ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.04.2024
Просмотров: 620
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
1. Визначальні тенденції світового розвитку у 1914-1939 рр.
2. Періодизація світового розвитку
2.1. Період Першої світової війни (1914-1918 рр.)
2.2. Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)
2.3. Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)
2.4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)
2.5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)
Тема і перша світова війна 1914-1918 рр. Початок першої світової війни. 1914 р.
1. Липнева криза 1914 р. У міжнародних відносинах
3. Вступ у війну Німеччини, Австро-Угорщини, Росії, Франції, Великої Британії
4. Стратегічні плани противники.
1. Зі спогадів німецького генерала Людендорфа про
2. З французького офіційного повідомлення
1. Австро-німецький наступ на сході
2. Невдача союзників у Дарданеллах
7. Контрнаступ військ Антанти на р. Соммі
1. Зі спогадів Людендорфа про наступ
2. Газета "Русский инвалид" про бої під Верденом
3. З телеграми російського командування про
1. Вплив революції в Росії на хід війни
3. Воєнні дії на Західному фронті
7. Поразка Німеччини та її союзників. Масштаби втрат і руйнувань
1. Мирний договір між Росією, з одного боку,
2. З угоди про перемир'я між союзниками
Повторювально-узагальнюючий урок
1. Наміри головних держав-переможннць на конференції
3. Версальський договір з Німеччиною
4. Мирні договори з союзниками Німеччини за підсумками Першої світової війни
5. Українське питання на конференції
6. Проблема досконалості Версальської системи договорів
1. Версальський договір (витяг)
3. Тріанонський мирний договір (витяг)
1. Міжнародні суперечності на Далекому Сході й у зоні Тихого океану
2. Скликання Вашингтонської конференції та її основні рішення
3. Завершення складання Версальсько-Вашингтонської системи, її сильні та слабкі сторони
1. Трактат між Сполученими Штатами Америки,
2. Вашингтонська угода щодо Китаю (витяг)
Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х роках
1. Невдоволеність переможених країн повоєнним розподілом територій і сфер впливу
2. Генуезька конференція 1922 р.
3.Радянсько-німецький договір у Рапаллой початок зближення між двома країнами
4. Наслідки реалізації планів Дауеса (1924 р.) та Юнга (1928 р.)
5. Найголовніші постанови Гаагської, Лозаннської та Локарнської конференцій
6. Значення пакту Бріана-Келлога
1. Рапалльська угода між Російською Радянською
2. План Дауеса (доповідь комітетові експертів
3. Пакт Бріана-Келлога (витяг)
Тема III суспільно-політичні рухи
Антивоєнний і національно-визвольний рухи, їхні форми і методи боротьби
1. Угода між Великою Британією та Ірландією
1. Роль профспілок після Першої світової війни
3. Соціалістичні та соціал-демократичні партії. Соціалістичний робітничий Інтернаціонал
1. Утворення, цілі й тактика комуністичних партій
3. Стосунки компартій із соціал-демократією
2. З резолюції за доповіддю т. Єркош, прийнятою
2. Порівняння італійського фашизму та німецького нацизму
1.3 Праці г. Гегеля "Філософія історії
Тема IV індустріальні країни європи та америки
1. Зміна статусу сша у світі після Першої світової війни
2. Період "просперіті" (процвітання) за президентів-республіканщв в. Гардінга та к. Куліджа
1. Закон про поліпшення становища в сільському
2. Закон про відновлення національної економіки
1. Соціально-економічне становище країни після Першої світової війни
2. Внутрішня політика кабінету д. Ллойд Джорджа та консервативних урядів
4. Особливості британського тред-юніонізму
5. Депресія 1929-1933 рр. Та її подолання
1. Лист Генради британських тред-юніонів
1. Наслідки Першої світової війни для Франції
3. Країна в період стабілізації (1924-1929 рр.)
4. Прояви економічної депресії
1. Програма Народного фронту (витяг)
2. Листопадова революція 1918 р.
4. Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер
1. Веймарська конституція (витяг)
2. Програмні цілі нсдап (витяг)
1. Наслідки Першої світової війни
2. Криза італійського парламентаризму й інститутів монархії
3. Встановлення фашистської диктатури. Б. Муссоліні
1. Ситуація в Іспанії після Першої світової війни
2. Диктатура м. Прімо де Рівери
4. Уряд Народного фронту та військовий переворот
5. Громадянська війна 1936-1939 рр.
6. Втручання тоталітарних держав до подій в Іспанії
7. Встановлення диктатури ф. Франко
1. "Генералісимус Франко і його час" (витяг із статті
2. "Доля інтербригад в Іспанії" (витяг
Повторювально-узагальнюючий урок
Країни центральної та східної європи польща
1. Відновлення державної незалежності Польщі. Ю. Пілсудськнй
2, Польсько-українське протистояння у Галичині.
3. "Польське питання" на Паризькій мирній конференції
4. Польсько-більшовицька війна 1920 р.
5. Режим "санації" ("оздоровлення")
1. З Конституції Польської республіки.
2. Визначення кордонів. Включення Закарпаття до складу Чехословаччини
4. Внутрішня політика т. Масаріка та е. Бенеша
6. Становище українського населення
2. Доба Угорської Радянської республіки
3. Угорщина за режиму м. Хорті
2. Декрет революційної урядової ради про
2. Анексія Бессарабії й Буковини
4. Внутрішньополітичне становище в Румунії
5. Встановлення режиму і. Антонеску
1. Про румунсько-німецький договір (з книги
1. Революційний рух 1918-1919 рр.
2. Політика уряду о. Стамболійського
3. Червневі та вересневі водії 1923 р.
1. Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців
2. Відовданська конституція 1921 р.
4. Державні перевороти 1929 р. Та 1941 р.
1. Російська революція 1917 р., її причини та початок
3. Утворення Тимчасового уряду, його внутрішня і зовнішня політика
4. Серпневий заколот військових
5. Підготовка більшовицького виступу
7. Встановлення влади більшовиків
9. Національно-визвольний рух і утворення незалежних держав
10. Громадянська війна в Росії: причини, найголовніші події, наслідки
11. Терор у роки громадянської війни
13. Нова економічна політика (неп)
15. Характер сталінського режиму
18. Суспільно-політична обстановка в 20-30-х рр.
1. З книги с. Мельгунова "Червоний терор у Росії?
2. З протоколу засідання Організаційного бюро цк
3. З доповіді д. Волкогонова "Сталінізм: сутність,
Повторювально-узагальнюючий урок
1. Наслідки Першої світової війни для Японії
3. Соціально-економічне становище населення
3. Революційні події 1925-1927 рр. Чан Кайші
4. Протиборство між Гоміньданом і комуністами
5. Визвольна війна народів Китаю проти японської інтервенції
1. Листівка, що розповсюджувалася студентами під
2. Вашингтонський договір щодо Китаю (витяг)
1. Національно-визвольний рух після Першої світової війни
3. Кампанії громадянської непокори
4. Ставлення різних політичних сил до проблем деколонізації та майбутнього країни
2. Напутні побажання Ганді селянству
1. Національно-визвольний рух в Індокитаї, Бірмі та Індонезії
1. Економіка колоніального Індокитаю
2. Промова Сукарно перед судом голландських
3. Інвестиції іноземного капіталу в Індонезії.
1. Конституція Афганістану (основний закон високої
1. Національно-визвольний рух в Північній Африці
2. Здобуття незалежності Єгиптом
1. Особливості економічних і політичних процесів у регіоні
3. Протиборство демократичних сил і диктаторських режимів
1. Капіталовкладення сша і Великої Британії
2. Маніфест Національно-визвольного альянсу
Повторювально-узагальнюючий урок
Тема VII розвиток культури у I половині XX ст.
1. Вдосконалення системи освіти
2. Найважливіші досягнення науки
3. Відкриття а. Ейнштейна, н. Бора, м. Планка, е. Резерфорда, 3. Фрейда та ін.
