ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.04.2024
Просмотров: 140
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
2. 1. Період Першої світової війни (1914-1918 рр.)
2. Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)
3. Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)
4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)
5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)
Тема: Розвиток країн Африки в 20-30-ті роки.
Тема: Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки.
2. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північ-но-Східного Китаю
За період війни було витрачено 10 млрд. фунтів стерлінгів, уряд переклав фінансовий тягар на платників податків: податки за 1914-1918 рр. зросли у 6 разів. Однак цього було явно недостатньо. Фінансові потреби покривалися за рахунок внутрішніх і зовнішніх військових позик. Це призвело до величезного зростання державного боргу. З кредитора американських банкірів Велика Британія перетворилася на їхнього боржника.
На політичній арені діяли три найбільші політичні партії.
Консервативна партія в основу своєї діяльності ставила прихильність до усталених цінностей англійського суспільства, непорушність приватної власності, свободу підприємництва, парламентаризм у поєднанні з монархічними традиціями.
Ліберальна партія проповідувала демократичні свободи, оптимальне поєднання інтересів власників і держави. Незважаючи на зусилля лідера Д. Ллойд Джорджа, ця партія йшла до свого занепаду.
Новою силою в політичному житті Великої Британії стала лейбористська партія, заснована 1900 р. (до 1906 р. — Комітет робітничого представництва). До 1918 р. вона не мала програмних документів. Статут, прийнятий у лютому 1918 р., вперше запровадив поряд з колективним індивідуальне членство. Мета партії: демократизація політичного ладу, розширення соціального законодавства, перевага державної і суспільної власності над особистою, широкі соціальні реформи.
Після війни Великою Британією прокотилася велика хвиля страйків, головними вимогами робітників були підвищення зарплати та скорочення робочого дня. Вплив лейбористської партії зростав. На виборах 1918 р. вона зробила перший крок на шляху до перетворення на найбільшу партію опозиції, завоювавши 60 місць у палаті громад. За підсумками виборів було сформовано коаліційний уряд з консерваторів і лібералів, очолюваний Девідом Ллойд Джорджем — лідером реформаторського крила ліберальної партії.
У лютому 1918 р. у країні було проведено чергову реформу виборчого права. Кількість виборців зросла з 8 млн. до 21 млн. чоловік, уперше виборчі права отримали жінки віком більше 30 років. Ллойд Джордж обіцяв зробити "країну гідною її героїв". Більшість виборців підтримувала реформаторський курс коаліційного уряду.
Після виборів було прийнято програму допомоги безробітним та будівництва дешевих жител для малозабезпечених. 1918 р. запроваджено 8-річну, а 1921 р. — 9-річяу безкоштовну обов'язкову освіту.
Уряд Д. Ллойд Джорджа також пішов на рішучий крок, надавши 1921 р. статус домініону своїй найдавнішій колонії — Ірландії. Однак шість графств Північної Ірландії з переважно протестантським населенням залишились у складі Великої Британії.
2. 23 січня 1924 р. Рамсей Макдональд оголосив склад першого в історії Великої Британії лейбористського уряду.
Лейбористи провадили більш гнучку політику, ніж консерватори. Вони йшли на невеликі поступки робітникам з метою зміцнення стабільності. Уряд Р. Макдональда збільшив розміри допомоги безробітним і пенсії старим, зменшив мито на деякі товари, покращив систему страхування з безробіття, збільшив видатки держави на житлове будівництво. Однак лейбористи не дотримали передвиборчих обіцянок націоналізувати шахти і залізниці, запровадити податок на капітал. Під час трудових конфліктів вони зазвичай підтримували підприємців, домагаючись припинення страйків.
Лейбористський кабінет визнав СРСР, однак не поспішав налагоджувати двосторонні відносини. Дуже скоро прихильність англійського суспільства до нового уряду поступилася місцем розчаруванням його політикою.
За таких обставин, отримавши абсолютну більшість на виборах у жовтні 1924 р., консерватори сформували однопартійний уряд.
За консерваторів виник гострий конфлікт у вугільній промисловості. Власники шахт були зацікавлені у зменшенні високої собівартості вугілля й підвищенні його конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Вони прагнули досягти цього не шляхом заміни застарілого обладнання, а за рахунок скорочення заробітної плати. Влітку 1925 р. власники шахт висунули ультимативні вимоги гірникам, погрожуючи локаутом, якщо останні не погодяться на зменшення зарплати та скорочення робочого дня. Федерація гірників відповіла відмовою й була підтримана залізничниками, транспортниками та машинобудівниками. Уряд зобов'язався сплачувати власникам шахт субсидії протягом дев'яти місяців для підтримання зарплати. Після закінчення цього "терміну власники шахт оголосили локаут, оскільки гірники знову відкинули їхні умови.
