ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.04.2024
Просмотров: 91
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
1 Булгаков с. Філософія хазяйства. — м., 1990. — с. 265.
3. Після смерті Арістотеля починається нова доба в історії античного світу.
Середньовічна філософія та Ренесанс
1. Відповідь на перше запитання плану повинна початися з оцінки історичної ситуації.
5. Ренесанс або Відродження — важливий час в історії розвитку філософської думки (хіv-хvі ст.).
Німецька класична філософія та філософія марксизму
1. Філософські погляди і. Канта, й. Фіхте, ф. Шеллінга.
10. Вчення к. Маркса про суспільно-економічну формацію.
Історія філософської думки в Україні
Філософський зміст проблеми буття
3. Волчек е.З. Философия: Учеб.Пособие. Мн.: ип«Экоперспектива», 1998.— с.83-96.
2. Які форми має буття людини? їв 3. Чи можна ототожнити матерію з речовиною? Якщо ні, то чому?
Свідомість як відображення і діяльність
4. Які твердження вірно характеризують риси свідомості?
Наукове пізнання здатне не тільки давати найбільш глибоке, точне і достовірне знання про дійсність, а й прогнозувати і передбачати майбутнє.
Як і будь-яка інша форма пізнання, наукове пізнання має свою структуру. Взяте в загальному плані, воно включає в себе перш за все два основні, але якісно відмінні рівні — емпіричний і теоретичний.
На емпіричному рівні переважає чуттєве пізнання, раціональний момент і його форми тут присутні, але мають підпорядковане значення. Тому досліджувальний об'єкт відображається переважно з боку своїх зовнішніх зв'язків і прояв, в яких виражаються внутрішні відношення. Характерними ознаками емпіричного пізнання є збір фактів, їх первісне узагальнення, систематизація, класифікація або інша факто фіксуюча діяльність.
Теоретичний рівень наукового пізнання характеризується переважанням раціонального моменту — понять, теорій, законів та інших форм розумової діяльності. Живе споглядання не усувається, а стає підпорядкованим аспектом пізнавального процесу. Теоретичне пізнання відображає явища і процеси з боку їх універсальних внутрішніх зв'язків і закономірностей, що осягаються за допомогою раціональної обробки даних емпіричного пізнання.
Найважливіше завдання теоретичного пізнання — досягнення істини в усій її конкретності.
До основних компонентів, що відображають структуру теоретичного пізнання, належать проблема, гіпотеза і теорія.
Проблема — форма знання, змістом якої є те, що ще не пізнане людиною, але що необхідно пізнати. Іншими словами — це знання про незнання, питання, яке виникає в ході пізнання і вимагає відповіді. Слід зазначити, що проблема — це не застигла форма пізнання, а процес, який включає два основних етапи руху пізнання — її постановку і вирішення.
Гіпотеза — наукове припущення, ще не доведене практикою. Гіпотеза висувається для пояснення нових фактів в науці, які необхідні з точки зору існуючих теорій. За допомогою гіпотези здійснюється рух наукового знання, перехід від старої теорії до нової.
Теорія — це система узагальненого знання, основних наукових ідей, законів і принципів, які відображають певну частину навколишнього світу, а також матеріальну і духовну діяльність людей.
Слід зазначити, що теорія — найбільш розвинена форма наукового знання, що має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне відображення закономірних і істотних зв'язків певної сфери дійсності. На відміну від гіпотези теорія є знанням достовірним, істинність якого доведена й перевірена практикою.
Крім того, треба також пам'ятати, що наукове пізнання передбачає застосування різноманітних прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності — методів пізнання. Характеристику цих методів, аналіз їх взаємозв'язку і взаємодії з діалектичним методом можна знайти в літературі: [10, с.503-540; 13, с.496-520; 15, с. 315-334].
Далі слід перейти до розгляду другої частини третього питання теми — проблеми творчості та її місця і ролі у науковому пізнанні.
Аналізуючи це питання, перш за все зверніть увагу на те, що, в найширшому значенні слова, творчість — це активна взаємодія суб'єкта та об'єкта, в ході якої суб'єкт цілеспрямовано змінює оточуючий світ, створює щось нове відповідно до вимог об'єктивних законів, а також перетворює самого себе. Більш коротко творчість можна визначити як продуктивну людську діяльність, у ході якої створюються якісно нові матеріальні та духовні цінності.
Як специфічно людська властивість, творчість виникає в процесі і на основі праці як здатність людини створювати з певного матеріалу нову дійсність з метою задоволення різноманітних людських потреб.
