Файл: Протокол 1 від 25. 01. 2018. Харків хнму 2018.pdf

22
Допплерівське ультразвукове дослідження виявляє прискорення
кровотоку в місці стенозу (порівняно зі швидкістю кровотоку в черевній аорті) і може бути інформативно для виявлення стенозу ниркової артерії пересадженої нирки, що розташована більш поверхнево.
Деяке діагностичне значення мають виявлення підвищеної активно-
сті реніну в периферичній крові й істотне збільшення її під впливом кап-
топрилу. Це дослідження проводять через 7 днів після скасування гіпоте- нзивного лікування. Трактувати результати треба обережно. Значне під- вищення активності реніну в плазмі крові після введення каптоприлу сві- дчить про ренінзалежну гіпертензію. Необхідно відзначити, що підви- щення активності реніну можливо у хворих на злоякісну гіпертензією різ- ної природи, у частини хворих на гломерулонефрит із гіпертонічним син- дромом, при наявності ренінсекретуючої пухлини, під час вагітності, а також приблизно в 10–15 % хворих з гіпертонічною хворобою. Підви- щення активності реніну в периферичній крові дозволяє виключити пер- винний гіперальдостеронізм. У багатьох хворих на реноваскулярну гіпер- тензію активність реніну в периферичній крові нормальна.
Вирішальне значення для встановлення діагнозу мають результати
черевної аортографії. Це інвазивне дослідження доцільно проводити го- ловним чином у порядку передопераційного обстеження у хворих, у яких попередні дослідження свідчили на користь стенозу ниркової артерії. До- слідження пов'язане з ризиком (порядку 5–10%) погіршення функції ни- рок, особливо при вже наявному зниженні функції та при наявності цук- рового діабету. Аортографія дозволяє встановити локалізацію й вираже-
ність стенозу, поширеність і характер судинного ураження, стан судин
контралатеральної нирки.
На підставі цих даних іноді можна судити й про природу стенозу.
Аортографію недоцільно проводити в осіб, які свідомо не є підходящими кандидатами для транслюмінальної ангіопластики або хірургічного ліку- вання.
Для судження щодо прогнозу результатів хірургічного лікування важливо показати, що гіпертензія зв'язана саме з ішемією нирки на ура- женій стороні. Це може бути встановлене з відомою (але не абсолютною) надійністю за різницею в активності реніну у венозній крові, що відтікає з кожної нирки, для чого необхідна роздільна катетеризація вен обох нирок.
Якщо активність реніну на ураженій стороні в 1,5–2 рази (і більше) вище,
є підстави зв'язати гіпертензію з ішемією нирки й передбачити повний або частковий гіпотензивний ефект усунення стенозу. Різниця в активності реніну іноді виявляється й при інших несиметричних або симетричних ураженнях нирок. При двобічному стенозі ця різниця може бути відсутня.
Однак і при однобічному стенозі, і при відсутності різниці в активності

23
реніну корекція стенозу дозволяє у значної частини хворих знизити або нормалізувати АТ.
Лікування
Проводять черезшкірну балонну дилатацію стенозованої ділянки
артерії або виконують значно більш ефективну реконструктивну опера-
цію на артерії. Ці втручання, якщо вони здійснюються не занадто пізно, дозволяють у більшості хворих нормалізувати або знизити АТ або зроби- ти його більш чутливим для медикаментозного лікування, навіть якщо гіпертонія була злоякісною, і запобігти зниженню функції нирок. Трива- лого зниження АТ при фібромускулярній гіперплазії вдається домогтися частіше, ніж при атеросклеротичному стенозі ниркової артерії, що до того ж частіше сполучається зі звичайною гіпертонічною хворобою. Результа- ти операції дещо гірші, операційна летальність вища у хворих старших вікових груп. Надалі, оскільки основна хвороба цим втручанням не усува-
ється, можливі рецидиви стенозу або поява його в новому місці. Тому як до, так і після операції важливо лікувати основне захворювання. У цьому плані більшого ефекту вдається досягти при аортоартеріїті, при якому адекватне протизапальне лікування стримує розвиток хвороби. Після тра- нслюминальної ангіопластики корисно не менш 3 міс для профілактики тромбозу приймати ацетилсаліцилову кислоту в дозі 200 мг/добу. Після аортониркового шунтування проводять тривале (або довічне) лікування антикоагулянтами непрямої дії. Якщо реконструктивна операція технічно неможлива, роблять нефректомію.
Якщ інвазивне лікування визнане непоказаним, то, крім лікування основного захворювання, використовують звичайну гіпотензивну тера- пію. Вона включає загальні міри й медикаментозне лікування – головним чином β-адреноблокаторами й антагоністами кальцію пролонгованої дії.
При цій патології діуретики й інгібітори АПФ не є засобами першого ря- ду. При двобічному стенозі або стенозі ниркової артерії єдиної нирки ін- гібітори АПФ протипоказані, оскільки вони знижують тонус переважно еферентної артеріоли й можуть погіршити функцію ішемізованої нирки внаслідок зменшення градієнту фільтраційного тиску. При однобічному стенозі лікування інгібіторами АПФ також може ускладнитися розвитком ниркової недостатності, хоча й рідше. Діуретики повинні використовува- тися з обережністю, оскільки вони збільшують виділення натрію контра- латеральною. ниркою, що ще більш збільшує викид реніну.
Ішемізована нирка особливо чутлива до різких коливань АТ. Будь- яке швидке зниження АТ порівняно легко може погіршити клубочкову фільтрацію та функцію нирки на стороні ураження, що найбільш небезпе- чно при двобічному стенозі. Тому в процесі лікування важливо особливо ретельно контролювати динаміку АТ, діурез і функцію нирок.