4 травня 1926 р. Генеральна Рада Британського конгресу тред-юніонів оголосила загальний страйк. Кількість учасників загального страйку (разом із сім'ями) становила біля 18 млн. чоловік, тобто понад 40% всього населення країни. Страйк отримав широкий міжнародний резонанс та підтримку трудящих більшості країн світу.
12 травня керівництво Генради оголосило про припинення загального страйку. Проти її активних учасників було застосовано репресії. Страйк фактично тривав до грудня 1926 р., коли трудящі повернулися до праці. Зарплату гірників було зменшено, а робочий день подовжено.
Загальний страйк 1926 р. і робітничий рух у Великій Британії у 20-ті роки були наслідками прояви кризових явищ в економіці. Вони проходили під тред-юніоністськими та соціал-демократичними (лейбористськими) гаслами.
За таких обставин на виборах 1929 р. в умовах кризи, що почалася, перемогу отримали лейбористи, сформувавши другий лейбористський уряд на чолі з Р. Макдональдом.
3. Світова економічна криза "досягла" Великої Британії в першому кварталі 1930 р. Найбільш критичний момент в економіці настав навесні 1932 р., коли виробництво впало на 23% від рівня 1929 р. Збитки від кризи були трохи менші, ніж у США та Німеччині. Це пояснюється тим, що англійська промисловість розвивалася уповільненими темпами у першій . половині 20-х років, і тільки на початок 1925 р. було досягнуто довоєнного рівня. Усі галузі економіки були охоплені глибокою кризою, особливо постраждали давні, базові галузі: металургія, вугільна промисловість, суднобудівництво. Виплавлення чавуну і сталі скоротилося майже удвічі, продукція суднобудівництва зменшилась майже у 12 разів.
Дрібні фермери та орендарі розорювалися, бо сільськогосподарська продукція впала в ціні у середньому на третину. В роки кризи посилилася залежність країни від постачання сировини та продуктів харчування, був істотно обмежений експорт (удвічі) англійських товарів. На 2,5 млн. тонн скоротився тоннаж британського торговельного флоту. 1931 р. витрати Великої Британії вперше перевищили прибутки на ПО млн. фунтов стерлінгів, а у наступних роках дефіцит платіжного балансу зріс ще більше. Криза призвела до небаченого злету безробіття. 1932 р. кожний четвертий робітник залишився без роботи, з них майже половина металургів, більше третини шахтарів. Економічне життя в індустріальних центрах практично завмерло.
Криза в країні різко загострила соціальну напруженість. Перебуваючи при владі, лейбористи не дотримали цілої низки своїх передвиборчих зобов'язань у галузі внутрішньої політики. Вони не протидіяли зменшенню заробітків робітників, допомоги безробітним, не поновили 7-годинний робочий день на шахтах, зберегли антипрофспілковий закон. Виникали нові страйки, "голодні походи". Уряд не контролював економічну ситуацію, у кабінеті міністрів стався розкол відносно шляхів виходу з кризи, який і призвів 1931 р. до відставки уряду.
1931 р. Макдональд сформував так званий "національний уряд" з лейбористів, консерваторів і лібералів. Правляча еліта шукала нових, більш прогресивних засобів управління економікою та країною в цілому. Частина лейбористів увійшла в спілку з консерваторами, інша перейшла до опозиції. Головною метою "національного уряду" були пошуки шляхів виходу з кризи. На 10% було скорочено допомогу з безробіття, зменшено платню державним службовцям. Уряд Макдональда різко зменшив інші виплати англійським громадянам, щоб скоротити дефіцит державного бюджету. Іншим важливим заходом національного уряду стало скасування у 1931 р. золотого стандарту фунта стерлінгів. Курс фунта почав падати і за півроку стабілізувався на рівні 2/3 колишнього паритету. У 1931-1932 рр. парламент прийняв низку законів про впровадження мита в розмірі не менше ніж 10% вартості на всі види товарів, що завозилися до країни. Внутрішній ринок країни було захищено від іноземної конкуренції, що позитивно відбилося на розвиткові англійської промисловості. Вжиті заходи дали змогу 1934 р. вийти з важкої економічної кризи.
На початок 1934 р. у країні стало помітно деяке зростання промислового виробництва в автомобільній, авіаційній, електротехнічній та хімічній галузях. Запровадження державного протекціонізму створило сприятливу кон'юнктуру у країні та на ринках Британської імперії. Відбулася переорієнтація капіталовкладень у внутрішній ринок. Основний потік інвестицій спрямовувався на житлове і автошляхове будівництво, а з середини 30-х років — також у військове виробництво. Якщо у першій половині 30-х років військові витрати Великої Британії становили 110 млн. фунтів стерлінгів, або 13% держбюджету, то у 1934-1939 рр. вони зросли до 630 млн. фунтів стерлінгів, а їхня частка у держбюджеті — до 43%. Біля третини цієї суми витрачалося на програму переозброєння, тобто на розвиток військового виробництва.
