ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.04.2024
Просмотров: 134
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
2. 1. Період Першої світової війни (1914-1918 рр.)
2. Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)
3. Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)
4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)
5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)
Тема: Розвиток країн Африки в 20-30-ті роки.
Тема: Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки.
2. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північ-но-Східного Китаю
Тим часом "ножиці", що утворилися внаслідок розриву між низькими цінами на сільськогосподарську продукцію й високими цінами на промислові товари, надали можливість великим підприємцям збільшити свої капітали й спрямувати їх у розширене відтворення. Посилилася централізація капіталу, виникло декілька монополістичних національних об'єднань.
Світова економічна криза викликала подальше загострення суперечностей між індійським народом і британськими колонізаторами, сприяла зростанню антиколоніального руху. 1930 р. ІНК оголосив кампанію громадянської непокори під керівництвом М. К. Ганді. Це відбулося 26 січня, коли Конгрес вирішив проголосити цей день Днем незалежності Індії. ІНК закликав народ провести цього дня по всій країні мітинги, на яких присягтися до кінця боротися за звільнення Індії від колоніального ярма. Лідери Конгресу наполегливо шукали форми і засоби боротьби, побоюючись масового насильства.
30 січня 1930 р. Ганді публікує у "Янг Індія" звернення до віце-короля, у якому заявляє, що готовий відкласти сат'яграху, якщо уряд задовольнить вимоги з 11 пунктів, зокрема скоротить земельний податок, ліквідує монополію на сіль, зменшить витрати на військову і цивільну адміністрацію, звільнить всіх політичних в'язнів і здійснить ряд інших вимог.
"Соляний похід" було призначено на 11 березня 1930 р. Передбачалося пройти шлях 400 км. У міру того, як уся країна стежила за "соляним походом" сат'яграхів, народ дедалі більше переймався духом непокори владі. Під впливом "соляного походу" відбулися великі повстання в Шолапурі, Пешаварі, Чітгагонгі, виступи селян у Кашмірі та Алварі. Протягом квітня—травня 1930 р. англійська влада заарештувала понад 60 тис. конгресистів, серед них М. Неру, Дж. Неру і самого М. К. Ганді. За таких умов керівництво ІНК прийняло рішення піти на компроміс з англійцями й укласти угоду під назвою Делійський пакт, або Пакт Ганді—Ірвіна.
Головне, чого домігся віце-король Індії лорд Ірвін, — це відміна бойкотування колоніальної адміністрації. Проголошувалася загальна амністія політичних в'язнів. Скасовувалася монополія на сіль. Конгрес визнавався офіційною політичною партією.
Ставлення різних політичних сил до проблем деколонізації та майбутнього країни
У боротьбі проти визвольного руху в Індії британські колонізатори продовжували політику репресій проти його учасників. Водночас вони прагнули поширити свою опору в країні й розпалити суперечності між різними групами населення. Англійці чимдуж розпалювали індусько-мусульманську ворожнечу, спираючись на індуїстську екстремістську партію Хінда Махасатха і Мусульманську лігу. За нових умов частина діячів ІНК взяла участь у Законодавчих зборах, з якими Конгрес раніше не був пов'язаний. Вони утворили
групу свараджистів (прибічників самоврядування і незалежності), що прагнула діяти парламентськими засобами боротьби. Це було праве крило партії. М. К. Ганді, будучи центристом й прагнучи відновити позиції керівництва Конгресу, які почали хитатися., висунув "конструктивну програму" приватних реформ. її основними вимогами були:
-
пропаганда ручного ткацтва;
-
боротьба з алкоголізмом;
-
ліквідація "недоторканості".
Ручне прядіння проголошувалося засобом врятування селян від злиднів.
Серед радикально спрямованих конгресистів визрівало незадоволення керівництвом партії. 1927 р. в Конгресі склалося ліве крило, що об'єднало прибічників активізації антиколоніальної боротьби більш рішучими засобами. Його очолювали Дж. Неру і С. Ч. Бос.
Незважаючи на створення в 1925 р. Комуністичної партії Індії, марксистські ідеї не набули широкого поширення в країні. У 1926-1927 рр. виникли радикально налаштовані робітничо-селянські партії, що виступали за революційні засоби антиколоніальної боротьби. Проте провідною, загальнонаціональною партією в Індії продовжував залишатися Індійський Національний Конгрес.
