Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

д. хвиль (рос. дифракция волн; англ. wave diffraction) – у широкому значенні – будь-які відхили поширення хвильових рухів від законів променевої оптики. Д. х. у вузькому значенні – такі відносно невеликі відхили в розповсюдженні хвиль від законів променевої оптики, коли хвильове поле має достатню схожість із локально плоским полем, тобто таким, що в малих ділянках підкоряється закономірностям плоскої хвилі в однорідному середовищі, яка поширюється у певному променевому напрямку.

д. частиноќ (рос. дифракция частиц; англ. particle diffraction) – пружне розсіяння мікрочастинок – нейтронів, електронів, атомів тощо – кристалами або молекулами рідин і газів з утворенням із основного пучка додаткових відхилених пучків.

д. частково́ когерентних́ полів́ (рос.

дифракция частично когерентных полей; англ. diffraction of partially coherent fields) – спец. випадок ди-

фракції в оптиці, радіофизиці, акустиці, коли надхідна хвиля є частково когерентною (див. також когерентність́ ). Флуктуації надхідної хвилі призводять до аналогічних флуктуацій дифрагованої хвилі і впливають на її статистичні характеристики: розподіл середньої інтенсивності, середню діаграму напрямленості, середні розміри дифракційних плям у фокусах лінз та ін.

ДИФУЗІЯ́ (рос. диффузия; англ. diffusion, diffusion process) – самочинне вирівнювання концентрацій у системі, процес установлення всередині фаз рівноважного розподілу концентрацій, що виникає в результаті безладних блукань елементів системи.

д. амбіполярна́ (рос. диффузия амбиполярная; англ. ambipolar diffusion) – спільне дифузійне перенесення електронів і йонів у напрямку зменшення їхньої концентрації, при якому в кожній точці об'- єму плазми електронний і йонний потоки Ге і Гі однакові або можуть відрізнятися на

134

ту саму сталу величину: Ге = Гі + Г0 (Г0 = const, т. зв. наскрізний потік). Має місце в електролітах, напівпровідниках. Д. а. – один із процесів, які зумовлюють енергетичні втрати в жеврійному розряді. Коефіцієнт д. а. визначається коефіцієнтом дифузії повільнішого компонента.

д. атмосферна́ (рос. диффузия атмосферная; англ. atmospheric diffusion) – поширення домішок (димів, газів, пилу, вологи, бактерій, вірусів тощо) в атмосфері завдяки їх перенесенню повітряними течіями і дії турбулентного перемішування.

д. Бома́ (рос. диффузия Бома; англ.

Bohm diffusion) – аномально швидке турбулентне перенесення замагніченої плазми поперек магнітного поля напруженості Н зі швидкістю, що істотно перевищує класичну швидкість дифузії. Коефіцієнт д. Б. DБ = ckТ/16 e Н (T – температура плазми,

e – заряд електрона) встановлений Д. Бомом (D. Bohm) у 1949 на основі аналізу

н я ) (рос. диффузия в газах ( м е т о д ы и з м е р е н и я ) ; англ. diffusion in gases

[ m e a s u r e m e n t m e t h o d s ] ) – сукупність методів експериментального вимірювання коефіцієнта дифузії, термодифузійної сталої та розділення (див. також термодифузія́ ). Методи засновані на аналізі складу суміші, залежності показника заламу від густини, на вимірюванні різниці температур, яка виникає при дифу-

m e t h o d s ] ) – сукупність методів вимірювання коефіцієнта дифузії в рідинах. Методи засновані на дифузії через поруваті перетинки, на дослідженні зміни концентрації розчину з висотою шару або

укапілярі та ін. методи.

д. випромінювання́ (рос. диффузия

излучения; англ. radiation diffusion) –

поширення випромінювання у середовищі, в якому відбуваються багатократні процеси поглинання і наступного випромінювання фотонів атомами або молекулами.

д. домішоќ у напівпровідниках́ (рос. диффузия примесей в полупроводниках; англ. impurity diffusion in semiconductors) – переміщення домішкових частинок по вакансіях або міжвузлів'ях кристалічної решітки напівпровідника або по межах окремих кристалів (у полікристалах).

