ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.09.2024
Просмотров: 29
Скачиваний: 0
Прихильники цього напрямку, узагальнюючи 25-річну роботу у шести "Йєльських дослідженнях", першими заговорили про опосередкованість впливу комунікації на людину багатьма умовами. Основним недоліком цієї школи сам Ховленд пізніше визнав експериментальний, лабораторний характер досліджень. Подальший розвиток соціально-психологічний напрямок отримав у теоріях когнітивного дисонансу Л.Фестінгера і теорії відповідності Ч.Осгуда та ін., за якими людина, роблячи вибір у масиві інформації, надає перевагу повідомленням, які не йдуть всупереч з її баченням миру, уникає суперечностей, які можуть порушити рівновагу в її свідомості.
До періоду другої світової війни прийнято відносити й оформлення кількісного методу аналізу змісту — контент-аналізу. На різницю від інших досліджень змісту газет контент-аналіз, по-перше, використовує статистичний метод підрахунку частоти повтору тієї чи іншої ознаки, яка обрана за одиницю аналізу, по-друге, застосовує формалізовану процедуру спостереження і, на кінець, метою такого типу досліджень є соціологічний аналіз текстів, що вивчаються.
Фундатором школи контент-аналізу був Г.Д.Лассуелл, який дав теоретичне обгрунтування і провів зі своїми колегами серію контент-аналітичних досліджень. Особливий розголос отримав випадок, коли матеріали контент-аналізу стали підставою для вироку суду. Г.Лассуелл і Н.Лейтес провели вивчення газети "Істинний американець" за 1943 р., фіксуючи випадки прогітлерівської пропаганди (типу "Уряд США корумпований", "Німеччина могутня", "США та їх союзники знаходяться під контролем комуністів" тощо) і протилежних висловлювань. Виявилося, що прогітлерівські заяви більш ніж в 18,5 разів перевищували частоту нагадування проамериканських висловлювань, і Верховний Суд США на цій підставі виніс постанову про закриття газети "Істинний американець" як пронацистської.
В 50-х рр. можна виділити два нових напрямки аналізу змісту. Психолінгвістичний, заснований на використанні асоціацій. Його очолив директор Інституту досліджень питань пропаганди Іллінойського університету Ч.Осгуд. І утилітарно-прагматичний чи інструментальний. Зразком останнього типу досліджень вважається робота А.Джорджа "Аналіз пропаганди" (1959 р.), в якій він узагальнив досвід роботи спеціального відділу аналізу розвідувальної служби у справах вивчення змісту іноземних радіопередач. Цей метод прийнято ще називати методом некількісного аналізу змісту. Його, як правило, використовують для того, щоб за змістом текстів масової комунікації визначити основні напрямки політики комунікатора.
У 40-50 рр. незадовільність великою кількістю несистематизованих емпіричних даних у соціології масової комунікації спонукало соціологів до створення так званих теорій середнього рівня, які допомагали зібрати в систему різні концепції функціонування мас-медіа.
Популярна на той час теорія структурного функціоналізму стосовно до даної сфери перейшла в уявлення про те, що масова комунікація має виконувати у суспільстві переважно консервативні функції утримання статус кво, а на рівні особистості — закріплення існуючих поглядів. При цьому комунікації відводилася ледве не головна роль у забезпеченні нормального функціонування громадського організму за рахунок зв'язку між окремими його частинами.
В соціології масової комунікації також робилися спроби створити теорії середнього рівня. Ще у 1940 р. П.Лазарсфельд, Б.Берельсон і Е.Годе вивчали поведінку населення одній з громад штату Огайо під час президентських виборів. Вони з'ясували, що, по-перше, масова комунікація не є основним джерелом отримання інформації, по-друге, деякі люди є як би генераторами громадської думки і саме вони виявилися найактивнішими споживачами масової інформації. На цьому грунті пізніше виникла теорія "лідерів думки", на яких нібито і слід перш за все орієнтувати масову комунікацію. Продовжуючи цю лінію і грунтуючись на результатах виборів, розповсюдженні моди, ставленні лікарів до нових ліків, Є.Кац у 1957 р. вперше публікує основні положення концепції "двосхідинкового потоку комунікації", яка потім була розширена У.Шраммом і названа теорією "багатосходинкового потоку комунікації".