1935 р. британський парламент прийняв закон про управління Індією. За новою конституцією трохи розширювались права провінцій і у них створювалися уряди, що відповідали перед законодавчими провінційними зборами. Було трохи розширене коло виборців до цих органів. Центральні органи мали будуватися за федеральним принципом. Федерація передбачала збільшення впливу феодальних князів у центральних законодавчих зборах.
Виборчі курії створювалися за релігійною ознакою, що призводило до розпалювання незгоди між індусами і мусульманами. Вся влада, як і раніше, залишалася в руках британських колонізаторів. Дж. Неру справедливо назвав конституцію 1935 р. рабською. В країні розгорнулася кампанія протесту проти конституції, що об'єднала всі сили визвольного руху.
В Індії посилилася також боротьба проти підготовки до нової світової війни.
Запитання і завдання:
1. Спробуйте довести або спростувати висловлювання: "Перша світова війна загострило суперечності
між Ін-дією та Великою Британією й сприяла піднесенню визвольного руху".
2. Проаналізуйте основні принципи соціально-політичного й філософсько-релігійного вчення М. Ганді.
3. Що стало приводом до початку піднесення визвольного руху в 1919-1922 рр.?
4. Назвіть причини "кампанії громадянської непокори ".
5. В чому полягає суть "соляного походу"? Хто був його ініціатором ?
6. Чому Дж. Неру назвав конституцію 1935р. рабською?
7. Назвіть відомих діячів Індійського Національного Конгресу.
8. Поясніть значення термінів:
-
ІНК;
-
свараджисти;
-
сат'яграха.
Запам'ятайте дати:
• 1919-1922 рр. — піднесення національно-визвольного руху в Індії.
-
1919р. — введення закону Роулетта.
-
грудень 1920 р. — початок кампанії громадянської непокори.
-
11 березня 1930 р. — початок "соляного походу".
-
1932 р. — початок другої кампанії громадянської непокори.
• 1935 р. — британський парламент прийняв Закон про управління Індією.
Національно – визвольний рух в Афганістані. Афганістан був дуже відсталою в усіх відношеннях країною, але й туди долетів відгомін революційних подій у сусідніх країнах (Росії, Туреччині, Іраку). Вони призвели до сплеску так званих младоафганських реформаторських настроїв. Національно-патріотичний младоафганський рух, що виник на початку XX ст., висловлював найбільш радикальні погляди на долю своєї країни. Його учасники — представники пов'язаних з ринком поміщиків, місцевого купецтва, інтелігенції, що почала зароджуватися, виступали за відновлення незалежності країни й проведення реформ у галузі державного управління, економіки і культури.
Велика Британія дивилася на Афганістан і реакційний режим еміра Хабібулли-хана як на головний опірний пункт для придушення антиколоніального руху, для проникнення до Середньої Азії. Політика режиму Хабібулли, ворожа справі ліквідації напівколоніальної залежності Афганістану від Британії, що сприяла проникненню англійсько-індійського капіталу в країну, викликала глибоке невдоволення. В опозицію до еміра стали не тільки младоафганці, але й впливові діячі вкрай консервативної орієнтації (староафганці), що виступали за обмеження іноземного впливу і на захист мусульманської старовини. Введення нових податків, зменшення офіцерської і солдатської платні в армії призвели до значного погіршення ситуації в країні.
У лютому 1919 р. емір Хабібулла був убитий внаслідок палацового перевороту. Після недовгої боротьби за владу трон посів один з його синів Аманулла-хан, що був тісно пов'язаний з рухом младоафганців. 28 лютого 1919 р. Аманулла-хан проголосив незалежність Афганістану, на що країна відгукнулася зливою радощів. Владу нового еміра було визнано повсюдно. З березня 1919 р. уряд Афганістану звернувся до Англії з проханням переглянута британсько-афганські відносини на основі встановлення рівноправності сторін, але відповідь, що прийшла через півтора місяці, містила вимогу дотримуватися старих кабальних договорів. За цих складних для Афганістану умов першою державою, що визнала його незалежність, була Радянська Росія.
В травні 1919 р. Велика Британія розв'язала третю колоніальну війну проти афганської держави, одначе після завзятих боїв була змушена піти на перемир'я. До прийняття такого рішення англійців змусив непримиренний опір афганського народу, підтримка його пуштунськими племенами, події в Індії та Середній Азії. 8 серпня 1919 р. у Равалпінді було підписано британсько-афганський договір, за яким визнавалася незалежність Афганістану. Після підписання радянсько-афганського договору в Москві 28 лютого 1921 р. Велика Британія в листопаді того ж року уклала остаточний мир з Афганістаном і встановила з ним дипломатичні відносини.
