Файл: Teoriya_mas_com.pdf

дженнях” ( виділення наше.— В. Р.) (Ольшанский Д. В. Психология масс.—

СПб: Питер, 2001.— С. 24).

Таким чином, суспільна думка не є продуктом наукового, виваженого підходу до пізнання речей; вона не народжується в результаті концептуального та об’єктивного аналізу явищ, подій, процесів людьми, що ставлять за мету докопатися до істини. Навпаки, суспільна думка є результатом іноді поверхового погляду на речі, у формуванні якого беруть участь переважно не ек-

сперти з тих чи інших питань, а звичайні люди, які з об’єктивних причин не можуть володіти повною й достовірною інформацією з тих чи інших питань,

через що у своїх судженнях покладаються на почуте, власне розуміння авто-

ритетів без перевірки тих суджень на істинність, бо не мають можливості (і

не бажають!) перевіряти їх.

Суспільна думка завжди виникає на основі вже існуючих суджень, поглядів, ідей, вироблених сторонніми по відношенню до маси людьми і впрова-

дженими ними в свідомість маси. Через те масова думка, або думка маси,—

це є спожита, прийнята масою суспільна думка, у формуванні якої члени маси й самі брали участь. І немає сенсу говорити про існування якоїсь окремої думки маси, відмінної від суспільної. По-перше, маса самостійно її не може

виробити, по-друге, навіть якщо припустити здатність маси продукувати думку, маса все одно буде покладатися на судження інших людей, соціаль-

них груп, вчених і її думка буде спільним суспільним витвором.

Суспільна думка протиставляється науковій думці як продукту прискіпливого, організованого, об’єктивного аналізу явищ, процесів, аналізу, здійс-

нюваного вченими, що несуть моральну відповідальність за свої судження. Такий статус суспільної думки визначається природою суспільної, гро-

мадської діяльності і не свідчить про недовихованість чи неосвіченість людей. Активна суспільна діяльність осіб, соціальних інститутів не є науково-

пізнавальною діяльністю, вона має швидше характер комунікативно-про- світницький, ніж дослідницький. Навіть у випадку посилання на дані наук під час формування суспільної думки, ці дані все одно обростають непереві-

реними судженнями, емоціями, і в результаті суспільство отримує спільний

для всіх “ мислительний витвір”, істинність якого важко або й неможливо перевірити.

Cуспільна думка в цьому контексті є практичною формою прояву суспільної свідомості, її реальним виявом. Але суспільна думка, виношена соціальними групами, партіями, рухами, безперечно за змістом і структурою відрізняється від думки певної маси через те, що суспільна свідомість має практичне втілення і реальний вияв у вигляді масової свідомості поряд зі свідомістю соціальних груп, партій, рухів, течій.

2.2.3. Масова свідомість.

На формування суспільної думки вирішальний вплив має суспільна свідомість, яка являє собою сукупність поглядів, принципів, ідей, суджень, традицій, забобонів, знань, соціального емоційного досвіду, що належать різним соціальним суб’єктам (відомим особам, соціальним інститутам, групам, організаціям і т. д.) і вироблялися протягом усієї історії суспільного розвитку.

Що ж являє собою масова свідомість і чи відрізняється від суспільної?

Масова свідомість не є окремим видом свідомості, який протистоїть суспільній. Це та сама суспільна свідомість, але актуалізована в часі й просторі певною спільнотою під упливом конкретних соціальних, культурологічних, політичних та інших чинників.

Масова свідомість розглядається як збіг у якийсь певний момент основ-

них і значущих компонентів свідомості різних груп та індивідів, але певним чином структурованих та поєднаних.

