ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 19.03.2024

Просмотров: 139

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

де (A12 )i робота, яка була б виконана над зарядом q силами поля, що створювалось одним

лише зарядом qi .

 

 

Відповідно до формули (86.8) роботу A12 можна подати у вигляді A12 = q(j1 - j2 ) , де

ϕ

– потенціал результуючого поля. Аналогічно можна подати роботу (A12 )i

= q(ji1 - ji2 ) , де

ji

потенціал поля, який створював би заряд qi . Підставивши ці вирази у формулу (86.9),

прийдемо до співвідношення

 

 

q(j1 - j2 ) = åq(ji1 - ji2 ) = q(åji1 - åji2 ),

 

з якого випливає, що потенціал системи зарядів дорівнює

 

 

 

 

 

 

 

 

j = åji

.

(86.10)

Таким чином, потенціал поля, який створюється системою зарядів, дорівнює алгебраїчній сумі потенціалів, що створюється кожним із зарядів окремо.

6 За одиницю потенціалу в системі СІ беруть вольт (В), який дорівнює, виходячи з визначення потенціалу (86.5)

1B =

1Дж

.

(86.11)

 

 

1Кл

 

У фізиці часто користуються одиницею роботи й енергії, яку називають електрон-

вольтом (еВ) і яка дорівнює роботі, що виконується силами поля над елементарним зарядом e при проходженні ним різниці потенціалів в один вольт:

1еВ =1,60×10−19 Кл ×1В =1,60×10−19 Дж .

(86.12)

§ 87 Зв’язок між напруженістю електростатичного поля і потенціалом. Силові лінії та еквіпотенціальні поверхні. Перпендикулярність силових ліній і еквіпотенціальних поверхонь [5]

1 Електростатичне поле можна описати або за допомогою векторної величини E , або за допомогою скалярної величини ϕ . Очевидно, що ці величини повинні бути зв'язані один з

одним тому, що описують один і той же матеріальний об’єкт – електричне поле. Знайдемо зв’язок між напруженістю електричного поля E та потенціалом ϕ .

Відповідно до визначень напруженості електричного поля та потенціалу можемо записати

F = qE , Wp = qj ,

(87.1)

де F є силою, з якою електричне поле діє на точковий заряд q ; Wp

є потенціальною

енергією точкового заряду q в електричному полі. Як відомо, між консервативною силою та потенціальною енергією, яка відповідає цій консервативній силі, існує зв’язок

 

 

 

 

 

 

 

F = -ÑWp ,

(87.2)

r

¶ r

¶ r

¶ r

 

 

 

 

де Ñ =

 

ex +

 

ey +

 

ez

– оператор набла. Підставимо в (87.2) вирази (87.1) і отримаємо

x

y

z

 

 

 

 

 

 

 

 

після скорочення на q співвідношення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

E = -Ñj

,

(87.3)

відповідно до якого напруженість електростатичного поля дорівнює градієнту

потенціалу, узятому зі зворотним знаком.

145


Рисунок 87.1

2 За допомогою (87.3) можна за відомою функцією ϕ(x, y, z) знайти напруженість

поля в кожній точці поля. Можна вирішити й зворотне завдання – знаючи функцію E(x, y, z) , знайти різницю потенціалів між двома довільними точками поля. Для цього скористаємося тим, що робота A12 , яка виконується силами поля над зарядом q при переміщенні його по

2 r r

довільній траєкторії із точки 1 у точку 2, визначається інтегралом A12 = òqEdl . Також цю

1

роботу можна подати у вигляді A12 = q(j1 - j2 ) . Порівнюючи обидва вирази й скоротивши на q , отримаємо

2

r

r

 

 

j1 - j2 = òEdl

.

(87.4)

1

 

 

 

 

Інтеграл можна брати по будь-якій лінії, що з'єднує точки 1 і 2, через те, що робота сил електростатичного поля не залежить від шляху.

