Файл: Соціальна філософія.doc

Другим джерелом філософії техніки став марксизм. Він, як філософський матеріалізм, був і соціально-економічним, і технологічним детермінізмом. Слід звернути увагу на те, що технофілософська традиція була найбільш наочна саме у матеріалізмі ще задовго до марксизму. Механіцизм був першоджерелом філософії техніки, бо саме в ньому світ уявлявся як механізм, як машина. Пізніше марксизм як діалектичний матеріалізм, протиставив себе механістичному та метафізичному матеріалізму. Але марксизм не заперечував свого зв'язку з наївним атомізмом стародавніх греків і механіцизмом Середньовіччя та Нового часу. Як писав про це Ф. Енгельс, з кожним відкриттям матеріалізм невідступно повинен був змінювати свою форму.

Ще одним джерелом, як ми вже говорили, став прагматизм з його апеляцією до здорового глузду та корисності. У. Джеме вважав, що теорія — це засіб, знаряддя й програми практичної діяльності — її техніка. Д. Дьюї доводив, що вся діяльність мислення є технологічним процесом підбору інструментів та засобів вирішення практичних завдань. Критерієм істини прагматизм визнає корисність та ефективність. Саме ці показники є вищими при оцінці техніки.

Позитивізм, марксизм та прагматизм — це не безпосередні джерела філософії техніки. Виникнувши в останній третині XIX ст., філософія техніки змінюється під впливом життя, під впливом розвитку техніки. У філософії техніки кілька «днів народження». Перший — це 1887 рік, рік виходу в світ першої праці саме філософії техніки, яку написав Е. Капп. У концепції Е. Каппа головне питання в наступному: як людина будує штучне середовище? На думку Е. Каппа — це органічна проекція. Органопроекція — це безсвідомий процес відбудови техніки за взірцем людського організму.

Організм Капп розумів цілісно. Це не тільки тіло, а й думка, життя організму. Він підкреслював, що весь організм допомагає мозку мислити.

Механізм Капп називає смолоскипом, який дає світло всьому організму.

Таким чином, заслуга Е. Каппа в тому, що він уперше поставив головне питання філософії техніки: що таке техніка взагалі? Капп, спираючись на античне розуміння техніки — як сукупність корисних мистецтв, на відміну від мистецтв розважальних та естетичних, визначив техніку як штучно створені засоби. Це й знаряддя праці, і машини, і мова, і писемництво, і пошта, і військова справа, і держава, і виховання. Як основу для всіх різноманітних компонентів сукупності техніки він запропонував засіб їх створення — органопроекцію як техніку всіх технік. Таким чином, заслуга Каппа в тому, що він уперше поставив проблему техніки як самостійну філософську проблему і тим самим став засновником філософії техніки. Другий рік «народження» філософії техніки — 1972 рік, рік публікації «Пределов роста», першого звіту Римського клубу. В цьому звіті було показано, що техніка стала важливою проблемою XX ст. Третій «день народження» філософії техніки не має певної дати. Це час закінчення індустріальної фази цивілізації та її перехід з інформаційну фазу. Наприкінці XX ст. технологічне суспільство змінюється на інформаційне. Сьогодення привносить нові джерела в розвиток філософії техніки. На межі століть виникає так звана східна тенденція розвитку філософії науки та техніки, її засновником можна вважати французького мислителя Р. Генона (1886-1951), який висунув тезу про зміну техногенної цивілізації на традиційну східну цивілізацію. Р. Генон визначає її як таку, в якій духовний порядок панує над усіма іншими, де наука, як і всі інші інститути, є мінливою, другорядною.

Традиції, за Геноном, — це сукупність «надлюдських» знань, духовних ідей, які отримують покоління в спадок за допомогою жерців. Такі субраціональні знання неможливо отримати раціональною сферою. Генон прямо вказує на алхімію, астрологію як на гілки традиційного знання. Технофілософські ідеї Р. Генона полягають в наступному. По-перше, він критикує західноєвропейську традицію гуманізму як породження епохи Відродження і заперечення вищих небесних принципів, зведення всього до людського виміру. Генон вводить термін «технолатрія» — віра в нескінченну могутність техніки. Самі люди поступово перетворюються в машини. По-друге, Генон стверджує, що необхідно повернутися до традиційної східної техніки. її головними характеристиками є таємність, знання є тільки освяченими. Особливо це стосується техніки влади, яка законна тільки тоді, коли освячена духовною ієрархією. Демократія, за Геноном, у всіх її проявах — це омана, кривда і незаконна влада. Істинна влада дарується тільки зверху.

