Файл: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст..doc

• 4 серпня 1919 р. — ліквідація Угорської Радянської республіки.

• 14 листопада 1919 р.— введення до Будапешта частин угорської армії на чолі з М. Хорті.

• 3 листопада 1921 р. — прийняття закону, що скасував права Карпа Габсбурга.

• 7 травня 1918 р. — підписання Румунією сепаратного миру з Центральними держа­вами.

• листопад 1918 р. — включення Буковини до складу Румунії.

• лютий 1938 р. — встановлення диктатури короля Кароля II.

• ЗО серпня 1940 р. — підписання "віденського арбітражу".

• 6 вересня 1940 р. — встановлення диктатури І. Антонеску.

• 27 вересня 1918 р. — проголошення у Радомірі республіки на чолі з О. Стамболійським.

• 29 вересня 1918 р. — початок Владайського повстання.

• березень 1920 р. — формування О. Стамболійським однопартійного уряду БХНС.

• 8-9 червня 1923 р. — державний переворот, уряд очолив А. Цанков.

• 22-23 вересня 1923 р.— початок повстання під керівництвом ЦК БКП, намагання скинути військову диктатуру.

• 19 травня 1934 р. — державний переворот, військово-фашистський уряд очолив К. Георгієв.

• 1935 р. — утвердження монархо-фашистської диктатури.

• 20 липня 1917 р. — прийняття Корфської декларації.

• 29 жовтня 1918 р. — проголошення Народним віче Держави словенців, хорватів і сербів.

• 1 грудня 1918 р. — підписання угоди між Державою словенців, хорватів і сербів і Сербією про створення єдиної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців.

• 28 червня 1921 р. — прийняття Відовданської конституції.

• 6 січня 1929 р. — державний переворот і встановлення монархічної диктатури.

• 27 березня 1941 р. — державний переворот.

Рекомендована література:

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Всемирная история: Итоги первой мировой войны / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000

Рожик М.Е. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Розділ «Країни Азії, Африки та Латинської Америки в 1919 – 1939 роках».

Тема: Особливості розвитку Японії в 20-30-х роках.

План:

1. Країна в пілявоенний час.

2. Мілітаризація країни. Перетворення Японії на агресора.

1. Японія, яку називають "країною, де сходить сонце", офіційно брала участь у Першій світовій війні на боці держав Антанти, однак її участь обмежилась загарбанням німецьких колоніальних володінь у Китаї (півострова Шаньдун). У роки війни японські правлячі кола прагнули зміцнити свої економічні та політичні позиції в Азії. Бідна на природні ресурси Японія намагалася перетворити сусід­ні країни на джерела сировини та ринки збуту своїх товарів. Значною мірою це вдалося. Японські промислово-монопо­лістичні об'єднання (дзейбацу), особливо концерни "Міцуї", "Міцубісі", "Сумітомо", "Ясуда" в роки війни значно збільшили виробництво. Текстильна промисловість, мета­лургія, машинобудування, суднобудування в декілька разів збільшили обсяг виробництва.

Після війни економічне становище Японії різко погір­шилося. Ті вигідні позиції на зовнішніх ринках, що країна посідала у воєнний час, вона втратила, оскільки європей­ські держави знов почали вивозити свої товари на ці ж ринки, витісняючи японські. Ще більш загострилось ста­новище у зв'язку зі світовою економічною кризою 1920-1921 рр., що охопила також і Японію. Відбулося різке падіння товарних цін, особливо на шовк-сирець, найго­ловніший експортний товар Японії. Протягом квітня— липня 1920 р. криза охопила банківську сферу. Розпочало­ся масове вилучення вкладів, що призвело до банкрутства багатьох банків. Водночас почали закриватися або перехо­дити на скорочений цикл роботи сотні фабрик і заводів, внаслідок чого виникло масове безробіття.

Посилився робітничий рух. Так, під час страйку 24 тис. робітників металургійних заводів у Явага і 36 тис. робітни­ків суднобудівних верфей "Міцубісі" та "Кавасакі" в Кобі страйкарі вимагали встановлення робочого контролю за виробництвом.

У галузі зовнішньополітичних відносин серйозно за­гострилися суперечності між Японією і США. Остан були незадоволені тим, що Японія прагнула посісти у Китаї монопольне становище в той час, як США самі мріяли про панування в цій країні й на усьому Далекому Сході. Американці вимагали для себе "відкритих дверей" і "рівних можливостей" у Китаї. Важливі економічні позиції у Китаї посідала Велика Британія: у 1931 р. їй належало 36,7% всіх іноземних інвестицій у цій країні. На частку Японії припадало 35,1%. Особливо сильні позиції Японії були у Північно-Східному Китаї (Маньчжурії). Значна частина чавуну, залізної руди і вугілля з цього району поставлялася до Японії. Концерни "Міцуї", "Міцубісі". "Окура", "Ясуда" були власниками акцій Південно-Маньчжурської залізниці. Японія посідала перше місце у зов­нішній торгівлі Маньчжурії, що була важливим джерелом сировини. Спочатку позиції США в Китаї були більш слабкими порівняно з Великою Британією. Проте посту­пово в країні збільшувалася кількість американських фірм. Експансіоністські зазіхання Вашингтона зустріли жор­стокий опір з боку Токіо. Боротьба за панування в Китаї набула напруженого характеру й виявилась однією з ос­новних причин того, що американські монополісти і вій­ськові стратеги почали вважати Японію головним ворогом США в Азії.

