Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

промінюється антеною у режимі передачі, і поле, що падає на неї в режимі прийому, мають однакові поляризаційні характеристики.

д. антени́ чинна́ (рос. длина антенны действующая; англ. antenna effective length) – те саме, що довжина́антени́ діюча́ .

д. вільного́ пробігу́ [довжина́ ві́- льного пробігу́ середня́ ] (рос. длина свободного пробега средняя; англ. free length, free path) – середня довжина шляху, який проходить частинка між двома послідовними співударами з іншими частинками.

д. вільного́ пробігу́ середня́ (рос.

длина свободного пробега средняя; англ. free length, free path) – більш точна, але менш уживана назва поняття довжина вільного пробігу.

c o n d u c t o r ) – середня відстань, на яку зміщуються носії струму у напівпровіднику внаслідок дифузії за час їх життя (від моменту генерації до моменту рекомбінації).

д. елементарна́ [довжина́ фундаментальна́ ] (рос. длина элементарная, длина фундаментальная; англ. elementary length, fundamental length) – гіпотетична величина, яка за припущенням повинна проявитися в експериментах із взаємодії частинок високих енергій і увійти у послідовну теорію елементарних частинок. Д. е. визначає масштаб тієї області простору-часу або відповідно області енергії, де можна очікувати виникнення нових явищ, що не вкладаються в рамки існуючих уявлень.

д. планківська́ (рос. длина планковская; англ. Planck length) – величина з розмірністю довжини, яка виражається через фундаментальні фізичні константи – швидкість світла c, гравітаційну сталу G і

сталу Планка ћ: lPl = (Għc3)1/2 = 1,6×10–33 см.

143

д. релаксації́ [довжина́ релаксаці́-

йна] (рос. длина релаксации, длина релаксационная; англ. relaxation distance) – параметр, який часто за-

стосовується для розрахунку ослаблення нейтронів і g-квантів пристроями захисту.

Д. р. характеризує зменшення величини потоку, густини енергії, біологічної дози та потужності дози. Виражається в см.

д. релаксаційна́ (рос. длина релаксационная; англ. relaxationdistance) – те саме, що довжина́релаксації́ .

д. розсіяння́ (рос. длина рассеяния;

англ. scattering length) – величина, що характеризує поведінку амплітуди пружного розсіяння частинок при малих енергіях (імпульсах); зокрема, вона визначає диференціальний переріз розсіян-

ня.

д. фундаментальна́ (рос. длина фу-

проходить від А до В в середовищі. Д. ш. о. завжди більше реально пройденої відстані. Геометричне місце точок, для яких

д. ш. о., яка відлічується від одного дже-

ливання на цій поверхні перебувають в однаковій фазі.

ДОВЖИНОМІР́, -а (рос. длиномер;

англ. length meter).

д. оптичний́ (рос. длиномер оптический; англ. optical length meter) – прилад для вимірювання абсолютним контактним методом лінійних розмірів виробів.

ДОДАВА́ННЯ (рос. сложение; англ. add(ition), combining, composition).

д. моментів́ атома́ (рос. сложение моментов атома; англ. atom momenta addition) – векторне додавання моментів кількості руху електронів в атомі. Повний електронний момент атома в

цілому J = l1 + l2 + … + lN + s1 + s2 + … + sN, де l і s – момент орбітальний і момент

спіновий окремого електрона, N – число електронів.

д. моментів́ квантове́ (рос. сложение моментов квантовое; англ. quantum momenta addition) – додавання моментів (орбітальних, спінових, повних) незалежних частинок (або систем – атомів, молекул і т.д.) за законами квантової механіки. У випадку двох частинок завдання полягає у визначенні спектру можливих власних значень оператора квадрата

сумарного моменту j може набувати значень

j = j1+j2, j1+j2–1, …, ïj1–j2ï, а його проєкції

m = j, j–1, …, –j (j1, m1 і j2, m2 – квантові числа моментів частинок 1 і 2 і їхніх проєк-

цій).

144

ДО́ЗА (рос. доза; англ. dose,dosage, amount,quantity; (енергії) exposure).

г е н о в с к о г о и г а м м а - и з л у ч е -

заряд іонів в одиниці маси повітря, який викликається йонізаційною дією даного випромінювання. У Міжнародній системі одиниць вимірюється в Кулонах на кілограм (Кл/кг), позасистемна одиниця експозиційної дози – Рентген, що дорівнює

2,57976×10-4 Кл/кг.

д. поглинена́ (рос. доза поглощённая; англ. absorbed dose) – поглинена енергія йонізувального випромінювання, розрахована на одиницю маси опроміненої речовини. Поглинена доза є мірою радіаційної дії та вимірюється в СІ в Греях (Гр). 1 Гр до-рівнює енергії в

1 Дж, поглиненій масою в 1 кг. Використовується також позасистемна одиниця д. п. – рад, 1 рад = 10–2 Гр.

дози́ випромінювання́ (рос. дозы излучения; англ. radiation amount, quantity of radiation) – величини, які є мірою дії випромінювання в деякому середовищі. Розрізняють 1) поглинену дозу – енергію випромінювання, поглинену одиницею маси опромінюваного середовища; 2) дозу опромінення – величину, яка виражає кількість іонів, що з'являються в результаті дії випромінювання; 3) біологічну дозу

– величину, яка визначає біологічну дію ви-промінювання на організм; 4) інтегральну дозу – загальну дозу йонізувального випромінювання, поглинену в усьому опроміненому об'ємі (масі).

ДОЗИМЕ́ТРІЯ́ (рос. дозиметрия;

англ. dosimetry, dose metering, metering) – розділ технічної фізики, предметом якої є

ДО́МІШКА (рос. примесь; англ. impurity (element), chemical impurity, impurity substance, dopant, extraneous material, foreign body).

