ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 07.09.2024
Просмотров: 13
Скачиваний: 0
Історія розвитку соціології План
-
Вчення про суспільство до Х1Х ст.
-
Огюст Конт як засновник соціології.
-
Класичний період у розвитку соціології.
-
Західна соціологія ХХ ст..
-
Розвиток соціології на Україні.
1. Спроби створення соціальних теорій присутні в творчості філософів стародавнього світу. Платон, Аристотель, Конфуцій розглядали соціально-політичні проблеми держави, управління державою, права, суспільних цінностей, способів життя людей.
В епоху середніх віків переважали релігійні погляди на суспільство, засновані на християнській моралі (Августин Блаженний, Фома Аквінський).
В епоху Відродження вчені звернулись до особистості та її творчого потенціалу, розповсюджується гуманізм, демократія.
В епоху Нового часу з’являються нові політичні вчення: теорія суспільного договору, теорія природного права, теорія розподілу влади (Ніколо Макіавеллі, Томас Гобс, Томас Мор, Джон Локк, Жан Жак Руссо, Шарль Монтеск’є).
В Х1Х ст. з’являються ідеї соціалізму (побудови нового суспільства), розвивається позитивізм (науковий підхід до вирішення суспільних проблем).
Історичні передумови виникнення соціології:
1. Бурхливий розвиток природознавства і фундаментальні відкриття у багатьох галузях природничих наук.
2. Промислова революція та швидке утвердження капіталізму.
3. Глибокі економічні зміни, викликані утвердженням капіталізму, привели до суттєвих соціальних змін: переважна більшість населення стала працювати у промисловості, торгівлі, державних інституціях, а не в галузі землеробства; намітилося значне збільшення міського населення і зменшення сільського, відбулося різке розшарування населення на багатих і бідних внаслідок первісного накопичення капіталу. Ці нові тенденції, що фактично кардинально змінили суспільство, вимагали вивчення, розуміння та наукового витлумачення.
4. Суттєві політичні зміни, що тісно пов'язані з економічними.
5. Важливими інтелектуальними джерелами появи соціології виявилися знання, здобуті у межах інших наук, які були певним плацдармом, базисом для нової науки.
6. Панування позитивізму у суспільних науках.
Позитивізм утверджував:
♦ переважання досвіду, емпірії у соціальному пізнанні, необхідність апостеріорного (отриманого з досвіду) знання замість апріорного (істинність якого не може бути доведеною або спростованою досвідом);
♦ якісну однорідність природних і соціальних явищ;
-
з'ясування того, як саме, а не чому відбуваються явища і процеси;
-
застосування до суспільної теорії таких же точних і об'єктивних методів, як і до природничих наук;
-
можливість та бажаність точних природничо-наукових процедур фіксації даних спостереження шляхом кількісної інтерпретації суспільних явищ;
♦ відсутність аксиологічної (ціннісної) інтерпретації суспільних явищ, залежності від ідеології, методологічний об'єктивізм;
♦ інструментальний характер отриманого знання, націленість на практику.
Усі ці фактори стали вирішальними для появи соціології як науки.
Анрі Сен-Симон – вчитель і попередник О.Конта, позитивіст. Він виділив суспільство як науковий предмет і об’єкт дослідження, розробив питання про необхідність створення науки про людину і суспільство як самостійної галузі знання.
2. Огюст Конт – французький філософ, вчений-позитивіст, засновник науки соціологія.
Соціологія як наука була визнана в 40-х роках Х!Х ст. після опублікування О. Контом його роботи „Курс позитивної філософії”, де він вперше використав термін „соціологія” і визначив необхідність вивчення суспільства на науковій основі.
О. Конт є фундатором позитивізму як особливого методу дослідження соціальних процесів, що тяжіє не до умоглядного теоретизованого знання, а до такого знання, яке засноване на спостереженні та експерименті і пов’язане з використанням математичних методів. Переваги такого знання про суспільство очевидні і характеризують точність, достовірністю, конструктивністю, об’єктивністю.
За О.Контом, існують три стадії, через які послідовно проходить людська свідомість: теологічна, коли світ пояснюється дією надприродних сил, метафізична абстрактна), коли світ пояснюється за допомогою пізнання сутності речей, а не релігійними впливами, та позитивна (наукова), коли формується науковий світогляд, основу якого складає позитивне знання. Отже, Конт відкрив закон про три стадії інтелектуального розвитку людини:
-
Теологічна (релігійні уявлення).
