Файл: Всесвітня історія (1914 - 1939).doc

Чим відрізнявся хортістський режим від італійського фашизму й німецького нацизму?
Порівняйте головні напрямки внутрішньої політики режимів Хорті та Пілсудського у 20-30-ті рр.

Документи та матеріали

Декрет революційної урядової ради про

націоналізацію промисловості та транспортних

підприємств, шахт і копалень.

26 березня 1919 року

"§ 1. Радянська республіка має своїм завданням передачу у власність трудящих засобів виробництва, налагодження та розширення виробництва. З цією метою Радянська республіка націоналізує всі промислові, гірничорудні та транспортні підприємства, що перевищують за своїми розмірами підприємства кустарної промисловості, й водночас підпорядковує їх управлінню всього пролетаріату та контролю робітників даного підприємства. Тому всі промислові, гірничорудні та транспортні підприємства, чисельність робітників на яких на 22 березня 1919 р. перевищувала 20 чоловік, передаються державному управлінню та беруться під робітничий контроль.

§ 2. Націоналізованими підприємствами керують виробничі комісари, призначені народним комісаром суспільного виробництва Радянської республіки.

§ 4. На означених підприємствах робітники обирають раду робітничого контролю. Революційна Урядова Рада".

2. Декрет революційної урядової ради про

націоналізацію земельних володінь.

З квітня 1919 року

1. В Угорщині земля належить трудівникам. Хто не працює, той не може володіти нею.

§ 2. Усі середні та великі маєтки з усім майном, живим і мертвим реманентом та підприємствами без будь-якого викупу переходять у власність пролетарської держави.

§ 3. Дрібні господарства разом із будинком і підсобними будівлями й надалі залишаються в особистій власності...

§ 4. Ані земельні володіння, що були націоналізовані, ані їхній реманент не підлягають розподілу між окремими особами або групами.

§ 5. Націоналізовані земельні володіння для ведення кооперативного господарства передаються трудівникам сільського господарства, що обробляють цю землю.

§ 7. Виробнича діяльність великих і дрібних господарств підпорядкована народному комісаріату хліборобства, контроль над ними здійснюють місцеві ради. Революційна Урядова Рада".

Запитання до документів

Як розв'язувалося питання власності?
До яких наслідків для Угорської Радянської республіки призвели ці декрети?
Що споріднювало угорських комуністів з російськими більшовиками?

Запам'ятайте дати:

• 16 листопада 1918 р.— проголошення Угорської республіки.

• 21 березня 1919 р. — утворення об'єднаної соціалістичної партії й проголошення Угорщини Радянською республікою.

• 4 серпня 1919 р. — ліквідація Угорської Радянської республіки.

• 14 листопада 1919 р.— введення до Будапешта частин угорської армії на чолі з М. Хорті.

• 3 листопада 1921 р. — прийняття закону, що скасував права Карпа Габсбурга.

