ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.04.2024
Просмотров: 120
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
2. 1. Період Першої світової війни (1914-1918 рр.)
2. Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)
3. Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)
4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)
5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)
Тема: Розвиток країн Африки в 20-30-ті роки.
Тема: Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки.
2. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північ-но-Східного Китаю
В країні прискореними темпами будувалися — головним чином державою і за рахунок скарбниці — нові промислові підприємства, залізниці. Прагнучи обмежити вплив англійців, Реза-шах охоче приймав економічну допомогу від Німеччини. Було створено Національний банк Ірану (1928 р.), введено державну монополію зовнішньої торгівлі (1931 р.) й навіть поставлено питання про перегляд умов договору з Англійсько-іранською нафтовою компанією й про деяке обмеження інших економічних пільг і привілеїв британців у Ірані.
У країні було здійснено важливі реформи, покликані сприяти розвиткові освіти та культури: засновано світські школи й прийнято закон про обов'язкову початкову освіту; відкрито численні середні навчальні заклади і вузи, включаючи Тегеранський університет (1934 р.), де навчання було платним. Услід за реформами Ататюрка в Ірані було здійснено аналогічні реформи, якими передбачався перехід на європейський одяг, що супроводжувалося, як і в Туреччині, скасуванням традиційних титулів і звань, введенням прізвищ.
В умовах фактично одноосібної влади режим Реза-шаха переслідував не лише робітничий і селянський рухи, але й демократичний і будь-який інший опозиційні рухи. Здійснювалася жорстка державна цензура в літературі, пресі, ігнорувалися інтереси численних національних меншин, провадилася політика релігійної нетерпимості навіть до інших течій ісламу, не кажучи вже про інші релігії.
Наслідки реформ одразу ж вплинули на стан країни. Промисловий розвиток призвів до появи прошарка кваліфікованих робітників. На селі посилилися товарні зв'язки, з'явилася значна кількість землевласників, пов'язаних з ринком. Сформувався прошарок освіченої інтелігенції. Разом з тим найвпливовіше шиїтське духовенство чинило значний опір реформам, у яких воно вбачало відхід іранського суспільства від історичних, релігійних, національних традицій та устоїв.
Проте режим Реза-шаха, заснований на диктаторських повноваженнях, переборював опір опозиції, виводячи Іран до числа розвинених країн не лише свого регіону, а й усієї Азії.
Національно – визвольний рух в Туреччині. Поразка у світовій війні Німеччини, на боці якої воювала Османськая імперія, військові невдачі і незадоволення в країні, нарешті капітуляція Туреччини у жовтні 1918 р. поклали край владі младотурків, що відстоювали цілісність імперії. Султанська імперія агонізувала, союзники анексували усі її зовнішні володіння (Балкани, арабські землі). Постало питання про те, якою має бути повоєнна Туреччина. У ці тяжкі дні вирішення цього питання узяв на себе сам турецький народ на чолі з його новими лідерами, що відійшли від гасел младотурків і взяли за основу тезу про незалежність всієї Туреччини.
На початку 1919 р. турецька влада була надто відчутно обмежена військами Антанти, що окупували чимало територій імперії і ввели свій флот до проток. У травні 1919 р. на додаток до цього Греція окупувала Ізмір і прилеглі території. Турецька армія була демобілізована, постало питання про розчленування країни західними державами, що викликало широкий опір різних політичних сил, який мав спочатку стихійний характер. Повсюдно почали виникати партизанські загони, товариства захисту прав місцевого населення, на чолі яких стояли, як правило, представники патріотичної інтелігенції та офіцерства.
У 1919 р., спочатку в липні в Ерзерумі, а потім у вересні в Сівасі, відбулися один за одним два конгреси цих товариств, на яких було обрано Представницький комітет на чолі з генералом Кемаль-пашою. Документи конгресів закликали країну до боротьби за незалежність й проти окупантів, а султана до створення нового кабінету. В жовтні було скликано знову обраний парламент, що прийняв "Національну обітницю", тобто Декларацію незалежності Туреччини, яка містила заклики до знищення всіх перешкод для розвитку країни, включаючи передусім привілеї держав Антанти.