У відомій теорії масової комунікації канадського вченого Г.М. Маклюен провідну роль відіграє канал комунікації. Саме за канлом комунікації Маклюен не тільки визначав сутність масової комунікації (медіа визначає повідомлення), але й проводив періодизацію історії людства. Маклюен вважав, що медіа перетворюють планету на всесвітнє село, коли людина знає про події в іншому куточку планети краще, ніж на сусідній вулиці.
Увагу психологічним моментам сприйняття інформації ми спостерігаємо у теорії німецької дослідниці Ноель-Нойман про “спіраль мовчання”. За Ноель-Нойман соціально активні члени суспільства здійснюють більший вплив на формування громадської думки, бо більш рішуче висловлюють свої погляди. Створюється ілюзія того, що їх точка зору панує в соціальній групі, і соціально пасивні члени групи схильні приставати на цю точку зору, щоб не залишитися в ізоляції, бути з удаваною більшістю.
Сучасний етап розвитку теорії масової комунікації характеризується існуванням різних теорій, методів, концепцій. Широке розповсюдження отримали останнім часом дослідження, пов'язані з активною позицією особистості при впливі на неї потоків масової інформації. Розглядаються внутріособистісні та міжособистісні фактори, які впливають на процес взаємодії свідомості індивіда і зверненого до нього повідомлення.
Характерним для сучасної соціології масових комунікацій є також інтерес до "кордонних" зон, які охоплюють взаємодію різних елементів ланцюжка комунікації, котрі раніше розглядалися ізольовано. Наприклад, взаємодією свідомості людини і тексту займалися фахівці з соціолінгвістики, семіотики, психолінгвістики.
Набагато повільніше розвивалася соціологія масової комунікації у Радянському Союзі. Правда, у 20-ті рр. відбувся деякий підйом соціологічних досліджень. Були проведені дослідження аудиторії, кадрів журналістики, психології читання тощо. Однак при всьому значенні цих досліджень зрозуміло також і те, що дослідження, для яких ще не було міцного теоретико-методологічного фундаменту соціології масової комунікації, були не достатньо точними і дали не дуже багато для практичного використання. З другої половини 20-х рр. почали розроблятися теоретико-методологічні питання соціології журналістики. Але великих успіхів досягнуто не було, а у 30-50-ті рр. питання соціології взагалі не розроблялися, так як вона була під забороною як буржуазна наука.
Новий підйом конкретних соціолого-журналістських досліджень наступив у середині 60-х рр. Були створені дослідницькі групи, багато редакцій почали вивчати свою аудиторію. На жаль, цей процес майже не торкнувся України.
4. Соціологія масової комунікації як наука
У відповідності зі своїми завданнями соціологія масової комунікації розглядає не становлення та історичний розвиток журналістики, не закони, які характеризують її сутність, а процес динамічного функціонування журналістики, її реальне життя як цілісного організму в багатстві конкретних умов і факторів. При цьому в конкретному дослідженні предмет може бути взятий у різних масштабах і з різних боків, якщо не порушуються дві вимоги: вивчати об'єкт в усьому багатстві його зв'язків і залежностей, притому в масових репрезентативних проявах, які допускають кількісні характеристики об'єкта, що розглядається.