Хоча акт визнання незалежності викликав піднесення в країні, до рішучих структурних реформ вона була не готова. Младоафганці в прагненні здійснити такі реформи взяли занадто швидкі темпи, що викликало незадоволення селянства та ісламського духівництва. Спираючись на нього, супротивники реформ добилися у 1929 р. відречення Аманулли від влади. Королем країни став Надір-шах. Він офіційно прийняв конституцію (1931 р.), що закріплювала в країні поміркований режим, який враховував і відсталість селянства, і силу духівництва, і значення племінних зв'язків. У 1933 р. влада перейшла до короля Закір-шаха, що продовжив обережний зовнішньополітичний курс і збалансовану внутрішню політику.
Національно – визвольний рух в Ірані. До Першої світової війни Іран залишався відсталою аграрною країною, напівколонією Великої Британії та царської Росії. Загальна чисельність населення становила 10-12 млн., з них біля 1/4 — різні племена (курди, лури, бахтіари, белуджі, кашкайці, туркмени, араби та ін.), що займалися, головним чином, кочовим скотарством, і біля 1/5 — міське населення.
В іранському селі продовжували панувати феодальні відносини, земля та зрошувальні споруди являли власність шаха, феодалів, поміщиків, духовенства. Серед племен зберігалися патріархальні відносини. Основну масу селян складали безземельні, малоземельні й наймити. У містах були широко розповсюджені ремесла, фабрично-заводська промисловість була майже цілком відсутня. Іноземним концесійним підприємствам належали нафтопромисли на Каспії, заводи. В країні було безліч дрібних торговців, що не витримували конкуренції і часто розорювалися.
Політичним ладом Ірану була обмежена конституцією 1906-1907 рр. монархія на чолі з династією Каджарів.
На початку 1918 р. Велика Британія розпочала окупацію всього Ірану, зміцнюючи свої позиції у цьому регіоні й створюючи плацдарм для вторгнення до Закавказзя. В серпні 1918 р. було створено англофільський уряд на чолі з Восуг-ед-доуле. Порушуючи конституцію й в обхід меджлісу (парламенту) Восуг-ед-доуле підписав 9 серпня 1919 р. британсько-іранську угоду, що віддавала під контроль британських радників та інструкторів іранську армію, фінанси, шляхобудівництво, зовнішню торгівлю й фактично встановлювала залежність Ірану від Британії.
Англійська окупація викликала широкий підйом антиколоніального руху в Тебрізі, Хорасані та Гіляні. Плани англійців перетворити Іран на свою колонію було зірвано, тому вони 1921 р. були змушені вивести війська з іранської території. Залишили Іран англійські військові та фінансові радники.
21 лютого 1921 р. перські козаки під командуванням Реза-хана вчинили у Тегерані державний переворот. Було утворено новий уряд, що дістав у Ірані назву "чорного кабінету". Реза-хан спочатку був призначений командиром козацької дивізії, а потім військовим міністром. Було опубліковано Декларацію уряду про боротьбу проти аристократії й про намір покращити становище робітників та селян. Проголошувалися незалежна зовнішня політика й анулювання британсько-іранської угоди 1919 р.
Зробивши ставку на національну консолідацію країни під своєю владою, Реза-хан, що залишався незмінним всемогутнім військовим міністром при будь-яких змінах у кабінеті, незабаром сам вирішив вийти на арену політичних подій. У лютому 1925 р. він змусив меджліс проголосити його верховним головнокомандувачем країни, а у грудні 1925 р. Установчі збори проголосили Реза-хана новим шахом нової династії Пєхлєві.
Сильний і енергійний новий правитель здійснив передусім низку реформ, яких гостро потребувала відстала й усе більш залежна від інших держав країна. Реза-шах прагнув швидко подолати це відставання, для чого провів низку законів, спрямованих на зміцнення правової основи держави, земельних відносин, фінансів. Під його впливом меджліс прийняв кримінальний і громадянський кодекси, закони проти насильницького захвату землі та про реєстрацію земельних володінь, про здачу землі (державної) в оренду поміщикам, закон проти аграрного бандитизму, закон про продаж державних земель.