ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.04.2024
Просмотров: 150
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
2. 1. Період Першої світової війни (1914-1918 рр.)
2. Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)
3. Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)
4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)
5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)
Тема: Розвиток країн Африки в 20-30-ті роки.
Тема: Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки.
2. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північ-но-Східного Китаю
9 листопада відбулося збройне повстання в Берліні, учасники якого на середину дня оволоділи містом. Було утворено коаліційний уряд — Раду народних уповноважених (РНУ), до якої ввійшли представники СДПН та НСДПН. Очолив уряд правий соціал-демократ Ф. Еберт. Новий уряд здійснив низку демократичних реформ: скасував військовий стан, деякі реакційні закони, проголосив свободу слова, друку, зборів. Цей уряд закінчив війну, підписавши 11 листопада угоду про перемир'я з державами Антанти. Створення РНУ завершило перший етап Листопадової революції. У Німеччині було скинуто монархію та проголошено "соціальну республіку".
19 січня відбулися вибори до Установчих (Національних) зборів. Буржуазні партії одержали 54,5% голосів, СДПН і НСДПН — 45,5%. Було створено коаліційний уряд, який очолив Шейдеман. Президентом республіки, що була проголошена, став лідер СДПН Еберт. Головними наслідками революції виявилися: повалення монархії, проголошення республіки й демократичних свобод. Створювалися сприятливі перспективи для демократичного розвитку Німеччини.
Повоєнний розвиток Німеччини відбувався за вкрай несприятливих для неї зовнішньополітичних умов. Версальський договір накладав на країну великий тягар і принижував національну самосвідомість німецького народу, створював усі передумови для зростання націоналістичних і реваншистських настроїв.За таких умов Веймарські Установчі збори 31 липня 1919 р. прийняли конституцію Німеччини, що набрала чинності 11 серпня 1919 р. Веймарська конституція закріпила заміну напівабсолютистської монархії демократичною парламентською республікою. Президент республіки обирався народним голосуванням. Стаття 48 надавала йому виняткове право на обмеження демократичних свобод у разі порушення суспільної безпеки і загрози правопорядку. Уряд на чолі з рейхсканцлером призначався президентом і потребував довіри рейхстагу. Значно посиливши централізацію влади, Веймарська республіка зберегла федеративну структуру: Німеччина складалася з 15 республік (земель) і 3 "вільних міст", що користувалися значною автономією. Конституція проголосила демократичні права громадян, свободу слова, друку, зборів, спілок, надала права для діяльності різноманітним організаціям. Веймарська конституція була однією з найдемократичніших у світі.
3 кінця 1918 р. економічне становище Німеччини безупинно погіршувалося. Втративши багату сировиною провінцію Ельзас-Лотарингію й передавши Франції на 15 років право експлуатації ресурсів Саарської області, Німеччина позбавилась 75% видобутку залізної руди, 25% вугілля, 35% виплавки сталі. Згортання військової промисловості та демобілізація армії спричинили масове безробіття. Країна зазнавала гострої нестачі сировини, продуктів харчування, палива. Спекулянти дедалі більше роздували ціни. Курс марки падав, почалася інфляція. Різко загострилася соціальна обстановка.
Після Листопадової революції 1918 р. в Німеччині виникло безліч так званих "добровольчих" формувань і таємних військових гуртків. Вони складалися головним чином з офіцерів і унтер-офіцерів колишньої кайзерівської армії, що прагнули скинути "листопадових злочинців" і відновити стару, кайзерівську Німеччину.
У цей час на політичну арену країни виходить створена 1919 р. націонал-соціалістська робітнича партія Німеччини (НСДАП) на чолі з Гітлером. У перші роки свого існування націонал-соціалісти не мали великого впливу. Першими рекрутами націонал-соціалізму були різноманітні елементи, відмітною рисою яких була соціальна невлаштованість: люмпени, фронтовики, що втратили здатність до регулярної праці; політично та психічно нестійкі представники середніх верств, неспроможні усвідомити свої реальні інтереси.
Економічне становище Німеччини продовжувало залишатися дуже тяжким. Повоєнна реконверсія відбувалася дуже повільно порівняно з інфляцією, що зростала високими темпами. Прикриваючись необхідністю "національних жертв", великий капітал прагнув звалити наслідки війни та інфляції на трудящих. Найбільш потерпали від знецінення марки ті, хто одержував тверду зарплату, оклади, пенсії. У 1920 — 1922 рр. заробітна плата забезпечувала не більше 50-60% вартості життя, а 1923 р. — значно менше. У однієї частини народу це породжувало песимізм, настрої безвиході та приреченості; у іншої — загострювало класову самосвідомість і розуміння причин лиха, спонукало до дії.