3 Для

 

 

графічного

зображення

електричного

поля

вводять

поверхні

 

рівного

потенціалу

та

силові

лінії

електричного поля.

 

 

Силовою

 

 

лінією

електричного

поля

називають

математичну лінію, дотична до якої у довільній точці цієї лінії є паралельною до вектора

напруженості електричного поля в цій же точці. За додатний напрямок силової лінії

домовилися вважати напрямок вектора E . При такій умові можна сказати, що електричні силові лінії починаються на додатних зарядах і закінчуються на від’ємних. Можна показати,

що в просторі, вільному від електричних зарядів, силові лінії йдуть густіше там, де поле E сильніше, і рідше там, де воно слабше. Тому за густотою силових ліній можна судити й про величину напруженості електричного поля. На рис. 87.1 зображені силові лінії рівномірно заряджених кульок – додатного і від’ємного, а на рис. 87.2 – двох різнойменних і однойменних зарядів рівної величини, які розміщені на таких кульках.

Рисунок 87.2

Уявна поверхня, всі точки якої мають однаковий потенціал, називається поверхнею рівного потенціалу або еквіпотенціальною поверхнею.

4 Покажемо, що силові лінії електричного поля завжди перпендикулярні

еквіпотенціальним поверхням. Для цього розглянемо елементарне переміщення dl електричного заряду q вздовж еквіпотенціальної поверхні. Через те, що в цьому випадку і початкова і кінцева точки будуть розміщені у еквіпотенціальній поверхні, елементарна робота при переміщенні заряду q буде дорівнювати нулю

dA = -q ×dj = -q(j2 - j1) = 0

(87.5)

146


( j1 = j2 , точки 1 та 2 належать одній еквіпотенціальній поверхні). З

іншого боку,

використовуючи визначення роботи, знаходимо

 

dA = F ×dl = qE × dl = qE × dl ×cosa ,

(87.6)

де α кут між векторами E та dl .

Порівнюючи (87.5) та (87.6) знаходимо, що для довільної dl , яка дотична до

еквіпотенціальної поверхні, виконується умова

 

 

 

E × dl × cosa = 0.

 

Ми розглядаємо випадок, коли E ¹ 0, dl ¹ 0 . Це означає,

 

що cosa = 0 . Звідси випливає, що вектор напруженості

 

електричного поля E ,

отже, і силова лінія

завжди

 

перпендикулярні до еквіпотенціальної поверхні.

 

 

Еквіпотенціальну

поверхню можна

провести

 

через будь-яку точку поля. Однак доцільно проводити

 

поверхні так, щоб різниця потенціалів між сусідніми

 

поверхнями була однаковою (наприклад, 1 В). Тоді за

 

густиною еквіпотенціальних поверхонь можна судити

 

про модуль напруженості поля: там де поверхні густіше,

 

потенціал змінюється уздовж лінії поля швидше й, отже,

Рисунок 87.3

напруженість поля більша; там де поверхні рідше,

 

напруженість поля менше.

 

 

На рис. 87.3 зображені силові лінії E (суцільні) і лінії перетину еквіпотенціальних поверхонь із площиною креслення (штрихові) для поля точкового заряду.

§ 88 Поле електричного диполя [5]

Електричним диполем називається система двох точкових зарядів + q та q , відстань l між якими мала у порівнянні з відстанями до тих точок, у яких розглядається

поле системи. Орієнтацію диполя в просторі можна задати за допомогою вектора l , який проведено від заряду q до заряду + q . Диполь характеризується дипольним моментом,

r = × =

який за визначенням дорівнює p q l ( q | q | ). Прикладом диполя може служити молекула.

Дипольний момент являє собою важливу характеристику молекули.

