Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

кості світла у рухомих тілах, який показав, що світло частково захоплюється рухомим середовищем, причому коефіці-

єнт захоплення α = 1 – 1/n2, де n – показник заламу середовища. Д. Ф. зіграв важливу роль при формулюванні та перевірці основних рівнянь електродинаміки рухомих середовищ.

д. Франка́ –Герца́ (рос. опыт Франка–Герца; англ. Frank–Hertz experiment) – дослід, у якому було показано існування дискретних рівнів енергії атомів. Головним елементом експериментальної установки є електронна лампа тріод, заповнена парами ртуті. Між катодом і сіткою лампи прикладається змінювана різниця потенціалів, яка прискорює електрони, що рухаються до анода. Коли напруга на сітці досягає деяких критичних значень, при яких швидкість електронів достатня для збудження атомів ртуті, електрони втрачають практично всю енергію і анодний струм різко зменшується. Тим самим було показано, що внутрішня енергія атомів може змінюватися не непе-рервно, а тільки стрибком.

д. Штерна́ (рос. опыт Штерна; англ.

Stern experiment) – дослід із визначення швидкостей теплового руху молекул газу. Джерелом атомів служила дротина, по якій пропускали електричний струм. Вилітаючи, атоми проходили через тонку довгу щілину, паралельну дротині, осаджувались на екран і утворювали на ньому вузьку смужку – образ щілини. Якщо обертати весь пристрій відносно осі дротини, то внаслідок різниці у швидкостях атомів образ буде розмиватися і густина осадженого матеріалу у даному місці екрану буде пропорційна числу атомів певної швидкості. Таким чином можна одержати розподіл частинок за швидкостями.

д. Штерна́ –Герлаха́ (рос. опыт Ште- рна–Герлаха; англ. Stern–Gerlach experiment) – дослід, у якому було доведено наявність магнітного моменту

148

атома, який дискретно орієнтується відносно зовнішнього магнітного поля (явище просторового квантування). У д. Ш.-Г. пучок атомів срібла пропускали через неоднорідне магнітне поле, в якому цей пучок розділявся на два – відповідно до двох можливих орієнтацій магнітного моменту.

д-ди електроінерційні́ (рос. опыты электроинерционные; англ. electroinertial experiments) – досліди, в яких котушку великого діаметра з намотаною на ній дротиною змушували швидко обертатись, а потім різко зупиняли. При цьому вільні заряди у дротині ще продовжували рухатися за інерцією, і в колі з'являвся струм. Д. е. показали, що електричний струм у металах являє собою впорядкований поступальний рух електронів.

ДРАГЛІ́, -ів́, мн. (рос. студень; англ. jelly, gel) – розчин високомолекулярних сполук у низькомолекулярній рідині, який має здатність зберігати форму, помітні міцність і пружність, відсутність плинності відносно малих напружень зсуву. Просторову структуру д. утворюють молекулярні сітки, що складаються з ланцюгових макромолекул полімерів, зв'язаних силами макромолекулярної взаємодії, водневими, йонними або ковалентними зв'язками. Д. часто застосовують як напівпроникні мембрани для проведения електрохімічних процесів, очистки розчинів, для виготовлення фотографічних емульсій тощо.

ДРЕЙФ, -у (рос. дрейф; англ. drift(ing), wander).

д. заряджених́ частиноќ (рос. дрейф заряженных частиц; англ. charged particles drift) – тривале та відносно

повільне напрямлене переміщення заряджених частинок під дією різних причин, що накладається на їхній основний рух (закономірний або безладний) – наприклад, електричний струм у якому-небудь

середовищі (метали, гази, напівпровідни-

мований рух носіїв заряду в напівпровідниках під дією зовнішніх полів, що накладається на їх безладний (тепловий) рух.

Повний струм провідності у напівпровідниках складається з дрейфового, дифузійного и термоелектричного струмів. Д. н. з. може виникати також в результаті

компонентів газової суміші, який виникає при резонансній взаємодії випромінювання з одним із компонентів. Зумовлений селективним за швидкостями збудженням частинок, які резонансно поглинають випромінювання, та різницею транспортних характеристик збуджених і незбуджених частинок при їх зіткненнях з іншими компонентами суміші.

ДРОСЕЛЮВА́ННЯ (рос. дросселирование; англ. throttling, strangling, orificing, restriction, wiredrawing) – зниження тиску газу чи рідини при проходженні їх через місцевий гідродинамічний опір (звужений отвір, вентиль тощо) без теплообміну з навколишнім середовищем і без виконання роботи.

