ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 19.03.2024

Просмотров: 183

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

відстані може становити багато хвилин й навіть години. Поширення запаху здійснюється за допомогою повільного процесу дифузії.

Повільність дифузії й аналогічних їм явищ Клаузіус пояснив зіткненнями молекул. Молекула газу не увесь час рухається вільно, а час від часу має зіткнення з іншими молекулами. Вільно вона пролітає тільки коротку відстань від одного зіткнення до наступного. У момент зіткнення швидкість молекули різко змінюється як за модулем, так і за напрямком. У результаті траєкторія молекули є не прямою, а ламаною лінією з великою кількістю ланок. Молекула безладно метається туди й сюди, і її загальне просування вперед відбувається порівняно повільно. Для кількісного опису явища Клаузіус увів поняття

середньої довжини вільного пробігу, тобто середньої відстані, що пролітає молекула від одного зіткнення до наступного.

2 Для обчислення середньої довжини вільного пробігу будемо користуватися моделлю твердих куль. Між зіткненнями молекули кулі рухаються за інерцією прямолінійно й рівномірно. У моменти зіткнень між молекулами розвиваються дуже великі сили відштовхування, що змінюють їх швидкості за величиною й напрямком. Зрозуміло, така груба модель передає далеко не всі риси явищ, які відбуваються при зіткненнях. Молекули можуть розпадатися й з'єднуватися. Атоми можуть іонізуватися, переходити в збуджені стани й т.д. Все це залишимо зараз без уваги. Модель твердих куль може приблизно вірно описати тільки процеси розсіювання молекул, у яких відбуваються зміни швидкості й напрямку руху цих частинок у результаті зіткнень їх між собою й зі стінками посудини, у якому знаходиться газ.

Для спрощення розрахунку припустимо, що

 

рухається тільки одна молекула з сталою швидкістю

 

υ, а всі інші молекули є нерухомими. Будемо

 

називати

молекулу, яка рухається, молекулою A .

 

Уявимо,

що з молекулою A жорстко

зв'язана

 

концентрична з нею тверда сфера S удвічі більшого

 

діаметра. Назвемо цю сферу сферою огородження

 

молекули

A . У момент зіткнення відстань між

 

центрами

молекул, що зіштовхуються,

дорівнює

Рисунок 75.1

діаметру молекули d. Отже, у цей момент центр

A , виявиться на поверхні сфери

нерухомої

молекули, з якої зіштовхнулася

молекула

огородження останньої. Очевидно, він не може проникнути усередину цієї сфери. Між двома послідовними зіткненнями молекули A її сфера огородження описує циліндр, довжина якого і є вільний пробіг молекули A . З таких циліндрів складається поверхня, що описується з часом сферою огородження (рис. 75.1). Для стислості будемо називати цю поверхню ламаним циліндром. Якщо центр іншої молекули лежить усередині або на бічній поверхні цього циліндра, то вона зіштовхнеться з молекулою A . У противному випадку зіткнення не відбудеться. Нехай V – об'єм ламаного циліндра, що описується сферою S за час Dt . Число зіткнень молекули, що рухається, з іншими молекулами за цей час Dt дорівнює середньому числу останніх в об'ємі V , Vn , де n – число молекул в одиниці об'єму. Ми припускаємо, що

середня довжина вільного пробігу l дуже велика у порівнянні

з діаметром сфери

огородження 2d . Тоді можна знехтувати тими частинами об'єму V ,

які приходяться на

злами циліндра, тобто при обчисленні V циліндр можна вважати прямим, а його висоту

такою, що дорівнює добутку швидкості молекули υ на час Dt . У

цьому наближенні

V = s × u× Dt , де σ = πd 2

– площа поперечного перерізу циліндра. Отже, число зіткнень

молекули, що рухається,

з іншими молекулами за час Dt дорівнює s × u× Dt × n , а за одиницю

часу

 

 

 

z = s × u× Dt × n / Dt = n ×s × u.

