Файл: Конспект лекцій Всесвітня історія ХХ століття.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 23.04.2024

Просмотров: 551

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

1. Світ на початку XX ст.

2. Перша світова війна

3. Революційні події в Російській імперії в 1917 р. Більшовицький переворот

4. Революційний рух в Європі 1918-1923 pp.

5. Встановлення більшовицької диктатури. Національно-визвольний рух і громадянська війна в Росії

6. Утворення основ післявоєнного світу. Версальсько-Вашингтонська система

7. Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х роках

8. Основні ідейно-політичні течії першої половини XX ст.

9. Національно-визвольні рухи

10. Стабілізація і ''процвітання'' в країнах Європи і сша у 20-ті роки

11. Світова економічна криза (1929-1933 pp.)

12. ''Новий курс'' ф.Рузвельта

13. Великобританія у 30-ті роки. Економічна криза. ''Національний уряд''

14. ''Народний фронт'' у Франції

15. Встановлення нацистської диктатури в Німеччині. А.Гітлер

16. Фашистська диктатура б.Муссоліні в Італії

17. Революція 1931 р. В Іспанії.

18. Чехословаччина у 20-30-ті роки

19. Країни Східної і Південно-Східної Європи у 20-30-ті роки

20. Проголошення срср і встановлення сталінського режиму

21. Радянська модернізація срср

22. Японія між двома світовими війнами

23. Національна революція в Китаї. Чан Кайши. Внутрішня і зовнішня політика Гоміндану

24. Громадянська війна у Китаї. Проголошення кнр

25. Індія у 20-30-ті роки

26. Національні рухи і революції в Арабських країнах, Туреччині, Ірані, Афганістані. Зародження палестинської проблеми. К.Ататюрк, Резахан

27. Національні рухи в країнах Швденко-Східної Азії (Бірма, Індокитай, Індонезія)

28. Африка між двома світовими війнами

29. Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки

30. Освіта, наука і техніка

31. Розвиток літератури 20-30-х років

32. Мистецтво 20-30-х років

33. Утворення вогнищ Другої світової війни. Створення блоку Берлін-Рим-Токіо

34. Політика ''умиротворення'' агресора

35. Срср у системі міжнародних відносин

36. Причини, характер, періодизація Другої світової війни

37. Напад Німеччини на Польщу й початок Другої світової війни. Бойові дії в Європі у 1939-1941 pp.

38. Напад фашистської Німеччини на срср. Оборонні бої влітку-восени 1941 р. Битва за Москву

39. Воєнні дії на Східному фронті в 1942-1943 pp. Корінний перелом в ході Другої світової війни. Звільнення території срср

40. Утворення антигітлерівської коаліції. Міжнародні відносини в роки Другої світової війни

41. Становище у воюючих та окупованих країнах. Рух Опору в країнах Європи та Азії в роки Другої світової війни

42. Основні події Другої світової війни в Африці, в басейні Тихого океану (1940-1945 pp.)

44. Висадка союзницьких військ у Нормандії. Звільнення країн Західної Європи. Капітуляція Німеччини та Японії

45. Підсумки Другої світової війни

46. Створення Організації Об'єднаних Націй

47. Підписання мирних договорів. Окупаційна політика щодо Німеччини та Японії. Нюрнберзький та Токійський судові процеси

48. План Маршалла та його значення для відбудови Європи

49. Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку країн Заходу в 1945-1998 pp.

50. Сполучені Штати Америки

51. Канада

82. Основні тенденції розвитку культури другої половини XX ст.

Разом з тим вдалося підписати у 1925 р. Женевську конвенцію про заборону використання хімічної зброї, від якої у роки Першої світової війни загинуло 40 тис. осіб. Також було підписано конвенції про заборону використання варварських систем зброї (кулі ''дум-дум'', зі зміщеним центром тяжіння і т.д.) і про права військовополонених.

Поряд із встановленням відносної стабільності в Європі, відбулося загострення відносин з Радянським Союзом.

СРСР був звинувачений у втручанні у внутрішні справи Китаю в 1925-1927 pp. і Великобританії (''Лист Комінтерну'' і підтримка радянськими профспілками страйкуючих англійських шахтарів). У 1927 р. Великобританія розірвала дипломатичні відносини і анулювала торговельну угоду з СРСР. Але поширення конфлікту було відвернуто. Франція і особливо Німеччина не підтримали Великобританію.

