ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.04.2024
Просмотров: 206
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема і. Філософія, її проблематика та функції
1. Основні проблеми філософії. Специфіка філософського знання
2. Світогляд, його суть і структура
3. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський
4. Соціальні функції філософії
Тема II. Філософія Стародавнього світу та Середньовіччя
1. Філософія Стародавнього сходу
2. Розвиток філософії у Стародавній Греції
Тема III. Європейська філософія XV - XIX ст.
1. Філософія епохи Відродження та Нового часу
2. Німецька класична філософія
Тема IV. Західна філософія XX ст.
2. Сучасні філософські течії та школи
Тема V. Новітні сфери філософування
1. Філософія постмодерну та діалогу
Тема VI. Філософське розуміння світу
1. Філософське розуміння буття
3. Спосіб та форми існування матерії
1. Виникнення і природа свідомості
2. Структура свідомості, її основні рівні
Тема VIII. Проблема людини в філософії
1. Людина як предмет філософії
2. Проблема антропосоціогенезу. Єдність природного, соціального і духовного в людині
3. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства
Тема iх. Діалектика: принципи і категорії
1. Сутність діалектики та її принципи
Тема X. Діалектика: закони та альтернативи
1. Природа та структура пізнавальної діяльності
2. Поняття практики, її структура
3. Методи та форми наукового пізнання
Тема XII. Соціальна філософія як осмислення суспільного буття
2. Діяльність як спосіб існування соціального. Особливості прояву соціальних заковів
3. Стихійне і випадкове у розвитку суспільства та свобода людини
Тема XIII. Природні умови суспільного буття.
1. Поняття природи. Погляд на природу в історії філософської думки
3. Сучасні екологічні і демографічні проблеми та шляхи їх вирішення
Тема XIV. Суспільне виробництво та суспільний прогрес
1. Потреби, інтереси і цілі людей як мотивація виробництва. Структура суспільного виробництва
2. Проблема прогресу і періодизації суспільного розвитку
Тема XV. Філософський аналіз соціальної структури суспільства
1. Поняття соціальної структури суспільства та й основні елементи
2.Етносоціальді процеси в системі суспільних відносин
3. Функція організації дозвілля і відпочинку. Вільний час
Тема XVI. Філософські аспекти політичної сфери суспільного буття
1. Політика як вид діяльності. Політика і влада
2. Політична система суспільства
3. Держава як соціальний університет політичної влади
Тема XVII. Духовне життя суспільства
1. Поняття "дух", "душа", "духовність", "ментальність"
2. Цінності як ядро духовного світу людини
3. Суспільна свідомість та й рівні
4. Форми та функції суспільної свідомості
Тема XVIII. Цінності і їх роль в житті суспільства та людини
2. Типологія ціннісних орієнтацій
Тема XIX. Культура і цивілізація
1. Сутність, зміст і функції культури
Таким чином, елемент і система переходять одне в одне, вказуючи на універсальні структурні зв'язки буття. А це означає, що весь світ системно структурований в усіх своїх різновидах: матеріальному, духовному та соціальному і являє собою надскладну за рівнями, станами та функціонуванням ієрархію елементів - підсистем. Складні системи завдяки взаємозв'язкам підсистем здатні до самозбереження і самоорганізації. Процес самоорганізації розглядає синергетика (грецькою - "сприяння", "співпраця"). Вона пояснює, що поки система зрівноважена, й елементи незалежні один від одного. Але коли вплив зовнішнього середовища порушує внутрішню рівновагу системи, тоді елементи починають діяти узгоджено і на цій підставі виникають нові структури і взаємодії, що ускладнюють об'єкт.
Так, загроза суспільству завжди викликає протидію новостворених соціальних сил - груп і об'єднань населення, яких до того не існувало.
Для характеристики об'єкта, водночас і внутрішньо розчленованого, і структурно організованого, напрацьовані категорії форма і зміст. Під змістом розуміється єдність всіх елементів і внутрішніх зв'язків, суперечностей та тенденцій в розвиткові об'єкта. Таким є, наприклад, навчальний і виховний процес у школі. Форма ж виступає як організація, упорядкування змісту, спосіб його прояву. Кожен зміст завжди сформований, а форма змістовна. Так, форми занять з учнями завжди певним чином упорядковані. При тому зміст, який завжди одиничний, може бути сформованим по різному. Процес зміни змісту, наповнення його новими елементами постійно вимагає нових форм для вияву своїх структурних перебудов.
Розглянуті парні категорії чітко зазначають суперечності прояву та функціонування предметів і явищ. Одні з категорій (загальне, явище, ціле, система, форма) пояснюють їх зовнішню організацію і стан, а інші (одиничне, сутність, елемент, зміст) - вказують на внутрішню характеристику і в той же час , не існуючи одна без одної, заперечують свою протилежність. Так, форма завжди "стримує" розвиток змісту, ціле - частини, загальне - одиничного і т.п. , а зміст , загальне, одиничне тощо, розвиваючись, в свою чергу порушують сталість своїх протилежностей. На цій підставі і формуються зв'язки детермінації (зумовленості) буття. Їх, перш за все, пояснюють категорії причина і наслідок.