1. Основні напрями в розвитку світової літератури
2. Творчість р. Тагора, р. Роллана, а. Франса, б. Шоу, т. Манна, Дж. Голсуорсі, і. Буніна
2. Анрі Барбюс. З роману "Вогонь"
8. Відмінності в розвитку літератури у демократичних і тоталітарних державах
1. Зі статті н. Л. Мальцевої про творчість
Тема VIII міжнародні відносини
2. Загострення англо-німецьких та англо-японських суперечностей
3. Зовнішня політика Франції. Франко-німецькі відносини
4. Відмова Німеччини від дотримання статей Версальського договору
5. Експансіоністські претензії Італії
6. Зовнішньополітична доктрина срср. Радянсько-французький та радянсько-чехословацький пакти 1935 р.
1. Із договору про взаємну допомогу між Союзом
2. З меморандуму німецького уряду, врученого
7 Березня 1936 р. Урядам Франції, Великої Британії,
1. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північ-но-Східного Китаю
2. Підготовка Німеччини та Італії до війни
3. Діяльність Ліги Націй в умовах наростання воєнної небезпеки
1. З виступу Гітлера на секретній нараді
2. Вторгнення Японії до Центрального Китаю
4. Політика умиротворення агресорів
5. Загарбання Німеччиною Австрії
6. Мюнхенська угода і загарбання Чехословаччини
1. Ліквідація чехословацької держави
2. Німецькі претензії до Литви і Польщі
3. Англо-франко-радянські переговори 1939 р.
5. Вплив угоди на подальший розвиток подій у Європі
Події 1919-1923 рр. показали, що, маючи широке живильне середовище, націонал-соціалізм почав упевнено вкорінюватися в німецькому суспільстві. На початку його зародження у СДПН, партій центру, правих партій було достатньо сил і засобів, щоб зупинити його розвиток. Проте перші не бачили у цьому серйозної небезпеки, другі відкладали з'ясування стосунків з нацистами на майбутнє, маючи на думці при цьому свої інтереси та користь.
Економічний розвиток Німеччини у 1924-1929 рр. не був сталим. Лише 1926 р. в країні почалося промислове піднесення, що тривало більше трьох років. Індустріальне виробництво 1929 р. складало 117% відносно рівня 1913 р. Темпи промислового розвитку Німеччини були більш повільними, ніж до війни, і нижчими, ніж у СІЛА та Франції, проте вище англійських. Частка Німеччини в світовому промисловому виробництві зросла до 12% (в 1923 р. — 8%). Швидкими темпами розвивалися кам'яновугільна, хімічна та газова галузі промисловості, обробка металу, електротехніка.
У роки стабілізації вживалися заходи для модернізації підприємств, концентрації виробництва та підвищення його конкурентоспроможності. 1926 р. відбулося об'єднання автомобільних заводів Даймлера і Бенца. Того ж року було створено Сталевий трест — найбільше гірничопромислове об'єднання Європи. Концентрація виробництва в хімічній промисловості привела до створення 1925 р. найпотужнішого в Європі хімічного концерну "І. Г. Фарбен-індустрі", що зосередив 80% виробництва синтетичного азоту, майже 100% синтетичного бензину та барвників. Зростала могутність банків.
Дуже болісним для Німеччини було питання виплати репарацій. Переговори завершилися прийняттям плану Дауеса. Як джерела репараційних виплат встановлювались мита та податки на товари масового споживання, відрахування від прибутків залізниць і промислових підприємств. У свою чергу, іноземні держави, насамперед СІЛА, надали Німеччині понад 16 млрд. марок довгострокових платежів і короткострокових позик.
1925 р. президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал монархіст Гінденбург.
1925-1927 рр. були періодом, коли відбулася консолідація націонал-соціалістів. Значна кількість фашистських угруповань, що конкурували між собою, зникла. Інші ж злилися з Націонал-соціалістською робітничою партією Німеччини (НСДАП).
