ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.04.2024
Просмотров: 10
Скачиваний: 0
Протестантизм
План
Виникнення протестантизму.
Особливості віровчення і культу.
Основні протестантські напрямки.
Виникнення протестантизму
Протестантизм (від лат. protestantis – той, хто заперечує, не погоджується) виник у країнах Західної Європи в ХVІ ст. Причинами виникнення протестантизму були релігійно-ідеологічна криза католицизму та соціально-економічні суперечності феодалізму.
Антикатолицький рух дістав назву Реформації (від лат.: reformatio – виправлення, перетворення) і фактично знаменував перехід від Середньовіччя до Нового часу. Цей рух був підготовлений єресями ХІІ-ХІV ст., ідеями Дж. Вікліфа, Я.Гуса, німецькою містикою, ренесансним гуманізмом. Початок реформаційного руху пов’язаний з виступом німецького ченця Мартіна Лютера.
Мартін Лютер (1483-1546) 31 жовтня 1517 р. виголосив у Віттенберзькій церкві 95 тез проти всевладдя римського папи і торгівлі індульгенціями. Головна ідея його тез полягала в тому, що для спасіння необхідне внутрішнє покаяння грішника, яке не можна замінити ніякими зовнішніми обрядами та грошовим відкупом. Про радикальну реформу церкви не було й мови. Проте Рим відповів на цей виступ погрозами відлучення і розправою. Почалися взаємні звинувачення, і справа закінчилась тим, що благочестивий монах публічно спалив папську буллу про відлучення його від церкви (10 грудня 1520 р.).
Це був радикальний крок, значення якого порівнювалось істориками з іскрою, що потрапила у бочку з порохом. Виступ Лютера проти католицької церкви був сигналом до виступу всіх опозиційних і революційних сил, що призвело до селянської війни в Німеччині (1524-1526).
Лютер рішуче нападав на католицьке вчення про те, що загробна доля залежить цілком від заслуг людини перед церквою, яка є посередником між віруючими та Богом. Між людиною і Богом, зазначав Лютер, не повинно бути ніяких посередників. Бог дає спасіння за Своєю волею, а не за вимогами грішників. Доля віруючого визначається не церквою, а Божою милістю. Власними зусиллями досягти спасіння ніхто не може. Заслужити милість Бога і досягти спасіння віруючий може лише тоді, коли визнає себе безнадійно гріховною істотою, щиро повірить у спокутну жертву Ісуса Христа. Рятує лише глибока віра в Бога. Вчення про особисту глибоку віру як єдиний і достатній засіб спасіння становить основу протестантської догматики.
Лютеранська концепція значно обмежила роль духовенства, вважаючи соціальну активність одним із проявів релігійності, виправдовуючи нові відносини, які формувалися. Виступ Лютера проти католицизму, його тлумачення християнства відповідало інтересам німецьких бюргерів і князів, які прагнули звільнитися від влади папства і водночас вимагали збереження релігії. Це і зумовило швидку перемогу лютеранства в Німеччині.
У тогочасному протестантизмі чітко визначилися два напрями: бюргерсько-поміркований, який очолював М.Лютер, і плебейсько-радикальний, відомий під назвою "анабаптизм", який очолював Т.Мюнцер.
Вчення Мюнцера було спрямоване проти догматів не лише католицької церкви, а й християнства взагалі. Мюнцер відмовився розглядати Біблію як єдине джерело одкровення, наполягав, що справжнє одкровення – це розум. Анабаптисти твердили, що людина сама здатна змінити себе. Вимагали встановлення вільного володіння землею, намагалися здійснити на практиці принципи зрівняльно-споживчого комунізму, за що їх жорстоко переслідували й винищували. Мюнцер був вождем великої селянської війни у Німеччині, яка в 1525 р. закінчилася поразкою і загибеллю Мюнцера.
Лютер виступав проти народного руху; він був прихильником покірності існуючим порядкам і владі.
У Німеччині протестантизм поширився у північних князівствах, у Прусії, Саксонії, Бранденбурзі та інших місцях.
У Ι половині ХVΙ ст. реформаційний рух починає поширюватися за межами Німеччини. Лютеранство затверджується в Австрії, скандинавських країнах, у Прибалтиці. Окремі лютеранські громади з’являються у Польщі, Угорщині, Франції. Саме в той час проникає протестантизм і в Україну, зокрема, у Галичину.
Подальше розповсюдження протестантизму пов’язане з Швейцарією, де його вождями були Цвінглі (1484–1531) та Кальвін (1509–1564); потім він швидко поширюється на півдні Франції, у Голландії та Англії.