Таким чином, філософія в обличчі філософії техніки східної традиції проходить своєрідне коло. В Середньовіччі філософія була служницею теології. Потім стала слугувати науці. В ХІХ-ХХ ст. перетворилася в служницю ідеології. Зараз ми бачимо як філософія, переодягаючись у східну одежу, знову починає слугувати теології.

Основні принципи філософії науки як особливої галузі знання були розвинені Р. Мертоном у праці «Наука, техніка і суспільство в Англії XVII ст.», опублікованій у 1933 р. В ній Мертон висунув на перший план роль пуританської релігії і моралі в становленні науки Нового часу. Пізніше він сформулював концепцію науки, яка в 60-і роки стала домінуючою. Філософською основою цієї концепції були позитивістські ідеї соціальної нейтральності і кумулятивного характеру зростання наукових знань, а загальносоціо-логічною основою — структурний функціоналізм. Філософія науки і техніки змушує нас по-іншому розглядати окремі традиційні проблеми філософії, зокрема: що таке людина, що таке природа, які можливі між ними системи взаємозв'язку, якою є природа людського інтелекту? І водночас — цілий комплекс соціальних проблем.

Але безпосереднім предметом дослідження для цього напрямку є об'єкт і сутність науки й техніки, їх взаємовплив та взаємозв'язок, їх місце серед інших явищ людської діяльності.

На наш погляд, предметом філософії науки і техніки є система:

Людина.

Наука.

Технологія.

Техніка.

Природа, духовний світ. При цьому слід підкреслити, що центральне місце в цій системі займає саме технологія. Нагадаємо, що визначення «філософія техніки» в англомовній літературі має вигляд як «рМІозорпу оі іесппоіо^у», але зовсім не як «рЬіІозорЬу оі ІесЬішіие». Таким чином, говорячи про філософію техніки в західному розумінні, ми вимушені говорити про феномен «техніка й технологія». Технологію можна визначити як сукупність операцій з цілеспрямованого застосування техніки та як способи поєднання окремих рамок процесів людської діяльності. Є ще одне визначення технології — це сукупність умов, чинників, компонентів, що забезпечують оптимальне використання та застосування техніки.

Поняття технології не є другорядним порівняно з наукою та технікою. Навпаки, значною мірою значення і оцінка техніки визначається саме в технологічному аспекті, адже недарма існує вислів: «Техніка в руках варвара перетворюється на металобрухт». «Технологія, — як

визначає американський соціолог Дж. П. Грант, — пронизує собою усі наші думки про світ і про нас самих. Пришестя технології поставило вимогу змін у нашій уяві про те, що є добре, що таке добро, як треба розуміти здоровий глузд і шаленство, справедливість і несправедливість, раціональність та ірраціональність, красу та потворство».

Сьогодні рівень технології, тобто розуміння і використання природних, людських та соціальних вимірів техніки значною мірою визначає загальний рівень культури суспільства. Німецький філософ Г. Рополь зазначає: «Разом із технікою повинен імпортуватися і орієнтований на техніку спосіб життя: успішна передача техніки пов'язана з відповідною передачею культури».

У XX столітті були розповсюджені два основних типи визначень техніки: вузький та широкий.

У вузькому сенсі техніка — це сукупність матеріальних засобів, які штучно виготовлені з неорганічного субстрату методами інженерної діяльності, або коротко — це артефакти. В цьому випадку акцент ставиться на генезисі

техніки.

У широкому сенсі визначення техніки здійснюється не на її генезисі, а на її соціальних функціях: техніка — це засіб діяльності. В широкому сенсі техніка не обмежується світом природи. Техніка притаманна і духовному, і психічному світам. Наприклад, техніка мислення, техніка дискусій, техніка любові. Існують різноманітні техніки, починаючи з живопису, спорту і закінчуючи технікою управління людьми, політичними технологіями. Терміни соціо-техніка, психотехніка підтверджують думку про те, що техніка стала всезагальним феноменом.

Виникає питання: «Що є спільним між машинною технікою, технікою мислення і технікою спорту?». Якщо дати відповідь на це питання, то можна говорити про сутність поняття «техніка».

Для цього треба розглянути онтологічну характеристику техніки. По-перше, техніка завжди залежить від суспільства і людини, а тому вона носить суб'єктивний характер. Суб'єктивність техніки — її перша онтологічна характеристика.

Друга характеристика техніки — топологічна. Техніка є ніби відбитками руки того чи іншого покоління людей. Третя онтологічна характеристика техніки в тому, що вона принципово раціоналізована. Техніка — це фундаментальна людська здатність, що має початок у свідомості. В житті людина оволодіває технікою, стає особистістю, індивідуальністю .

