Файл: Конспект лекцій Всесвітня історія ХХ століття.doc

Процес ''комунізації'' села здійснювався примусовими методами. Так, у 1918 р. на території РРФСР було створено 3100, а в 1920 р. 4400 радгоспів. Але в основному це були малоефективні господарства, соціальною базою котрих були найбідніші верстви населення.

Така політика більшовиків викликала масові виступи селянства проти радянської влади, жорстоку розправу селянства з її представниками та активістами. Відповіддю радянської влади було придушення невдоволення за допомогою військ. Лише в умовах нової загрози на фронтах громадянської війни більшовики змінили свою тактику і перейшли до співробітництва із селянином-середняком.

Проведення політики ''воєнного комунізму'' в промисловості розпочалось з червня 1918 р., коли було прийнято декрет прі націоналізацію не тільки великої, а й всієї - середньої та малої промисловості. Націоналізації підлягали підприємства навіть з кількістю робітників в 5 осіб, при наявності механічного двигуна та з кількістю 10 осіб, без двигуна. На 1920 р. було націоналізовано 37,2 тис. підприємств.

Політика ''воєнного комунізму'' означала встановлення повно* го державного контролю над управлінням промисловістю, створення вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства (ВРНГ).

Характерною рисою політики ''воєнного комунізму'' було введення безгрошових розрахунків, відміна торгівлі, введення прямого продуктообміну, урівненого розподілу продуктів серед працюючого населення, введення карткової системи.

Одним із екстремальних проявів цієї політики було здійснення ''мілітаризації праці''. Вводилась загальна трудова повинність, створювались трудові армії. Троцькому належала ідея створення трудових таборів. Проводились мобілізації деяких груп населення на роботи, особливо так званих ''буржуазних елементів''. Крім мобілізації, на ці верстви було накладено контрибуцію в розмірі 10 млрд.крб.

Революційний ентузіазм населення, яке прагнуло до кращого життя, призвів до виникнення ''комуністичних суботників'' (безплатна праця у вихідні дні). Зрештою така добровільна форма праці починає набирати обов'язкового характеру.

У політичній сфері ''воєнний комунізм'' проявлявся у безкомпромісній боротьбі з опозицією.

Після декрету від 3 вересня 1918 р. основним методом боротьби з опозицією став терор та організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки. За даними західних істориків жертвами ''червоного терору'' за 1918-1922 pp. стали 140 тис. чоловік.

Поступово різними засобами з політичної арени були усунуті кадети (листопад 1918 р.), ліві есери (1918-1921 pp.), праві есери (1918-1922 pp.), меншовики (1919-1921 pp.), анархісти (в результаті ряду операцій ВЧК у Петрограді, Москві, в Україні).

Таким чином, політика ''воєнного комунізму'' виступала не тільки як тимчасова політика, викликана громадянською війною та кризою, але і як цілеспрямована ''лобова атака на капіталізм'' (за словами лідера більшовиків Леніна). Це була спроба реорганізувати державну економіку на комуністичних засадах примусовими методами.

Внаслідок політики ''воєнного комунізму'' відбулось катастрофічне падіння виробництва, зростали ціни, інфляція, процвітали ''чорний ринок'' та спекуляція. Одержавлення економіки обернулось небаченою бюрократизацією державного апарату і домінуванням адміністративно-командних методів управління. Економічні важелі регулювання та управління народним господарством повністю ігнорувалися.

Великий вплив політика ''воєнного комунізму'' мала на суспільну свідомість. Комуністичне суспільство стало ототожнюватися з ''воєнним комунізмом''.

Встановлення політичної диктатури - ще один найсуттєвіший наслідок періоду ''воєнного комунізму'', який означав знищення або підпорядкування більшовиками державних структур та органів, що виникли в роки революції (рад, профспілок, заводських комітетів) та ліквідацію небільшовицьких партій. Тим самим були закладені підвалини майбутньої тоталітарної системи комуністичного зразку.

Терор у роки громадянської війни. Терор - це політика залякування та насильства, розправа з політичними противниками. Насильство стало універсальним методом пригнічення трудящих Росії та не менш поширеним способом їх боротьби проти пригнічення. Царизм практично позбавив широкі народні маси легальних, ненасильницьких способів боротьби за свої права. Вікова ненависть народу до гнобителів вилилась у пугачовські методи боротьби. Протиставлення класових цінностей загальнолюдським, визнання людського життя класовим привілеєм, розділення світу на червоний та білий, а людей - на ''наших'' та ''чужих'' не могло не вилитись у принцип ''товариша маузера''.