До початку Другої світової війни економіка Великої Британії досягла докризового рівня. В основі швидкого піднесення кінця 30-х років було збільшення капіталовкладень у промисловість, державне регулювання, прискорене розширення військового виробництва за рахунок збільшення військових витрат.
Запитання і завдання:
-
Схарактеризуйте зміни, що відбулися в економічному розвиткові країни після Першої світової війни.
-
Чим можна пояснити проведення реформ Ллойд Джорджем? Як можна визначити їхні характер і значення?
-
Визначте різницю у проведенні внутрішньої політики лейбористами і консерваторами.
-
Вкажіть причини і наслідки загального страйку гірників 1926 р.
-
Назвіть особливості економічної кризи 1929-1933 рр. у Великій Британії. У чому вона виявлялася?
-
Чому фашизм не набув поширення у Великій Британії? Відповідь обґрунтуйте.
-
Продовжіть фрази і речення.
• Державний лад Великої Британії...
° Основні політичні партії...
° Виборчі права в країні мали...
Запам'ятайте дати:
• 23 січня 1924 р. — сформовано перший лейбористський уряд.
-
4 травня 1926 р. — загальний страйк гірників.
-
1931 р. — сформовано "національний уряд" Р. Макдональда.
• 1937 р. — прийнято конституцію Ірландії, яка проголосила країну незалежною державою
Тема: Франція у 1919 – 1939 роках.
План:
-
Післявоєнна нестабільність.
-
Стабілізація економіки та політичної системи.
-
Економічна криза. Політика уряду „Народного фронта”.
1. Франція більше, ніж інші великі держави, постраждала під час Першої світової війни. Перемога дісталася країні дорогою ціною: 1,4 млн. французів було вбито та 750 тис. поранено. Північні, найбільш промислово розвинені департаменти, де відбувалися військові дії, були зруйновані. Виведено з ладу 6 тис. км залізничних колій, 52 тис. км шосейних доріг. Занепало сільське господарство — 325 тис. га орної землі стали непридатні для використання. Фінанси були підірвані — Франція заборгувала велику суму Великій Британії та США. 1920 р. державний борг сягнув 300 млрд. франків. Водночас війна значно вплинула на економіку Франції. Військове виробництво вимагало розвитку низки галузей промисловості, викликало збільшення загального промислового потенціалу країни. За роки війни виникли нові індустріальні райони: Центральний, Південний, Пів-денно-Західний, нові підприємства — Рено, Сітроен. Створення нових промислових районів та відновлення зруйнованих значно збільшили внутрішній ринок французької промисловості. Зріс попит на обладнання та різноманітні види сировини. Повернення Ельзасу та Лотарингії подвоїло потужність металургії, сприяло швидкому розвиткові хімічної й текстильної промисловості. До 1935 р. Франція експлуатувала вугільні запаси Саара. Країна швидко перетворювалася з аграрно-індустріальної країни в індустріально-аграрну.
Після війни Франція залишилась президентською республікою. В країні діяла конституція 1875 р. Головою держави був президент, що обирався парламентом і був наділений великими повноваженнями. Він призначав главу виконавчої влади — голову Ради міністрів, що відповідав перед законодавчим органом. Вищим законодавчим органом влади були Національні збори (парламент), що складалися з палати депутатів і сенату. Виборче право мали чоловіки, що досягли 21 року. Жінки, військовослужбовці, молодь, сезонні робітники виборчих прав не мали. У Франції склалася багатопартійна система, але найбільш впливовими партіями були республіканська й радикальна.
Після війни уряд Ж. Клемансо намагався посилити патріотичні настрої.
У листопаді 1919 р. у Франції відбулися перші після війни парламентські вибори. Напередодні виборів партії патріотичного напряму об'єдналися у виборчу коаліцію — Національний блок. До нього пристала й частина радикалів. Виборча програма Національного блоку повинна була забезпечити в країні "соціальний та релігійний мир". У програмі йшлося про захист республіканського ладу, про необхідність відновлення економіки, турботу пре ветеранів війни, ретельне дотримання Версальського договору. Внаслідок виборів перемогу одержав Національний блок, діставши понад 2/3 місць в палаті депутатів. Прем'єр-міністром став Мільєран, котрий на час виборів вважався безпартійним, але відкрито підтримував республіканців. Незважаючи на економічну кризу 1918 — 1921 рр. і складне повоєнне становище, Франція загоювала рани війни.