Етапи розвитку. Виокремлюють два етапи в розвитку протестантизму: 1) ранній (XVI ст.), пов'язаний із появою таких напрямів, як лютеранство, кальвінізм й англіканство; 2) пізній (постреформаційний), що тривав із кінця XIX – протягом XX ст., пов'язаний із пієтизмом і виникненням таких об'єднань, як методисти, баптисти, квакери, мормони, адвентисти, свідки Єгови, п'ятидесятники.
Особливості віровчення і культу
Більшість церков і сект у протестантизмі поділяє спільні для всіх християн фундаментальні віросповідні принципи. Водночас, щодо низки проблем вони мають свою думку. Так, протестантизм оголосив особисту віру єдиним шляхом спасіння, Біблію – єдиним джерелом одкровення, спростувавши священні перекази. Через ідею даром даної благодаті обґрунтовано принцип загального священства віруючих, відкинуто інститут чернецтва, закладено основи демократизму церковного життя, зокрема впроваджено виборність і підзвітність священика. Протестантизм заперечує частину католицьких догматів, принцип існування яких суперечить концепції персональної інтерпретації Біблії. Із таїнств більшість протестантів визнають лише хрещення і євхаристію (причастя). Оздоблення церков спрощено, богослужіння зведено до проповідей, молитов, співу. У протестантів немає поклоніння іконам, святим та їх мощам.
Віруючий у протестантизмі – це людина, що усвідомлює гріховність своєї природи і через молитву прохає Бога про спасіння. А щоб воно прийшло (спасіння – це дар божественної благодаті), молитва мусить бути підсилена сумлінним виконанням мирських справ. За мірою такої сумлінності Бог судить про міць віри і бажання порятунку. Тобто всі сфери життєдіяльності людини розглядаються як різноманітні форми служіння Богу.
Основні протестантські напрямки
Лютеранство. Один із напрямів раннього протестантизму. Основні принципи віровчення його сформульовано М. Лютером та його соратниками у так званому Аугсбурзькому сповіданні 1530 р. Людину, за Лютером, рятує лише її особиста віра в Бога. Лютеранство заперечує духовенство як обдарованого благодаттю посередника між Богом і людиною, водночас проголошуючи загальне священство і рівність усіх віруючих перед Богом. Крім Біблії, для лютеран священною є “Книга згоди”, що, зокрема, включає в себе Великий і Малий катехізис Лютера та “Формулу згоди”.
Лютерани дотримуються трьох таїнств: хрещення, євхаристії, сповіді. Вони відкидають чернецтво, поклоніння мощам, святим (збереглося лише поклоніння хресту з Розп'яттям), заперечується католицька ієрархія, авторитет папських декретів, послань, рішень святих соборів. Кожний віруючий, за Лютером, має право сам тлумачити Святе Письмо. Богослужіння ведеться національними мовами. 192 національних лютеранських церкви та регіональних синоди і союзи лютеранських церков об'єднані у Всесвітню лютеранську федерацію зі штаб-квартирою в м. Лунді (Швеція), Генеральна асамблея якої збирається кожні 6 років у Женеві.
Цвінгліанство і кальвінізм. Реформація у Швейцарії носила рішучіший характер. Її вождями були Цвінглі (1484–1531) і Кальвін (1509–1564).
Цвінгліанство рішуче відмовилось від обрядів католицизму. Причащання розглядалось як просто обряд на честь пам'яті про смерть Ісуса Христа, в якому хліб і вино є символами Його тіла. Кожна громада самостійно вибирала і усувала священика. Найбільший успіх проповідь Цвінглі мала у Цюриху. Цвінгліанське віросповідання було оголошене обов'язковим для всіх жителів кантону. За цим суворо стежила влада, яка декретувала відміну постів і целібату, а згодом були відмінені меса, вшанування ікон, святих і т. д.
У військовому зіткненні з іншими кантонами Цюріх потерпів поразку 1531 році, а Цвінглі був убитий.
Більше розповсюдження мав кальвінізм. Жан Кальвін відрікся від католицизму в 1533 році, змушений був залишити Францію і в 1536 році оселився Женеві, де очолив реформаційний рух. Основні ідеї свого вчення Кальвін виклав у праці «Наставління у християнській вірі».
Кальвін вважав, що Бог передбачив долю всіх людей ще до створення світу, тому спасіння людина повинна шукати в особистій вірі. Мирська діяльність людини свідчить про те, яка доля для неї передбачена. Успіхи у справах є знаком того, що на людину чекає спасіння. Праця – служіння Богу. Кальвініст на перше місце повинен завжди ставити справу, відмовлятися від насолод, комфорту, не бути марнотратником, вести простий і порядний спосіб життя.