2. Японська агресія на Далекому Сході готувалася на усіх напрямах: політичному, економічному, ідеологічному. Напр. 20-х — на поч. 30-х рр. серед правлячих кіл Японії не було великих суперечностей з питання про етапи здій­снення великої загарбницької програми. Припускалося, що на першому етапі порівняно легко буде захопити Пів-нічно-Східний Китай. Наступні етапи включали воєнні походи з цього плацдарму проти МНР, СРСР і всього Китаю.

Військове виробництво стало основним для багатьох монополій. Більше 2 тис. фабрик і заводів виконували замовлення військового і військово-морського міністерств. Металургійні заводи "Явата" постачали для потреб військо­вого виробництва 63,3% сталі і прокату. У вересні 1931 р. авіаційні заводи "Міцубісі" вперше приступили до серійно­го випуску важких бомбардувальників. Алюмінієва про­мисловість, що була створена на початку 30-х років і стала базою для японського літакобудування, 1933 р. дала 19 тис. тонн алюмінію.

Фінансовий крах декількох великих банків 1927 р. прискорив кризу влади. Уряд Вакуцукі пішов у відставку, його місце посів уряд партії Сейюкай на чолі з генералом Танака.

У липні 1927 р. генерал Танака надіслав імператорові меморандум, у якому викладалися агресивні плани япон­ських правлячих кіл, насамперед щодо завоювання Китаю, а потім "Індії, Архіпелагу Малої Азії, Центральної Азії і, зрештою, Європи". Меморандум передбачав зокрема необ­хідність "схрестити мечі" з СРСР. Проголошувалася також неминучою війна з США через Китай.

Готуючись до загарбання Китаю, уряд Танака посилив у країні поліцейський режим, заборонив робітничо-се­лянську партію та інші демократичні організації, знову розпочав жорстокі репресії проти комуністів і членів лівих профспілок. 1928 р. Танака послав війська до Шаньдуна. Вони влаштували різанину мирного населення в Цзінані — славетному місті цієї китайської провінції. Рішуча відсіч китайського народу і протест світової громадської думки примусили Японію вивести свої війська. Провал агресив­ної політики уряду Танака змусив його піти у відставку (2 липня 1929 р.).

Вище військово-політичне керівництво Японії, ставши на шлях відкритої підготовки агресії проти Китаю, СРСР, США і Великої Британії, всіляко нарощувало міць зброй­них сил. Збільшувалася чисельність особистого складу, удосконалювались озброєння, організаційна структура військ, оперативно-тактична підготовка, посилилась ідео­логічна обробка військовослужбовців. Японія створювала плацдарм у Маньчжурії та Кореї для нападу на Радянський Союз і військово-морські бази для проведення бойових дій проти США і Англії. У 1930-1935 рр. збройні сили Японії збільшилися з 250 до 400 тис. чол., в тому числі військово-морський флот — з 75 до 100 тис. чол. Особливо швидко зростала Квантунська армія. її чисельність з січня по серпень 1932 р. збільшилася більше ніж удвічі, а кількість гармат, танків, бронемашин, літаків — утричі. Зростали популярність і авторитет військових кіл. По всій країні демонстрували фільм, що пропагував особливу роль Японії в Азії. На екрані з'являлася політична карта світу, в центрі її була Японія, а до цього "центру нового порядку" прилягали Сибір, Китай, Індія та країни Півден­них морів. Зображення супроводжувалося словами вій­ськового міністра Аракі: "Прийде день, коли ми змусимо увесь світ ставитися з повагою до наших національних цінностей... Співвітчизники! Погляньте на становище у Азії. Чи буде воно незмінним вічно? Наша найвища місія — створити в Азії рай. Я звертаюся до вас з гарячим закликом рушити вперед в єдиному пориванні". Після цього на екрані на тривалий час з'являвся напис: "Світло приходить зі Сходу". У військовослужбовців виховувалася безмежна відданість імператорові й беззаперечне підкорення тим, хто обіймає вищу посаду. Смерть за імператора вважалася проявом найвищого патріотизму. Значення армії і військо­вих у житті японського суспільства неухильно зростало.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте соціально-економічне становище у Япо­нії після Першої світової війни.

2. Які економічні позиції в Китаї посідали Велика Британія,США, Японія?

3. Наведіть факти, що свідчили про підготовку японської агресії на Далекому Сході.

4. Розкрийте зміст меморандуму генерала Танака.

5. Доведіть, що в 30-ті роки посилювалася роль армії і військових в країні. Які були наслідки цього впливу?

6. Назвіть особливості демократичного руху в 20-30-ті рр.

7. Проаналізуйте систему "патерналізму" в японському су­спільстві.

Тема: Національно-визвольний рух в країнах Азії в 20-30-х роках.

План:

1. Причини національно – визвольного руху в країні.

