование

механическое; англ. mechanical twinning) – див. двійники́криста́лів.

ДВОПО́ЛЮСНИК, -а (рос. двухполюсник; англ. two-terminal (circuit), two-terminal device, two-terminal element, one-port network, two-pole network, twoterminal network, one-port device) – загальна назва будь-якого електричного кола, приєднаного до інших кіл у двох точках (полюсах).

ДВОПРОМЕНЕЗАЛА́М, -у [променезала́мподвійний́ ] (рос. двулу-

чепреломление, лучепреломление двойное; англ. birefringence, double refraction) – роздвоєння світлових променів при проходженні через анізотропне середовище, що відбувається внаслідок залежності показника заламу від напрямку електричного вектора світлової хвилі та напрямку поширення світлової хвилі. Див. також кристалоопти́ - ка, анізотропія́ оптична́ .

118

д. у потоці́ [променезала́мподві́йний у потоці́ , ефе́кт Максвелла́ ] (рос. двулу-

чепреломление в потоке, лучепрело-

мление двойное в потоке, эффект Максвелла; англ. birefringence in a flow,

double refraction in a flow, Maxwell effect) – один із видів двопроменезаламу, який виникає в результаті орієнтації молекул рідини або розчиненої речовини в рідині, що тече під дією гідродинамічних сил.

ДЕБАЄГРАМА́ (рос. дебаеграмма;

англ. powder pattern) – рентгенограма полікристала, знята за методом ДебаяШеррера.

ДЕБА́Й, -я (рос. Дебай; англ. Debye)

– одиниця вимірювання дипольних мо-

ментів молекул.

ДЕБА́НЧЕР, -а (рос. дебанчер; англ. debuncher) – пристрій у прискорювачах, який застосовується для вирівнювання енергії частинок у згрупованих згустках (банчах) Використовується головним чином для узгодження поздовжніх фазових об'ємів при передачі частинок з одного прискорювача в інший (наприклад, із лінійного прискорювача в поздовжній синхротрон).

який застосовується в механіці суцільних середовищ для позначення тензора напружень (або деформацій) із рівним нулю першим інваріантом. Див. також деформація,́ напруження́ механічні́.

ДЕВІА́ЦІЯ (рос. девиация; англ. deviation) – 1) у механіці – величина, яка характеризує відхилення матеріальної точки від прямолінійного рівномірного руху, викликане дією на неї сили; 2) у навігації – відхилення стрілки магнітного компаса від напрямку магнітного меридіана, викликане

впливом магнітних мас корпуса, а також електричними установками.

ДЕГІДРАТА́ЦІЯ (рос. дегидратация;

англ. dehydratation) – реакція відщеплення води.

ДЕГІДРОГЕНІЗА́ЦІЯ [дегідро-

генізування,́ зневоднення,́ дегідруван́- ня] (рос. дегидрогенизация, дегидрогенизирование, дегидрирование; англ. dehydrogenation) – реакція відщеплення водню.

ДЕГІДРОГЕНІЗУВА́ННЯ (рос. дегидрогенизирование; англ. dehydrogenation) – те саме, що дегідро-

генізація́ .

ДЕГІДРУВА́ННЯ (рос. дегидрирование; англ. dehydrogenation) – те саме, що дегідрогенізація́ .

ДЕЗАКОМОДА́ЦІЯ (рос. дезаккомодация; англ. desaccommodation).

д. магнітна́ (рос. дезаккомодация магнитная; англ. magnetic desaccommodation) – див. акомодація́ магнітна́ .

ДЕЗАКТИВА́ЦІЯ (рос. дезактивация; англ. deactivation, deexcitation;

н е т и ц і (рос. дезактивация молекулы

в х и м и ч е с к о й к и н е т и к е ; англ.

c s ) – процес втрати молекулою частини внутрішньої енергії, перехід зі стану, в якому вона була здатна на хімічне перетворення, у стан, у якому вона без попередньої активації не може зазнати хімічного перетворення.

ДЕЙОНІЗА́ЦІЯ (рос. деионизация;

англ. deionization) – зникнення в об'ємі, що його займає газ, додатніх і від'ємних

119

іонів і електронів після припинення електричного розряду.

ДЕЙТЕ́РІЙ, -ю (рос. дейтерий; англ. deuterium), D або Н2 – стабільний ізотоп водню з масовим числом 2; міститься у природних сполуках водню у співвідношенні D/H1 = 1:6800. Атомна вага 2,014741. Широко використовується в атомній енергетиці як сповільнювач нейтронів.