Наймані робітники налічували в Німеччині близько 22 млн. чоловік, тобто дві третини самодіяльного населення. Політичні партії країни, активно спрямовуючи свої пропагандистські зусилля на робітників, шукали серед них розуміння та підтримки, при цьому переслідуючи свої вузькопартійні цілі.
Найбільшою партією, що мала значний вплив серед робітників, залишалася СДПН. Вона нараховувала близько 1 млн. членів. СДПН перетворювалася на державну партію: у червні 1920 р. її лідери очолювали уряд, а після того неодноразово входили до його складу. Багато соціал-демократів ставали державними службовцями. Демократичний рух у Німеччині в 1919-1923 рр. розвивався хвилеподібно, але кульмінацією стали події осені 1923 р. Великий виступ робітників у Гамбурзі 23-25 жовтня було придушено поліцією та військами.
Монополістичні кола Німеччини зневірились у політиці лівих партій, стали втрачати інтерес до співпраці з СДПН; з іншого боку, авторитет СДПН та інших лівих партій падав. 2 листопада СДПН оголосила про свій вихід з уряду. З ситуації, що склалася, скористалися націонал-соціалісти, щоб завдати удару республіканському урядові й встановити військово-терористичну диктатуру.
8 листопада 1923 р., коли генеральний комісар Баварії фон Кар мав виступати з промовою на мітингу почесних громадян міста Мюнхена в пивному барі "Бюргерброй", Гітлер разом із штурмовиками з СА (напіввійськове формування НСДАП) увірвався до зали, скочив на стілець, вистрілив у стелю, а після цього проголосив "програму" створення "національного уряду". "Пивний путч" було досить швидко ліквідовано, Гітлера та його спільників (серед них генерал Людендорф), що опинилися перед судом, засуджено до п'яти років ув'язнення. Вже наприкінці 1924 р. їх звільнили. Перебуваючи у в'язниці, Гітлер зліпив з різноманітних реакційних творів книгу "Майн кампф" ("Моя боротьба") — біблію націонал-соціалізму та його програму. Тут були схиляння перед пруським мілітаризмом; ненависть до народів Європи, насамперед до французів та слов'ян як до "неповноцінних" та "вироджених"; заклик до повернення традицій Тевтонського ордену та його політики "дранг нах Остен"; антисемітизм, доведений до погромного цькування; расистські розмірковування про "расу панів"; містичний ідеал "третього рейху", покликаний панувати над всіма народами.
Події 1919-1923 рр. показали, що, маючи широке живильне середовище, націонал-соціалізм почав упевнено вкорінюватися в німецькому суспільстві. На початку його зародження у СДПН, партій центру, правих партій було достатньо сил і засобів, щоб зупинити його розвиток. Проте перші не бачили у цьому серйозної небезпеки, другі відкладали з'ясування стосунків з нацистами на майбутнє, маючи на думці при цьому свої інтереси та користь.
Економічний розвиток Німеччини у 1924-1929 рр. не був сталим. Лише 1926 р. в країні почалося промислове піднесення, що тривало більше трьох років. Індустріальне виробництво 1929 р. складало 117% відносно рівня 1913 р. Темпи промислового розвитку Німеччини були більш повільними, ніж до війни, і нижчими, ніж у СІЛА та Франції, проте вище англійських. Частка Німеччини в світовому промисловому виробництві зросла до 12% (в 1923 р. — 8%). Швидкими темпами розвивалися кам'яновугільна, хімічна та газова галузі промисловості, обробка металу, електротехніка.
У роки стабілізації вживалися заходи для модернізації підприємств, концентрації виробництва та підвищення його конкурентоспроможності. 1926 р. відбулося об'єднання автомобільних заводів Даймлера і Бенца. Того ж року було створено Сталевий трест — найбільше гірничопромислове об'єднання Європи. Концентрація виробництва в хімічній промисловості привела до створення 1925 р. найпотужнішого в Європі хімічного концерну "І. Г. Фарбеніндустрі", що зосередив 80% виробництва синтетичного азоту, майже 100% синтетичного бензину та барвників. Зростала могутність банків.
Дуже болісним для Німеччини було питання виплати репарацій. Переговори завершилися прийняттям плану Дауеса. Як джерела репараційних виплат встановлювались мита та податки на товари масового споживання, відрахування від прибутків залізниць і промислових підприємств. У свою чергу, іноземні держави, насамперед США, надали Німеччині понад 16 млрд. марок довгострокових платежів і короткострокових позик.
1925 р. президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал монархіст Гінденбург.