-
Метафізична (розумова (розсудочна) діяльність)
-
Позитивна (наукова).
Соціологія є вершиною позитивного знання.
Конт відкрив закон розподілу та кооперації праці. В суспільстві люди розподіляються на соціальні групи, з іншого боку об’єднуються в соціальні групи. Взаємна згода між людьми є основою життя суспільства. Конт розділив соціологію на дві частини:
-
Соціальна статика (вивчає незмінні процеси і явища в суспільстві, вивчає анатомію суспільства, його структуру, побудову тощо).
-
Соціальна динаміка (вивчає закони руху та розвитку суспільства, його прогрес, соціальні явища в розвитку).
Також дослідник започаткував теоретичний аналіз індустріального суспільства, за що його вважають родоначальником індустріальної соціології. Він аналізував процес індустріалізації, який супроводжувався впровадженням науки у виробництво, концентрацією робітників, появою непримиренних протиріч між власниками та найманими працівниками. Конфлікт між власниками і робітниками він кваліфікував як результат неефективної організації праці. О. Конт був противником революційних форм боротьби, надавав великого значення діяльності інженерів-організаторів виробництва, а також моралі, вихованню людей.
3. Класичний період в розвитку соціології ( іі половина х1х ст. – поч.. Хх ст.) представлений кількома школами і напрямками:
Біоорганічна школа (засновник – Герберт Спенсер). Спенсер вважав суспільство аналогом природного організму і пояснював його через біологічні закони. Він вважав, що суспільство не повинно пригнічувати людину, а повинно їй служити. Всі суспільні явища він розглядав з позиції еволюціонізма.
Психологічна школа. Суспільство розглядалось як взаємодія психологічних сил. Гюстав Лебон розробив концепцію психології натовпу ( що таке натовп, як управляти натовпом, що впливає на поведінку людини в натовпі). Габріель Тард вивчав проблему взаємодії між людьми в суспільстві, міжособистісні стосунки, суспільство як живий організм. Зиґмунд Фрейд розглядав поведінку людини в суспільстві, мотиви поведінки, що криються в підсвідомості людини та її сексуальних інстинктах. Чарльз Кулі вивчав колективну психологію, психологію трудових колективів, взаємодію між людьми, проблему конфліктів.
Еміль Дюркгейм написав працю „Правило соціологічного методу” і розробив вчення про методи дослідження суспільства. Він описав вимоги до вивчення соціальних фактів:
-
Розглядати соціальні факти як речі.
-
Систематично відокремлюватися від усіх ідей та ідеологій.
-
Визнавати первинність цілого над складоваими частинами.
В дослідах Дюркгейм використовував природні науки, досліджував колективну свідомість, вивчав поведінку людей і подолання конфліктів в суспільстві.
Макс Вебер та Георг Зіммель визнали соціологію як науку, що повинна брати найкраще з інших наук. Основним об’єктом дослідження був індивід – який має свою поведінку і свідомість.
Вони сформулювали ряд методологічних принципів, на які опирається соціологія6
-
Вимога вилучення із наукового світогляду об’єктивних знань (знання про дійсність).
-
Соціологія повинна з’ясовувати причини подій, не вдаючись до наукових прогнозів.
-
Соціологія повинна підпорядковуватись правилам логіки і загальнолюдським цінностям.
-
В інтелектуальній діяльності треба поєднувати емпіричні дані із загальнолюдськими цінностями.
-
Зміна ціннісних переваг соціологів залежить від епохи.
М. Вебер займався політичною та економічною соціологією, в якій розглядав поведінку людини в суспільстві. Г. Зіммель займався питаннями духовної еволюції.
4. Розвиток західної соціології в ХХ ст.
На початку ХХ ст. в зв’язку із соціальними потрясіннями в Європі центр соціології переміщується в США. Соціологія стає університетською наукою.
В 1892 році відкрита перша в світі кафедра соціології та соціологічний факультет в Чікагському університеті.
Соціологія в США спочатку формувалась як університетська, а потім як прикладна наука. Вона розглядалась як важливий інструмент подолання конфліктів, забезпечувала соціальну стабільність в суспільстві, визначала кращі форми управління суспільством.