Творчість як людська діяльність, що перетворює природу і соціальну дійсність, нерозривно пов'язана з пізнанням. Це пояснюється тим, що перетворююча діяльність людини є свідомою діяльністю, яка спирається на знання як результат пізнання.
У свою чергу весь пізнавальний процес прогнозується творчістю. Не можна назвати жодної форми пізнання, яка була б «чистим відображенням», копіюванням об'єкта. Творчі компоненти наявні в людини і у складі чуттєвих уявлень, і у системі понятійних образів як у живому спогляданні, так і в емпіричному і теоретичному пізнанні. Це зумовлене тим, що пізнавальний процес за своєю природою є не механічним, а принципово творчим відображенням, бо його результатом є не створення ідеальної копії наявного стану речей, а єдність в ідеальних образах дійсності і можливості, того, що є і того, що могло бути в минулому, але не здійснилося, і того, що буде і може бути в майбутньому.
Отже, людина як суб'єкт пізнання — не пасивна споглядальна істота, котра механічно відображає природу, а активна творча особистість, яка реалізує в пізнанні свою свободу. Творчість є специфічним видом людської діяльності, в якому реалізується воля, мета, інтереси, здібності суб'єкта. В цьому процесі задіяний весь творчий потенціал людини — її органи почуттів, пам'ять, мислення, уява, фантазія, інтуїція і т. п. — в їх єдності та взаємодії. І це стосується будь-якого виду творчості, включаючи і творчість у науковому пізнанні.
З гносеологічної точки зору наукова творчість є не що інше, як конструювання наукових образів об'єкта, що вивчається. Винятково важливу роль у цьому процесі відіграють уява і, особливо, інтуїція.
Інтуїція — це здатність суб'єкта робити у процесі пізнання висновок, який є науковим відкриттям, не усвідомлюючи проміжних ланок аргументації. Інтуїція — це кульмінаційний момент творчого процесу, коли всі елементи пізнавальної проблеми, які до цього були у відокремленому стані, об'єднуються в єдину систему. Основні характеристики інтуїції при дослідженні: безпосередність, несподіваність, неусвідомленість шляхів одержання нового знання.
Отже, аналізуючи взаємозв'язок творчості і наукового пізнання, слід пам'ятати, що творчість є атрибутом наукового пізнання. Наукове пізнання — це завжди пошук і відкриття нового, відкриття раніше невідомих підходів і рішень, цілеспрямоване досягнення істини, активна (а не споглядальна, пасивна) діяльність суб'єкта в будь-якій її формі. Ще великий німецький філософ І. Г. Фіхте любив повторювати: «Діяти! Діяти! Це те, заради чого ми існуємо!» І сутність людини, на його думку, визначається, перш за все, творчою активністю її дії — в тому числі й у сфері пізнання. Більш повну характеристику проблеми взаємозв'язку творчості і пізнання можна знайти в літературі: [3; 10, с. 486-490; 13, с. 508-517; 15, с. 278-280].
Питання для самостійного вивчення теми
-
Проблема пізнання в історії філософської думки.
-
Види пізнання та їх взаємозв'язок.
-
Сутність і специфіка соціального пізнання.
-
Форми і методи наукового пізнання.
-
Творча природа наукового пізнання.
-
Питання для самоконтролю знань
-
Що таке гносеологія і який її статус у філософії?
-
На яких основних принципах базується сучасна наукова гносеологія?
-
Яка загальна структура процесу пізнання?
-
Що таке гносеологічний образ, які його основні характеристики?
-
Через які поняття сучасна гносеологія конкретизує традиційну концепцію істини?
Теми рефератів
-
Пізнання як вид духовної діяльності і явище культури.
-
Основні принципи сучасної наукової гносеології.
-
Діалектика суб'єкта та об'єкта в історії філософської думки.
-
Проблема гносеологічного образу в сучасній теорії пізнання.
-
Практика в системі категорій сучасної філософії.
-
Основні функції практики.
-
Діалектика істини та заблудження в сучасній філософії.
-
Проблеми критеріїв істини в сучасній філософії.
Проблемно-пошукові завдання та вправи:
1. Вкажіть, яке з наведених нижче суджень є найбільш правильним визначенням агностицизму. Агностицизм —це:
а) вчення, що заперечує пізнання взагалі;
б) вчення, яке ставить під сумнів пізнавальні здатності людини;
в) вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності.
2. Який смисл вкладено в слова Гете: «Око зобов'язане буттям своїм Сонцю» та академіка С. Вавілова: «Оконе можна зрозуміти, не знаючи Сонця». Чи є тут протиріччя?