“ Масова свідомість включає основний (первісний), емоційно-дійовий, і вторинний, раціональний рівні. В основі масової свідомості, зазвичай, ле- жить яскраве емоційне переживання якоїсь соціальної проблеми, що викли- кає загальну заклопотаність. Це може бути війна, революція, масштабна економічна криза і т. д. Крайня межа переживання проблеми виступає як системоутворювальний чинник масової свідомості. Таке переживання, про- являючись у сильних емоціях або почуттях, закриває собою все інше, звичні правила життя — групові норми, цінності і зразки поведінки. Воно поро- джує потребу в негайних діях — тому і визначається як емоційно-чуттєва основа (іноді — як “ ядро”) масової свідомості”. На основі емоційно-дійово-

го рівня поступово формується раціональний — загальнодоступні знання, інформація, що обговорюється, соціальні очікування людей, оцінки подій,

думки, соціально-політичні цінності. Раціональний рівень формується переважно через чутки та ЗМК (Ольшанский Д. В. Психология масс.— СПб: Пи-

тер, 2001.— С. 20—21).

Для формування масової свідомості роль ЗМК неоціненна. Власне, продуктивно формуватися цей вид суспільної свідомості може тільки у середо-

вищі масового спілкування. Тільки це середовище може виокремити компо-

ненти суспільної свідомості, переформувати і трансформувати їх на основі емоційній, оскільки, за висловом багатьох психологів, інтелекту, розуму, логічної аргументації немає місця в масовій психології. Через це масова свідо-

мість — емоційна, мозаїчна, рухлива й змінна, завжди конкретна, неоднорідна, аморфна, суперечлива, лабільна (нестійка) й розмита.

Масова свідомість — “ своєрідний позаструктурний “ архіпелаг” в соці- ально-груповій структурі суспільної свідомості, утворення не стійке, а ніби “ плаваюче” у складі більш широкого цілого… Це особлива, ніби “ надгрупо-

мості і трактується як сукупність свідомостей основних груп, що утво- рюють соціальну структуру суспільства, але з уже зруйнованими межами всередині такої свідомості” ( Там само.— С. 29—30).

Як наслідок міфотворчої діяльності ЗМК, масова свідомість являє собою

“ мозаїчно-кліпово-міфологічну масовокомунікаційну свідомість” (тер-

мін взято з уже цитованої роботи Д. В. Ольшанського, стор. 302). На основі

осколкових повідомлень і фантастичних зв’язків між ними ця свідомість цілком успішно функціонує в масовому середовищі, породжуючи й утверджуючи ілюзію всеохопного знання про світ і його події. А на цій

основі створюється гіпертрофований вплив, скажімо, телебачення на психо-

логію мас. Цей уплив і має вияв у виникненні особливої спільноти — напри-

клад “ телевізійного електорату”, який голосує не за програму кандидата у депутати, а за його імідж, створений ЗМК. З іншого боку, відзначає Д. В. Ольшанський, з’явилася нова влада — “ телекратія”, яка складається з най-

більш рейтингових телеведучих. “ Така “ телекратія” — це не віртуально- абстрактна “ четверта влада”, яку ніхто серйозно і не сприймає. Це зовсім конкретні люди, які більш чи менш успішно, але керують-таки масовою сві- домістю, і до яких тепер уже регулярно змушені ходити на поклон політи- ки, які мріють стати улюбленцями мас. Як правильно відмітив один із най- більш відомих дослідників цих процесів Дж. Барбер, “ із занепадом партій люди звертаються до газет, журналів і телевізорів за керівництвом. І саме тут, у політичному журналізмі, вони знаходять нову еліту”, яка володіє серйозною владою” (Ольшанский Д. В. Психология масс.— СПб: Питер,

2001.— С. 302).

На завершення слід зауважити, що масова свідомість визначає поведінку

спільноти, яка є її носієм. Масовій свідомості в рамках суспільної свідомості протиставляються групова (свідомість соціальних груп як організованих та

структурованих утворень) й індивідуальна.

2.2.4. Масова поведінка.

Масова поведінка буває двох типів: звична, нормативна, передбачувана,

і незвична, ненормативна, стихійна.

Нормативна поведінка — це поведінка мас, яка не виходить за рамки уявлень про людську поведінку, прийняту в певному соціумі. Ненормативна поведінка — це відхилення від прийнятих правил поводження в соціумі. У такій поведінці є певний елемент стихійності з точки зору людини, яка спостерігає або намагається керувати масою. Виділяють дві форми найбільш яскравої стихійної поведінки — масова паніка та масова агресія, проте можуть бути й прояви соціально позитивного спрямування.

