Файл: Методичні вказівки до практичних занять з хірургії (модуль 8) За редакції проф. Б. Г. Безродного.pdf

НМУ – 175 років
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені О.О. БОГОМОЛЬЦЯ
Кафедра хірургії №2
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО
ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З
ХІРУРГІЇ (МОДУЛЬ 8)
За редакції проф. Б.Г.Безродного
Рекомендовано МОЗ України як навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів МОЗ України (протокол засідання Комісії для організації підготовки навчальної та навчально-методичної літератури для осіб, які навчаються в вищих медичних (фармацевтичному) навчальних закладах і закладах післядипломної освіти МОЗ
України №2 від 02.05.2016)
Київ 2017

2
УДК 616.3-053.2
ББК 54.5 Я 73
А 45
Авторський колектив: проф. БЕЗРОДНИЙ Б.Г., проф. КОЛОСОВИЧ І.В., проф.
КОРОТКИЙ В.М., д.м.н. ТЕПЛИЙ В.В., д.м.н. ЧЕРПАК Б.Д., доц. ФУРМАНЕНКО М.Ф., доц. ІВАНОВ М.А, доц. КАРТАШОВ Б.Т., доц. КОПЙОВ Ю.О., доц. СИДОРЕНКО Р.А., ст.наук.с. СІРОМАХА С.О., к.м.н. ГАНОЛЬ І.В., к.м.н. ІОВІЦА А.В., к.м.н.
МАРТИНОВИЧ Л.Д., к.м.н. МОЙСЕЄНКО А.І., к.м.н. ПЕТРЕНКО О.М., к.м.н.
ЦИГАНОК А.М., к.м.н. ЧЕМОДАНОВ П.В., к.м.н. ЧЕРЕПЕНКО І.В., к.м.н. ЧИБІСОВ
О.Л., КОЛОСОВИЧ А.І., КОРОЛЬОВА Х.О., ПРИСТУПЮК М.О.
Рецензенты:
НИЧИТАЙЛО М.Ю., д.м.н., професор, заступник директора з наукової роботи Національного інституту хірургії і трансплантології
імені О.О.Шалімова НАМН України, лауреат Державної премії
України, Заслужений лікар України; віце-президент Асоціації хірургів України, керівник відділу лапароскопічної хірургії та холелітіазу;
ПАНІЧКІН Ю.В., заслужений діяч науки і техніки України, д.мед.н., професор, заведуючий відділенням рентгенхірургічних методів діагностики і лікування захворювань серця і судин
Національного
інституту серцево-судинної хірургії
імені
М.М.Амосова, лауреат Державної премії України;
КАЛАБУХА І.А., д.м.н., професор, завідуючий відділенням торакальної хірургії ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г.Яновського НАМН України, лауреат премії
АМН України в галузі клінічної медицини;
Методичні вказівки до практичних занять з хірургії (модуль 8): Навчальний посібник/
Безродний Б.Г., Колосович І.В., Короткий В.М. та ін.; За ред. Б.Г.Безродного- Київ: ВПЦ
«Експрес», 2017.- 614 с.
Посібник присвячено вивченню питань посиндромного підходу у діагностиці хірургічної патології та основних принципів патогенетичного лікування гострої і хронічної патології грудної та черевної порожнин, ендокринних органів, судин. На сучасному рівні представлені матеріали, які допомагають більш поглублено систематизувати і засвоїти передбачені програмою питання, викладнені в підручниках з хірургії. Навчальний посібник призначений для студентів випускних курсів медичних навчальних закладів ІV рівня акредитації, а також для викладачів.
ISBN 978-966-8674-25-9