24
Злоякісна артеріальна гіпертензія
До злоякісної відносять важку артеріальну гіпертензію з набряком зорового нерва або великими ексудатами (часто й з геморагіями) на очно- му дні, з раннім і швидко наростаючим ураженням нирок, серця, мозку.
АТ звичайно непохитно перевищує 220/130 мм рт. ст.
Гемодинаміка характеризується:
– різким підвищенням загального периферичного судинного опору, особливо ниркового;
– зниженням ниркового кровотоку;
– підвищенням фільтраційної фракції.
Характерною морфологічною рисою в більшості хворих є важке ураження артеріол, переважно ниркових – фібриноїдний некроз із елемен- тами проліферативного ендартеріїту. Ділянки звуження судин чергуються з ділянками їх паралітичного розширення. Збільшення проникності су- динної стінки із плазматичним просочуванням активує механізми згор- тання. Ураження судин нагадує зміни при ангіопатичній гемолітичній анемії. Все це поряд із мікротромбозами та інфарктами в умовах надмір- ного підвищення АТ обумовлює виражену місцеву ішемію й ураження органів.
Злоякісна АГ може бути формою гіпертонічної хвороби або (зараз значно частіше) симптоматичної гіпертензії. Гіпертонічна хвороба або симптоматична гіпертензія можуть набувати злоякісних рис у процесі розвитку. Подібна еволюція практично не спостерігається на тлі адекват- ного гіпотензивного лікування.
Злоякісний характер АГ, можливо, обумовлений присутністю або накладенням додаткового патогенетичного фактора. Можна думати, що виражені зміни судин можуть бути безпосереднім наслідком ушкоджую- чої дії на судини будь-який важкої нелікованої АГ. Результатом є ішемія нирок, стимуляція ренін-ангіотензин-альдостеронової системи й, можли- во, інших вазоактивних констрикторних гуморальних систем на тлі зни- ження депресорної функції нирок. Таким чином, поєднання судинного
ушкодження з масивним викидом вазоконстрикторів дозволяє зрозуміти
особливу важкість перебігу такої гіпертензії, швидке й важке ушко-
дження органів.
У міру вдосконалювання діагностики симптоматичних гіпертоній і розширення доступності гіпотензивного лікування настільки значні су- динні ушкодження зустрічаються рідше.

Клінічна картина
Прояви злоякісного гіпертонічного синдрому загалом подібні. Зло- якісна АГ можлива в осіб будь-якої статі й віку, але частіше виникає в чоловіків 30–50 років.