1 Знайдемо потенціал електричного поля диполя ϕ . Обчислимо потенціал поля в

точці A , положення якої відносно центра диполя O визначається полярними координатами r й q (див. рис. 88.1). Використовуючи теорему косинусів, неважко знайти відстані від точки A до додатного заряду r+ та до від’ємного заряду r

r+ = (r2 + (l / 2)2 - 2r(l / 2) cosq)1/ 2 » (r2 + (l / 2)2 cosq2 - 2r(l / 2) cosq)1/ 2 = r - (l / 2) cosq , r= (r2 + (l / 2)2 - 2r(l / 2)cos(p - q))1/ 2 » (r2 + (l / 2)2 cosq2 + 2r(l / 2) cosq)1/ 2 = r + (l / 2)cosq .

Тут використано, що оскільки l << r , то r2 ± (l / 2)2 » r2 ± (l / 2)2 cosq2 . Тоді для потенціалу в точці A отримуємо

j =

1

é

q

+

(-q)

ù

=

1

 

ql cosq

»

1

 

ql cosq

. (88.1)

 

ê

 

 

ú

 

 

 

 

 

 

4pe0

 

 

4pe0

 

r2 - (l / 2)2 cos2 q

4pe0

 

r2

 

ër - (l / 2)cosq

 

r + (l / 2)cosqû

 

 

 

 

 

У виразі (88.1) ми знехтували у знаменнику другим доданком через те, що l << r .

147


При θ = π / 2 вираз (88.1) дорівнює нулю. Таким

 

 

 

 

 

 

 

 

A

чином, площина, яка перпендикулярна до осі диполя й

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

проходить через його центр, є еквіпотенціальною

 

 

 

 

r

 

 

 

поверхнею. Це випливає також з того, що точки цієї

 

 

 

 

 

 

 

 

 

площини знаходяться на однаковій відстані від

 

 

 

 

 

 

r

r+

 

протилежних за знаком зарядів, модуль яких однаковий.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З виразу (88.1) випливає, що потенціал

поля

 

 

O

θ

 

 

 

диполя визначається модулем векторної величини

 

 

 

q

 

+ q

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

l

 

 

l

 

 

 

 

 

r

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

l

 

 

 

p = ql

,

(88.2)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

2

 

 

 

яка є дипольним моментом. Для

обчислення

поля

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 88.1

 

 

диполя немає необхідності знати q й l окремо;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

достатньо знати їх добуток, тобто дипольний момент.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З рис. 88.1 випливає, що θ є кутом між вектором l , тобто моментом диполя

p , і

радіус-вектором r , який визначає

положення

точки A відносно

центра

диполя.

Тому

формулі (88.1) можна надати вигляд

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

pr

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

j =

 

 

 

 

 

.

 

 

 

 

 

 

 

(88.3)

 

 

 

4pe0

 

r3

 

 

 

 

 

 

 

2 Знайдемо напруженість електричного поля E диполя. Для цього подамо потенціал диполя (формула (88.3)) у вигляді

j =

1

 

p cosq

4pe0

 

r2

 

 

і використаємо зв’язок електричного поля з потенціалом

E = -Ñj.

Як відомо з математики, оператор набла для полярних координат r, θ має вигляд

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

r

 

 

¶ r

¶ r

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ñ =

 

 

 

er +

 

eθ .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

r

r¶q

 

 

 

 

 

 

 

 

Далі підставляємо (88.4) у (88.5) з урахуванням (88.6) і

 

 

 

 

 

 

 

отримуємо

 

 

 

 

 

r

 

 

 

 

 

r

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

E

 

 

 

E = Erer

+ Eθeθ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

де

 

Er = - ¶j =

 

 

 

1 2 p cosq ,

 

 

 

 

 

Eθeθ

 

r

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

r

 

 

 

 

 

 

r

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

r

er

 

 

 

 

 

 

4pe0

 

 

 

 

r3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Eθ

= -

 

¶j

=

 

1

 

 

 

psin q

.