Причина - це такі процеси чи явища, які за певних умов викликають до життя нові процеси і явища.
Наприклад, процес навчання породжує нові знання в учнів та студентів, а лінощі декого з них приводять до негативних наслідків. Наслідком є те, що з'являється під дією причини. Причини можуть бути основними і другорядними. Основні причини відіграють провідну роль в прояві наслідку, як, скажімо, учитель в формуванні високих знань учня. Але для досягнення бажаного наслідку необхідна повна причина як сукупність усіх необхідних причин, що здатні зумовити відповідні результати. У поданому вище прикладі в навчальному процесі крім учителя необхідна ще чітка організація навчання, здібності та бажання учнів, допомога їм з боку батьків і багато ще чого. Повна причина складна. В неї входять:
- специфікуюча причина, тобто умови, що формують якісну своєрідність, специфіку наслідку;
- кондиціальні причини - внутрішні і зовнішні фактори, що приводять специфікуючу причину в дію;
- реалізаційна причина, по-іншому привід, що зрушує з місця, запускає в дію кондиціальні причини. Це не головна причина, і уява її такою веде до хибного розуміння процесу детермінації.
У світі нічого без причин не відбувається. Але в природі все детерміновано стихійно, і тут причинно-наслідковий ряд безперервний. В суспільній діяльності люди здатні створювати причини відповідні власним інтересам і викликати до життя бажані наслідки. Проте недосконалість знань природи буття і себе в тому числі, привела людство до хибної уяви про свої детермінаційні можливості, прикладом чого може бути чорнобильська катастрофа.
Аналіз різноманітних детермінаційних зв'язків вказує на те, що повні та суттєві причини зумовлюють обов'язковий, закономірний в даних умовах хід дій. В такому випадку наслідком є необхідність - те, що неминуче відбувається. Проте нерідко спутницею необхідності є випадковість, яка виникає під впливом побічних, необов'язкових для даного ходу подій причин. Коли в детермінаційний процес втручається випадкове, тоді та чи інша подія може відбутися, а може й ні. В таких умовах замість бажаного наслідку настає неочікуваний результат. В цілому ж у бутті необхідний процес завжди пробиває собі дорогу через частокіл перепон випадковостей. Чим повніші причини, чим міцніші взаємодії між об'єктами та їх частинами, тим менше місця залишається для випадковостей.
В той же час необхідність і випадковість категорії відносні. При одних обставинах певні наслідки чи явища є необхідними, при інших - вони випадкові. Взагалі, непередбачуваність випадковостей не суперечить принципу причинності. Дослідження співвідношення необхідності і випадковості в складних детермінаційних ситуаціях зумовило виведення статистичних закономірностей детермінації і створення вчення про вірогідність — міру можливості виникнення випадкової події. З'явилося наукове передбачення в різноманітних галузях досліджень, у тому числі і в соціальних процесах.
Необхідне і випадкове суттєво впливають на можливість і дійсність. Можливість - це те, що ще не з'явилося, але має для цього певні умови. Воно наявне лише в зародковому стані, починає свій прояв в потенційному спрямуванні. Для реалізації можливості (потенціалу) завжди існують якісь умови, як причини для відповідного наслідку. Але на шляху реалізації можуть з'явитися випадковості, і тоді можливість не стане дійсністю. Таку можливість називають формальною, бо вона не має повних підстав для реалізації. А та можливість, що стає відповідним наслідком є реальною, бо вона перетворюжться в дійсність. Дійсність - це буття, це існування, прояви і функціонування всього сущого.
Можливе є майбутнім, що міститься в дійсності. Дійсність у своєму змісті презентує, і пройдешнє, і наявне, і майбутнє. В дійсності закладено основи багатьох можливостей і випадковостей. Як у молодої людини - вибір в житті багатий, але життєвий шлях — єдиний. Через різноманітність причин, сукупність можливостей і випадковостей дійсність досягає стану існування. Це і е сутністю детермінації. Світом керує не фаталізм (латиною - "доля") - визначеність всього наперед, і не релятивність (латиною - "відносність") - уява про вічну нестійкість сущого, а співвідношення причинно-наслідкових, необхідних та випадкових, можливих і дійсних суттєвостей, реалій, зв'язків і взаємодій. А це означає, що все у світі детерміноване та закономірне. Ще глибше цей процес інтегрують закони діалектики.
Контрольні запитання:
1. Що таке діалектика?
2. Розкрийте основні принципи діалектики.
3. Які категорії пояснюють універсальність зв'язків?
4. Які категорії розкривають структурні зв'язки?
5. Що таке детермінізм?
6. Які особливості причинно-наслідкового ряду в природі і житті людей?
Тема X. Діалектика: закони та альтернативи
1. Закони діалектики.
2. Альтернативи діалектики.