З ініціативи міністра закордонних справ Франції Бріана і державного секретаря США Келлога у Парижі 27 серпня 1928 р. 15 держав підписали пакт Бріана-Келлога:

1. Високі договірні сторони від імені своїх народів урочисто заявляють, що вони засуджують використання війни для вирішення міжнародних суперечок і відмовляються від неї як від інструмента державної політики в їхніх взаєминах.

2. Високі договірні сторони визнають, що для врегулювання всіх суперечок чи конфліктів, які можуть виникнути між ними, незалежно від їхнього характеру чи причин, вони прагнутимуть удаватися тільки до мирних засобів.

Згодом до цього пакту приєднались майже всі європейські держави, в тому числі СРСР.

Джерела нестабільності в світі. Проте у міжнародних відносинах зберігались вогнища напруженості. Нетривким залишалось становище у Центральній і Південно-Східній Європі, де кожна з країн мала територіальні претензії до сусіда. Тут значну роль у запобіганні збройних конфліктів відіграла Ліга націй.

Зростала напруга в колоніальних та напівколоніальних володіннях, де розгорялася національно-визвольна боротьба.

Створення мандатної системи для колишніх німецьких колоній і володінь Османської імперії задумувалось як засіб послаблення колоніального гноблення. Однак з відмовою США взяти участь у Лізі націй в Раді залишились ті країни, які отримали мандат на управління і до того ж мали найбільші колоніальні володіння (Франція, Англія, Бельгія, Японія), і опікання з боку Ліги націй виявилось формальністю. Життя підмандатних територій не відрізнялось від колоній. Це додатково продемонструвало народам колоній схильність великих держав до збереження колоніалізму, що викликало піднесення антиколоніального руху напередодні Другої світової війни.



8. Основні ідейно-політичні течії першої половини XX ст.

Головними ідейно-політичними течіями в країнах Європи та Північної Америки були консерватизм, лібералізм, соціалізм, які склалися у XVIII-XIX ст., та фашизм, який виник у другому десятилітті XX ст.

Консерватори (від латинського ''консерваціо'' - збереження) прагнули збереження колишніх традиційних порядків та установ. Не заперечуючи взагалі можливості реформ, вони все-таки прагнули уникати їх. Реформи, згідно з їхними переконаннями, не повинні зачіпати традиційні суспільні відносини та інститути. Консервативні партії виступали за збереження і зміцнення ''устоїв суспільства'': сім'ї, соціальної ієрархії, порядків, традицій. Консервативні партії підтримували головним чином селяни, землевласники, чиновники, частина промисловців, банкірів та ін. Консервативні партії традиційно називаються правими.

Ліберали (від латинського ''лібераліс'' - вільний) захищали свободу особистості і право приватної власності. Вони виступали за свободу слова, друку, віросповідання, свободу політичної діяльності, свободу торгівлі і підприємництва. Одним з головних пунктів ліберальної доктрини було засудження державного втручання в торгівлю та промисловість. На їхню думку, держава повинна спостерігати за порядком і захищати країну (''нічний охоронець''). Ліберали користувалися значним впливом у США, Великобританії та деяких країнах Західної Європи. їх підтримували торговці, підприємці, частина інтелігенції, робітників, службовців. Ліберали, розуміючи, що в умовах погіршення становища найманих робітників можливий соціальний вибух (повстання, революції та ін.), прагнули зменшити соціальну напругу шляхом покращання становища населення. Така політика, яка отримала назву буржуазного реформізму, стала активно проводитись лібералами на початку XX ст.

У 20-30-ті роки, вплив лібералів неухильно падав. На політичній арені їх активно витісняли соціалісти, які запропонували ширшу програму соціальних реформ.

У цей же час ліберальна доктрина трансформувалась в неолібералізм під впливом ідей Кейнса про регульований ринок. Тим самим вони відмовились від своєї провідної ідеї невтручання держави в економічне життя суспільства. Яскравим прикладом неолібералізму став ''новий курс'' Ф.Рузвельта в США.

Ліберальні партії традиційно вважаються центристськими, або правоцентристськими.


Соціалісти (від латинського ''соціаліс'' - суспільний, товариський) прагнули замінити капіталістичне суспільство, засноване на прибутку і приватній власності, новим, справедливішим суспільним устроєм - соціалізмом, де пануватиме суспільна власність на засоби виробництва, влада належатиме робітникам, буде знищено експлуатацію людини людиною.

Соціалістичне вчення знаходило свою опору в середовищі робітників, інтелігенції, дрібних власників, підприємців, службовців. У XX ст. воно істотно трансформувалось.