д. акцепторна́ [акцептор́ ] (рос. примесь акцепторная, акцептор; англ. acceptor [impurity], p-type impurity, acceptor dopant, p-type dopant, acceptor material; від лат. acceptor – приймач) – домішка в напівпровіднику, йонізація якої супроводжується захопленням електронів із валентної зони або з донорної домішки. Введення д. а. надає напівпровіднику діркової провідності (провідності p-типу). Типовий приклад д. а.– атоми елементів ІІІ групи (B, Al, Ga, Іn) в елементарних напівпровідниках ІV групи (Ge і Sі).

д. донорна́ [донор́ ] (рос примесь донорная, донор; англ. donor [impurity], n-type impurity, donor dopant, n-type dopant, foreign donor) – домішка в напівпровіднику, йонізація якої призводить до переходу електрона в зону провідності або на рівень акцепторної домішки. Введення д. д. зумовлює е л е к т р о н н у п р о в і д н і с т ь (провідність n-типу). Типовий приклад д. д. – домішки елементів V групи (P, As, Sb, Bі) в елементарних напівпровідниках ІV групи

– Ge і Sі.

ДОМІШ(К)О́Н, -а (рос. примесон;

англ. impuron) – квазічастинка, що характеризує поведінку домішкового атома в квантових кристалах. Внаслідок значної величини амплітуди нульових коливань атомів у квантових кристалах, будь-які точкові дефекти решітки, в тому числі домішкові атоми, при низьких температурах делокалізуються і перетворюються на квазічастинки, що практично вільно рухаються через кристал.

– атом або група атомів, які утворюють хімічний зв'язок за рахунок своєї

146

неподіленої пари електронів і заповнення вільної орбіти акцептора.

ді-електрика призводить до виникнення магнітного поля, тобто що поляризований немагнітний діелектрик при русі стає намагніченим (1903 р.).

д. Лемба́ –Різерфорда́ (рос. опыт Лэ- мба–Ризерфорда; англ. Lamb–Reserford experiment) – дослід з вивчення тонкої структури рівнів (з n = 2) атомів водню та дейтерію радіоспектроскопічним методом. У цьому досліді було з дуже високою точністю виміряно зсув рівнів, який пояснюється квантовою електродинамікою як результат так званих радіаційних поправок.

д. Майкельсона́ (рос. опыт Майкельсона; англ. Michelson experiment) – дослід для перевірки гіпотези нерухомого ефіру, поставлений уперше А. Майкельсоном [A. Mіchelson] у 1881 з метою вимірювання впливу руху Землі на швидкість світла. Д. М. проводився за допомогою інтерферометра Майкельсона з однаковими плечима. Негативний результат був одним з основних експериментальних чинників, які лягли в основу теорії відносності. У 1958 у Колумбійському університеті було ще раз продемонстровано відсутність нерухомого ефіру.

д. Рентгена́ (рос. опыт Рентгена; англ. Roentgen experiment) – один із класичних експериментів з електродинаміки рухомих середовищ, який довів, що струм зв'язаних зарядів (струм Рентгена), який виникає при русі наелектризованого діелектрика, за своєю магнітною дією тотожний зі струмом провідності і з конвекційним струмом вільних зарядів (струмом Роуланда; див. також дослід́ Роуланда́ ). Схема д. Р. була такою. Круглий діелектричний диск (ебонітовий або скляний) обертається навколо своєї осі між заземленими обкладинками плоского дископодібного співосного конденсатора. Якщо конденсатор заряджений, то в ньому з'являється електричне поле, яке поляризує діелектрик. На поверхнях диска, повернених до обкладинок конденсатора, з'являються зв'язані заряди. При обертанні диска навколо його осі ці зв'язані заряди створюють струм, поява якого проявляється за відхиленням чутливої магнітної стрілки, розміщеної

147

поблизу прилада. При зміні знака напруги на обкладинках конденсатора (при цьому змінюється знак зв'язаного заряду) чи при зміні напрямку обертання диска струм зв'язаних зарядів, а, отже, й відхилення магнітної стрілки змінюються на зворотні.

д. Роуланда́ (рос. опыт Роуланда; англ. Rowland experiment) – довів, що конвекційний струм вільних зарядів на рухомому провіднику за своєю дією тотожний струму провідності в нерухомому провіднику. Схема д. Р. була такою. Діелектричний диск (з ебоніту або скла) з позолоченими боковими поверхнями обертався навколо своєї осі між заземленими обкладинками конденсатора; на бокову поверхню наносилися заряди, і їх дія виявлялася за допомогою чутливої магнітної стрілки. Дослід показав, що відхилення стрілки пропорційне нанесеному заряду та кутовій швидкості обертання; при зміні знаку заряду або напрямку обертання диска на зворотний відхилення магнітної стрілки також змінюється на протилежне.

д. Саньяка́ (рос. опыт Саньяка; англ.

Sagnac experiment) – дослід, який довів можливість експериментального визначення швидкості обертання системи для спостерігача, який у ній перебуває. Швидкість обертання системи визначалася за різницею часів, потрібних двом променям світла, один із яких рухався в напрямку обертання системи, а інший – проти нього.

д. Троутона́ –Нобля́ (рос. опыт Троутона–Нобля; англ. Trawton–Noble experiment) – дослід, який був спробою виявити абсолютну швидкість тіла – зарядженого конденсатора, підвішеного на тонкій нитці, відносно нерухомого ефіру, що є однією з категорій класичної електродинаміки. Дослід дав негативний результат, що стало одним із підтверджень теорії відносності.

д. Фізо́(рос. опыт Физо; англ. Fizeau experiment) – дослід із визначення швид-