д. квантова́ (рос. диффузия квантовая; англ. quantum diffusion) – дифузія частинок або точкових дефектів (вакансій, домішкових і міжвузельних атомів) у твердих тілах, зумовлена підбар'єрними когерентними тунельними переходами. Д. к. спостерігається в квантових кристалах (див. також ефект́ тунельний́ ).

д. нейтронів́ (рос. диффузия нейтронов; англ. neutron diffusion) – розповсюдження нейтронів у речовині, яке супроводжується багаторазовим розсіюванням.

д. носіїв́ струму́ в напівпровідниках́ (рос. диффузия носителей заряда в полупроводниках; англ. charge carrier diffusion in semiconductors) – переміщення носіїв заряду (електронів, дірок) у напівпровідниках, зумовлене неоднорідностями концентрацій.

д. поверхнева́ (рос. диффузия поверхностная; англ. surface diffusion) – процес, пов'язаний (як і у випадку об'є- мної дифузії) з переміщенням частинок – як правило, за рахунок випадкових теплових блукань (зазвичай атомів або молекул), що відбуваються на поверхні конденсованого тіла в межах першого поверхневого шару атомів (молекул) або поверх нього.

д. спінова́ (рос. диффузия спиновая;

англ. spin diffusion) – процес поширення спінового збудження, при якому вирівнюється неоднорідна спінова поляризація у системі локалізованих магнітних моментів.

135

д. теплова́(рос. диффузия тепловая;

термическая; англ. thermal diffusion) – те саме, що термодифузія́ .

д. турбулентна́ (рос. диффузия турбулентная; англ. turbulent diffusion)

– розповсюдження домішок в рідині або газі шляхом їх перенесення турбулентни-

пність експериментальних методів вимірювання коефіцієнта дифузії. Методи полягають у виготовленні дифузійного зразка, його високотемпературному відпалі та аналізі розподілу концентрації у зразку.

д. частиноќ у плазмі́ (рос. диффузия частиц в плазме; англ. particle diffusion in a plasma) – самочинний

напрямлений рух компонентів плазми, який прагне вирівняти просторовий розподіл концентрацій (напр., дифузія електронів і йонів у газі нейтральних

ДИФУЗО́Р, -а 1 в а к у с т и ц і (рос.

диффузор в а к у с т и к е ; англ. diffuser, cone) – те саме, що діафрагма́ .

ДИФУЗО́Р, -а 2 (рос. диффузор; англ. diffuser, choke tube, cone) – ділянка трубопровода (канала), призначена для гальмування потоку рідини або газу.

ДИХРОЇ́ЗМ, -у (рос. дихроизм; англ. dichroism) – різне поглинання світла речовиною залежно від орієнтації електричного вектора світлової хвилі (анізотропія поглинання); неточна назва для явища поліхроїзму.

д. колови́й[дихроїзм́ циркуля́рний,

ефект́ Коттона́ ] (рос. дихроизм

круговой,дихроизм циркулярный,эффект Коттона; англ. circular dichroism,

Cotton effect) – один з ефектів оптичної анізотропії, який проявляється у відмінності коефіцієнтів поглинання світла, поляризованого по правому та лівому колу. Відкритий Е. Коттоном у 1911. Д. к. виявляють оптично активні речовини (див. також акти́вність опти́чна), анізотропія яких зумовлена їх молекулярною або кристалічною структурою, а також намагнічені середовища(див. також

магнітоо́птика).

д. колови́ймагніт́ ний(рос. дихроизм круговой магнитный; англ. magnetic circular dichroism) – один з ефектів магнітооптики, який полягає в різному поглинанні світла, поляризованого по правому і лівому колу, при його поширенні уздовж напрямку намагніченості середовища.

Д. к. м. як ефект резонансний, що спостерігається тільки в області поглинання, має більш високе спектральне розділення, ніж ефектФарадея, а як ефект нелінійний – значно перевищує за величиною квадратичний магнітооптичний ефектКоттона-Муттона.

д. циркуля́рний(рос. дихроизм циркулярный; англ. circular dichroism) – те саме, що дихроїз́мколови́й.

ДИХРОМАЗІЯ́ (рос. дихромазия;

англ. dichromasy) – дефект кольорового зору, при якому різноманітність кольорів є двовимірною замість нормальної тривимірної, що є наслідком наявності в органах зору двох типів рецепторів замість трьох.