І справді, звертаючи, скажімо, до вивчення районної преси, соціолог не може обмежитися характеристикою, якою детальною і глибокою вона не була, кількох різних представників цього загону журналістів. Для соціології, щоб зробити узагальнену характеристику журналіста районної преси, є необхідним вивчення за єдиною методикою деякої групи районних газетярів, які представляють особливості цієї верстви журналістських кадрів (наприклад, потрібно провести опитування всіх працівників районних газет різних областей України, щоб зробити узагальнюючі характеристики і практичні пропозиції до діяльності цього загону журналістів країни). При цьому, навіть якщо у відповідності до програми дослідження діяльність журналістів буде розглядатися тільки в якомусь одному ракурсі ( скажімо, рівень професійної підготовки), взятий з цього боку об'єкт дослідження в соціології масових комунікацій буде розглядатися у повному обсязі, у всіх проявах, зв'язках і залежностях, з використанням різних методів (опитування, аналіз документів, вивчення творів журналістів, експертних оцінок тощо).
Будучи соціологічним, дослідження журналістики спирається на специфічну методологію і методику, а також ряд суміжних наук (соціальну психологію, теорію управління, теорію діяльності та ін.). Будучи же вивченням журналістської діяльності, соціологічне дослідження не може не спиратися на дані суміжних журналістських наук, перш за все на теорію творчості, організації діяльності, функцій, взаємодії, ефективності тощо, які розкривають закономірності журналістської діяльності.
Соціологія масової комунікації здатна принести велику користь практиці журналістики. Разом з тим соціологія масової комунікації, як і будь-яка наукова дисципліна, вирішує не тільки прикладні завдання. Висновки соціологічних досліджень, якщо, звичайно, вони проведені на високому рівні, збагачують різні розділи науки.
По-перше, досвід проведення досліджень — від постановки завдання і розробки програми до інтерпретації результатів і виробки рекомендацій — дозволяє розвивати саму соціологію масової комунікації у різних її розділах: і теоретико-методологічні основи, і методику, техніку та організацію досліджень. Без такого саморозвитку функціонування науки неможливе.
По-друге, результати подібних соціологічних досліджень, будучи своєрідною історією сучасної журналістики чи матеріалами до її характеристики, являють чималий інтерес для істориків. Таким чином, соціологія масової комунікації збагачує історію журналістики.
По-третє, висновки і рекомендації, які формулюються за результатами осмислення реальних процесів функціонування тих чи інших журналістських об'єктів, мають значення для історії журналістики як будь-яке наукове збагачення практики. Більш того, сучасна теорія журналістики не може не спиратися на соціологічні дослідження і не включати і не включати їх дані у систему теоретико-журналістського знання. Адже рекомендації щодо оптимізації містять відомості типа теорій середнього рівня, здатні у ході подальшого узагальнення стати загальнотеоретичними положеннями науки про журналістику.
Особливості соціології масової комунікації як наукової дисципліни визначають своєрідність і методів дослідження, до яких звертається соціологія масової комунікації, і принципів їх використання.
Можна виділити основні групи методів. Це, насамперед, методи вивчення документів, методи опитування (інтерв'ю, тестування, бесіда, виміряння настанов та ін.), методи спостереження, моделювання та експерименту.
Висновки
Спілкування характерно і необхідно для діяльності людини. У процесі спілкування здійснюється передача інформації, тобто виникає комунікація. Але масовою комунікацією можна вважати тільки ті випадки, коли інформація передається від комунікатора через спеціально створенні канали (газети, радіо, телебачення тощо) на масову і розташовану в різних місцях аудиторію.
Американський соціолог Г.Д.Лассуелл висунув загальну формулу масової комунікації: хто говорить (тобто мається на увазі комунікатор), що говорить (зміст повідомлення), по яких каналах (газети, радіо, телебачення), кому (аудиторія), з яким ефектом (тобто який вплив оказує повідомлення). Пізніше цю формулу пробували удосконалити й сам Лассуелл, й інші вчені, але це були невдалі спроби.
Перед соціологією масової комунікації може стояти три групи завдань. Це опис об'єкту дослідження, пояснення процесів, що відбуваються в ньому, і вироблення практичних рекомендацій щодо оптимізації цих процесів.