Техніці можна навчати, чим вона й відрізняється від мистецтва, навчати якому неможливо. Міра мистецтва, як і науки — це істина. Мистецтво за допомогою чуттєвих образів виражає істину, сутність. Міра техніки — це корисність.

Техніка — це не тільки здібність людини, а й здібність природи. Але ця здібність (природна) залишається потенцією, поки людина не перетворить її на техніку. В цьому і є дуалізм техніки. Техніка — це посередник між природою та суспільством. Сутність техніки виявляє себе у співвідношенні між суб'єктом та об'єктом. Техніка, по суті, є співвідношенням єдності суспільства і природи, яке має онтологічну основу в суб'єкті та об'єкті. Отож при розгляді техніки доцільно враховувати її природний вимір, людський вимір (у тому числі — психологічний, етичний та інші), соціологічний вимір (економічний, правовий, політичний, історичний тощо).

Сучасні німецькі дослідники X. Ленк та Г. Рополь виділили дев'ять характерних елементів техніки:

прикладне природознавство;

продукування надлишків продукції, ефективність;

розкриття глибин упорядкування природи;

самозабезпечення людського існування;

втілення ідей та задумів людини;

воля до влади над природою;

комплекс інструментів та засобів;

вивільнення людини з-під влади природи;

предметне втілення схеми людської діяльності. На наш погляд, до цих елементів слід додати: самореалізацію творчості особистості; намагання облегшити своє життя та самореаліза-ція в ньому.

(З основними концепціями походження техніки можна ознайомитися за допомогою додатка Б).

Наука виникає як спеціальне культивування техніко-технологічного аспекту пізнання та свідомості. Наука починається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те, як слід діяти, щоб отримати певний результат, починають обґрунтовуватися, доводитися, аналізуватися. В загальному плані термін «наука» використовується у трьох значеннях:

в найпершому значенні — як будь-який свідомо зафіксований досвід (у такому випадку говоримо: «Це буде мені наукою»);

у широкому значенні — як сукупність достовірних, перевірених та обґрунтованих знань у будь-якій сфері пізнання;

у вузькому значенні — як природознавство, в якому домінує логіко-математичний апарат.

Свого часу І. Кант виголосив тезу про те, що в кожній галузі знання саме стільки науки, скільки в ній математики. Математизоване природознавство, починаючи з XVII ст., стає в Європі взірцем науки як такої. Це має своє пояснення, бо саме таке спрямування наукового натхнення призвело до швидкого технічного прогресу в Європі. Але таке тлумачення науки невиправдано звужує її зміст та функції.

Спираючись на розглянуті особливості науки, ми, разом з дослідниками в галузі наукознавства, можемо виділити такі її суттєві ознаки:

наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що вивчаються);

єдність у цьому знанні описування, пояснювання та передбачування;

наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові; єдність кількісного та якісного аналізу предмета; наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;

категоріальний зміст знання, тобто наявність орієнтовано конструктивних понять, єдність яких дає певний зріз предметного змісту буття, що отримує назву фізичної, хімічної, біологічної та ін. реальності;

наявність вихідних принципів та аксіом, загально-філософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;

задоволення певної соціальної потреби; можливість перевірки знань та їх об'єктивність. Це дає підстави зробити висновок про те, що наука і техніка — це наслідок розвитку сутнісних сил людини, вони є феноменом культури. Звідси — орієнтири розвитку науки, техніки, технології. Це розвиток людини, її творчих здібностей, культури мислення, задоволення нових потреб. Техніка, технологія та наука докорінно змінюють всю систему людських зв'язків з природою і людини з людиною, при цьому вони є досить складними явищами суспільного життя, пов'язаними з глибинними засадами людського існування, які мають між собою необхідний зв'язок.

Історію цього зв'язку, періодизацію розвитку науки і техніки, а також її вплив на розвиток суспільства ми розглянемо у другому питанні.

2. Вивчення другого питання «Розвиток науки і техніки та його вплив на суспільство» треба починати з періодизації розвитку суспільства залежно від розвитку науки і техніки.

Американський дослідник Г. Кан дає таку періодизацію розвитку суспільства, пов'язану з розвитком науки і техніки: велика сільськогосподарська революція, що відбулася приблизно десять тисяч років тому і забезпечила людству стабільні засоби для існування; великий перехід, що розпочався у XVII ст. переходом від традиційного суспільства до технотронного (панування техніки). Цей період має три стадії:

а) індустріальна революція (почалася приблизно 200 років тому);