Файл: Опорні конспекти з філософії.doc

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Машинобудівний коледж

Конспект лекцій

з предмета : „Основи філософських знань”

Викладач: Титаренко А.В.

Суми

Тема. Філософія як специфічний тип знання.

Основні поняття: світогляд, міфологія, релігія, філософія, матеріалізм, ідаелізм, дуалізм, функції філософії.

План:

1.Філософія та світогляд, його типи.

2. Структура філософського знання та його функції.

1. Філософія та світогляд, його типи

Філософія пов’язана з людським існуванням. Формою загального людського самовизначення у світі постає світогляд. Світогляд – це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини із світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення. Особливості:

а) надавати знання разом із оцінкою, відношенням,

б) світогляд синтезує цілу низку інтелектуальних утворень, таких як знання, бажання, інтуїцію, віру, надію , життєві мотиви, мету та ін. Через це складовими світогляду постають: погляди, переконання, принципи, ідеали, цінності, вірування, життєві норми та стереотипи.

За формою розрізняють світогляд: цілісний, фрагментарний, внутрішньо злагоджений, суперечливий; за ступенем адекватності сприйняття дійсності: реалістичний, фантастичний, викривлений, адекватний дійсності; за ставленням до існування вищих сутностей: релігійний, скептичний, агностичний, атеїстичний. Філософія фігурує як світогляд певного рівня, а це значить, що, хоча всі люди мають світогляд, проте не кожна людина прилучена до філософії.

Рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і людини, називається теоретичним - вона аналізує певні явища через поняття на засадах певних законів чи їх необхідних внутрішніх звязків. Філософія – теоретична форма міркування, що має метою встановлення найголовніших закономірностей осмислення світу, людини, її існування, проблеми пізнання: особливість – абстрактний рівень мислитель них побудов.

2. Структура філософського знання та його функції

Оскільки філософія покликана надати людині орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина може такого роду орієнтири виділити, позначити. Відповідно до цих сфер формуються і основні філософські дисципліни.

Онтологія є філософською наукою про буття, перш за все, буття як таке, а не лише про окремі види чи прояви буття. Тут найпершими постають питання про те, чому взагалі можливе існування, у який спосіб можна розуміти буття, як людина пов'язана із буттям.

Натурфілософія, або філософія природи, постає різновидом онтології, зосереджує увагу переважно на тому, що таке природне буття та природа в цілому, як вибудовується ієрархія проявів природи, існують чи не існують якісь всезагальні закономірності та якості природи.

Космологія філософські міркування про сутність та природу космосу; коли ж наголос тут падає на виникнення, походження (чи породження) космосу, тоді ми маємо справу із космогонією.

Філософські ж осмислення природи суспільного життя, зв 'язків суспільства та природи, суспільства та людської індивідуальності поступово набули визначення як соціальна філософія.

Філософія історії ставить граничні питання на адресу історії людства: чому людство перебуває в стані історичного процесу, куди прямує історія, хто є її суб'єктом, чи існують закони людської історії?

Культурологія виходить із тези про те, що специфічних якостей та ознак як людині, так і суспільному життю надає культуротворення, тому вивчення культури постає відмичкою до їх розуміння.

Логіка - досліджує форми, закони та норми правильного мислення.

Гносеологія - теорія пізнання; вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізнавальної діяльності, умови продукування та ознаки достовірних знань, про умови та можливості їх практичного використання.

Етика є вченням про норми та засади людських взаємин.

Естетика досліджує природу людського захоплення красою дійсності, шукає корені та причини людського потягу до прекрасного, гармонії, співмірності форм сущого.

Філософія релігії опікується питаннями природи та сутності релігії, досліджує причини історичного походження релігії, її конфесійного багатоманіття та ін.

Філософія виконує функції:

• світоглядна (філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей);

• пізнавальна (завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань);

• логічна (філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах);

• соціально-адаптивна (філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію);

• критична (проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу буденності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу);

• виховна (філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів).

Усі названі функції мають як індивідуально-особистісне, так і суспільне значення.

Висновки

Як особлива сфера духовної культури, вона не зводиться до інших подібних сфер та напрямів, а доповнює і розвиває їх. Використовуючи такий специфічніш вид мислення, як світоглядна рефлексія, філософія шукає відповіді на смислотворчі проблеми людського буття. Філософське знання розкриває реальний та духовний світ людини в їхньому взаємозв'язку та розвитку, має вільний, критичний, проблемний і творчий характер.