З точки зору масової комунікації, для професійних комунікантів нормативна, “ планована” поведінка є звичним й очікуваним результатом їхньої ро-

боти, адже завдання масової комунікації керувати поведінкою членів маси чи мас, і вихід з-під контролю членів маси вносить непорозуміння у роботу професіоналів. Але стихійна поведінка становить особливе професійне зацікавлення, оскільки паніка й агресія або масова ейфорія можуть теж провокуватися комунікантами чи несподівано виникати від некоректної роботи фахівців із масового спілкування.

Вумовах демократичних суспільств “ планована” поведінка мас не завжди

єлегко отримуваним результатом роботи комунікантів. Демократичні маси схильні до саморегуляції, вони більш стихійні, ніж штучні (бо в демократич-

них умовах індивіди більш самодостатні, раціональні, мають право вибору, а

це дозволяє їм уникати однозначного сугестивного й маніпулятивного впли-

ву, зокрема, ЗМК). Демократичні маси формуються швидше зсередини, під упливом вироблених принципів та зразків поведінки в суспільстві, ніж під дією професійних комунікантів. Фахівці зі спілкування тільки тоді мають ус-

піх і здатні прямо впливати на соціум, коли вони імітують демократичні фо-

рми спілкування, створюють міф вільного вибору.

Поведінка реального адресата масової комунікації, незібраної публіки, більшою мірою віртуальна, ніж реальна, оскільки незібрана публіка є некон-

тактною. Але за особливих умов, наприклад під час виборів, незібрана публіка починає діяти більш-менш організовано, виникає соціально-політична

поведінка.

Розділ 3. Професіонали масового спілкування

3.1. Професійні комуніканти в системі масового спілкування.

Масова комунікація є середовищем, в якому працюють різні фахівці сло-

ва. Одні з них працюють за законами середовища, інші намагаються обійти ці закони, ще інші відважно борються за зміну середовища.

3.1.1. Поняття про професійного комуніканта.

Комунікантами називають осіб, які ініціюють, проводять, підтримують або завершують процес спілкування. У ролі комунікантів масового спілкування виступають професійні комуніканти або аматори організованого спіл-

кування, які намагаються діяти за правилами професіональної комунікації.

До професійних комунікантів або комунікантів-аматорів належать ті, які для спілкування використовують: а) мову або знакові системи, що створені на основі мови: агітатори, ведучі, вихователі, журналісти, іміджмейкери, пі- арники (фахівці зі зв’язків із громадськістю), представники влади, прес-сек- ретарі, пропагандисти, проповідники, публіцисти, редактори, рекламісти,

учителі; б) парамовні зображальні засоби — мову жестів, рухи тіла, голос тощо: співаки, танцівники і т. д.; в) художні образи, а також створені за уяв-

ними образами предмети: майстри народних ремесл, скульптори, художни-

ки тощо. До роду професійних комунікантів належать й інші фахівці масового спілкування. Звичайно, комуніканти групи в є учасниками масового

спілкування тільки тоді, коли вони використовують створені ними предмети для впливу на людей — на їхні почуття, свідомість. Такі комуніканти, як, на-

приклад, агітатори, журналісти, іміджмейкери, пропагандисти, рекламісти тощо дуже часто використовують одночасно різні засоби спілкування: слово й образ, слово й жести і т. п.

Професійні комуніканти групи а називаються також професійними мов-

цями, оскільки вони для спілкування використовують мову або знакові системи на основі мови, тобто письмо.

Спілкування між професійним мовцем і комунікатом та непрофесійним мовцем і тим же комунікатом відрізняються. У першому випадку комунікаційний процес матиме більшу осмисленість і чіткість, відсутніми будуть зайві акти мовлення, тематичні відхилення і т. д.; у другому випадку процес спілкування може бути підпорядкований асоціативній роботі пам’яті, позначений зайвими мовними операціями й діями.

Професійне мовлення суттєво відрізняється від непрофесійного, звичайного, нормального мовлення. Різниця полягає в тому, що звичайне, нормаль-