У відповідь на цю Декларацію держави Антанти в березні 1920 р. окупували Стамбул і розігнали парламент, султан змушений був підкоритися, а його новий уряд офіційно вистуцив проти Представницького комітету і Кемаля-паші.
Такий перебіг подій викликав зливу обурення по всій країні. На хвилі національно-патріотичного піднесення в квітні 1920 р. у Анкарі було обрано новий меджліс — Великі Національні Збори Туреччини (ВНЗТ), до яких було включено й 105 членів розігнаного парламенту, що втекли зі Стамбула. Головою ВНЗТ став Мустафа Кемаль-паша, котрий проголосив новий орган влади єдиною законною владою Туреччини.
Створений ВНЗТ уряд на чолі з Кемалем ужив ряд енергійних заходів для зміцнення своєї влади. Першою дипломатичною акцією його було звернення за підтримкою до Радянської Росії, яка виявила готовність допомогти. Услід за тим, у відповідь на інтервенцію грецьких військ до Анатолії, турки почали успішну воєнну кампанію, що завершилася восени 1922 р. вигнанням інтервентів. Успіхи кемалістської революції переплутали всі карти держав Антанти. Умови нав'язаного султанові 1920 р. кабального Севрського договору було переглянуто. Зрештою на конференції у Лозанні було визнано незалежність Туреччини в її сучасних кордонах. Ще до того, 1 листопада 1922 р., ВНЗТ прийняли закон про ліквідацію султанату, після чого восени 1923 р. Туреччину було проголошено республікою. Щоправда, тиск ісламського духовенства виявився у тому, що представника султанської династії Абдула-Меджида II було офіційно проголошено "Халіфом всіх мусульман", але у березні 1924 р. було ліквідовано й халіфат.
Ситуація, що склалася внаслідок національно-патріотичного піднесення, й величезні успіхи революції, що зуміла добитися незалежності, а також успішно протистояти натиску держав, — все це створило Кемалю величезний авторитет у країні. Спираючись на цей авторитет, лідер революції і керівництво створеної ним 1923 р. Народно-республіканської партії (НРП) приступили до серії рішучих і радикальних перетворень, що тривали понад 10 років (1923-1934 рр.) і великою мірою змінили як традиційну структуру країни, так і її зовнішній вигляд.
За конституцією, що була прийнята 1924 р., Туреччина проголошувалася республікою на чолі з президентом, якому було надано велику владу. Вищим органом влади був однопалатний меджліс, з депутатів якого президент призначав прем'єра, котрий укомплектовував кабінет міністрів. Вибори до парламенту були двоступеневі за мажоритарною системою. Жінки спочатку до участі у виборах не допускалися; з 1930 р. їм надавалося право обирати і бути обраними до муніципальних органів влади, а пізніше (1934 р.) також і до меджлісу. Конституція декларувала всі головні демократичні права і свободи, що було дуже важливо в справі трансформації традиційної ісламської структури. У цілях централізації управління змінилася адміністративна структура: країну було розбито на округи (вілайєти), тоді як колишні вілайєти-губернії були скасовані.
Серія реформ президента Кемаля була пов'язана з відділенням держави від релігії. Жінки були зрівняні у правах з чоловіками, за винятком державної служби. Спеціальні закони передбачали перехід на європейський одяг, європейський календар і літочислення. Вводився громадянський шлюб, було ліквідовано багатоженство. Латинізована абетка замінила арабську й полегшила навчання в численних заново створених вузах і середніх школах. Встановлювалося світське судочинство за європейським зразком. У галузі економіки усю турботу щодо розвитку національного капіталу взяла на себе держава. Державне регулювання економіки поєднувалося зі створенням умов для приватнопідприємницької діяльності. Турецький уряд приступив до ліквідації іноземних концесій, що частково були анульовані, частково викуплені. До центрального республіканського банку перейшло від відкупленого Оттоманського банку право емісії. Уряд взяв у свої руки будівництво нових залізниць, портів, промислових підприємств. Було встановлено більш високі митні тарифи, що захищали молоду промисловість країни від іноземної конкуренції. Офіційно скасовувалися пільги європейського капіталу. В сільському господарстві було проведено податкові реформи й створено умови для підвищення товарності сільськогосподарських продуктів, передусім тютюну і бавовни.