 

 

 

 

 

 

 

 

eθ

A

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

r

 

 

 

r¶q

4pe0

 

 

r

3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

r

r

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Орти er , eθ та відповідні компоненти вектора напруженості

 

 

 

O

θ

 

електричного поля зображені на рис. 88.2. Модуль вектора

 

 

 

 

p

 

напруженості електричного поля знайдемо, використовуючи,

 

 

 

 

 

r

r

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 88.2

що er ^ eθ ,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

æ

1

 

 

ö2 æ p

ö2

 

 

 

 

 

 

æ

1

ö2

æ p

ö2

 

 

 

E2 = E2

+ E2

= ç

 

 

 

 

÷

 

ç

 

 

 

÷

(4cos2 q + sin2 q)= ç

 

÷

ç

 

 

÷

(1+ 3cos2 q)

 

 

 

 

 

 

 

3

 

 

3

 

r

θ

ç

 

4pe0

÷

 

è r

ø

 

 

 

 

 

 

ç

4pe0

÷

è r

ø

 

 

 

 

 

è

 

ø

 

 

 

 

 

 

 

 

 

è

ø

 

 

 

Звідси,

(88.4)

(88.5)

(88.6)

r

Er er

(88.7)

148


S
r
E

 

1 p

 

 

 

 

 

E =

 

1+ 3cos2 q

.

(88.8)

 

 

 

4pe0 r3

 

 

 

 

 

 

§ 89 Потік вектора. Теорема Гаусса для вектора напруженості електричного поля [9]

1 Поняття потоку вектора є одним з найважливіших понять векторного аналізу. Воно використовується при формулюванні властивостей електричного, магнітного й інших векторних полів.

u

 

u

S

 

S

 

 

 

α

 

 

 

 

 

 

r

 

 

 

n

Рисунок 89.1 Спочатку це поняття було введено в гідродинаміці. Розглянемо у полі швидкостей

рідини малу площу S , яка перпендикулярна до вектора швидкості рідини u (рис. 89.1). Об'єм рідини, що протікає через цю площадку за час dt , дорівнює uS × dt . Якщо площадка нахилена до потоку, то відповідний об'єм буде uS ×cosa ×dt , де α – кут між вектором

швидкості u й нормаллю n до площини S

(див. рис. 89.1). Об'єм рідини, що протікає через

площадку

S за одиницю часу, отримаємо

діленням цього виразу на dt . Він дорівнює

uS ×cosa ,

r

 

r

тобто скалярному добутку S

вектора швидкості u на вектор площі S = Sn .

Одиничний вектор n нормалі до площі

S

можна провести у двох прямо протилежних

напрямках. Один з них умовно береться за додатний. У цьому напрямку й проводиться нормаль n . Та сторона площадки, з якої виходить нормаль n , називається зовнішньою, а протилежна до зовнішньої – внутрішньою. Якщо поверхня S не є нескінченно малою, то при обчисленні об'єму рідини, що протікає за одиницю часу, цю поверхню потрібно розбити на

r

нескінченно малі dS площі , а потім обчислити інтеграл òdS по всій поверхні S .

S

Вирази типу A× dS або ò A× dS зустрічаються в найрізноманітніших питаннях фізики

S

й математики. Ці вирази мають сенс незалежно від конкретної фізичної природи вектора A .

Співвідношення ò A× dS називають потоком вектора

S

Виходячи з цього визначення, інтеграл

r

òdS є потоком вектора швидкості через площу

S

S і він визначає об’єм рідини, що протікає через площу заодиницю часу. Аналогічно можемо

стверджувати, що інтеграл F = òE ×dS є потоком

A через поверхню S .

E

n

n

dS

r

r

O

q

вектора напруженості електричного поля E .

q

2 Перейдемо до доведення найважливішої

 

теореми електростатики – теореми Гаусса. Вона

 

визначає

потік

вектора

напруженості

Рисунок 89.2

електричного поля через довільну замкнену

поверхню S . За додатну нормаль до поверхні S візьмемо зовнішню нормаль, тобто нормаль, яка направлена назовні (рис. 89.2). Припустимо спочатку, що електричне поле створюється одним точковим зарядом q . На поверхні S це поле визначається виразом

149