1925-1927 рр. були періодом, коли відбулася консолідація націонал-соціалістів. Значна кількість фашистських угруповань, що конкурували між собою, зникла. Інші ж злилися з Націонал-соціалістською робітничою партією Німеччини (НСДАП).
У квітні 1927 р. Гітлера було запрошено на зустріч з 400 підприємцями Рура, що відбулася на віллі Круппа. Після цього він та його партія стали регулярно фінансуватися великими промисловими монополіями і банками, що були пов'язані з міжнародними діловими та політичними колами.
2. Криза 1929-1933 рр. у Німеччині мала особливо гострий характер і спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння. Промислове виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних досягла 4,5 млн. чоловік, реальна заробітна плата впала на 25-40%, десятки тисяч дрібних підприємців збанкрутіли або потрапили до банківської кабали. Обіг роздрібної торгівлі скоротився на одну третину. Протягом 1928-1932 рр. було пущено з молотка 500 тис. га земель селян-бауерів.
Економічна криза розхитала політичні структури Веймарської республіки. В березні 1930 р. "велика коаліція" за участю соціал-демократів розпалася. Новий уряд очолив лідер правого крила партій центру Брюнінг. Не маючи більшості в рейхстазі, уряд існував лише "довірою президента" та керував за допомогою надзвичайних декретів Гінденбурга. Загострилися соціальні суперечності, поширювалися антиреспубліканські настрої, які підігрівалися реакційними колами. З цього негайно скористався Гітлер, закликавши до рішучих дій.
Після успіху НСДАП на виборах до рейхстагу 14 вересня 1930 р. значно посилились позиції великих монополістів Тіссена, Кірдорфа, Фліка, які підтримували нацистські домагання. Прибічниками нацистів стали навіть ті кола монополістичного капіталу, що раніше скептично оцінювали здатність Гітлера створити для нацистської партії масову базу. Однак розбіжності німецької буржуазії ще не було подолано: на президентських виборах навесні 1932 р., великою мірою завдяки підтримці СДПН, президентом було обрано Гінденбурга, хоча Гітлер вже балотувався на найвищу посаду в державі. Нацистська небезпека зростала просто на очах.
Націонал-соціалісти висунули й намагалися реалізувати на практиці не просто ідею сильної держави, а держави тоталітарної, що поглинала громадянське суспільство.
Відмітною рисою нацизму була апологія насильства, справжній його культ. На насильстві нацисти мріяли звести майбутню світобудівлю. Через нього вони йшли до влади, створюючи штурмові загони (СА), охоронні загони (СС). Хоч це і парадоксально, але розуміння насильства як невід'ємного атрибуту політичної боротьби споріднювало нацистів з ортодоксальними соціалістами та комуністами.
Найважливішими рисами німецького нацизму в галузі економіки вважаються: його прагнення до закріплення державно-монополістичних засобів господарювання, переваги, що надавалися розвитку військової економіки, здійснення широкої програми військових заходів, що вимагали залучення великої кількості робітничої сили (будівництво автострад та ін.).
Однією з характерних рис націонал-соціалізму був міцний союз з мілітаризмом. Гітлерівці запроваджували в країні культ армії, культ війни, вихваляли вояччину, насильницькі засоби вирішення питань внутрішньої та зовнішньої політики.
А в самій Німеччині Веймарська республіка доживала останні дні. Нацисти, повні віри в свої сили і непогрішність, завзято рвалися до влади. В листопаді 1932 р. відбулися вибори до рейхстагу. КПН дістала 6 млн. голосів, СДПН — 7,2 млн., НСДАП — 11,7 млн. Створилася ситуація, коли дві великі ліві партії Німеччини, об'єднавшись, могли б протистояти нацистам, однак глибокі розбіжності між ними не дозволили це зробити.
ЗО січня 1933 р. президент Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером (главою уряду).
За перші чотири місяці гітлерівського панування було кинуто до в'язниць 60-70 тис. людей. 9 березня нацисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазі, отримані комуністами на виборах 5 березня, і заарештували депутатів-комуністів. КПН було офіційно заборонено. 2 травня 1933 р. вони заборонили вільні профспілки і конфіскували їхнє майно. Трохи пізніше було розігнано всі інші профспілки. Натомість було створено "Німецький трудовий фронт", підпорядкований націонал-соціалістській партії, куди робітників примушували вступати. 22 липня гітлерівці, звинувативши СДПН "у зрадницьких діях проти Німеччини та п законного уряду", оголосили про розпуск партії. Після заборони всіх інших політичних партій було видано закон, що забороняв у Німеччині існування будь-яких політичних партій, окрім націонал-соціалістської.