Файл: Опорник.doc

На мал. 4.1 і в таблиці 4.1 приведена статистика використання різних серверів серед всіх доменів Internet від NetCraft http://news.netcraft.com/.

Мал. 4.1. Статистика використання провідних web-серверів

Таблиця 4.1. Провідні розробники web-серверів

Як видно з приведеної таблиці, сервер Apache займає лідируючі позиції. Все, що ми коли-небудь говоритимемо про web-сервери, орієнтовано на Apache, якщо не вказане інше. Про те, як встановити його на свій комп'ютер, ми вже розказували в найпершій лекції. А зараз, як було обіцяно, звернемося до протоколу HTTP.

3 Протокол http і способи передачі даних на сервер

Internet побудований за багаторівневим принципом, від фізичного рівня, пов'язаного з фізичними аспектами передачі двійкової інформації, і до прикладного рівня, що забезпечує інтерфейс між користувачем і мережею.

HTTP (HyperText Transfer Protocol, протокол передачі гіпертексту ) – це протокол прикладного рівня, розроблений для обміну гіпертекстовою інформацією в Internet.

HTTP надає набір методів для зазначення цілей запиту, що відправляється серверу. Ці методи засновані на дисципліні посилань, де для вказівки ресурсу, до якого повинен бути застосований даний метод, використовується універсальний ідентифікатор ресурсів (Universal Resource Identifier) у вигляді місцезнаходження ресурсу (Universal Resource Locator, URL ) або у вигляді його універсального імені (Universal Resource Name, URN ).

Повідомлення по мережі при використовуванні протоколу HTTP передаються у форматі, схожому з форматом поштового повідомлення Internet (RFC-822) або з форматом повідомлень MIME (Multipurpose Internet Mail Exchange).

HTTP використовується для комунікацій між різними призначеними для користувача програмами і програмами-шлюзами, що надають доступ до існуючих Internet-протоколів, таким як SMTP (протокол електронної пошти), NNTP (протокол передачі новин), FTP (протокол передачі файлів), Gopher і WAIS. HTTP розроблений для того, щоб дозволяти таким шлюзам через проміжні програми-сервери (proxy) передавати дані без втрат.

Протокол реалізує принцип запит/відповідь. Запитуюча програма–клієнт ініціює взаємодію з відповідаючою програмою–сервером, і посилає запит, що містить:

• метод доступу;

• адреса URL;

• версію протоколу;

• повідомлення (схоже формою на MIME) з інформацією про тип передаваних даних, інформацією про клієнта, що послав запит, і, можливо, із змістовною частиною (тілом) повідомлення.

Відповідь серверу містить:

• рядок стану, в який входить версія протоколу і код повернення (успіх або помилка);

• повідомлення (у формі, схожій на MIME), в яке входить інформація серверу, метаінформація (тобто інформація про зміст повідомлення) і тіло повідомлення.

В протоколі не указується, хто повинен відкривати і закривати з'єднання між клієнтом і сервером. На практиці з'єднання, як правило, відкриває клієнт, а сервер після відправки відповіді ініціює його розрив.

Давайте розглянемо більш детально, в якій формі відправляються запити на сервер.

Форма запиту клієнта

Клієнт посилає серверу запит в одній з двох форм: в повній або скороченій. Запит в першій формі називається відповідно повним запитом, а в другій формі – простим запитом.

Простий запит містить метод доступу і адресу ресурсу. Формально це можна записати так:

<простий-запит> := <метод> <символ пробіл>

<запитаний-URL> <символ нового рядка>

Як метод можуть бути вказані GET, POST, HEAD, PUT, DELETE і інші. Про найпоширеніші з них ми поговоримо трохи пізніше. Як запрошуване URL найчастіше всього використовується URL-адреса ресурсу.

Приклад простого запиту:

GET http://phpbook.info/

Тут GET – це метод доступу, тобто метод, який повинен бути застосований до запрошуваного ресурсу, а http://phpbook.info/ – це URL-адреса запрошуваного ресурсу.