(75.1)

Шлях, пройдений молекулою A за час Dt , дорівнює u× Dt . Розділивши його на число зіткнень за цей же час, знайдемо середню довжину вільного пробігу молекули:

118


l =

uDt

=

1

.

(75.2)

s ×u× Dt ×n

s × n

 

 

 

 

Як правило, формули (75.1) і (75.2) не є точними, оскільки в основу їх доведення покладене припущення, що рухається тільки одна молекула, а всі інші нерухомі. Математично точний розрахунок було виконано Максвеллом з урахуванням максвеллівського розподілу молекул за швидкостями. Максвелл отримав:

 

z =

 

 

n ×s× u

 

2×

(75.3)

 

 

 

 

 

 

 

 

l =

 

1

 

.

(75.4)

 

 

 

 

 

× s × n

 

 

 

2

Як бачимо формули (75.3) та (75.4) суттєво залежать від величини σ . Площа перерізу сфери огородження по великому кругу σ отримала назву ефективного перетину молекули, точніше газокінетичним ефективним перетином молекули при розсіюванні її на інших молекулах. Якщо розсіювання відбувається на таких же самих молекулах, то ефективний

перетин s = pd 2 , де d – діаметр молекули (мінімальна відстань, на яку зближуються молекули під час зіткнення). Зазначимо, що мінімальна відстань, на яку зближуються молекули, залежить від енергії (температури) молекул з якими відбувається зіткнення. Тому з підвищенням температури ефективний діаметр молекули зменшується.

§ 76 Емпіричні рівняння, що описують дифузію, теплопровідність, внутрішнє тертя. Якісне пояснення явищ перенесення в газах [4]

1 Дотепер ми вивчали рівноважні стани й оборотні процеси. Тепер перейдемо до розгляду процесів, що виникають при порушеннях рівноваги в системі. Якщо після порушення рівноваги залишити систему без зовнішнього впливу, який спричинив це порушення, то виникає процес релаксації, у результаті чого система переходить у рівноважний стан. Ми будемо припускати, що за рахунок впливу ззовні нерівноважний стан системи зберігається незмінним протягом необмеженого часу, внаслідок чого процеси, що виникли в системі, будуть стаціонарними (тобто не залежними від часу). Крім того, будемо вважати, що порушення рівноваги невеликі.

Порушення рівноваги приводять до перенесення з одних місць середовища в інші або речовини, або енергії, або імпульсу й т.п. Інтенсивність процесу перенесення характеризується потоком відповідної величини. Потоком якої-небудь величини (наприклад,

частинок, маси, енергії, імпульсу, електричного заряду) називається кількість цієї величини, що проходить в одиницю часу через деяку уявну поверхню. Прикладами можуть служити потік води через поперечний переріз труби, потік електричного заряду через поперечний переріз провідника (який характеризується силою струму) і т.п. Поверхня, через яку розглядається потік, може мати будь-яку форму; зокрема, ця поверхня може бути замкненою.

Потік – скалярна алгебраїчна величина, знак якої визначається вибором напрямку, уздовж якого потік уважається додатним. Цей вибір є довільним. У випадку замкнених поверхонь прийнято потік, що виходить назовні, вважати додатним, а в протилежному випадку

– від’ємним. Ми будемо розглядати потоки через плоскі поверхні, які є перпендикулярними до осі Z . Якщо потік даної величини (частинок, енергії, імпульсу) направлений уздовж осі Z , то будемо вважати його додатним, в іншому випадку – від’ємним.

У цьому параграфі ми розглянемо три явища перенесення: дифузію (перенесення частинок або маси), теплопровідність (перенесення енергії) і внутрішнє тертя (перенесення імпульсу). Спочатку розглянемо емпіричні (тобто такі, які ґрунтуються на досвіді) рівняння цих процесів, що мають застосування до будь-яких середовищ (твердих, рідких і газоподібним). Далі буде викладено елементарну молекулярно-кінетичну теорію дифузії в газах. Молекулярно-кінетичні теорії теплопровідності та в’язкості газів є аналогічними.

