Файл: Тема 3. Вікові особливості психіки.docx

Тема 3. Вікові особливості психіки База знань

Проблеми вікового розвитку; розвиток дитини на різних вікових етапах: психологічна характеристика дитини немовлячого віку, кризи новонародженості та 1 року життя; психологічна характеристика дитини раннього віку, криза 3 років; психологічна характеристика дитини дошкільного віку, 6-7 років; психологічні особливості дитини молодшого шкільного віку (7-10 років); психологічні особливості підлітка (11-15 років), пубертатна криза; психологічні особливості юнаків і дівчат старшого шкільного віку (15-17 років); психологічні особливості вибору майбутньої професії; вікова психологія.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розвиток психіки ‒ діалектичний, суперечливий, стрибкоподібний процес, що складається з кількох ступенів і відбувається у вигляді спіралі. Наявність неоднорідних етапів розвитку дозволяє розглядати його періодизацію, тобто надає можливість поділити процес становлення особистості на періоди, кожен з яких підготовлюється попереднім й зумовлює наступний, роблячи свій неповторний внесок у розвиток.

1. Психологічна характеристика дитини немовлячого віку. Кризи новонародженості та 1 року життя.

Періодом найінтенсивніших змін у психіці дитини є немовлячий вік (1-й рік життя). У неї розвивається потреба в спілкуванні, немовля оволодіває різноманітними рухами і діями з предметами, з’являються здатність до розуміння людського мовлення і перші самостійні слова. Формуються сприймання, уявлення про предмети навколишньої дійсності. Закладаються передумови формування особистості. Найважливіші новоутворення у психіці немовляти формуються в процесі ситуативно-ділового і емоційно-особистісного спілкування.

Нове ставлення дитини до дійсності символізує початок немовлячого періоду. Перед тим у дитини виникає певний інтерес до зовнішнього світу, з’являється змога вийти зі своєю активністю за межі безпосередніх потягів та інтенсивних тенденцій. Перед нею постає зовнішній світ. Так починається перша стадія немовлячого періоду. На другій стадії також відбувається різка зміна ставлення дитини до зовнішнього світу. Це стається між 5-м і 6-м місяцями життя. До того в поведінці дитини спостерігаються перші впевнені оборонні рухи, хапання, пожвавлені пориви радості, навіть бажання, експериментальні вчинки, соціальні реакції на однолітків, пошуки загублених іграшок. Усе це є активним інтересом до навколишнього світу. Найсуттєвіша ознака цього вікового періоду – наслідування.

На 10-му місяці життя дитини зникають безладні рухи і виникають зачатки складніших форм поведінки: перше застосування знаряддя і вживання слів, які виражають бажання. Так починається новий період – криза 1-го року життя, яка пов’язана з появою бажання самостійності, появою афективних реакцій.

Соціальна ситуація розвитку немовляти полягає в тому, що вся поведінка і діяльність дитини реалізується нею або безпосередньо через дорослого, або у співробітництві з ним. Афективні реакції у дитини виникають коли дорослі не розуміють бажань дитини і не виконують їх, не дозволяють дитині брати речі, торкатися того, що може йому нашкодити. Дитина при цьому може бути істеричною. Все залежить від стилю виховання дитини та її генетики.

Появу дитячого мовлення Л. Виготський назвав автономною: «ми», «ми поїли», «ми погуляли» тощо. Нерозривний зв’язок дитини і дорослого зберігається впродовж усього 1-го року. Воно нічого не може без дорослого: його життя і діяльність ніби вплетені в життя і діяльність дорослого, який піклується про нього. Особливістю цієї ситуації є потреба в комфорті, а центральним елементом цього комфорту – дорослий.

2. Психологічна характеристика дитини раннього віку. Криза 3 років.

Після періоду немовляти починається новий етап розвитку людини – раннє дитинство (від 1 до 3 років). Немовлячий період озброїв дитину вмінням дивитися, слухати. Дитина починає оволодівати тілом, керувати рухами рук. У ранньому віці дитина вже не безпомічна істота, вона надзвичайно активна в своїх діях і в прагненні до спілкування з дорослими. На першому році життя у немовляти сформувалися початкові форми психічних дій, властивих людині. Передісторія психічного розвитку тепер поступилася місцем його справжній історії. Наступні два роки – період раннього дитинства – приносять дитині нові принципові досягнення.