ДУАЛІЗ́М, -у (рос. дуализм; англ. dualism).

д. корпускулярно́ -хвильовий́ (рос.

дуализм корпускулярно-волновой;

англ. corpuscular-wavedualism) – найважливіша універсальна властивість природи, яка полягає в тому, що всім мікрооб'єктам

149

притаманні одночасно і корпускулярні, і хвильові характеристики. Як первинний принцип,

них процесів у резонансній області енергій, яка полягає в можливості їхнього подвійного опису: або за допомогою суми резонансів прямого каналу, або за допомогою суми полюсів Редже (див. також метод́ полюсів́Редже́ ) перехресного каналу (див. також симетрія́ перехре́- сна).

ДУА́НТ, -а (рос. дуант; англ. dee) –

порожнистий прискорювальний електрод у циклотроні або фазотроні D-подібної форми, що слугує для подачі напруги та екранування частинок при фазі поля, несприятливій для прискорення.

ДУАПЛАЗМОТРО́Н, -а (рос. дуаплазмотрон; англ. duaplasmotron) – при-

стрій для отримання йонних пучків високої густини (див. також джерело́іон́- не).

ДУБЛЕ́Т, -у (рос. дублет; англ. doublet; (обч.) two-bit byte).

д-ти спектральні́ (рос. дублеты спектральные; англ. spectral doublet) – подвійні спектральні лінії, які спостерігаються у спектрах атомів (або йонів) з одним зовнішнім електроном і зумовлені розщепленням енергетичних рівнів на дві компоненти внаслідок взаємодії орбітального моменту зі спіном електрона.

ДУГА́ (рос. дуга; англ. (ел.) arc;

(техн.) arch, bow, bail).

д. електрична́ (рос. дуга электрическая; англ. electric arc, voltaic arc) – самостійний електричний дуговий розряд між вугільними чи металевими електродами при тисках порядку атмосферного і вище, який супроводжується

інтенсивним виділенням тепла та світла. Вперше спостерігалася В.В. Петровим у 1802.

д. низьковольтна́ (рос. дуга низковольтная; англ. low-voltage arc) – несамостійний дуговий розряд із термоемісійним катодом, що горить при напрузі, меншій не тільки за потенціал йонізації, але й най-нижчий потенціал збудження газу. Д. н. звичайно горить при малих тисках і малій міжелектродовій відстані (< 10 тор·см).

д. співуча́ (рос. дуга поющая; англ. singing arc) – електрична дуга, що править за електроакустичний перетворювач енергії з електричної форми в акустичну. Дуга між електродами живиться від джерела сталого струму, причому величина струму може бути яким-не- будь способом модульована зі звуковою частотою.

ДУЖКА́ (рос. скобка; англ. bracket; (мех.) buckle).

дужки́Пуассона́ (рос. скобки Пуассона; англ. Poisson('s) brackets) – важливе поняття аналітичної механіки. Дужками Пуассона двох динамічних величин f і g деякої гамільтонової системи називають вираз

де f(q, p, t) і g(q, p, t) – деякі функції так званих гамільтонових (канонічних) змінних q1, …, pn (n – число ступенів вільності системи).

"ДУ́ХИ", -ів, мн. (рос. "духи"; англ. ghosts) – несправжні спектральні лінії, спостережувані у дифракційних спектрах і зумовлені порушенням точної періодичності в розташуванні штрихів реальної дифракційної решітки.

ДЬЮА́Р, -а (рос. дьюар; англ. dewar (vessel), dewarflask, Dewarbottle) – те саме, що посудина́ Дьюара́ .

ЕБУЛІОМЕ́ТРІЯ́ (рос. эбулиометрия; англ. ebulliometry) – те саме, що ебуліоскопія́.

ЕБУЛІОСКОПІЯ́ [ебуліометрія́ ́]

(рос. эбулиоскопия, эбулиометрия; англ. ebullioscopy, ebulliometry) – визначення підвищення температури початку кипіння розчину порівняно з температурою кипіння чистого розчинника. Е. застосовується для визначення молекулярної ваги розчиненої речовини, активностей розчину і розчинника та ступеня електролітичної дисоціації слабких електролітів.