119


2 Дифузія. Дифузією називається вирівнювання концентрації, що обумовлене тепловим рухом, в суміші декількох речовин. Цей процес спостерігається в газоподібних, рідких і

твердих середовищах. Ми обмежимося розглядом тільки двокомпонентних сумішей.

 

 

Нехай

в

одиниці об'єму

суміші

ni (z)

 

 

 

 

n1

+ n2

знаходиться n1

молекул однієї компоненти й

 

 

 

 

 

S

 

 

 

 

 

 

n2

молекул

іншої

компоненти.

Число

 

 

 

 

 

 

M 2

 

 

n2

 

молекул даного сорту в одиниці об'єму

 

 

 

 

 

 

будемо

називати

концентрацією

цієї

 

 

 

 

 

 

 

компоненти.

 

 

 

 

 

 

 

M1

 

n1

 

 

Припустимо, що концентрації n1 й n2

 

 

 

Z

змінюються уздовж осі Z (від координат x і

 

 

 

 

 

 

y

концентрації не залежать). Швидкість цієї

Рисунок

76.1 –

Залежність концентрацій

зміни характеризується похідними dn1 / dz й

двокомпонентної

газової суміші

від z .

dn2 / dz . Похідну

dn / dz

прийнято називати

Оскільки

тиск

і

температура

всюди

однакові, сума n1 + n2

стала

 

градієнтом

концентрації

(це не є

точним

 

визначенням, насправді градієнт є вектором).

Щоб спостерігати процес дифузії в чистому вигляді, будемо вважати тиск у рідких і газоподібних сумішах таким, що не залежить від z . Через це гідродинамічні потоки не виникають. У цьому випадку похідні dn1 / dz й dn2 / dz мають різні знаки (рис. 76.1).

Внаслідок теплового руху виникає потік молекул кожної з компонент у напрямку

зменшення її концентрації. Експериментально встановлено,

що потік

молекул i

компоненти через перпендикулярну до осі Z поверхню S ( Ni

– кількість молекул i -го

сорту, які проходять через поверхню S за одиницю часу) визначається рівнянням

 

 

 

 

 

 

 

 

Ni = −D

dni

S

,

 

(76.1)

 

 

 

 

dz

 

 

 

де D – коефіцієнт пропорційності, який називається коефіцієнтом дифузії.

Таким чином,

потік молекул пропорційний градієнту концентрації. Знак мінус у рівнянні (76.1) обумовлений тим, що потік направлений у напрямку зменшення концентрації.

Помноживши обидві частини формули (76.1) на масу молекули i -ї компоненти mi , отримаємо рівняння дифузії для потоку маси i -ї компоненти ( Mi – кількість маси i -го сорту

речовини, яка проходить через поверхню S за одиницю часу):

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

M i = −D

dρi

S

.

(76.2)

 

 

 

 

 

dz

 

 

Тут ρi = ni mi

парціальна густина i -ї компоненти.

 

Потік маси M виміряється в кг/с; парціальна густина ρ – у кг/м3; поверхня S – у м2;

координата z

– у метрах. Отже, коефіцієнт дифузії D вимірюється в

м2/с, тобто має

розмірність квадрата довжини поділеного на час. Емпіричне рівняння дифузії (76.1), (76.2)

називають законом Ф і к а .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 Теплопровідність. Якщо в деякому середовищі створити уздовж осі

Z градієнт

температури, то виникає тепловий

потік

( q – кількість

теплоти,

яка

проходять через

поверхню S за одиницю часу), який задовольняє рівнянню

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

q = −χ

dT

S

.

