Файл: Конспект лекцій Всесвітня історія ХХ століття.doc

рені для вирішення конкретних проблем. У 1983 р. Мексика, Венесуела, Колумбія, Панама об'єднались у Контадорську групу для подолання конфліктів у Центральній Америці. Функціонує Амазонський пакт, покликаний вирішувати екологічні проблеми. Для вирішення проблем заборгованості у 1984 р. створено Картахен-ську групу.

Незважаючи на таку кількість організацій, реальна інтеграція країн Латинської Америки залишається мрією. Воєнні диктатури, революції, перевороти, партизанські рухи, міждержавні конфлікти, амбіції окремих лідерів стримують цей процес.

На початку 90-х років склались необхідні умови для кращого розвитку інтеграційних процесів. У всіх країнах, крім Куби, при владі знаходяться демократично обрані президенти. Проводяться широкі економічні реформи. США, Канада, Мексика у 1992 р. підписали угоду про північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА). У 1995 р. у Маямі відбулась нарада лідерів країн Західної півкулі, на якій президент США Білл Клінтон запропонував створити спільний ринок від Аляски до Вогняної Землі, споживачами якого стали б 850 млн. осіб. Для того, щоб ця ідея стала реальною, країнам Латинської Америки потрібно вирішити ще багато проблем: зміцнити демократичні інститути влади, приборкати повстанський рух, у політичній боротьбі застосовувати лише конституційні методи боротьби та ін.

Найбільші українські громади в країнах Латинської Америки знаходяться в Бразилії та Аргентині. Вони утворились в результаті трудової еміграції наприкінці XIX - на початку XX ст.

Розташовані вони компактними поселеннями і займаються в основному сільським господарством.

78. Причини і початок ''холодної війни''. Утворення і протистояння воснно-політичних блоків

Причини і початок ''холодної війни''. У 1945-1948 pp. відбувся відхід від принципів співробітництва, що склалися в роки Другої світової війни, сформувались напрями міжнародних відносин періоду ''холодної війни''. Відбувався процес становлення біполярної системи світу (США-СРСР).

США - єдина країна, яка в період війни зміцнила свої позиції. До кінця війни під контролем США перебувало 80% золотого запасу капіталістичного світу. їхня частка становила приблизно 60% світового промислового виробництва. Зріс національний прибуток. Більшість країн світу знаходилась у фінансовій залежності від США. Був високим і моральний авторитет США - держави, яка зробила вагомий внесок в розгром фашизму і стала ініціатором створення ООН. США мали велику військову перева-гу над іншими країнами і монопольно володіли атомною зброєю. США стали наддержавою.

У СРСР війна призвела до скорочення на 30% національного багатства, було зруйновано 1710 міст і містечок, 90 тис. сіл, 32 тис. промислових підприємств. Потребували оновлення або модернізації основні виробничі фонди. Одночасно СРСР мав найбільші сухопутні сили, які займали великі території в Європі та Азії. У Радянської армії був авторитет захисника і визволителя світу від фашизму. Поблизу Радянського Союзу не залишилось держав, які могли б загрожувати безпеці СРСР. У країнах Заходу переважало позитивне ставлення до СРСР.

Хоча Великобританія закінчила війну переможницею, її становище було не найкращим. Вперше її територія зазнала нищівних бомбардувань і обстрілів. Була втрачена значна частина торговельного флоту. Великобританія зберегла свою імперію, але її домініони та колонії в роки війни зміцніли, їх зв'язки з метрополією ослабли. Вона залишалась серед великих держав, проте не могла зрівнятись у могутності з США та СРСР. Після шести років виснажливої війни англійці найменше дбали про світове панування.

Франція по закінченні війни майже втратила вплив на світову політику. Людські втрати Франції в роки Другої світової війни були меншими, ніж в роки попередньої, а масштаби руйнувань, особливо в результаті бомбардувань, значно більшими. Втрата впливу на світову політику пояснювалась тим, що свою незалежність і цілісність вона відновила не власними силами, а за допомогою союзників. її економіка перебувала в занепаді і залежала від фінансової підтримки США. Французький Індокитай вийшов з-під контролю, Сирія та Ліван домоглись незалежності. Лише завдяки великому внеску в розгром фашизму Франція зберегла статус великої держави.