ЕВАПОРОГРА́ФІЯ (рос. эвапорография; англ. evaporography) – метод одержання зображення об'єктів ви-

150

паровуванням деяких речовин за рахунок енергії випромінювання об'єкта, зазвичай в інфрачервоній області спектру. Зображення об'єкта створюється інфрачервоним об'єктивом на тонкій зачорненій пластинці, зі зворотньої поверхні якої випаровується попередньо сконденсований шар рідини (метод випаровування) або на зворотній поверхні якої може конденсуватися пара рідини (метод конденсації).

ЕВТЕ́КТИКА (рос. эвтектика; англ. eutectic) – сплав у рідкому стані, який являє собою механічну суміш кристалів компонентів, перебуває у рівновазі з ними і кристалізується при сталій температурі. Найчастіше евтектичні

сплави утворюють компоненти, які дуже відрізняються кристалічною структурою.

ЕВТЕКТО́ЇД, -у (рос. эвтектоид;

англ. eutectoid) – евтектика, що утворюється при розпаді твердих розчинів. Порівняно з евтектичними сплавами, що утворюються при розпаданні рідких розчинів, е. мають, як правило, тонку пластинчасту або зернисту структуру.

ЕЖЕ́КТОР, -а (рос. эжектор; англ. ejector, jet pump, ejector pump) – апарат,

уякому кінетична енергія струменя рідини чи газу використовується для підвищення повного тиску потоку іншої рідини (газу). Передання енергії відбувається

упроцесі турбулентного змішування потоків – ежектувальний потік, що витікає через сопло у змішувальну камеру, захоплює частинки ежектованої рідини (газу), в результаті чого статичний тиск у певній зоні потоку зростає. Е. застосовуються в аеродинамічних трубах, теплосилових установках, у вакуумній

техніці та ін.

вакуум́ -ежектори́ (рос. вакуумэже- кторы; англ. vacuum ejectors) – те саме,

́-)насоси́ ежекторні́ .що (вакуум

ЕЙДОФОР́, -а (рос. эйдофор; англ. eidophor) – пристрій для проєкції телевізійного зображення на великий екран. Телевізійне зображення наноситься на поверхню сферичного дзеркала, вкритого плівкою прозорого мастила, електронним пучком, модульованим прийнятим телевізійним сигналом. Під дією накопиченого електричного заряду, нанесеного електронним пучком, плівка неоднорідно деформується і світлові промені від неоднорідностей потрапляють у проєкційний об'єктив, який і формує видиме зображення на екрані.

ЕЙКОНА́Л, -у (рос. эйконал; англ. eiconal) – функція, яка визначає довжину оптичного шляху між двома довільно обраними точками, одна з яких належить

151

простору предметів, а інша – простору образів (див. також довжина́ шляху оптична́ ). Застосування е. дозволяє одержувати поперечні аберації зображень.

ЕЙНШТЕ́ЙН, -а [Айнштайн́ ] (рос. Эйнштейн; англ. Einstein) – одиниця вимірювання кількості квантів світла, застосовується у фотохімії. 1 Е. дорівнює числу квантів світла певної частоти, яке викликає у системі, здатній до фотохімічних реакцій, фотохімічне перетворення

1 моля речовини, тобто 1 Е = 6,02252×1023 кванта монохроматичного світла.

ЕЙНШТЕ́ЙНІЙ, -ю [айнштайній́ ] (рос. эйнштейний; англ. einsteinium), Es

– штучно одержаний радіоактивний хімічний елемент родини актиноїдів. Порядковий номер 99, відомі ізотопи з масовими числами від 246 до 255. За хімічними властивостями Е. – тривалентний елемент.

ЕКВІВАЛЕ́НТ, -у 1 (рос. эквивалент; англ. equivalent).

е. електрохімічний́ (рос. эквивалент электрохимический; англ. electrochemical equivalent) – див. закон́ Фарадея́, число́Фарадея.́

е. світла́ механічний́ (рос. эквивалент света механический; англ. mechanical equivalent of light) – відношення повного потоку випромінювання (потужності випромінювання) до світлового потоку, що міститься в ньому. Поняття е. с. м. застосовується звичайно для монохроматичного випромінювання і залежить від довжини хвилі світла

(е. с. м. мінімальний для l = 555 нм і

дорівнює 0,00146 Вт/лм).

е. теплоти́ механічний́ (рос. эквивалент теплоты механический; англ. mechanical equivalent of heat) – кількість роботи, еквівалентна одиниці кількості теплоти (1 кал чи 1 ккал). Поняття е. т. м. виникло зі встановленням еквівалентності механічної роботи і теплоти та відкриттям