Терор був і реакцією з боку скинутих класів, адже вони були позбавлені громадянських та політичних прав. Заборонялась діяльність опозиційних партій, не могли видаватись опозиційні газети. В країні була відсутня легальна опозиція. На цю тему один з більшовицьких лідерів Бухарін якось пожартував, сказавши, що У нас можуть бути лише дві партії - одна при владі, інша - у в'язниці. Духом насильства була пройнята вся суспільно-політична атмосфера революційної Росії. Ось чому навряд чи виправдані пошуки того, хто першим розв'язав терор. Ні антибільшовицькі сили, ні партія більшовиків не заперечували насильства, а терор - не що інше, як насильство. Заклики до громадянської війни лунали з обох сторін, а в країні, подібній до Росії, протиборство класів неминуче повинно було набрати крайніх форм.

Жахи білого терору супроводжували 16-денний заколот, піднятий під керівництвом ''Союзу захисту батьківщини та свободи'' в Ярославлі. Більше 200 радянських робітників, приречені на голод та муки, були поміщені на баржу, що стояла серед Волги.

В липні 1918 р. в Єкатеринбурзі більшовиками були розстріляні Микола II та члени царської сім'ї, в тому числі діти царя. Розстріляли також велику княгиню Єлизавету Федорівну, що довгий час займалась благодійництвом.

Влітку 1918 р. есери та народні соціалісти вбили І В.Володарського, М.Урицького, вчинили напад на М.Подвойсь- І кого. ЗО серпня Ф.Каплан поранила В. Леніна.

5 вересня 1918 р. Раднарком прийняв постанову про червоний І терор. У вересні було розстріляно не менше 500 заручників. По- І хорон Урицького вилився в маніфестацію під гаслом: ''Вони вби- І вають особистості, ми вб'ємо класи!'', ''За кожного нашого вож- 1 дя - тисячі ваших голів!'' Зінов'єв навіть пропонував надати робітникам право самосуду.

Голова ВЧК східного фронту Лаціс давав такі накази: ''Не шу- ? кайте в справі звинувачуючих доказів: чи повстав він проти рад зі І зброєю чи на словах. Першим обов'язком ви повинні його запи- І тати, до якого класу він належить, якого він походження, яка у І нього освіта і яка його професія''. Це була повсякденна практика. І В країні створювались концтабори. В газетах друкували списки 1 заручників. Частіше за все до них потрапляли офіцери, студенти, І поміщики, священики, інженери, члени есерівської, кадетської І партій.

Головна мета терору - зламати волю до опору у супротивника, і

До кінця року громадянська війна розгорілася з надзвичайною силою.

Білий рух. Під якими гаслами боролись червоні та білі? З од- і ного боку барикад - ''Хай живе світова революція!'', ''Смерть світовому капіталу!'', ''Мир хатинам! Війна палацам!'', з іншого - І ''Повернемо Батьківщину!'', ''Вітчизна або смерть!'', ''Краще смерть, ніж загибель Росії!''

Революція для Росії чи Росія для революції? Це питання ста- І вили і по-різному на нього відповідали по обидва боки барикад.

Білий табір був неоднорідним. Там були монархісти та лібера- І ли-республіканці, прибічники пронімецької та проанглійської орієнтації, прибічники Установчих зборів та відкритої військової диктатури, люди без певних політичних поглядів, люди, які праг- і нули не допустити розколу Росії. В рядах білого руху опинилась і значна частина інтелігенції.

Більшість білих генералів віддавала перевагу конституційній монархії.

В силу різних політичних поглядів у білих не було загальновизнаного лідера. Провідні політичні діячі Росії чи емігрували, чи не і знаходили спільної мови з офіцерами, чи заплямували себе зв'язками з німцями, чи зразу ж зійшли з політичної арени. При всій різнорідності білого руху його прибічників об'єднувала ненависть до комуністів, які хотіли на їхню думку, зруйнувати Росію, її державність та культуру.

Програма білого руху була складена в штабі Добровольчої армії Денікіна. Вона містила такі положення:

- знищення більшовицької анархії і наведення в країні правового порядку;

- встановлення могутньої і неподільної Росії;

- скликання народних зборів на основі загального виборчого права;

- проведення децентралізації влади шляхом встановлення обласної автономії і широкого місцевого самоврядування;

- гарантія громадянських свобод і свободи віросповідання;

- здійснення земельної реформи;

- введення робітничого законодавства, захист робітників від експлуатації державою і капіталом.