3
ЗМІСТ
№
Назва теми
Ст.
Вступ
5 1
Історія хірургії України. Організація хірургічної допомоги в Україні. Етика та деонтологія в хірургії.
6 2
Нові технології в хірургії: мікрохірургія ендоскопічна, ендоваскулярна, лазерна, ультразвукова, зварювання тканин, імплантати. Сучасні методи діагностики та лікування.
27 3
Синдром системної запальної відповіді у хірургічних хворих. Патогенез та значення при різних захворюваннях і травмах. Вибір лікувально-діагностичної тактики.
57 4
Трансплантологія. Реплантація кінцівок. Пластична, реконструктивна та естетична хірургія. Клітинна терапія.
74 5
Критичні стани у хірургічних хворих: шок, колапс, гострий респіраторний дистрес-синдром, синдром черевної порожнини. Надання хірургічної допомоги під час бойових дій, на етапах евакуації.
99 6
Гнійні захворювання шкіри та м’яких тканин. Діагностика, диференційна діагностика. Методи консервативного і хірургічного лікування.
131 7
Правила проведення антибіотикотерапії при профілактиці і лікування хірургічної інфекції. Хірургічні аспекти СНІДу.
145 8
Біль у животі, оцінка особливостей больового синдрому при диференційній діагностиці захворювань органів черевної порожнини.
159 9
Синдроми дисфагії і блювоти. Їх значення у діагностиці та диференційній діагностиці захворювань черевної порожнини та з гострою інфекційною патологією.
175 10 Синдроми кишкової дисфагії та порушення акту дефекації, гостра кишкова непрохідність, запальні захворювання товстої кишки.
191 11 Синдром гострого живота. Диференційна діагностика гострих захворювань органів черевної порожнини. Синдром несправжнього гострого живота.
212 12
Локальні та розповсюджені гнійно-запальні процеси органів черевної порожнини та очеревини. Абдомінальний туберкульоз, туберкульозний перитоніт, псевдотуберкульоз.
230 13 Гострий апендицит, як найбільш часта причина синдрому гострого живота.
258 14 Механічна жовтяниця. Гостра печінкова недостатність при хірургічних захворюваннях, методи лікування та профілактики.
282 15
Кровотечі з травного тракту: причини виникнення, діагностика та диференційна діагностика, тактика лікування. Синдром портальної гіпертензії.
298 16 Синдром системної запальної відповіді при гострому панкреатиті.
Дискутабельні та не вирішені питання у лікуванні гострого панкреатиту,
316 17 Травма живота, симптоматика ушкодження внутрішніх органів.
Інструментальні методи діагностики. Лікувально-діагностична тактика.
338 18
Особливості протікання хірургічних захворювань органів черевної порожнини у вагітних. Особливості обстеження. Тактика. Запобігання передчасним пологам.
354 19 Перебіг гострих захворювань у осіб похилого віку
381 20 Хірургічні ускладнення у хворих з інфекційною патологією: черевний тиф, та паратифи, лептоспіроз, абдомінальний туберкульоз, псевдотуберкульоз,
402

4 кишковий ієрсиніоз, опісторхоз, аскаридоз. Диференційна діагностика між гострими хірургічними та інфекційними захворюваннями.
21 Сучасні методи діагностики та лікування захворювань серцево-судинної та дихальної систем
422 22
Синдроми: болю в груді, дихальної та серцевої недостатності. Їх значення при діагностиці та диференційній діагностиці захворювань органів грудної порожнини. Методи діагностики та лікування захворювань серцево-судинної та дихальної систем.
440 23 Діагностична програма при пораненнях серця. Тріада симптомів поранення серця. Тактика хірургічного лікування. Медіастиніт.
459 24 Синдром дуги аорти. Клініка, діагностика, диференційна діагностика, вибір лікувально-діагностичної тактики.
481 25 Хірургічні захворювання легень та плеври. Диференційна діагностика між неспецифічними вогнищевими утвореннями і туберкульозом легень.
498 26 Травматичні ушкодження органів грудної порожнини. Клініка та діагностика пневмотораксу, гемотораксу і хілотораксу. Тактика хірургічного лікування.
516 27 Синдром ішемії кінцівок. Захворювання, що його викликають. Консервативне та хірургічне лікування оклюзій артерій нижніх кінцівок.
536 28
Проблеми тромбозів та емболій. Сучасні можливості консервативного лікування. Показання до хірургічного лікування і його основні методи.
552 29
Захворювання вен. Синдроми верхньої та нижньої порожнистих вен.
Причини, діагностика, лікувальна тактика. Клініка, діагностика та лікування лімфостазу.
576 30
Хірургічна ендокринологія
595

5
ВСТУП
Навчальний посібник створено у відповідності до „Модулю 4” навчальної програми з дисципліни „Хірургія” для студентів вищих медичних нвчальних закладів ІV рівня акредитацяї з спеціальності 7.110101 „Лікувальна справа”.
Його автори, співробітники кафедри хірургії №2 Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (завідувач – д.м.н., професор Безродний Б.Г.), ставили перед собою завдання створити такий навчальний посібник, який би дозволив студентам систематизувати та засвоїти передбачені програмою знання відносно вибору лікувально- діагностичної тактики у пацієнтів з хірургічними захворюваннями, вивчення яких передбачене Модулем 4. У посібнику розглянуто основні напрямки розвитку хірургічної науки, хірургічні синдроми та гострі і хірургічні захворювання груді та живота.
Перевагами даного посібника є його відповідність «Типовій навчальній програмі з дисципліни „Хірургія” для студентів вищих навчальних закладів IV рівня акредитації з спеціальності: 7.110101 - Лікувальна справа», Киїев, 2008; принципам Болонської декларації в системі вищої медичної і фармацевтичної освіти; а також основним нормативним документам, що регламентують вивчення медицини в вищих навчальних закаладах України IV рівня акредитації.
Розроблені методичні рекомендації вибору лікувально-діагностичної тактики побудовані на принципах доказової медицини, оскілки базуються на сучасних класифікаціях, Національних і міжнародних протоколах надання медичної допомоги і враховують рекомендації міжнародних консенсусів відносно лікування пацієнтів в умовах як мирного, так і військового часу.
Колектив авторів буде вдячний читачам за цінні зауваження, побажання і пропозиції відносно покращання навчального процесу та даного посібника.