РУМУНІЯ

Становище країни після Першої світової війни

Перша світова війна, до якої Румунія вступила в серпні 1916 р. на боці держав Антанти, завдала народові величезного лиха. Слабо підготовлена до війни й погано озброєна румунська армія терпіла поразки, і вже 6 грудня німецькі війська зайняли Бухарест. Лише перекидання на Румунський фронт півмільйонної російської армії дало змогу зупинити наступ і затримати деградацію румунської армії. Окупанти грабували країну, вивозячи зерно, нафту, худобу та інші багатства. Війна заподіяла Румунії збитки у 31 млрд. золотих лей, 800 тис. чоловік (10% населення) загинуло. В країні різко загострилася внутрішньополітична обстановка, розгорнувся революційний рух. У пошуках виходу із становища, що склалося, румунський уряд вирішив піти на укладання 9 грудня 1917 р. угоди з Німеччиною та Австро-Угорщиною про припинення військових дій. У березні— квітні 1918 р. в Бухаресті було обговорено та 24 квітня (7 травня) підписано остаточний текст сепаратного миру з Німеччиною. Бухарестський мир ще більше загострив внутрішньополітичне становище в країні. Окупанти піддали Румунію методичному розграбовуванню. Навіть сам прем'єр-міністр Маргіломан визнавав згодом, що окупаційна влада "відбирала у селян майже все продовольство, залишаючи на прожиток лише по одному мішку зерна на родину". Однак несприятливий для Центральних держав перебіг війни справив безпосередній вплив на позиції румунських германофілів. Поразка Німеччини та союзників потягла за собою нове перегрупування сил у правлячому таборі Румунії. В листопаді 1918 р. Австро-Угорщина й Німеччина капітулювали, підписавши перемир'я з країнами Антанти. За цих умов румунський уряд висунув 10 листопада ультиматум командувачу окупаційними військами генералу Макензену, зажадавши негайного звільнення від німецьких військ румунської території, й заявив про денонсацію Бухарестського миру. Так за день до закінчення війни Румунія, повернувшись до табору Антанти, опинилася серед країн-переможниць. 29 листопада уряд Коанди поступився місцем кабінетові Бретіану, створеному з представників Націонал-ліберальної партії. Внаслідок приєднань, а також анексій територія Румунії на кінець 1918 р. збільшилася з 137 903 до 294 967 кв. км, а населення — з 8 до 16 млн. чоловік. Відносно рівня 1915 р. промисловий потенціал країни збільшився на 23,5%, кількість робітників, зайнятих в індустрії, на будівництві та транспорті, зросла до 550 тис. Найбільш розвиненим в промисловому відношенні регіоном була Трансільванія: на її території було зосереджено більше половини промислового виробництва й понад 80% потенціалу металургійної промисловості. Проте Румунія продовжувала залишатися аграрною країною. Як і раніше, більшість населення — 81,6% — була зайнята в сільському господарстві. В промисловому виробництві переважали легка та харчова індустрії. У важкій промисловості було зайнято менше третини всіх робітників. Верстати та обладнання завозилися виключно з-за кордону. В економіці зберігалося панування іноземного капіталу, що інвестував 78% всіх промислових підприємств. Значно змінилися адреси іноземних фірм. Якщо до війни в Румунії переважав німецький та австрійський капітал, то після 1918 р. панівне місце посіли англійський і французький. Частка національного капіталу в промисловості Румунії зросла незначно: у нафтодобуванні вона збільшилася з 8,1% в 1914 р. до 16% у 1920 р. Навально зростав зовнішній борг.

Після війни Румунія перетворилася на державу, де національні меншини (угорці, німці, українці та ін.) складали більше чверті населення. Незважаючи на декларування рівноправності націй, румунський уряд провадив політику насильницької румунізації та обмеження прав національних меншин. Румунська влада ставила всілякі перепони розвиткові освіти та культури мовами пригноблених національностей. Вкрай важким лишилося економічне становище трудящих. Величезних розмірів досягла спекуляція. Погано було з продовольством. Не вистачало найголовнішого продукту — хліба.

2. Анексія Бессарабії й Буковини

У січні 1918 р. Румунія розпочала інтервенцію в Бессарабії, де перед тим було встановлено радянську владу. Селянський з'їзд, що зібрався в умовах румунської окупації в Кишиневі, одностайно висловився за радянську владу. Румунський уряд уклав угоду з радянським урядом (березень 1918 р.), за умовами якої румунська влада була зобов'язана залишити протягом двох місяців територію Бессарабії й не вживати жодних дій проти Радянської Росії. Однак у квітні 1918 р., скориставшись з окупації України австро-німецькими військами після підписання Брестського миру_; Румунія відмовилася від виконання щойно підписаної угоди й анексувала Бессарабію. Румунська окупаційна влада інсценувала "волевиявлення" населення про приєднання до Румунії за умови надання територіальної автономії. В листопаді 1918 р. до складу Румунії було введено й Буковину, що належала перед тим до австрійської частини монархії Габсбургів. Національні збори румун, що переважали в Південній Буковині, висловилися за приєднання д₀ Румунії. Навпаки, населення Північної Буковини, що головним чином складалося з українців, за рішенням народного віча у Чернівцях від 26 листопада 1918 р. висловилося за возз'єднання з Україною. Румунські війська, заручившись підтримкою Антанти, окупували Північну Буковину, ігноруючи волевиявлення її населення.

3. Конституція 1923 року

Політичні реформи 20-х років, спрямовані на закріплення пануванню правлячих класів в країні, були спробою стабілізації суспільства _в умовах певного пожвавлення економіки. Найбільш важливою з них було створення нової конституції (березень 1923 р.). Подібно до багатьох конституцій інших країн, румунська декларувала демократичні права для всі_х жителів Румунії незалежно від їхнього етнічного походження, мови або віросповідання, проголошувала національну й соціальну рівність, формально гарантувала свободу праці та основні громадянські свободи. Законодавча влада згідно з Конституцією 1923 р. формально належала двопалатному парламенту (палата депутатів і сенат). Однак в_лада парламенту була обмежена правом короля санкціонувати закони й накладати на них дворазове вето. Виконала влада повністю належала королю, що мав право призначати та усувати міністрів, розпускати невгодний йому парламент, а також повністю або частково переглядати текст самої конституції. Король Румунії, таким чином, мав значну владу в країні.