ДІАГНО́СТИКА (рос. диагностика; англ. diagnostics,diagnosis).

д. плазми́ (рос. диагностика плазмы;

англ. plasma diagnostics) – визначення параметрів плазми, які характеризують її стан: густини складових компонентів і їх статистичного розподілу (за швид-

136

костями, рівнями збуждення тощо), температур компонентів, теплопровідності, інтенсивності випромінювання, коефіцієнта поглинання, частот зіткнень, коефіцієнта дифузії і т.д. Розрізняють пасивні ме-тоди д. п., засновані на реєстрації випромінювань і потоків частинок із плазми, і активну д. п., засновану на вимірюванні

характеристик зовнішнього зондувального випромінювання при його проходженні через плазму.

ДІАГРА́МА (рос. диаграмма; англ. diagram, chart, curve, graph, pattern, plan, plot, scheme, schematic, sheet;

(напрямленості) diagram, pattern, characteristic;(геоф.) template; (самопи-

сця) record, chart record, recording).

д. адіабатна́ (рос. диаграмма адиабатная; англ. adiabate diagram) – діаграма з прямокутними осями координат, на яких відкладені характеристики стану повітря; наприклад, питомий об'єм та тиск чи температура та тиск і т.д.

д. Герцшпрунга́ –Расселла́ (рос. диаграмма Герцшпрунга–Расселла; англ.

t r a n s m і t t e r s a n d r e c e і v e r s ) – ку-

товий розподіл поля випромінювання або випромінюваної потужності антени чи еквівалентного їй пристрою.

д. Расселла́ –Герцшпрунга́ (рос. диаграмма Расселла–Герцшпрунга; англ. Hertzsprung–Russell diagram) – див. також діаграма́ спектр-світність́ .

д. рівноваги́ (рос. диаграмма равновесия; англ. constitutionaldiagram, phase diagram, structural diagram, state(-transition) diagram) – те саме, що

діаграма́ стану́ .

д. спектр-світність́ [діаграма́ Герцш́ -

́діаграма́ Расселла́ –

́(рос. диаграмма спектр-прунга–Расселла,Герцшпрунга]

светимость, диаграмма Герцшпрунга– Расселла, диаграмма Расселла–Герцш- прунга; англ. spectrum-luminosity diagram, spectrum-exitance diagram, Hertzsprung–Russell diagram) – графічне зображення між спектрами зір і їх світністю (або абсолютними зоряними величинами). Замість спектрального класу як координату на графіку можуть використовуватися показник кольору або ефективна температура зірки. На діаграмі всі відомі зорі групуються вздовж деяких послідовностей, що відповідають певним характеристикам зірок, наприклад, залежності маса – світність, маса – радіус тощо. Положення зорі на такій діаграмі характеризує спів-

відношення між її найважливішими спостережуваними характеристиками – температурою і світністю. Це співвідношення залежить від хімічного складу, маси і віку зірок. Д. с.-с. є найважливішим джерелом відомостей про еволюцію зір. Е. Герцшпрунг [E. Hertzsprung] у 1905-07 побудував першу діаграму видима зоряна величина – показник кольору для зірок у скупченнях Плеяди та Гіади; Х. Расселл [H. Russell] у 1914 опубліку-

вав першу діаграму спектральний клас – абсолютна зоряна величина.

д. спрямованості́ е л е к т р о -

137

a n d r e c e і v e r s ) – те саме, що діагра́- ма напрямленості́ .

д. стану́ [діаграма́ фазова,́ діаграма́ рівноваги́ ] (рос. диаграмма состояния,

диаграмма фазовая, диаграмма равновесия; англ. constitutionaldiagram, phase diagram, structural diagram, state(-transition) diagram) – геометричне

зображення рівноважних станів одноабо багатокомпонентної речовини при різних значеннях параметрів, що визначають ці стани, – температури, тиску, об'єму, напруженостей магн. або ел. полів, концентрації та ін. Кожна точка д. с. подає інформацію про характер фаз і фазовий склад речовини при заданих значеннях термодинамічних параметрів (координат цієї точки).