Якісні перетворення, яким підлягає дитина за перші три роки, настільки значні, що деякі психологи, розмірковуючи над тим, де ж середина шляху психічного розвитку людини від моменту народження до зрілого віку, відносять її до трьох років. Численні дослідження показали, що трирічна дитина психологічно входить у світ постійних речей, використовує численні предмети обігу і відчуває ціннісне ставлення до предметного світу. Вона здатна до самообслуговування, вміє вступати у взаємостосунки з оточуючими людьми. Вона спілкується з дорослими і дітьми за допомогою мови, дотримується елементарних правил поведінки. У стосунках з дорослими дитина проявляє виразну наслідуваність, що є найпростішою формою ідентифікації.

Ідентифікація у стосунках дитини з дорослим і дорослого з дитиною готує дитину до емоційної причетності до людей. На тлі ідентифікації у дитини виявляється так зване почуття довіри до людей (почуття базової довіри, Е. Еріксон), а також так звана готовність до засвоєння матеріальної, психічної і духовної культури.

Основними досягненнями раннього дитинства, які визначають розвиток психіки дитини, є: оволодіння тілом, оволодіння мовою, розвиток предметної діяльності. Ці досягнення виявляються: в тілесній активності, координації рухів і дій, прямоходінні; у розвитку співвідносних і знаряддєвих дій; у бурхливому розвитку мови; в розвитку здатності до заміщення, до символічних дій і використання знаків; в розвитку наочно-дійового, наочно-образного і знакового мислення; в розвитку уяви і пам’яті; у відчуванні себе джерелом уяви і волі; у виокремленні свого «Я» і в появі так званого почуття особистості.

Загальна сенситивність здійснюється за рахунок невтримності онтогенетичного потенціалу до розвитку, а також психологічного входження дитини в соціальний простір людських стосунків, де відбувається розвиток і становлення потреби в позитивних емоціях і потреби бути визнаним.

Водночас, ряд дослідників (Е. Келер, Жан Піаже, Л. С. Виготський, Д. Ельконін) описують сім характеристик кризи 3 років: негативізм, упертість, супротив, свавілля, знецінювання, протест-бунт, деспотизм або ревнощі.

Період 3-6 років характеризується інтенсивним розвитком психічних функцій, становленням особистості дитини. Ведучою діяльністю цього періоду є гра.

3. Психологічна характеристика дитини дошкільного віку. Криза 6-7 років

Дошкільним віком вважається період від 3 до 6-7 років. Основними особливостями цього віку є те, що складається нова соціальна ситуація розвитку, провідною діяльністю стає гра, під час якої дошкільники опановують інші види діяльності, виникають важливі новоутворення у психічній та особистісній сферах, відбувається інтенсивний інтелектуальний розвиток дитини, формується готовність до навчання у школі.

Соціальна ситуація розвитку в дошкільному віці характеризується тим, що у дитини з’являється коло елементарних обов’язків; змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого; з’являється можливість систематичного навчання; дитина вступає в певні стосунки з однолітками (розширюється соціальне оточення); внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується усвідомленням свого «Я» та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин; дитина діє, як дорослий, але у формі сюжетно-рольової гри. Таким чином, соціальна ситуація розвитку дитини дошкільного віку має наступну схему:

Дитина <-> Сюжетно-рольова гра <-> Соціальне оточення

Як бачимо, провідною діяльністю для даної соціальної ситуації розвитку є сюжетно-рольова гра – діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і узагальнено, у спеціально створених ігрових умовах відтворюють їхні дії та стосунки між ними. У грі дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. Сюжетно-рольова гра має свою структуру, яка складається з сюжету, ролі, дій образотворчого характеру, уявної ситуації та правил.

Соціальна ситуація розвитку цього віку обумовлює появу двох нових потреб у дитини:

1) потреба у спілкуванні з однолітками;

2) потреба у суспільно значимій діяльності.

Ці потреби породжують основне протиріччя дошкільного віку: дитина є членом суспільства і поза ним жити не може, основна її потреба – жити разом з оточуючими людьми, але дитина ще не розвинена так, щоб це здійснити: її життя проходить в умовах опосередкованого (через гру), а не прямого зв’язку зі світом.