2. Учасники та мета.

3. Жід національно – визвольного руху в країні. Методи та прояви боротьби.

4. Наслідки національно – визвольного руху в країні.

Національно-визвольна боротьба в Китаї. Найважливішим рубежем в новітній історії Китаю був "Рух 4 травня" (1919 р.). Версальський мирний договір, що санкціонував право Японії на німецькі володіння у Шаньдуні, викликав бурю обурення у Китаї, де сподівалися на інші підсумки війни, у якій Китай брав деяку участь, пославши до Європи на тилові роботи своїх громадян.

Обурення набрало форми так званого "Руху 4 травня" — цього дня 1919 р. студенти вийшли демонстрацією протесту з вимогою анулювати поступки Японії ("Двадцять одна ви­мога"). Виступ пекінських студентів був підтриманий широ­кими колами китайської молоді та інтелігенції й супроводжу­вався рухом за "нову культуру", наслідком якого стало створення нової письмової мови "байхуа", відповідної роз­мовній. Це була справжня культурна й літературна револю­ція, що дала змогу залучити до писемності та полегшити освіту для багатьох мільйонів китайців. Рух висунув до гущі революційної боротьби новий загін китайської молоді, нема­ла частина якої після цього влилася до рядів суньятсеновської партії (Гоміньдан) і Комуністичної партії Китаю (КПК), що сформувалася 1921 р. "Рух 4 травня" сприяв також консолідації молодого китайського робітничого класу, що відбилося в його організованих виступах, страйках. У Шанхаї та інших містах відбулися демонстрації, політичні страйки, бойкотувалися японські товари. Китайський уряд був змуше­ний заявити про відмову підписати Версальський мирний договір і зняти з посад найбільш ненависних народові про-японськи налаштованих сановників. Словом, "Рух 4 травня" став початком нового етапу в революційному процесі у Китаї.

Насамперед це відбилося на формуванні партії Гоміньдан (Національна партія). Для Сунь Ятсена — лідера Гоміндану і демократичної революції в Китаї, з кожним роком ставало дедалі більш зрозумілим, що без власних збройних сил революційна партія у Китаї приречена на невдачу; в 1923 р., коли йому вдалося прийти до влади в Південному Китаї, в провінції Гуандун, столицею якої є місто Гуаньчжоу, він розпочав роботу по створенню нової партії і власної армії.

На першому конгресі Гоміньдану 1924 р., у якому взяли участь і комуністи, було проголошено політику спільного фронту, осередком якого мала стати згуртована дисципліною й суворо централізована за радянським зраз­ком група революціонерів радикального спрямування. За допомогою радянських військових радників — М. Бороді­на, П. Павлова, В. Блюхера — було створено військову школу у Вампу, що стала кузнею кадрів революційних командирів і комісарів. Авторитет уряду Сунь Ятсена в Гуаньчжоу зростав.

Смерть Сунь Ятсена в березні 1925 р. була великою втратою для революції, але не припинила вже помітного процесу. Створилися умови для виступів у похід на Північ, причому першою з них була міцна революційна армія.

Революційні події 1925-1927 рр. Чан Кайші

1 липня 1925 р. в Гуаньчжоу уряд проголосив себе Національним урядом Китаю й розпочав боротьбу за об'єднання країни. Спочатку це була боротьба за зміцнен­ня позицій на Півдні. Після другого конгресу Гоміньдану навесні 1926 р. намітилося певне перегрупування сил у партії, внаслідок якого фактична влада опинилася в руках Чан Кайші, що став головнокомандувачем.

У липні 1926 р. гоміньданівські війська виступили у свій славнозвісний Північний похід, план якого було роз­роблено за участю радянських спеціалістів, зокрема В. Блю­хера. Наслідком походу було приєднання до територій, контрольованих Чан Кайші, Шанхая, Нанкіна, Ухані та ряду інших великих міст і провінцій Китаю. В міру просування і нових завоювань до гоміньданівської армії влива­лися переформовані загони розгромлених армій генералів-мілітаристів, тож навесні 1927 р. чисельність її зросла майже утричі. До цього можна додати, що армія ставала опорою нової влади у завойованих провінціях, де відбува­лося зрощення військової й адміністративно-політичної функцій, партійного й державного апаратів, що завжди було нормою для Китаю (конфуціанство як ідейна течія і бюрократія як апарат влади були у стародавньому Китаї синонімами). Усі ці процеси посилювали позиції головно­командувача Чан Кайші, який навесні 1927 р. проголосив у Шанхаї власний Національний уряд. Лідери гоміньданівців в Ухані, куди ще раніше перемістилася столиця колиш­нього Національного уряду з Гуаньчжоу, спочатку намага­лися чинити опір цьому перевороту, але восени того ж року Чан Кайші здобув Ухань. Об'єднання Китаю на цьому було фактично завершене. Всі політичні сили в країні, крім комуністів, що різко засудили переворот і розпо­чали власну революційну боротьбу, визнали уряд Чан Кайші. Наприкінці 1928 р. ЦВК Гоміньдану прийняв офі­ційне рішення про завершення військового етапу револю­ції й про початок політичних перетворень.