ДЕЙТРО́Н, -а (рос. дейтрон; англ. deut(e)ron) – ядро атома дейтерію; містить протон і нейтрон і є найпростішим із атомних ядер.

ДЕКА... (рос. дека...; англ. deca…; від грец. δέκα – десять) – основа для утворення найменування кратних одиниць, у 10 разів більших від початкової.

ДЕКАТРО́Н, -а (рос. декатрон; англ. decatron) – багатоелектродна га-

зонаповнена лампа з холодними катодами, яка застосовується для лічби числа електричних імпульсів у десятковій системі числення.

ДЕКОРУВА́ННЯ (рос. декорирование; англ. decoration) – метод

виявлення в кристалі точкових дефектів, дислокацій, сходинок росту та інших порушень ідеальної структури, який полягає в осадженні на поверхні кристала із газової або рідинної фази або введенні в кристал хімічним шляхом речовин, що осідають на дефектах і тим самим їх виявляють.

ДЕКРЕМЕ́НТ, -а (рос. декремент;

англ. (від'ємний приріст) decrement; (коефіцієнт загасання) attenuation

(coefficient), damping coefficient, decay coefficient, attenuation constant, damping constant, decay constant, decrement (of damping), attenuation factor, damping factor, attenuation ratio, damping ratio).

д. бальмерівський́ (рос. декремент бальмеровский; англ. Balmer decrement)

– відношення інтенсивностей І водневих емісійних спектральних ліній серії Бальмера в спектрах газових туманностей та інших астрофізичних об'єктів. Зазвичай

інтенсивність лінії Hβ приймають за одиницю і порівнюють інтенсивності інших ліній із нею. Порівняння теоретичного д. б. зі спостережуваним використовують для вимірювання міжзоряного поглинання світла.

д. загасання́ (логарифмічний)́ [декремент́ логарифмічний́ ] (рос.

декремент затухания (логарифмический), декремент логарифмический; англ. logarithmic decrement) – кількісна характеристика загасання коливань у лінійній системі, яка дорівнює натуральному логарифму відношення двох послідовних максимальних відхилень коливної величини в один і той же бік.

д. логарифмічний́ (рос. декремент логарифмический; англ. logarithmic decrement) – те саме, що декремент́ загасання́ (логарифмічний)́ .

ДЕЛЬТАМА́КС, -у (рос. дельтамакс;

англ. deltamax) – кристалографічно текстурований залізно-нікелевий сплав з 50 % Nі, який має прямокутну петлю гістерезису.

ДЕМОДУЛЯЦІЯ́ (рос. демодуляция;

англ. demodulation) – перетворення модульованих коливань високої частоти в коливання з частотою модуляції. Див. також модуляція́ .

ДЕНАТУРА́ЦІЯ (рос. денатурация;

англ. denaturation, melting).

д. білків́ (рос. денатурация белков; англ. protein denaturation, protein melting) – зміна природніх властивостей білкових речовин при зміні фізичних і хімічних умов середовища, при дії рентгенівських та ультрафіолетового проміння тощо.

120

ДЕНСИ́МЕТР, -а (рос. денсиметр;

англ. densi(to)meter, density ga(u)ge, density meter) – див. густиномір́.

ДЕНСИТО́МЕТР, -а (рос. денситометр; англ. densitometer) – прилад для вимірювання оптичних густин почорнінь і кольорових полів на проявлених чорнобілих і кольорових фотографічних матеріалах.

ДЕНСИТОМЕТРІЯ́ ́ (рос. денситометрия; англ. densitometry) – розділ фотографічної сенситометрії, присвячений вимірюванню поглинання та розсіяння світла проявленими фотографічними шарами.

чного матеріалу під впливом речовин, адсорбованих на галоїдосрібних емульсійних кристалах.

ДЕСОРБЦІЯ́ (рос. десорбция; англ. desorption) – явище, обернене адсорбції, тобто відрив молекул, що заповнюють пори або покривають поверхню адсорбента, і перехід їх в об'ємну фазу (газ, розчин).

д. електричним́ полем́ (рос. десорбция электрическим полем; англ. fielddesorption) – те саме, що десорбція́ полем́ .

д. полем́ [десорбція́ електричним́ по́- лем, десорбція́ польова] ́(рос. десорбция полем, десорбция полевая; англ. field desorption) – видалення адсорбованих на поверхні провідника атомів або молекул сильним електричним полем (із напруже-

ністю 107 – 108 В/см.).

д. польова́(рос. десорбция полевая; англ. fielddesorption) – те саме, що десо́-

рбція полем́ .