25
Основні прояви:
– анамнез, як правило, нетривалий – 1–2 міс важкої гіпертензії
(220/130 мм рт. ст. і більше без нічного зниження), що не піддається зви- чайному лікуванню, часто вже з ознаками ураження органів-мішеней;
– хворі бліді (результат генералізованого судинного спазму), схи- льні до втрати маси тіла аж до виснаження;
– минуще зниження зору на одне або обидва ока іноді буває почат- ковою скаргою;
– задишка, серцева астма або набряк легенів, посилення й зсув ла- терально-верхівкового поштовху, тахікардія, тричленний ритм відповіда- ють перевантаженню й декомпенсації лівого шлуночка;
– олігурія, азотемія, що наростає, анемія відбивають ранній розви- ток термінальної ниркової недостатності;
– гіпертонічна енцефалопатія може бути досить яскравою – важкий головний біль, занепокоєння або сонливість, блювання, судоми, ступор, порушення мозкового кровообігу (іноді минущі).
При лабораторному обстеженні виявляється наступне:
– анемія, часто з елементами гемолізу, зі фрагментацією еритроци- тів, ретикулоцитозом;
– коагулопатія за типом дисемінованого судинного згортання з роз- витком тромбоцитопенії, появою продуктів деградації фібриногену в кро- ві й сечі;
– ШОЕ часто збільшена;
– креатинін крові може бути підвищений;
– у більшості хворих виявляється висока активність реніну крові й підвищений вміст альдостерону;
– гіпонатріємія (і гіповолемія) виникає частіше, ніж при інших гі- пертонічних станах, і змушує обережно використовувати діуретики;
– можлива гіпокаліємія (у результаті гіперальдостеронізму), що зміняється в міру наростання ниркової недостатності гіперкаліємією;
– характерні зниження відносної щільності сечі, протеїнурія (рідко значна з розвитком нефротичного синдрому), еритроцитурія, при знижен- ні АТ протеїнурія може зменшитися.
Подальше обстеження й лікування повинні проводитися в спеціалі- зованому стаціонарі. Невідкладним діагностичним завданням є диферен- ціювання між злоякісною формою гіпертонічної хвороби (дуже рідкіс- ною) і злоякісним гіпертонічним синдромом (як правило) і уточнення но- зологічного діагнозу, оскільки невідкладна терапія, якої ці хворі потребу- ють, частково визначається природою АГ. Попередній анамнез (гіперто- нічна хвороба звичайного перебігу, захворювання нирок, деякі васкуліти, особливо вузликовий периартеріїт, виражений атеросклероз, застосування

26
контрацептивів жінками та ін.) може мати деяке діагностичне значення.
Однак найбільш інформативне та доказове цілеспрямоване лабораторно-
інструментальне обстеження.
Лікування
Злоякісна АГ є невідкладним станом, лікування якого варто почи- нати в стаціонарі. Слід вважати початковою метою лікування зниження
АТ протягом 2 діб на
1
/
3
(діастолічного – до 95–110 мм рт. ст., не нижче) і боротьбу з ускладненнями. Це досягається використанням протягом декі- лькох днів швидкодіючих гіпотензивних засобів, що вводять внутрішньо- венно. Подальше зниження АТ повинне проводитися повільно (протягом тижнів) і обережно, щоб уникнути гіпоперфузії органів і подальшого по- гіршення їх функцій. Це лікування орієнтоване на тривалий строк (місяці, роки) і припускає використання гіпотензивних препаратів тривалої дії, прийнятих усередину. Як правило, необхідне обмеження харчової кухон- ної солі з урахуванням функції нирок і вмісту натрію в крові.
Для початкового лікування зручний нітропрусид натрію, який вво- дять шляхом тривалої краплинної інфузії зі швидкістю 0,2–8 мкг/кг на 1 хв (краще з використанням інфузомату). Дія починається в межах 1 хв після початку інфузії або після зміни швидкості інфузії й підтримується протягом усього введення. Необхідний постійній й ретельний контроль
АТ і швидкості введення препарату. При цих умовах можна під час інфу- зії підтримувати АТ на бажаному рівні й при мінливому стані хворого.
Тривалі інфузії повторюють протягом 3 днів, але описують лікування ніт- ропрусидом і до 6 днів без токсичних ускладнень. Можливо також вико- ристання нітрогліцерину внутрішньовенно (5–100 мкг/хв), особливо якщо виражена коронарна й лівошлуночкова недостатність.
Застосовують діазоксид по 50–150 мг внутрішньовенно струминно.
Дія починається через 1–5 хв після введення й триває 4–12 год. Можливе повторення введення через 10 хв., якщо ефект недостатній. Загальна доза не повинна перевищувати 600 мг/добу. Оскільки доза не титрується, вве- дення діазоксиду зрідка призводить до надмірного зниження АТ. Діазок- сид збільшує скоротливість міокарда, його не можна використати, якщо злоякісна АГ ускладнилася інфарктом міокарда або розшаровуючою ане- вризмою аорти.
Еналаприл внутрішньовенно може бути ефективний як при гіпер- тензії, так і при лівошлуночковій недостатності. Лабеталол – α- і β- адреноблокатор – може бути особливо корисний при вираженій коронар- ній недостатності. У зв'язку з β-блокуючими властивостями він протипо- казаний при бронхіальній астмі, брадіаритміях та у випадку попереднього лікування β-адреноблокаторами. Іноді ефективний верапаміл внутрішньо-