Кальвін суттєво реформував християнський культ і церковну організацію, майже всі зовнішні атрибути католицького культу – ікони, свічки, одяг священнослужителів, музичний супровід богослужінь – були відкинуті. Основне місце у богослужінні зайняли читання яя коментування Біблії, співи псалмів. Церковна ієрархія була ліквідована. На чолі кальвіністські громад були поставлені старшини (пресвітери), які обиралися з найзаможніших членів церкви. Окрім них, громаду очолювали проповідники, які не мали сану, а виконували свої функції службовим обов'язком, їх тому називали "міністрами". Пресвітери й міністри складали консисторію, яка керувала релігійним життям громади. Догматичні питання входили у компетенцію зборів міністрів – конгрегацій, які згодом стали місцевими національна з'їздами представників громад – синодами.
Кальвінізм швидко поширився на півдні Франції, у Голандії і особливо в Англії.
Англіканська церква. Реформація в Англії відрізнялася від Реформації в Німеччині і Швейцарії. Вона тут почалася зверху, а не як народний рух. У 1534 р. англійський парламент проголосив церкву незалежною від папи і головою її поставив короля Генріха VIII. В Англії були закриті монастирі, а їх майно конфіскували на користь королівської казни. Однак при цьому були збережені католицькі догмати і обряди.
На час правління Єлизавети І, коли англійський абсолютизм сягнув вершини могутності, парламент у 1571 р. прийняв символ віри з 39 статей. У цьому документі підтверджувалося, що верховна влада у церкві належить королю, хоч він не має права проповідувати слово Боже і здійснювати таїнства. Був прийнятий догмат про спасіння вірою і Біблія визнана як єдине джерело віри. Декларувалася відмова від торгівлі індульгенціями, від шанування ікон, мощей. Обов'язковим визнано проведення богослужінь англійською мовою.
В той же час признавався католицький догмат про силу церкви у справі спасіння (з деякими обмеженнями), збережені літургія і деякі характерні для католицизму обряди, зберігався і єпископат. Так сформувалася англіканська церква, яка зайняла ніби проміжне становище між протестантизмом і католицизмом. В наш час Англіканська єпископальна церква є державною церквою Англії.
У Шотландії в результаті реформаційного руху заснували пресвітеріанську церкву, яка будувалася на принципі рівноправ'я всіх віруючих. Єпископат був ліквідований (на відміну від англіканської церкви), збережений був лише інститут пресвітерів (звідси і походить назва церкви).
У самій Англії з часом все більшої популярності набуває кальвінізм, прихильників якого тут стали називати пуританами (від латинського purus – чистий), оскільки вони виступали за очищення офіційної церкви від залишків католицизму.
Усі наступні протестантські течії – так званий пізній протестантизм – включають в себе принципи двох головних різновидів протестантизму – лютеранства і кальвінізму. Найбільш поширеними течіями пізнього протестантизму є баптизм, адвентизм, п’ятидесятництво.
Баптизм. Найпоширеніший різновид протестантизму. Виникає на початку XVII ст., відколовшись від кальвінізму. Баптисти (гр. baptizo – занурювати, хрестити у воді) найпослідовніші у втіленні в життя протестантських принципів, вимогливі щодо поглядів і поведінки своїх послідовників.
Визнаючи загальнохристиянські догмати, зокрема Символ віри, баптисти заперечують роль церкви як посередника між Богом і людьми й проповідують принцип “Спасіння особистою вірою”. Визнають можливість безпосереднього спілкування віруючих із Богом через молитву. На відміну від лютеранства, в баптизмі хрестять не дітей, а дорослих. Членами церкви вважаються “заново народжені” дорослі, які свідомо прийняли водне хрещення. Єдиним джерелом віровчення є Біблія (насамперед Новий Завіт).
Церковну ієрархію ліквідовано. Культ значно спрощений. Богослужіння замінено молитовними зібраннями. Баптисти не визнають ікон, хреста, святих тощо. Відзначають лише ті християнські свята, які безпосередньо присвячені Ісусу Христу. Суто баптистськими святами є День жнив і День єдності. Сенс життя баптиста полягає в тому, щоб врятувати власну душу від гріха і підготуватися до гідної зустрічі з Христом на тому світі, а також залучити до своєї віри принаймні хоч одну людину. Церква баптизму – це самоуправна община “видимих святих”, що не визнає залежності від світської влади. Баптисти першими в історії висунули вимогу свободи совісті та відокремлення церкви від держави.
