ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 07.09.2024
Просмотров: 136
Скачиваний: 0
са теж прагне до пасивності, до керівництва нею самою збоку, кимось — вожаком, лідером. Але, безперечно, маса не є постійно пасивною, її об’єктносуб’єктна роль може змінюватися залежно від ситуації, стану маси, історичного періоду тощо. Отже, маса може бути як об’єктом, так і суб’єктом спілкування.
Ці та інші питання досліджують фахівці з масового спілкування, прокладаючи дорогу новій науці — теорії масового спілкування, або масовій кому-
нікології.
9.2. Методи досліджень масової комунікації.
Цей розділ написано за книгою В. В. Різуна та Т. В. Скотникової “ Методи
наукових досліджень у журналістикознавстві” ( К.: Преса України, 2007). Наукові знання передбачають доказове пояснення фактів, їх осмислення у
системі понять певної науки. При цьому особиста переконаність дослідника,
його віра, ідеологія, емоції й навіть так званий „ здоровий глузд” у науці до-
казами не вважаються. Існують критерії науковості знань — це правила, за якими оцінюється відповідність (невідповідність) отриманих знань стандартам наукового знання. До критеріїв науковості знань належать: об’єктив-
ність, доказовість, раціональність, методичність, системність. Специфі-
ка наукової діяльності передбачає:
∙відповідність отриманих результатів дослідження критеріям науковості;
∙усталену структуру наукового твору (дисертації, статті, доповіді тощо);
∙науковий стиль викладу.
Унауці вагомими аргументами вважаються лише такі дані, які отримано за відповідними правилами і з дотриманням відповідних процедур. Тільки
такі дані надають науковому дослідженню переконливості й доказовості. Відомо, що певну теорію можна вважати науковою, якщо вона:
∙описує певну групу явищ матеріального чи духовного світу (тобто віддзеркалює досліджувані явища у статиці);
∙розкриває закономірності функціонування цих явищ (тобто описує досліджувані явища в динаміці);
∙передбачає результати такого функціонування (тобто здатна більш-менш точно спрогнозувати подальший розвиток досліджуваних явищ).
9.2.1. Структура і логіка наукового дослідження.
Убудь-якому науковому дослідженні можна виділити кілька етапів:
∙обрання проблеми для дослідження;
∙аналіз наукових праць, які стосуються досліджуваної проблеми;
∙формулювання мети і визначення завдань дослідження;
∙структурування проблеми;
Частина третя |
231 |
∙розробка робочих гіпотез, тобто висунення припущень про характер за-
лежності параметрів від факторів;
∙операціоналізація досліджуваних понять: визначення емпіричних категорій, одиниць аналізу, індикаторів тощо;
∙вибір оптимальних методів збирання даних, а також способів їх обробки, аналізу й узагальнення;
∙планування дослідження;
∙збирання даних;
∙обробка, аналіз та інтерпретація отриманих даних;
∙оформлення результатів дослідження у вигляді дисертації, статті, моно-
графії тощо.
Вибір проблеми й теми для наукової роботи передбачає наявність об’єк-
та дослідження. Об’єкт — це обраний для вивчення конкретний фрагмент
реальності (процес або явище). Об’єкт дослідження — це процес або явище, що породжують пpоблемну ситуацію й обрані для вивчення (Довідник здо-
бувача наукового cтупеня: Зб. нормат. док. та інформ. матеріалів з питань атестації наук. кадрів вищої кваліфікації / Упоряд. Ю. І. Цеков; Передмова до 3-ro, 2-го і з переднього сл. до 1-го вид. Р. В. Бойка.— 3- тє вид., випр. і
допов.— К.: Ред. “ Бюл. Вищої атестац. коміс. України: Вид-во ” Толока”,
2004.— С. 16).
