Файл: Опорні конспекти з всесвітньої історії 1 сем.doc

3. Гасло суцільної колективізації було проголошене на листопадо­вому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП (б). Метою стало створення колгоспів для контролю над селянами та для безперешкодного вилучення сільськогосподарської продукції з метою її продажу за кордоном і вкладанням грошей в промисловість.

Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби, позбав­лення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов'язкові постачання державі за значно нижчими цінами, ніж ринкові; розкуркулення, позбавлення громадянських прав і виселення до Сибіру тих селян, що чинили опір.

У січні 1930 р. було опубліковано постанову ЦК ВКП(б) "Про темпи колективізації й про заходи допомоги держави колгоспному будівництву". Загальну колективізацію було заплановано як комунізацію з утворенням госпо­дарств максимального рівня усуспільнення. Така практика зустріла різкий опір селян. З'явилася постанова ЦК ВКП (б) "Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі". Місцевим партійним організаціям пропонувалося відмовитися від адміністративного тиску на селян. З 1930 р. вільну торгівлю фактично заборонили, однак продуктивність сільського господарства різко зменшилася через відсутність матеріальної зацікавленості.

Виріше­но знищити найбільш заможний прошарок селянства. 1 лютого 1930 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постано­ву "Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективіза­ції, щодо боротьби з куркульством".

Держава постійно збіль­шувала плани постачання зерна, забираючи у селян від 60 до 70% зібраного врожаю. Невиконання плану каралося позбавленням окремих господарств, а то й цілих районів промислового обладнання. Посилювалася хвиля репресій проти керівників.

Політика викачування продовольства із села призвела до голоду 1932-1933 рр. в Україні, на Кубані, Волзі та Дону, від якого загинуло, за різними даними, більше 7 млн. чол.

У 1932-1933 рр. уряд посилив особисту й колективну відповідальність селян за плани хлібопостачання: указом від 7 серпня 1932 р. десятки тисяч селян було заарештовано за самовільне зрізування невеликої кількості колосся пше­ниці. На 1935 р. 98% всього земельного фонду СРСР перебувало в колективізо­ваних господарствах.

4. Поширюється атмосфера страху та колективної поруки; виховання відданих режиму, бездумних виконавців; влада веде пошук «відповідальних» за свої ж прорахунки.Першими жертвами сталінського режиму стали спеціалісти — інженерно-технічні робітники з доре­волюційною підготовкою. Влітку 1928 р.- "шах­тинський процес" над групою спеціалістів Донецького басейну.

Піком репресій в СРСР став 1934 р. У січні—лютому 1934 р. на XVII з'їзді ВКП(б) група делегатів спробувала усунути Сталіна з поста гене­рального секретаря— з 1966 делегатів з'їзду більше 1100 було репресовано. 1 грудня 1934 р. в Ленінграді було вбито С. М. Кірова. Після цього розпочалися найбільші "хви­лі" репресій. 28-29 грудня 1934 р. відбувся закритий процес над членами "Ленінградського центру", обвинуваче­них було засуджено до смертної кари. 5-16 січня 1935 р. — судовий процес у Москві за сфабрикованою справою "Московського центру". В антипартійній та антидержавній діяльності було звинувачено 19 чоловік, серед них Л. Каменєв, Г. Зінов'єв, Г. Євдокімов, Г. Федоров. 9 червня 1939 р. було прийнято закон про смертну кару за втечу за кордон. 11 червня 1937 р. —винесення закритим засіданням військового трибуналу смертного виро­ку звинуваченому в шпигунстві та зрадництві маршалу Тухачевському, воєначальникам Якіру, Уборевичу, Ейдеману, Путнє, Корку. Лише у 1937-1938 рр. було репресовано біля 10 млн. чол. З них 2-3 млн. знищено фізично. Внаслідок масових репресій у 30-ті роки було знекровлено інтелектуальні сили радянського су­спільства: в політиці, армії, науці.

Політика й практика "великого терору" була холоднокровно продуманою й глибоко злочинною акцією. Творчі мислячі люди, здатні критично оцінювати становище в країні, ніяк не вписувалися до схеми казарменого соціалізму.

Закріплення вивченого матеріалу.

1. Вміти давати відповіді на питання:

1. Розкрити характер радянської політичної системи.

2. Мета та необхідність індустріалізації.

3. Плани та методи проведення індустріалізації.

4. Наслідки індустріалізації.

5. Мета та методи проведення колективізації.

6. Назвіть особливості радянської економічної системи, як вона склалась у 30-х роках.

2. Вміти аналізувати: Дайте оцінку подіям громадсько – політичного життя в 30-х роках.

3. Підготувати доповіді: Формування культу особи Й. Сталіна.

Література:

Ладиченко Т.В.: Всесвітня історія 10 - А.С.К., 2007

Даниленко В.М. та ін.: Всесвітня історія 10 - Ніка – Центр, 2002

Давлєтов О.Р. та ін.:Всесвітня історія 10- Генеза, 2002

Тема: Країни Азії та Латинської Америки в 20 – 30-х роках. План:

1. Японія в 30-х роках.

2. Національно – визвольна боротьба в Китаї.

3. Національно – визвольний рух в Індії.