У квітні 1927 р. Гітлера було запрошено на зустріч з 400 підприємцями Рура, що відбулася на віллі Круппа. Після цього він та його партія стали регулярно фінансуватися великими промисловими монополіями і банками, що були пов'язані з міжнародними діловими та політичними колами.
4. Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер
Криза 1929-1933 рр. у Німеччині мала особливо гострий характер і спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння. Промислове виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних досягла 4,5 млн. чоловік, реальна заробітна плата впала на 25-40%, десятки тисяч дрібних підприємців збанкрутіли або потрапили до банківської кабали. Обіг роздрібної торгівлі скоротився на одну третину. Протягом 1928-1932 рр. було пущено з молотка 500 тис. га земель селян-бауерів.
Економічна криза розхитала політичні структури Веймарської республіки. В березні 1930 р. "велика коаліція" за участю соціал-демократів розпалася. Новий уряд очолив лідер правого крила партій центру Брюнінг. Не маючи більшості в рейхстазі, уряд існував лише "довірою президента" та керував за допомогою надзвичайних декретів Гінденбурга. Загострилися соціальні суперечності, поширювалися антиреспубліканські настрої, які підігрівалися реакційними колами. З цього негайно скористався Гітлер, закликавши до рішучих дій.
Після успіху НСДАП на виборах до рейхстагу 14 вересня 1930 р. значно посилились позиції великих монополістів Тіссена, Кірдорфа, Фліка, які підтримували нацистські домагання. Прибічниками нацистів стали навіть ті кола монополістичного капіталу, що раніше скептично оцінювали здатність Гітлера створити для нацистської партії масову базу. Однак розбіжності німецької буржуазії ще не було подолано: на президентських виборах навесні 1932 р., великою мірою завдяки підтримці СДПН, президентом було обрано Гінденбурга, хоча Гітлер вже балотувався на найвищу посаду в державі. Нацистська небезпека зростала просто на очах.
Націонал-соціалісти висунули й намагалися реалізувати на практиці не просто ідею сильної держави, а держави тоталітарної, що поглинала громадянське суспільство. "Усе для держави, нічого проти держави, нікого поза державою", — ці слова Муссоліні висловлювали суть фашистської концепції тоталітарної держави. Церква, наприклад, у Німеччині завжди користувалася повною автономією, що за нових умов спричиняло конфлікт між священнослужителями і нацистами. Вкрай болісно на цей конфлікт реагувала нечисленна елітно-родова аристократія, великі фінансисти, але згодом і вони мусили підкоритися нацистській державі.
Відмітною рисою нацизму була апологія насильства, справжній його культ. На насильстві нацисти мріяли звести майбутню світобудівлю. Через нього вони йшли до влади, створюючи штурмові загони (СА), охоронні загони (СС). Хоч це і парадоксально, але розуміння насильства як невід'ємного атрибуту політичної боротьби споріднювало нацистів з ортодоксальними соціалістами та комуністами.
Найважливішими рисами німецького нацизму в галузі економіки вважаються: його прагнення до закріплення державно-монополістичних засобів господарювання, переваги, що надавалися розвитку військової економіки, здійснення широкої програми військових заходів, що вимагали залучення великої кількості робітничої сили (будівництво автострад та ін.).
Однією з характерних рис націонал-соціалізму був міцний союз з мілітаризмом. Гітлерівці запроваджували в країні культ армії, культ війни, вихваляли вояччину, насильницькі засоби вирішення питань внутрішньої та зовнішньої політики. Вони посилили традиційну ваду німецького мілітаризму — звичку переоцінювати свої сили та недооцінювати сили супротивника. Це зумовило авантюристичність планів і дій гітлерівців.
Практика і теорія німецького нацизму, на щастя, відійшли в історію, проте в сучасному світі, в історії багатьох країн є багато схожого на ту ситуацію, що склалася в Німеччині наприкінці 20-30-х рр. І цей гіркий досвід повинен служити пересторогою, наочним уроком.