Література:
1. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия: Учебник. - М.: Проспект. - 1997.- с.446-490.
2. Білодід Ю. Бабуся метафізика виявилася надто живучою //Віче. - 1993. - №1.
3. Кушлев Н. К вопросу о механизме эволюции //Философские науки. — 1991.- .№4.
4. Мойсеев Н. Универсальный эволюционизм //Вопросы философии. - 1991. - №3.
5. Соболь Н. Постметафізика - майбутнє філософії? // Філософська і соціологічна думка. - 1994. - №11-12.
6. Проблеми діалектики в сучасній філософії: Збірник наукових праць. — Суми, СДГО . - 1995.
7. Філософія: Навчальний посібник /І.Ф. Надольний та ін. -К.: Вікар. - 1997.- с.224-240.
Знати основні поняття:
Універсальність, закономірність, якість, кількість, властивість, міра, стрибок, діалектична протилежність, суперечність, тотожність, відмінність, джерело розвитку, рушійні сили, саморух, саморозвиток, заперечення, старе, нове, спадковість, революція, еволюція, негативна діалектика, метафізика, нова метафізика, постметафізика, релятивізм, софістика, догматизм, еклектика.
1. Закони діалектики
Закони, як вже зазначалося, означають глибокі, суттєві, повторювальні зв'язки, взаємодії як між речами і явищами світу, так і їх сторонами, властивостями і станами. Закони бувають динамічні і статистичні, і перші з них відображають відношення між станами однорідних об'єктів і являють собою процес причинно-наслідкової дії. Результати динамічних законів неважко передбачити. А от прояв статистичних, законів має імовірний характер. Це тому, що в складних процесах наявна значна кількість випадковостей. Тут прикладом може бути дія законів суспільного життя. На відміну від природи, де закони проявляються стихійно, в суспільстві переплітається безліч інтересів та цілей великої кількості як окремих людей, так і соціальних верств, прошарків, класів, націй тощо. Тому однозначно уявити кінцевий результат соціальних колізій і дати їх однозначну оцінку неможливо. Можна виявити лише тенденції суспільних змін, певні закономірності як сукупність дії значної кількості законів.
Водночас слід усвідомити, що лише закони діалектики розкривають глибинні основи руху і розвитку всього сущого. Що це за закони?
1. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, що пояснює яким чином усі процеси і явища набувають нових характеристик та властивостей. Його зміст стає зрозумілим завдяки таким категоріям, як якість, кількість, властивість, міра, стрибок.
Якість надає об'єкту відповідну визначеність. Це та головна властивість, особлива риса об'єкта, що робить його відмінним від інших. Скажімо, підручник має і розміри, і вагу, і форму, але його якість визначають не вони, а знання, що він вміщує. Всі інші, несутнісні властивості любого об'єкта (обсяг, число показників, темп руху тощо) визначають його кількісну сторону. Ні один предмет чи явище у світі не існують без одно-часової наявності в них кількості і якості. Це співвідносні категорії. Якість близька до сутності, а кількість — до частини, елемента, змісту в сукупності. Єдність і певна рівновага кількісного і якісного виразу об'єкта визначає міра. Міра - це ті межі, в яких співіснують кількість і якість. Так, для студента мірою є параметри навчального процесу, що визначені обсягом програмних знань і часом, необхідним для їх засвоєння.
Таким чином, існування об'єкта зумовлене єдністю якості і кількості. Якийсь час при його сформуванні вони перебувають в рівновазі і нібито ніщо не віщує змін. Насправді вони постійно відбуваються. Так, в учня з дня в день з'являються крихти нових знань, розширюється світоуявлення, та й фізично він стає іншим. Від того зміна кількісних показників у якийсь час виходить за межі міри, руйнуючи її, і тоді об'єкт змінює свою якість (згаданий учень-першокласник стає другокласником). Подібним чином з'являється кожен раз нова міра в усьому і скрізь, в межах котрої відбуваються свої кількісні зміни. Вони, в свою чергу, знову ведуть до виникнення нової якості, яка знову ж розгортає простір для нових кількісних змін. Такий кругообіг змін та взаємопереходів і становить діалектичний закон.
Процес переміщення від старої міри до нової є діалектичним стрибком і являє собою процес вступу об'єкта в нову якість. Тоді об'єкт переходить у свою протилежність - зі старого стану в новий, змінивши свою сутнісну визначеність. Стрибки бувають одноактні, разові, як катаклізми в природі, політичні перевороти в суспільному житті і т.п., і довготривалі, у формі поступових перетворень. Прикладом останніх може бути еволюційний шлях в розвитку природи, чи перехід від дитинства до зрілості людини. Вони можуть змінити в суті існування як весь об'єкт, так і його окремі частини, що вже не вплине на його сутнісну зміну. Таким чином, завдяки з ясуванню взаємного переходу кількісних і якісних змін стає зрозумілим внутрішній процес виникнення нового об'єкта і з являється відповідь на запитання: "Як ці зміни відбуваються?"