Суб’єктивний світ людини є предметним світом, що складається з предметів, тобто пізнаних об’єктів, про які є знання. А самі об’єкти, як компоненти реальності, протистоять суб’єкту в його предметно-практичній і пізна-
вальній діяльності (Психологічний словник / За ред. В. І. Войтка.— К.: Головн. вид. видавн. об’єд. “ Вища школа”, 1982.— С. 108). Люди живуть у
своєму, предметному світі; вони його створили, пізнавши дійсність. І якщо хтось хоче вивчити людський світ, він вивчає предмети, які оточують людей і якими люди користуються. Предмети вивчають, а не пізнають, з ними знайомляться, ними оволодівають.
Світ відкривається людині через її відчуття та розум. Людина не може пізнавати те, чого вона ніяк не відчуває чи про що не має жодного здогаду. Явище, дане людині у найзагальнішому вигляді і про що у неї немає достатньо знань, розглядається як непізнане, як та частина реальності, яка протистоїть свідомості, знанню. Це предмет пізнання, а не вивчення. Предмет пізнання називається об’єктом. Об’єкт — “ матеріальний предмет пізнання і
практичного впливу з боку людини (суб’єкта)” ( Словник іншомовних слів /
За ред. О. С. Мельничука.— К.: Головн. ред. УРЕ АН УРСР, 1974.— С. 473).
Словом об’єкт ми позначаємо непізнаний предмет, який певним чином
людина виділила з об’єктивної реальності, але ще не пізнала, бо не знайшла
таких методів доступу до об’єктивної дійсності, які дозволили б їй здобути знання про той об’єкт.
232 |
Частина третя |
|
|
|
|
Кожен об’єкт має шанс стати предметом, тобто стати тією частиною пізнаної дійсності, про яку сформовано знання і яку можна вивчати в школі чи вищому навчальному закладі, якою можна оперувати у своїй діяльності. “ Трансформація об’єкта в предмет означає перехід суб’єкта від пізнання об’- єкта до його практичного перетворення” ( Психологічний словник / За ред. В. І. Войтка.— К.: Головн.вид.видавн.об’єд. “ Вища школа”, 1982.— С. 108).
Первинний опис об’єкта відбувається через віднесення його до певної
предметної сфери, ідентифікацію зі знайомими предметами методом зіставлення, порівняння, аналогії тощо. Якщо у небі ми фіксуємо якийсь об’єкт, то
уподібнюємо його зі знайомими уже нам предметами і за аналогією називає-
мо непізнаний об’єкт як такий, що схожий на ракету, чи літак, чи тарілку, чи
величезну цигарку… І тільки організувавши своє дослідження об’єкта, застосувавши певні методики, ми дійшли висновку, що то нове явище у природі Землі, дали йому назву, тобто нарекли предметом, з яким можна ознайо-
митися, прочитавши дослідження.
У методології науки ще з радянських часів сформувалося коректне розмежування об’єкта пізнання і предмета вивчення (Лекторский В. А. Принципы воспроизведения объекта в знании // Вопр. философии.— 1967.— № 4.—
С. 44—54; Садовский В. Н. Методологические проблемы исследования объектов, представляющих собой системы // Социология в СССР / В 2-х
томах. Ред.-сост. Г. В. Осипов. Изд. изм.— М.: Мысль, 1966.— Т. 1.— С. 180—189; Щедровицкий Г. П. О различии исходных понятий «формальной» и «содержательной» логики // Проблемы методологии и логики наук.—
Томск, 1962.— С. 81—92; у збірниках: Ленинская теория отражения в свете развития науки и практики.— София: Наука и искусство, 1981.— Т. 1.— 688
с.; Логика и методология науки / Отв. ред. М. Э. Омельяновский.— М.: Наука, 1967.— 340 с.; Проблемы логики научного познания / Отв. ред. П. В.
Таванец.— М.: Наука, 1964.— 410 с.).