6
ТЕМА 1. ІСТОРІЯ ХІРУРГІЇ В УКРАЇНІ. ОРГАНІЗАЦІЯ ХІРУРГІЧНОЇ
ДОПОМОГИ. ЕТИКА ТА ДЕОНТОЛОГІЯ В ХІРУРГІЇ
ІСТОРІЯ ХІРУРГІЇ В УКРАЇНІ
Термін "хірургія" — cheirurgia — походить від двох грецьких слів: cheir - рука і ergon — робота, що в перекладі на українську мову означає; "рукодіяння". Із староукраїнських літературних пам'яток відомо, що хірургія була у великій пошані в наших предків. За часів Київської Руси (ІХ-ХШ ст.) почали з'являтись перші професійні лікарі (так звані ремісники), які надавали медичну допомогу у великих містах. Основою їх знань був віковий досвід народної емпіричної медицини. Пізніше, у XIV ст., коли виникає цехова медицина, ремісники-медики, яких на той час вже називають "цирульники", об'єднуються в цехи. Саме цехи стали основою створення як перших шпиталів, так і школи медичних кадрів. Окремі цирульники володіли неабиякою майстерністю в лікуванні ран, вириванні зубів, проведенні ампутацій, операцій із видалення каменів і, особливо, в дуже поширеному в ті часи засобі лікування - кровопусканні. Найбільші цехи
існували в Львові, Кам'янці-Подільському, Києві. У XV столітті в Україні виникають братства - організації українського православного міщанства. Вони займаються просвітницькою діяльністю, а також організовують братські шпиталі, що, як і школи, утримуються коштом парафіян. У шпиталях роблять кровопускання, розкривають абсцеси, виривають зуби, перев'язують рани, вправляють вивихи, виготовляють лікувальні пластирі.
У цей час на Україні з'являється низка вищих навчальних закладів: відкриваються колегіуми в Острозі, Львові, Києві. Київський колегіум, створений в 1632 р. Петром
Могилою, за гетьманування І. Мазепи набуває статусу академії. Своєрідною була організація хірургічної допомоги в Запорізькому війську. Під час походів козаки лікувалися самі. Запорізьке військо утримувало своїм коштом ряд шпиталів, найвідомішими з яких були Трахтемирівський та Межигірський.
У XVIII столітті в Російській державі започатковується низка шпитальних шкіл.
Одна з них - на Україні, в Єлисаветграді. Учнями цих закладів переважно були вихідці з українських братських шкіл, колегіумів та Київської академії. Кращі випускники направлялись за кордон для здобуття докторського ступеня. Перші дев'ять лікарів, які здобули в Лейдені звання доктора медицини, були українцями, вихованцями Київської академії. Шпитальні школи багато уваги приділяли хірургії. Саме тому окремі талановиті представники українського народу, незважаючи на жорстоку антиукраїнську політику, яка проводилась у той час, змогли піднятись на вершину хірургічної науки. Ось кілька імен, про які варто згадати з цього приводу.
Ілля Васильович Буяльський (1789-1864) - син сільського священика з Чернігівщини.
Був чудовим анатомом і віртуозним хірургом. Опублікував "Анатомо-хірургічні таблиці" з текстом про топографію й операції на судинах і видалення каменів. Атлас було перекладено на всі європейські мови. І.В. Буяльський перший успішно зробив операцію резекції верхньої щелепи, двічі перев'язав безіменну артерію, розробив оригінальний метод дренування запальних процесів малого таза через foramen obturatorium, що в хірургії до наших часів носить його ім'я. Він запровадив у хірургічну практику багато різних інструментів, з яких ложечка і кюретка Буяльського збереглися в хірургічних наборах дотепер.
Першу капітальну працю з воєнно-польової хірургії під навою "Воєнно-похідна медицина" в 5-ти частинах (1836-1837), написав Яким Чаруківський (1798-1848 pp.), який родом із Полтавщини.
Піонером антисептики в Росії був Павло Петрович Пелехін (Пелех) (1842-1917). Уже через кілька місяців після опублікування праць англійського вченого Лістера з питань антисептики П.П. Пелехін їде до Англії і вивчає цей метод у самого автора, а після повернення додому опубліковує першу власну працю з антисептики "Успіх нових ідей у хірургії під час лікування ран, складних переломів та гнійних накопичень". Застосувавши