Поширеним соціалістичним вченням був марксизм. Марксисти керувалися теорією, згідно з якою головною рушійною силою суспільного прогресу є класова боротьба, а робітничий клас покликаний покінчити з капіталізмом і побудувати безкласове суспільство.

Марксистська течія не була однорідною: вона поділялась на лівих та правих, на прихильників революції та реформ.

Прихильники революційних методів боротьби (комуністи) вважали, що перехід до соціалізму можливий лише в результаті всесвітньої соціалістичної революції (російські комуністи згодом почали відстоювати ідею можливості побудови соціалізму в окремо взятій країні) і встановлення диктатури пролетаріату.

Прихильники реформ (соціал-реформісти) вважали, що до соціалізму можливо перейти в результаті поступових реформ.

Яскравим прикладом впровадження в життя комуністичних ідей стала революція в Росії і подальші соціальні експерименти більшовиків.

Зразком реалізації соціал-реформістських ідей стали реформи шведських соціал-демократів у 30-ті і подальші роки.

Поза марксистським вченням стояли англійські прихильники поступового мирного перетворення капіталізму в соціалізм - фабіанці (названі так по імені римського полководця Фабія Максима, який успішно користувався тактикою вичікування). Фабіанці покладали головну надію на пропаганду соціалістичних ідей. Вони вважали, що згодом суспільство переконається у перевазі соціалізму і з допомогою держави здійснить необхідні реформи.

Близьким до соціалізму був анархізм, заснований російським революціонером Бакуніним, який, на відміну від соціалістів, заперечував необхідність державної влади. В робітничому русі анархізм існував у формі анархо-синдикалізму.

Опорою анархізму були маргінальні прошарки суспільства, робітники дрібних підприємств. Анархізм був поширений в Росії, Іспанії, Франції, Швейцарії, Латинській Америці, США.


Соціалістичні (соціал-демократичні, комуністичні, робітничі), анархістські партії традиційно називають лівими.

Фашизм - переважно європейський політичний рух XX ст. і особлива форма державного правління.

Саме слово ''фашизм'' італійського походження. Спочатку воно використовувалось тільки стосовно італійської дійсності 20-х років. Згодом ним почали називати і аналогічні рухи в інших країнах. Німецькі фашисти називали себе ''нацистами'', ''наці''.

Фашизм як політичний рух має ряд рис, які визначають його специфіку.

Перша - це націоналізм, що переходить у шовінізм і расизм. Для фашистів інтереси нації вище індивідуальних, групових, класових. Останні безумовно повинні приноситись у жертву першим. Фашизм неначе увібрав у себе всю хвилю шовінізму і націоналізму часів Першої світової війни. До того ж найбільший розмах цього руху в Німеччині та Італії пояснюється образою національних почуттів народів цих країн, які завершили своє об'єднання пізніше інших і вийшли з Першої світової війни не тільки ослабленими, але й приниженими: Німеччина - умовами Версальського миру, Італія - тим, що її інтересами знехтували на Паризькій мирній конференції.

Для фашистів демократія це синонім хаосу, альтернативою якому вони вважають порядок і дисципліну.

Зближувало фашистів з традиційно правими возвеличення держави: і ті, й інші вбачали в ній зосередження національного духу, основу стабільності і порядку.

І ті, й інші були проти будь-якої модернізації, вони закликали до механічного повернення до джерел, коріння, національних святинь.

Крім поглядів правих, фашизм увібрав у себе і нові риси, не притаманні старому консерватизму правих.

Фашисти висунули і прагнули реалізувати на практиці не просто ідею сильної держави, а держави тоталітарної, яка поглинає громадянське суспільство. У Німеччині реалізація цієї ідеї породила конфлікт фашистів з церквою, яка прагнула зберегти свою автономію. Традиційні праві не допустили б такого конфлікту в силу своєї прихильності до церкви. До того ж вони були, на відміну від фашистів, нечисельною елітою (родові аристократи, великі фінансисти і промисловці). Фашизм - це масовий рух, в якому брали участь ремісники, селяни, дрібні торговці і підприємці, службовці, ветерани війни.

Потворною рисою фашистів є схильність до насильства, яке вони стверджували, робили з нього культ. На насильстві вони прагнули побудувати новий світовий порядок. Розуміння насильства як необхідного атрибуту політичної боротьби споріднювало фашизм з ортодоксальними соціалістами і комуністами.