Закріплення.

Контрольні питання:

1. Предмет та завдання філософії.

2. Специфіка філософського пізнання.

3. Світогляд, його типологія.

4. Функції філософії.

5. Структура філософського знання.

6. Проблема виникнення філософії.

Література:

Основна:

1. Історія філософії. Підручник (за ред. В.І.Ярошовця). – К., 2002.

2. Буслинський В.А., Скрипка П.І. Основи філософських знань. – Львів, 2005.

3. Подольська Є. А. Кредитно-модульний курс з філософії. – К., 2006.

4. Філософія: Навчальний посібник (за ред. І.Ф. Надольного). – К., 2007.

5. Філоосфія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (автор П.Ю.Саух). – К., 2003.

6. Філософія: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти І-ІУ рівнів акредитації (автор Сморж Л.О.). – К., 2006.

7. Філософія: Навчальний посібник для студентів і аспірантів вищих навчальних закладів (за ред. Є.М. Причепія). – К., 2001.

8. Філософія: Навчальний посібник (автор Смольков О.А.). – Львів, 2005.

9. Філософія: Підручник. (автор Подольська Є.А.). – К., 2006.

Тема. Філософія Стародавнього світу.

Основні поняття: конфуціанство, даосизм, легізм, ортодоксальні та неортодоксальні філософські системи, космоцентризм, діалектика, метафізика, гілозоїзм

План:

1. Філософські системи Давньої Індії.

2. Основні ідеї філософії Давнього Китаю.

3. Специфіка античної філософії.

1. Філософські системи давньої індії

Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є "Веди" ("відати", "знати") -1,5 тис. років до н.є. До "Вед" входять міфи, розповіді про богів, гімни, заклинання і т. ін. Філософські тексти "Упанішади" ("сидіти поруч"; тексти-пояснення таємних знань, що містяться з основних текстах "Вед" - самхітах).

Вже у найдавніших духовних джерелах Стародавньої Індії йдеться про фундаментальні моральні ідеї, про певне осмислення становища людини у світі, про різні шляхи звільнення від кармічних законів долі, найкращим з яких є шлях дійового самовдосконалення і досягнення нею стану "мокші".

Джайнізм ("джіна" - переможець) закликав людину підпорядкувати своє життя суворим аскетичним регламентаціям й не заподіяти шкоди жодній істоті.

Найвідоміша школа – веданта (Шанкара) – світ лише ілюзія, що скриває істину – Брахмана.

Йога (засновник - Патанджалі) ставила перед людиною подібну мету, але шляхом її досягнення вважала впорядкування, гармонізацію фізичного, психічного та духовного станів людини.

Буддизм. (Гаутама Сіддхартха VI – V ст). Людина має пройти шляхом Будди і досягти стану "нірвани" - повного припинення хвилювань та розчинення у невимовній початковій тиші світу.

Санкх'я (обчислення, точне знання), засновником якої вважають Кипілу (VII ст. до н.є.). На першому плані питання про вихідні сутності світу, з яких складається світобудова та на котрі повинна орієнтуватися людина у своїх діях. Таких сутностей дві: "пракріті", або "прадхана" (природа) та "пуруша" (свідомість, споглядання). Обидві ці сутності вічні, але породжують світ лише у взаємодії. Зв'язок пракріті та пуруші призводить до виявлення їх якостей: маси, енергії та прояснення. Останні породжують п'ять світових стихій: вогонь, повітря, воду, землю та ефір. Проявляючись у людському "Я", пуруша спрямовує його до самозаглиблення та подолання карми.

Чарвака-локаята (Бріхаспаті, VII—VI ст. до н.є.). Вважають, що "не існує ні бога, ні визволення (від карми), ні дхарми, ні недхарми, а також немас винагороди за благочинне життя. Представники школи визнавали існування лише того, що можна сприйняти чуттям (лока), а все існуюче е поєднанням чотирьох елементів: землі, води, повітря та вогню. Від поєднанням землі та інших елементів виникають тіло і "Я" (атман). Зі смертю людини елементи роз'єднуються, потойбічного світу і життя не існує. Слід насолоджуватись єдиним — земним життям. Найбільшою насолодою представники "чарваки-локаяти" вважали вміння уникати страждань.