Так, В. Садовський писав:
“… Будь-яка річ, явище, процес, будь-яка сторона, будь-яке відношення
між явищами — одне слово, все те, що пізнається, являє собою об’єкт дослі-
дження, оскільки воно ще не пізнано і протистоїть знанню. Ті самі речі, явища, процеси, їхні сторони й відношення, оскільки вони вже відомі, зафіксовані з певного боку в тій чи тій формі знання, “ дані” в ній, але підлягають дальшому дослідженню, є предметами” ( Садовский В. Н. Методологические проблемы исследования объектов, представляющих собой системы // Социология в СССР / В 2-х томах. Ред.-сост. Г. В. Осипов. Изд. изм.— М.: Мысль,
1966.— Т. 1.— С. 181).
Розв’язання проблеми передбачає досягнення певної мети. Щоб досягти поставленої мети, треба розв’язати кілька завдань. Формулювання завдань є дуже відповідальним моментом, оскільки така чи інакша постановка завдан-
Частина третя |
233 |
ня тягне за собою ті чи ті наступні кроки дослідження. Завдання дослідження — це система досліджуваних питань, відповідь на які дає змогу досягти мети дослідження. Кожне з них можна розв’язати, застосувавши певний метод дослідження. Визначення мети, завдань і методів дає змогу науковцеві чіткіше уявити собі, що саме йому слід зробити під час дослідження.
На етапі аналізу існуючих літературних джерел, присвячених об’єктові дослідження, науковець оцінює структуру цього об’єкта, виділяє окремі еле-
менти, розглядає зовнішні і внутрішні зв’язки між ними тощо. У результаті формується концептуальна модель досліджуваного явища. При цьому зазда-
легідь невідомо, чи є ця модель правильною, а чи неправильною. У процесі
дослідження концепція піддається уточненню й виправленню.
Обов’язковим етапом побудови концептуальної моделі є формулювання гіпотез. Гіпотези — це власні припущення про структуру об’єкта, характер зв’язків між його елементами (факторами і параметрами) і про їхнє функціо-
нування. Ці уявлення потребують перевірки у процесі дослідження.
Кожне із завдань наукової роботи можна вважати робочою гіпотезою, а концептуальна модель виступає метою дослідження.
Перевірка гіпотез можлива лише тоді, коли всі поняття, що їх містить гіпо-
теза, пройшли операціоналізацію (тобто відомо, як вимірювати кожну характеристику об’єкта) й одержали емпіричну інтерпретацію (тобто відомо, про
що свідчитиме результат вимірювання). Правильно проведена операціоналізація свідчитиме про те, що ми вимірюємо саме те, що хочемо виміряти. Наприклад, якщо в дослідженні поставлене завдання оцінити ефективність передви-
борної рекламної кампанії певної партії, то поняття „ ефективність передвиборної рекламної кампанії” треба операціоналізувати, тобто дати визначення,
що саме у цій роботі мається на увазі під „ ефективністю” і які емпіричні індикатори свідчитимуть про міру цієї ефективності.
Завершальний етап досліджень — аналіз отриманих емпіричних результатів. Він починається з перевірки гіпотез: чи підтвердилися вони емпіричними даними, чи ні. Іноді для цього досить переглянути відповідні таблиці
отриманих даних, іноді отримані дані допускають різні тлумачення, а тому
виникає потреба у додаткових дослідженнях.
Інтерпретація результатів і оцінка гіпотез завершуються оцінкою концептуальної моделі: що в ній відповідає емпіричній дійсності, що — ні, в яких напрямах треба її розвинути, доповнити, в яких — переглянути, а то й зовсім відкинути. Паралельно з інтерпретацією результатів часто розглядають прогноз розвитку досліджуваного явища, навіть якщо перед дослідником не стоять прогностичні завдання.
Дослідження завершується формулюванням висновків і рекомендацій. Потрібно визначити, чи виконано поставлені перед дослідженням завдання і наскільки повно вони розв’язані, розглянути причини, внаслідок яких деякі
234 |
Частина третя |
|
|
|
|