А в самій Німеччині Веймарська республіка доживала останні дні. Нацисти, повні віри в свої сили і непогрішність, завзято рвалися до влади. В листопаді 1932 р. відбулися вибори до рейхстагу. КПН дістала 6 млн. голосів, СДПН — 7,2 млн., НСДАП — 11,7 млн. Створилася ситуація, коли дві великі ліві партії Німеччини, об'єднавшись, могли б протистояти нацистам, однак глибокі розбіжності між ними не дозволили це зробити.
ЗО січня 1933 р. президент Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером (главою уряду).
Адальф Гітлер народився 20 квітня 1889 р. в австрійському місті Браунау на кордоні з Баварією, де на митниці працював його батько — Алоїз Шікльгрубер. Прізвище Гітлер А. Шікльгрубер успадкував від румунського нафтопромисловика Гітлера, з дочкою якого він мав одружитись, отримавши при цьому великі капітали, а навзамін взяти прізвище тестя. Проте Софія Гітлер, так і не ставши дружиною Шікльгрубера, померла до укладення шлюбу, а нове прізвище вже перейшло до батька майбутнього фюрера. Одружившись із служницею сімейства Гітлерів — Кларою Пінц (матір'ю А. Гітлера), А. Шікльгрубер залишився при своїх інтересах. Гітлер не отримав якоїсь закінченої освіти. Реальне училище покинув, вступити до Вищої Академії мистецтв не зміг. З того часу і до 1913 р. мешкав у Відні, перебиваючись випадковими заробітками. Саме там він познайомився з ідеями німецького націоналізму й антисемітизму і став їх прихильником. 1913 р. переїхав до Мюнхена у Німеччину. Там 1914 р. пішов добровольцем до німецької армії й пробув на Західному фронті до кінця війни, діставши два поранення та єфрейторські нашивки. Повернувшись 1919 р. до Мюнхена, він примкнув до партії войовничих націоналістів, а пізніше став її лідером. 8-9 листопада 1923 р. разом з генералом Е. Людендорфом Гітлер здійснив спробу захопити владу в Баварії (ця спроба дістала іронічну назву "пивний путч"). За це суд присудив його до п'яти років в'язниці. В грудні 1924 р. був достроково звільнений і повернувся до активної політичної діяльності. З січня 1933 р. — рейхсканцлер Німеччини. Покінчив життя самогубством ЗО квітня 1945 р. у підземному бункері імперської канцелярії. Трагедія Німеччини полягає в тому, що нацисти прийшли до влади законним, конституційним шляхом. Вночі 28 лютого 1933 року вони підпалили рейхстаг, звинувативши в цьому КПН. Використовуючи провокацію, каральні органи нацистів розпочали масові арешти. Тільки за ніч 28 лютого було заарештовано 10 тис. чоловік.
За перші чотири місяці гітлерівського панування було кинуто до в'язниць 60-70 тис. людей. 9 березня нацисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазі, отримані комуністами на виборах 5 березня, і заарештували депутатів-комуністів. КПН було офіційно заборонено. 2 травня 1933 р. вони заборонили вільні профспілки і конфіскували їхнє майно. Трохи пізніше було розігнано всі інші профспілки. Натомість було створено "Німецький трудовий фронт", підпорядкований націонал-соціалістській партії, куди робітників примушували вступати. 22 липня гітлерівці, звинувативши СДПН "у зрадницьких діях проти Німеччини та п законного уряду", оголосили про розпуск партії. Після заборони всіх інших політичних партій було видано закон, що забороняв у Німеччині існування будь-яких політичних партій, окрім націонал-соціалістської.
Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлеру надано необмежені повноваження. Законом від 1 серпня 1934 р. (після смерті президента Гінденбурга) Гітлеру було присвоєно довічні звання "фюрер" та "рейхсканцлер". Знаряддям кривавого режиму стали створені ним спеціальні органи насильства і терору — державна таємна поліція (гестапо), штурмові загони (СА), охоронні загони (СС), служба безпеки (СД).
Над Німеччиною зібралися коричневі хмари фашистської диктатури.