 

 

 

(76.3)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

dz

 

 

 

 

 

Тут q – тепловий потік через поверхню S , що перпендикулярна до осі Z ;

dT / dz – градієнт

температури (точніше, проекція градієнта температури

на вісь

z );

χ –

коефіцієнт

пропорційності, що залежить

від

властивостей

середовища

й

називається

 

 

 

120

 

 

 

 

 

 



теплопровідністю (коефіцієнт теплопровідності). Знак мінус у рівнянні (76.3) відображає той факт, що теплота переходить у напрямку зменшення температури, у зв'язку із чим знаки q й dT / dz протилежні.

Оскільки одиницею теплового потоку q є джоуль у секунду, тобто ват, χ виміряється у

ватах на метр-кельвін (Вт/(м∙К)). Рівняння (76.3) являє собою аналітичне формулювання закону, встановленого Фур'є в 1822 р., яке носить його ім'я.

4 Внутрішнє тертя. Формула Ньютона для внутрішнього тертя, що визначає силу внутрішнього тертя в рідинах, справедлива також і для газів. Напишемо цю формулу,

замінивши позначення υ на u :

 

 

 

du

 

 

F = η

S

(76.4)

dz

 

 

 

(заміна υ на u викликана тим, що буквою υ ми будемо позначати невпорядковану швидкість молекул газу). У цій формулі η – коефіцієнт пропорційності, який називають в'язкістю

(коефіцієнт в'язкості); S – площа границі між шарами поверхні, на яку діє сила F ; du / dz – величина, що показує як швидко змінюється швидкість потоку рідини або газу в напрямку Z , який перпендикулярний до напрямку руху шарів (градієнт u ). Рівняння (76.4) було встановлено Ньютоном у 1687 р. і називається законом Ньютона.

Відповідно до другого закону Ньютона сила дорівнює похідній імпульсу за часом. Тому

рівняння (76.4) можна подати у вигляді

 

 

K = −η

du

S

,

(76.5)

 

 

 

dz

 

 

де K – потік імпульсу через поверхню S , який передається від шару до шару ( K – кількість

імпульсу, яка проходять через поверхню S за одиницю часу).

Знак мінус у цій формулі

обумовлений тією обставиною, що імпульс «тече» у напрямку зменшення швидкості u . Тому знаки потоку імпульсу й похідної du / dz протилежні. В'язкість виміряється в кілограмах на метр-секунду (кг/(м∙с)) або у паскаль-секундах (Па∙с).

5 Елементарна молекулярно-кінетична теорія дифузії в газах. Тут ми викладемо елементарну молекулярно-кінетичну теорію дифузії в газах. Молекулярно-кінетичні теорія теплопровідності та в’язкості газів є подібною до викладеної.

Для простоти будемо припускати, що молекули газу рухаються тільки в трьох взаємно перпендикулярних напрямках. Відповідно до цього кількість молекул, що пролітають (падають) через одиничну площадку в одиницю часу, будемо обчислювати по наближеній формулі

z =

1

n < υ > (точна формула z =

1

n < υ > )

(76.6)

6

4

 

 

 

 

Щоб спростити задачу, будемо вважати, що молекули обох компонент мало відрізняються за масою ( m1 m2 m ) і мають практично однакові ефективні перетини ( σ1 ≈ σ2 ≈ σ ). За цих умов молекулам обох компонент можна приписувати однакову середню швидкість теплового руху < υ > , а середню довжину вільного пробігу обчислювати за формулою

λ =

 

1

, де n = n1

+ n2 .

(76.7)

 

 

 

n

 

 

 

 

 

Нехай зміна концентрації першої компоненти газу уздовж осі Z описується функцією n1(z) (рис. 76.2). Позначимо число молекул першої компоненти газу, що пролітають в

одиницю часу крізь уявну поверхню

S у напрямку осі Z , через

N1′ ;

те ж число для

протилежного напрямку – через N1′′ .

Різниця цих чисел дасть потік

N1

молекул першої

компоненти через поверхню S :

N1 = N1′ − N1′′ .

 

 

 

 

(76.8)

 

121