Розбіжності між СРСР і Заходом намітились ще в завершальний період Другої світової війни. Перше значне зіткнення відбулось під час Лондонської сесії Ради міністрів закордонних справ (11 вересня- 2 жовтня 1945р.), яка закінчилась безрезультатно. Конференція виявила основні суперечності сторін. Дипломати Заходу категорично відмовились обговорювати умови мирних договорів з країнами, де, з точки зору Заходу, при владі перебували уряди, які не відбивали всього спектру існуючих політичних сил і були створені під диктатом Москви.

Позиція західних країн була розцінена Москвою, як прагнення відновити в Східній Європі режими, ворожі до СРСР. Справді, Захід прагнув забезпечити вільний і гарантований доступ на ринки східноєвропейських країн.

У своїй зовнішній політиці СРСР у цей період керувався такими принципами.

1. Зміни соціально-економічних формацій історично визначено. Отже, на зміну ''загниваючому'' і приреченому на загибель капіталізму неодмінно повинна прийти комуністична формація як підсумок розвитку людства.

2. Єдино правильною є методологія, яка базується на класово-соціальному підході до всіх явищ міжнародного життя, на марксистсько-ленінській інтерпретації класів і класової боротьби. З цим підходом пов'язана орієнтація на перемогу світової революції і на її підтримку СРСР.

3. Завданням комуністичної влади є впровадження у масову свідомість ідеї про особливу авангардну революційну роль Росії у світовій історії і її особливим месіанським призначенням, зумовленим тим, що революціонери-переможці краще всіх у світі знають, як влаштувати людське щастя на землі і домогтися загального процвітання.

4. Поки існує імперіалізм як вища і остання стадія капіталізму, війни на земній кулі неминучі. Щоб запобігти нових війн треба знищити імперіалізм. Відповідно, потрібно боротися за мир і за розширення й посилення соціалістичного табору.

Результатом проведення зовнішньої політики на такій демагогічно-утопічній основі стала постійна невідповідність головних принципів радянської зовнішньої політики з офіційно проголошеними принципами пролетарської єдності і мирного співіснування держав з різним суспільним ладом.

Конфлікт, який виник у Лондоні, було врегульовано під час наради у Москві. До урядів Болгарії та Румунії увійшли представники опозиції. Однак, зіткнення в Лондоні мало далекосяжні наслідки. Радянське керівництво вирішило, що Захід не поважає інтереси безпеки СРСР і найкращий спосіб розв'язання проблем - силовий тиск: не буде ж Захід воювати через ''дрібниці''. У свою чергу, західні країни зрозуміли, що СРСР розглядає всі країни, які опинились в зоні його впливу, своїми і прагне до поширення цієї зони. Уряди США та інших країн Заходу схилялись до думки, що йти на поступки СРСР означає сприяти його експансії. Поступово на Заході формується концепція ''стримування комунізму'' та ''визволення народів'', які опинилися в зоні його проникнення. Важливу роль у формуванні цієї концепції відіграв американський дипломат, спеціаліст по Росії Джордж Кеннан.

Інтереси США, вважав Дж.Кеннан, потребують швидкої стабілізації становища в розорених війною країнах на основі таких принципів політичної і господарської організації, при дотриманні яких інвестиції американського капіталу будуть гарантовані від націоналізації, зберігатиметься можливість вивозу прибутку, а зовнішня торгівля буде максимально лібералізована. Прихід до влади в будь-якій країні комуністів слід розцінювати як небажаний, оскільки він веде до формування закритої економічної системи за радянським зразком. Відповідно, будь-який успіх лівих сил слід вважати продуктом ''експорту революції'' з боку СРСР.

На Потсдамській конференції Сталін пред'явив територіальні претензії до Туреччини, вніс пропозиції про спільну оборону Чорноморських проток і розміщення в їх зоні радянських військ та про режим опіки над володіннями Італії в Африці.

У серпні 1946 р. уряд СРСР заявив, що ''подальше відкладання встановлення міжнародного статусу Чорного моря і проток не може бути виправданим''.

У Греції комуністи відмовились взяти участь у виборах та роззброїти свої загони і підняли повстання. Болгарія і Югославія підтримали повстанців. Англійські війська зі схвалення США розпочали бої проти партизан.