Повний запит містить рядок стану, декілька заголовків (заголовок запиту, загальний заголовок або заголовок змісту) і, можливо, тіло запиту. Формально загальний вид повного запиту можна записати так:

< повний запит > := < рядок стану >

(< загальний заголовок > | < заголовок запита >|

< заголовок змісту >)

< символ нового рядка >

[< зміст запиту >]

Квадратні дужки тут позначають необов'язкові елементи заголовка, через вертикальну межу перераховані альтернативні варіанти. Елемент < рядок стану > містить метод запиту і URL ресурсу (як і простий запит) і, крім того, версію протоколу HTTP, що використовується. Наприклад, для виклику зовнішньої програми можна задіювати наступний рядок стану:

POST http://phpbook.info/cgi-bin/test HTTP/1.0

В даному випадку використовується метод POST і протокол HTTP версії 1.0.

В обох формах запиту важливе місце займає URL запрошуваного ресурсу. Частіше за все URL використовується у вигляді URL-адреси ресурсу. При зверненні до серверу можна застосовувати як повну форму URL, так і спрощену.

Повна форма містить тип протоколу доступу, адресу серверу ресурсу і адресу ресурсу на сервері (малюнок 4.2).

В скороченій формі опускають протокол і адресу серверу, указуючи тільки місцеположення ресурсу від кореня серверу. Повну форму використовують, якщо можлива пересилка запиту іншому серверу. Якщо ж робота відбувається тільки з одним сервером, то частіше застосовують скорочену форму.

Мал. 4.2. Повна форма URL

Далі ми розглянемо найпоширеніші методи відправки запитів.

4 Методи

Як вже мовилося, будь-який запит клієнта до серверу повинен починатися з вказівки методу. Метод повідомляє про мету запиту клієнта. Протокол HTTP підтримує достатньо багато методів, але реально використовуються тільки три: POST, GET і HEAD.

Метод GET дозволяє одержати будь-які дані, ідентифіковані за допомогою URL в запиті ресурсу. Якщо URL указує на програму, то повертається результат роботи програми, а не її текст (якщо, звичайно, текст не є результат її роботи). Додаткова інформація, необхідна для обробки запиту, вбудовується в сам запит (в адресний рядок). При використовуванні методу GET в полі тіла ресурсу повертається інформація, що власне зажадалася (текст HTML-документа, наприклад).

Існує різновид методу GET – умовний GET . Цей метод повідомляє сервер про те, що на запит потрібно відповісти, тільки якщо виконана умова, що міститься в полі if-Modified-Since заголовка запиту. Якщо говорити більш точно, то тіло ресурсу передається у відповідь на запит, якщо цей ресурс змінювався після дати, вказаної в if-Modified-Since.

Метод HEAD аналогічний методу GET, тільки не повертає тіло ресурсу і не має умовного аналога. Метод HEAD використовують для отримання інформації про ресурс. Це може стати в нагоді, наприклад, при рішенні задачі тестування гіпертекстових посилань.

Метод POST розроблений для передачі на сервер такої інформації, як анотації ресурсів, новини і поштові повідомлення, дані для додавання в базу даних, тобто для передачі інформації великого об'єму і достатньо важливої. На відміну від методів GET і HEAD, в POST передається тіло ресурсу, яке і є інформацією, одержуваною з полів форм або інших джерел введення.

Дотепер ми тільки теоретизували, знайомилися з основними поняттями. Тепер пора навчитися використовувати все це на практиці. Далі в лекції ми розглянемо, як посилати запити серверу і як обробляти його відповіді.

5 Використання html-форм для передачі даних на сервер

Як передавати дані серверу? Для цього в язиці HTML є спеціальна конструкція – форми. Форми призначені для того, щоб одержувати від користувача інформацію. Наприклад, вам потрібно знати логін і пароль користувача для того, щоб визначити, на які сторінки сайту його можна допускати. Або вам необхідні особисті дані користувача, щоб була можливість з ним зв'язатися. Форми якраз і застосовуються для введення такої інформації. В них можна вводити текст або вибирати відповідні варіанти із списку. Дані, записані у форму, відправляються для обробки спеціальній програмі (наприклад, скрипту на PHP) на сервері. Залежно від введених користувачем даних ця програма може формувати різні web-сторінки, відправляти запити до бази даних, запускати різні додатки і т.п.