д. фазова́ (рос. диаграмма фазовая;

англ. phase diagram) – те саме, що

діаграма́ стану́ .

д. Фортра́ (рос. диаграмма Фортра;

англ. Fortre diagram) – графічний спосіб опису частот ліній обертальної структури електронноколивальних смуг молекулярних спектрів поглинання і випромінюва-

розкладу конфігураційного інтеграла для класичного неідеального газу за ступенем густини. Метод д. М., введений Дж. Маєром (J. Mayer), 1937) – перший діаграмний метод у теоретичній фізиці, на якому були досліджені загальні властивості подібних методів (див. також тео́-

рія збурень́ термодинамічна,́ діаграми́ Фейнмана́ ).

д-ми Фейнмана́ [графи́ Фейнмана́ ] (рос. диаграммы Фейнмана, графы Фейнмана; англ. Feynmann diagrams, Feynmann graphs) – поширений графічний метод представлення амплітуд розсіяння частинок (зокрема зі зміною числа частинок). Д. Ф. складаються із сукупності елементів трьох типів: зовнішніх лі-

ній, які відповідають надхідним і розсіяним частинкам і сходяться в якійсь одній вершині, внутрішніх ліній, що відповідають віртуальним станам частинок і з'єднують дві вершини, і вершин, яким відповідають елементарні акти взаємодій

– перетворення частинок. Д. Ф. застосовуються при побудові інваріантної теорії збурень у квантовій електродинаміці та квантовій теорії полів.

ДІАЗОТИПІЯ́ [процес́ діазотипний́ ] (рос. диазотипия, процесс диазотипный;

англ. diazo process) – фотографічний процес, заснований на застосуванні в якості світлочутливої речовини діазосполук типу діазонієвих солей

N N /\ArX ,

де Ar – фенільна група С6Н5 або її гомологи, Х – аніон.

ДІА́ЛІЗ, -у (рос. диализ; англ. dialysis)

– метод відділення речовин, які перебувають у колоїдному стані, від істинно розчинених речовин за допомогою мембрани, пори якої є проникними для молекулярно розчинених речовин, але не пропускають колоїдні частинки.

ДІАМАГНЕТИ́ЗМ, -у (рос.

диамагнетизм; англ. diamagnetism) – виникнення у речовині наманіченості, напрямленої назустріч намагнічувальному полю.

д. Ландау́ (рос. диамагнетизм Ландау; англ. Landau diamagnetism) –

діамагнетизм системи рухомих носіїв заряду (наприклад, електронів провідності в металах). Передбачений Л.Д. Ландау у 1930. Являє собою суто квантовий ефект, зумовлений квантуванням орбітального руху заряджених частинок у магнітному полі (квантується енергія руху в площині, перпендикулярній полю,

див. також рівні́ Ландау́). Д. Л. по- в'язаний з тим, що при поміщенні заряджених частинок у магнітне поле траєкторії вільного руху частинок викривля-

138

ються і виникає додаткове магнітне поле, протилежне зовнішньому полю, тобто в системи заряджених частинок з'являється додатковий магнітний момент.

д. плазми́ (рос. диамагнетизм плазмы; англ. plasma diamagnetism) –

властивість, яка характеризує магнітну сприйнятливість плазми, її здатність зменшувати магн. поле, в якому вона перебуває (див. також діамагнетизм́ ). Ця властивість є наслідком руху заряджених частинок плазми по гвинтових (ларморівських) траєкторіях, що еквівалентно коловому струму, який створює магнітний момент, протилежний за напрямком магнітному полю.

ДІАМАГНЕ́ТИК, -а [речовина́ діамагнітна́ ] (рос. диамагнетик, вещество диамагнитное; англ. diamagnetic, diamagnetic material) – речовина, якій притаманне явище діамагнетизму.

a c o u s t і c s ) – конічна частина рухомої системи гучномовців і мікрофонів, яка у більшості випадків працює як мембрана і випромінює або приймає звукові хвилі.

к т р о н н о й о п т и к е ; англ. diaphragm

провідній пластинці, що перебуває під деяким потенціалом у зовнішньому електричному полі. Слугує для обмеження пучка електронів і є найпростішою електростатичною лінзою.