На початку 1946 р. виникла конфліктна ситуація навколо Ірану. В 1941 р. на територію Ірану були введені війська СРСР і Великобританії для запобігання використанню його території гітлерівською Німеччиною. По закінченню війни англійські війська були виведені. Виведення радянських військ було затримано у зв'язку з планом керівництва СРСР розпочати наступ у бік Перської затоки. Щоб забезпечити присутність СРСР в цьому регіоні, в Іранському Азербайджані утворюється уряд, який проголосив автономію краю і почав здійснювати аграрну реформу. Схожі події відбувались і в Курдистані.

Ці події викликали занепокоєння на Заході. Великобританія розцінила їх як зазіхання на сферу її впливу і як спробу розчленувати Іран і створити Курдську державу, що призвело б до потрясінь в Туреччині, Ірані, Іраку та Сирії, де живуть курди. Питання навколо Ірану розглядались на Московській нараді міністрів закордонних справ (грудень 1945 р.) і в ООН. США вперше загрожували застосувати атомну зброю проти СРСР. В цей же час прозвучала Фултонська промова У.Черчілля (березень 1946 p.).

У своїй промові, виголошеній у Фултоні, США, екс-прем'єр стверджував, що існуючий в СРСР і в деяких інших країнах режим є поліцейським (тоталітарним), що суперечить всім принципам демократії. СРСР -звинувачувався в тому, що перегородив Європу залізною завісою, створив собі сферу впливу і дедалі більше підкоряє народи, які опинилися в ній. Черчілль стверджував, що СРСР і комуністичні організації світу (''п'ята колона'' Москви) прагнуть до безмежної експансії, яка є загрозою ''християнській цивілізації''. В кінці промови він закликав до об'єднання всіх англомовних держав у боротьбі з комунізмом.

Сталін оцінив цю промову як заклик до війни, а в радянській пресі розгорнулась пропагандистська кампанія проти ''нових підпалювачів війни''.

Жорсткість Заходу призвела до зміни тактики СРСР. Весною 1946 р. радянські війська були виведені з Ірану. В квітні 1946 р. між СРСР та Іраном була укладена угода про створення спільної радянсько-іранської компанії по спільній експлуатації нафтових родовищ в Північному Ірані терміном на 50 років. У червні цього ж року Іранський Азербайджан отримав автономію. Проте такий маневр радянського керівництва не зняв напруги в регіоні. Загроза інтересам США та Великобританії з боку СРСР зберігалась. США надали військову та економічну допомогу іранському урядові, а Великобританія направила свої війська до Іраку, щоб запобігти подальшому проникненню Радянського Союзу в цей регіон. Наприкінці 1946 р. урядові війська Ірану вступили в Іранський Азербайджан. Автономія краю була ліквідована. В 1947 р. була розірвана угода з СРСР.

У лютому 1947 р. англійці довели до відома уряду США, що надалі вони нездатні надавати економічну та військову підтримку' Греції та Туреччині. Припинення допомоги і виведення англійських військ загрожувало поширенням радянського впливу на ці країни, що докорінно змінювало ситуацію в Середземномор'ї. Створювались умови для приходу до влади комуністів в Італії. Такий варіант розвитку подій змушував Трумена зробити остаточний вибір.

У своєму посланні конгресу США від 12 березня 1947 р. він оцінив таке становище як загрозливе для безпеки США і попросив 400 млн. доларів для підтримки урядів Греції та Туреччини, включаючи відправлення військового персоналу. Так було визнано, що інтереси безпеки США вимагають ''стримування'' СРСР та його союзників. Такий напрям політики дістав назву ''доктрина Трумена''. У цьому посланні, крім усього іншого, Трумен охарактеризував зміст суперництва між США та СРСР як конфлікт між демократією та тоталітаризмом.

За схожим сценарієм розгорталися події в Китаї. Проте їх наслідки були протилежними для Заходу.

Китай був розколотий між двома політичними силами: Комуністичною партією Китаю (КПК) та Гомінданом. Після розгрому Квантунської армії радянські війська знаходились на території Маньчжурії та на Півночі Кореї. Весною 1946 р. радянські війська були виведені з Китаю, а територія, контрольована ними, передана під контроль НВАК (Національно-визвольна армія Китаю) і

КПК. Літом 1946 р. війська Гоміндану спробували встановити контроль над районами, підвладними КПК, що стало початком тривалої громадянської війни, в яку були втягнуті США і СРСР. Війна завершилась поразкою Гоміндану і утворенням двох китайських держав: КНР і Тайваню.