1. В першій половині 20-х років поглиблюється економічна криза, зумовлена нестачею ринків збуту та джерел сировини. Загострюються соціальні конфлікти. Винуватцем уряд називає США за витіснення Японії з Китаю. Єдиним виходом бачать силове захоплення зовнішніх ринків. Країна мілітаризується. 1927 р. уряд на чолі з генералом Танака.

У липні 1927 р. генерал Танака надіслав імператорові меморандум, у якому викладалися агресивні плани щодо завоювання Китаю, а потім Індії, Малої Азії, Центральної Азії. Проголошувалася неминучою війна з СРСР та США через Китай.

Уряд посилив у країні поліцейський режим, з розпочав жорстокі репресії проти опозиційних партій і членів лівих профспілок. У 1930-1935 рр. збройні сили Японії збільшилися з 250 до 400 тис. чол., в тому числі військово-морський флот — з 75 до 100 тис. чол.

У 1931 - 1932 рр. японські війська захопили Манчьжурію, проголосивши створення на її території маріонеткової держави Маньчжоуго на чолі з імператором Пу І. 27 березня 1933 р. вийшла з Ліги Націй. 7 липня 1937 р. Японія розпочала війну проти Китаю.

2. Сунь Ятсен на чолі партії Гоміньдан (Національна партія) 1923 р. прийшов до влади в Південному Китаї, в провінції Гуандун (Гуаньчжоу). 1 липня 1925 р. в Гуаньчжоу уряд проголосив себе Національним урядом Китаю й розпочав боротьбу за об'єднання країни. У липні 1926 р. гоміньданівські війська на чолі з Чан Кайші виступили у Північний похід, наслідком якогобуло приєднання до територій, контрольованих, Шанхая, Нанкіна, Ухані та ряду інших великих міст і провінцій. Чан Кайші навесні 1927 р. проголосив у Шанхаї власний Національний уряд. Об'єднання Китаю на цьому було фактично завершене.

Наприкінці 20-х років Китаю загрожувала японська інтервенція. Гоміньданівці на чолі з Чан Кайші неодноразово пропонували китайським комуністам об'єднати свої зусилля. Проте єдності в цій боротьбі заважали політичні негаразди. З приходом до влади в КПК Мао Цзедуна (1935 р.) боротьбу з японцями комуністи вирішили вести відособлено. 1931 р. він проголо­сив створення Китайської Радянської Республіки у провінції Цзянсі, але через три роки війська Чан Кайші вибили комуністів з цього укріпленого райо­ну. СРСР відкрито став на бік лідера комуністів, надавав підтримку зброєю, фінансами й продовольством, поси­лав інструкторів.

У квітні 1937 р. КПК і Гоміньдан уклали угоду про співробітництво. Гоміньданівські ліде­ри обіцяли відмовитися від війни проти КПК та її армії. У квітні 1938 р. в районі Тайерчжуана відбулася велика битва. Китайські війська одержали перемогу. Японці втра­тили ЗО тис. вбитими і пораненими, 10 тис. солдатів і офіцерів утекли. З червня 1938 р. японці розпоча­ли великомасштабний наступ в районі Уханя, що тривав до жовтня 1938 р. їм вдалося захопити Ухань і порт Гуаньчжоу. Японські війська продовжували наступ і наприкінці 1938 р. фактично окупували більшу частину території Китаю.

3. Світова економічна криза 1929-1933 рр. призвела до падіння цін на сільськогосподарські продукти, скорочення посівних площ, зростання заборгова­ності селянства, його обезземелювання. Чимало районів Індії було охоплено голодом. Почалося масове розорення ремісників, а також деяких середніх і дрібних підприємців. Зростає безробіття.

Світова криза загост­рила суперечності між індійським народом і британ­ськими колонізаторами. 26 січня 1930 р. ІНК оголосив кампанію громадянської непокори. 30 січня 1930 р. Ганді публікує звернення до віце-короля, у якому зажадав задовольнити вимоги з 11 пунктів: скоротити земельний податок, ліквідувати монополію на сіль, зменшити витрати на військову і цивільну адмініс­трацію, звільнить всіх політичних в'язнів.

"Соляний похід" було призначено на 11 березня 1930 р. Передбачалося пройти шлях 400 км. Протягом квітня—травня 1930 р. англійська влада заарештувала понад 60 тис. конгресистів. За таких умов керівництво ІНК прийняло рішення піти на компроміс з англійцями й укласти угоду під назвою Делійський пакт, або Пакт Ганді—Ірвіна. Про­голошувалася загальна амністія політичних в'язнів. Скасо­вувалася монополія на сіль. Конгрес визнавався офіцій­ною політичною партією.

Англійці розпалювали індусько-мусульман­ську ворожнечу.

М. К. Ганді висунув "конструктивну про­граму" приватних реформ:

• пропаганда ручного ткацтва;

• боротьба з алкоголізмом;

• ліквідація "недоторканості".

Ручне прядіння проголошувалося засобом врятування селян від злиднів.

1935 р. британський парламент прийняв закон про управління Індією: розши­рювались права провінцій і у них створювалися уряди, що відповідали перед законодавчими провінційними зборами, розширене коло виборців до цих органів, цент­ральні органи мали будуватися за федеральним принципом, виборчі курії створювалися за релігійною ознакою. Вся владазалишалася в руках британських колонізаторів.

Закріплення вивченого матеріалу.