Зворотною стороною нової економічної політики був жорсткий режим у сфері праці, включаючи точну регламентацію праці на державних підприємствах, відсутність або заборона діяльності вільних профспілок (їх замінювали державні), а також заборона вільної діяльності опозиційних партій. Політика НРП і Кемаля не могла не викликати опору різних кіл суспільства як справа, так і зліва, що не вписалися до нововведень і мало що отримали від перетворень.
Разом з тим Турецька республіка на чолі з її першим президентом М. Кемалем Ататюрком у 20-30-ті рр. досягла відчутного прогресу й вийшла на передові позиції серед країн Азії.
Палестинська проблема. Ідея створення національного осередку євреїв була висунута австрійським журналістом Герцлем у середині XIX ст. На конгресі сіоністського руху в Базелі (Швейцарія) у 1897 р. ця ідея дістала обгрунтування. Вирішено було створити єврейську державу на території Палестини. На цю територію площею 25 тис. кв. км потрібно було переселити 10 млн. євреїв з усього світу. Спочатку сіоністи запропонували турецькому султану, під владою якого знаходилась Палестина, продати цю територію, але він відмовився. Незважаючи на це, єврейське населення починає таємне переселення у Палестину, де створює замкнуті общини, які ведуть натуральне господарство.У 1914 р. у Палестині проживало 5% євреїв. Замкнутість єврейських общин призвела до зародження ворожнечі з місцевим арабським населенням. Під час Першої світової війни султан почав проводити виселення єврейського населення, звинувативши їх у прихильності Антанті. На завершальному етапі війни у 1917 р. Англія і Франція проголосили декларацію Бальфура, в якій давалась згода на повернення частини євреїв на їх історичну батьківщину і право створити національний осередок у Палестині. Ця декларація поклала початок новій хвилі переселення.У Палестині створюються єврейські політичні та військові організації. У 1922 р. Англія отримала від Ліги націй мандат на управління Палестиною. Це відразу викликало повстання арабів проти англійців і євреїв. На цей час євреї складали 18% населення Палестини. До кінця 30-х років Англія сприяла переселенню євреїв. Коли співвідношення єврейського і арабського населення стало загрозливим для стабільності англійської колоніальної імперії, Англія заборонила переселення. Проте в єврейських політичних колах уже міцно утвердилась ідея створення своєї держави. В Палестині створюються єврейські тіньові політичні структури - уряд, місцева влада, збройні формування. За сприятливих умов вони мали проголосити державу Ізраїль. Араби категорично виступили проти створення єврейської держави, що посилило міжобщинну боротьбу у Палестині.
Запитання і завдання:
-
Проаналізуйте характер взаємовідносин Афганістану і Великої Британії у 1919-1921 рр.
-
Назвіть причини антиколоніального руху в Ірані.
-
Проаналізуйте політичний курс Реза-шаха. Які наслідки він мав?
-
Схарактеризуйте становище Туреччини після Першої світової війни.
-
За яких обставин було створено Великі Національні Збори Туреччини (ВНЗТ)?
-
У чому полягала суть перетворень Кемаля (Ататюрка)? Визначте їхнє значення.
-
Чому колоніальні держави надавали незалежність і само врядування країнам Близького Сходу?
-
Проаналізуйте, чим була зумовлена і у чому виявлялася активізація національно-визвольного руху в арабських країнах.
-
Поясніть суть палестинської проблеми.