7 антисептичний метод, вчений понизив летальність від хірургічних операцій із 50-94% до 7
%. У 1898 р. П.П. Пелехін передає заощадження своєї родини (70 тис. російських карбованців золотом) Науковому товариству ім. Т.Г. Шевченка у Львові для організації
"Кафедри хірургії імені Петра Пелехіна" при першому українському університеті. До заснування кафедри треба було створити фонд стипендій "для виведення на велику дорогу людей із народу".
На українській землі поховано двох видатних хірургів XIX століття Миколи
Івановича Пирогова (1810-1871) у с. Вишня, що під Вінницею, та Миколи Васильовича
Скліфосовського (1836-1904) в с. Яківці на Полтавщині. М.І. Пирогов був хірургом до антисептичної ери. Його діяльність в основному була пов'язана з наданням хірургічної допомоги пораненим під час численних військових експедицій царської армії.
М.В. Скліфосовський, як і П.П. Пелехін, розвинувши антисептичний і асептичний методи, запровадив операції на жовчних шляхах, щитовидній залозі, резекції шлунка, кістково-пластичні операції. Микола Васильович досконало володів українською мовою і останні чотири роки свого життя провів в с. Яківці, де надавав місцевим жителям медичну допомогу в збудованій за його власні кошти амбулаторії.
В другій половині XIX століття хірургічні клініки медичних факультетів у Харкові та Києві стають справжніми осередками хірургічної науки. Так, у Харківському університеті кафедра хірургії існує спочатку на відділі лікарських та медичних наук, а з
1835 р. - на медичному факультеті. З 1814 р. при цьому навчальному закладі відкрито невеличку хірургічну клініку. Почесними членами Ради Харківського університету були
Петро Загорський та Ілля Буяльський, а першим професором хірургії став Павло
Шумлянський.
Павло Михайлович Шумлянський (1750-1824) народився на Полтавщині, вчився в
Києво-Могилянській академії, Петербурзькій шпитальній школі при Генеральному сухопутному шпиталі, у 1779 р. отримав звання лікаря, після чого працював у війську та вчився за кордоном. У 1789 р. захистив дисертацію на ступінь доктора медицини в
Страсбурзькому університеті на тему: "De proxsma topicae inflammationes causa", з 1790 p. був викладачем медико-хірургічних шкіл у Петербурзі та Кронштадті, з 1795 р. - професором фармакології та хірургії Московського медико-хірургічного училища, а з
1799 р. - професором хірургії Московської медико-хірургічної академії. В 1805 р. його обрано професором хірургії та деканом медичного факультету Харківського університету.
Наукові праці П.М. Шумлянського були присвячені різним питанням оперативної хірургії, зокрема вправленню вивихів, попередженню та лікуванню інфекційних хвороб, вивченню мінеральних вод Полтавської губернії тощо.
З 1821 до 1833 pp. кафедрою хірургії Харківського університету керував М.І.
Єллінський. Микола Іванович Єллінський (1789-1834) у 1817 р. закінчив медичний факультет Харківського університету, працював у Петербурзькій медико-хірургічній академії, де вдосконалював свої знання з хірургії та анатомії. В 1821 р. його обрали професором хірургії медичного факультету Харківського університету (у 1830-33 рр. працював ректором університету). Перу М.І. Єллінського належить перший посібник із десмургії в двох томах, в якому подано найновіші досягнення тогочасних десмургії та травматології, зокрема докладно описано застосування гіпсу при лікуванні переломів.
У 1858 р. на кафедру хірургії Харківського університету обрано Вільгельма
Федоровича Грубе (1827-1898). За походженням він був естонцем, закінчив у 1850 р.
Юр'євський (Тартуський) університет. На кафедрі хірургії працював майже 40 років. У своїх "Нарисах та спостереженнях із факультативної хірургічної клініки" вчений повідомляв, що карболову кислоту він застосовував ще в 1865 р. У 1871 р. В.Ф. Грубе зробив у Харкові першу операцію під наркозом закисом азоту і опублікував у 80-их роках
XIX століття ряд робіт, присвячених застосуванню хлороформу та морфію. У шістдесятих роках XIX століття вчений почав працювати над розробкою методик операцій при водянці головного мозку та мозкових грижах, питаннями лікування поранених, зокрема первинної хірургічної обробки вогнепальних ран.