Протягом дошкільного віку в психіці дитини виникають особливо важливі для її подальшого життя психологічні новоутворення:

1) починає розвиватися творча діяльність, яка виражається у здатності перетворювати навколишню дійсність, створювати нове. Проявляється це в конструкційних іграх, технічній і художній творчості;

2) пізнавальні психічні процеси починають працювати в режимі єдиної інтелектуальної діяльності, проявляється об’єднання зовнішніх і внутрішніх дій;

3) виникає та починає успішно функціонувати внутрішнє мовлення як засіб мислення, з’являється опосередкована певними уявленнями довільна поведінка;

4) дитиною усвідомлюються норми і правила. Вони починають керувати її поведінкою, перетворювати її дії на довільні та морально регульовані вчинки;

5) виникають первинні моральні настанови, передусім розрізнення того, що є добрим і поганим;

6) дитина вже не може жити у безладі. Все, що бачить, вона намагається впорядкувати, збагнути закономірні відношення навколишнього світу, що є свідченням виникнення первинного, хоча ще схематичного дитячого світогляду.

До особливостей розвитку мовлення в дошкільному віці належать наступні: діти засвоюють мову дуже швидко, їхній словниковий запас зростає не тільки за рахунок іменників, а й дієслів, займенників, прикметників, числівників до 2500-3500 слів (у 6 років); оволодівають умінням з’єднувати слова у речення за законами граматики, у 4-5-річному віці без спеціального навчання засвоюють елементарні правила граматики і синтаксису рідної мови; розвивається звукова сторона мови, дошкільники починають усвідомлювати особливості своєї вимови, а також оволодівати різними модифікаціями темпу та сили голосу, дикцією та виразністю мовлення; з’являється оригінальне словотворення; діти самостійно придумують казки, розповіді, коротенькі віршики, використовують різноманітні виражальні засоби, зацікавлено сприймають чужі аргументи, докази й самі ними користуються. Все це обумовлює психологічну готовність до шкільного навчання.

4. Психологічні особливості дитини молодшого шкільного віку (7-10 років).

Молодшим шкільним віком прийнято вважати вік дітей приблизно від 7 до 10-11 років, що відповідає рокам їх навчання в початкових класах. Це вік відносно спокійного та рівномірного фізичного розвитку. У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму.

Збільшення росту і ваги, витривалості, життєвої ємності легень йде досить рівномірно та пропорційно.

Кісткова система молодшого школяра ще знаходиться в стадії формування – окостеніння хребта, грудної клітки, таза, кінцівок ще не завершено, у кістковій системі ще багато хрящової тканини.

Відбувається функціональне вдосконалення мозку. Так, до семи років завершується морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, що створює сприятливі можливості для здійснення довільної поведінки. Розвивається аналітико-систематична функція кори; поступово змінюється співвідношення процесів збудження і гальмування; процес гальмування стає дедалі сильнішим, хоча як і раніше переважає процес збудження, та молодші школярі високою мірою збудливі та імпульсивні.

До шести-семи років зростає рухливість нервових процесів, дещо збільшується рівновага процесів збудження і гальмування (однак перші ще довго продовжують домінувати, що зумовлює непосидючість та підвищену емоційну збудливість молодших школярів).

Зростає роль другої сигнальної системи в аналізі та синтезі вражень зовнішнього світу, в утворенні тимчасових зв'язків, виробленні нових дій та операцій, у формуванні динамічних стереотипів.

Узагальнюючи, можна сказати, що у дітей семи-десяти років основні властивості нервової системи за своїми характеристиками наближуються до властивостей нервової системи дорослих, хоч самі по собі ці характеристики ще не дуже стійкі.

У цьому віці також відбуваються істотні зміни в органах і тканинах тіла, що підвищує фізичну витривалість дитини. Що стосується особливостей анатомофізіологічного дозрівання, слід звернути увагу й на те, що дрібні м'язи розвиваються досить повільно, внаслідок чого дітям важко виконувати рухи, які вимагають чіткої координації.

Процес окостеніння кисті та пальців у молодшому шкільному віці також ще не закінчується повністю, тому дрібні та точні рухи пальців і кисті руки утруднені та стомлюючі.

Молодший шкільний вік називають вершиною дитинства. Дитина зберігає багато дитячих якостей – легковажність, наївність, погляд на дорослого знизу вгору. Але вже втрачає дитячу безпосередність у поведінці, у дитини з'являється інша логіка мислення. Навчання для нього – значуща діяльність. У школі учні набувають не тільки нові знання та вміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності дитини, весь спосіб життя.