Значну частину білого руху складали люди, особисто не зв'язані з інтересами власників. Трагедія цих людей полягала в тому, що їх інтереси об'єктивно збігалися з інтересами експлуататорських верств, з намаганням повернути стару Росію з звичним для них устроєм життя, який заперечувався народними масами. Головна хибність білих полягала не в військовій, а в політичній галузі.

Один з авторів програми білого руху В.Шульгін писав про білий рух, що початий ''майже святими'' він потрапив до рук ''майже бандитів''.

Бої на Східному фронті у 1918-1919 pp. Влітку 1918 р. радянський уряд вважав серйозною загрозою для долі революції заколот чеського корпусу. Ще в березні 1918 р. уряд дав дозвіл на переміщення 60-тисячного чеського корпусу, що складався з військовополонених австро-угорської армії, через Далекий Схід у Францію. Корпус був озброєний. Командування Антанти планувало використати ці війська на Західному фронті проти німців.

Корпус розтягнувся по залізниці від Пензи до Владивостоку. Приводом до заколоту корпусу проти радянського уряду були чутки, що після укладення Брестського миру всіх збираються ув'язнити в концтаборах. Чехи вирішили пробиватись до Владивостоку.

На шляху пересування корпусу в Пензі, Самарі, Сизрані, Златоусті, Челябінську, Омську, Новомиколаївську, Владивостоці була скинута радянська влада. Він розпочав наступ на Захід до Волги, тим самим відрізавши Сибір від центральної Росії. В таких умовах з різних антибільшовицьких сил на звільненій території утворюються уряди, які претендують стати всеросійськими. Так, делегати розігнаних Установчих зборів утворили в Самарі уряд (КОМУЧ). У липні 1918 р. був створений Сибірський уряд.

У вересні 1918 р. ці уряди разом з Казахським, Тюрко-Татар-ським, Башкирським та іншими утворили Всеросійський Тимчасовий уряд - Директорію. Місцем її перебування став Омськ. Але Директорія не мала достатньої підтримки і адмірал Колчак здійснив переворот. Тим часом антибільшовицькі сили терпіли поразку на Сході. Вони були відкинуті за Урал.

Колчак зумів реорганізувати війська, створив 130-тисячну армію і влітку 1919 р. перейшов у наступ проти більшовиків. У цей час він був визнаний лідерами білого руху і країнами Антанти правителем Росії. Восени його війська на фронті потерпіли поразку, в той же час в його тилу розгорнувся масовий партизанський рух. У жовтні Червона армія стрімким наступом рушила на Схід. У січні 1920 р. вона досягла Іркутська.-Колчак був заарештований і розстріляний.

Бої на Південному фронті. Весною 1918 р. з Кубані розпочала наступ Добровольча армія, яку очолив Денікін. Вона оволоділа всім Північним Кавказом.

Влітку 1918 р. проти більшовиків повстали донські козаки, які розпочали наступ на Царицин, але невдало.

Весною 1919 р. бої на Південному фронті розгорілись з новою силою. Денікін, який зумів об'єднати під своєю владою Північний Кавказ, Кубань, Дон, розпочинає могутній наступ на Україну і Москву. На початок осені 1919 р. Добровольча армія оволоділа значною частиною України. У вересні захопила Курськ, Орел, підійшла до Тули. В жовтні 1919 р. Червона армія перейшла в наступ і завдала поразки Добровольчій армії. На початку 1920 р. її рештки відступили в Крим.

Боротьба з Юденичем. В той час, коли Червона армія вела тяжкі бої з Денікіним (травень 1919 р.), з Естонії на Петроград розпочала наступ озброєна англійцями біла армія генерала Юденича. Запеклі бої на підступах до міста точились аж до жовтня 1919 р. Армія Юденича була розбита, а її залишки опинились оточеними Червоною армією і естонською, яка не пускала її на свою територію. Після тривалих переговорів залишки армії Юденича були роззброєні і інтерновані естонськими властями. В Естонії солдати цієї армії використовувались на примусових роботах.

Створення національних радянських держав. Поразка Німеччини й Австро-Угорщини сприяла встановленню радянської влади в Прибалтиці, Білорусії та Україні.

У січні 1919 р., після вигнання німецьких військ, радянська влада була відновлена майже на всій території Латвії. Було ліквідовано безробіття, вигнано німецьке дворянство. В Латвії створювались державні господарства (радгоспи). На початку 1920 р. радянська влада в Латвії була повалена, і до 1940 р. вона розвивалась як самостійна держава.