Файл: Методичні вказівки до практичних занять з хірургії (модуль 8) За редакції проф. Б. Г. Безродного.pdf

13 вчений-хірург, педагог. Основні напрямки наукових досліджень: сечокам'яна хвороба, невідкладна хірургія органів черевної порожнини, хірургічна ендокринологія. Автор майже 400 наукових робіт, в тому числі 8 монографій. Підготував 16 докторів і 52 кандидати медичних наук. Основні наукові праці: "Зндемический зоб на Украине" (1968);
"Газы крови и водно-электролитньїй обмен при зобе" (1973); "Клиника и хирургическое лечение узловых форм зоба" (1966); "Острый холецистит" (1975); "Хирургия желчевыводящих путей" (1970); "Хирургическое лечение осложнений язвенной болезни"
(1979); "Комплексное лечение больных перитонитом"(1981).
ПАВЛОВСЬКИЙ Михайло Петрович, (1930-2013 рр.), академік НАМН України
(1997), лауреат Державної премії України (1987), Заслужений працівник вищої школи
України, доктор медичних наук (1970), професор (1971). Міжнародне визнання отримали роботи з алотрансплантації β-клітин підшлункової залози при цукровому діабеті. За цикл досліджень "Розробка, теоретичне обґрунтування і клінічне впровадження нових методів оперативного лікування, детоксикації і реабілітації хворих із захворюваннями печінки і жовчних проток" М.П. Павловський із групою співробітників удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки за 1987 рік. Автор більше як 370 робіт, 9 монографій, 10 винаходів. Підготував 7 докторів і 20 кандидатів наук. Основні напрямки наукових досліджень: хірургічна ендокринологія, хірургія цирозу печінки, хірургічні аспекти цукрового діабету, хірургічна корекція генетично зумовлених аномалій статевих органів.
БОНДАРЬ Григорій Васильович (1932-2014)- генеральний директор Донецького обласного протипухлинного центру, д.м.н, професор, академік НАМН України, завідуючий кафедрою онкології Донецького національного медичного університету імені
М. Горького, Герой України. Народився 22 квітня 1932 року. З 1959 року - завідувач хірургічним відділенням Донецької обласної клінічної лікарні ім. Калинина. З 1962 року - асистент кафедри загальної хірургії; з 1967 - доцент кафедри хірургічних хвороб стоматологічного факультету. У 1975 році створив кафедру онкології на базі Донецького національного медичного університету, що стала згодом основою Донецького обласного протипухлинного центру. Депутат Донецької міської ради (з 2006). Під керівництвом академіка Бондаря захищено 14 докторських і 40 кандидатських дисертацій. Бондарь Г.В.
- автор понад 800 наукових робіт.
Гусак Володимир Корнійович (1939-2002), член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор.З 1966 - асистент кафедри хірургії стоматологічного факультету Донецького медичного інституту. З 1973 - доцент, з 1983 - професор кафедри загальної хірургії; з 1984 - завідувач кафедрою госпітальної хірургії імені Владимира
Богославского. З 1991 - генеральний директор Донецького обласного лікувально- клінічного об'єднання. У 1999 створив Інститут невідкладної і відновної хірургії НАМН
України, був його першим директором. Автор понад 400 наукових праць, 2 монографій, 20 винаходів. Він підготував 3 докторів і 20 кандидатів медичних наук. Першим у Донбасі освоїв операції на відкритому серці, провідній системі серця, операції з реімплантації кінцівок, створив сучасний опіковий центр, організував наукову лабораторію з вирощування культури клітин шкіри.
Когорта видатних українських нейрохірургів представлена академіками А.П.
Ромодановим, Ю.П. Зозулею, В.І. Цимбалюком, Є.Г. Педаченком.
ЗОЗУЛЯ Юрій Панасович (н. 1927) Академік АМН України (1994), член- кореспондент НАН України (1991), дійсний член Нью-Йоркської академії наук, доктор медичних наук (1966), професор (1968), лауреат Державної премії України в галузі медицини. Віце-президент АМН України (з 1993 p.), директор Інституту нейрохірургії
АМН України (з 1993 p.), в якому працює з 1950 р. Провідний нейрохірург України, визначний вчений у галузі хірургічної патології центральної нервової системи, відомий організатор науки та педагог. Головні напрямки наукових досліджень - нейроонкологія, клінічна патофізіологія мозкового кровообігу, судинна нейрохірургія, проблеми нейротрансплантації, розробка методів хірургічних втручань при різних видах патології

14 головного мозку. Автор 360 наукових робіт, у тому числі 9 монографій, 21 винаходу. Під його керівництвом виконано 28 докторських і кандидатських дисертацій. Вченими
інституту нейрохірургії розробляється один із нових напрямків нейрохірургії - відновна хірургія. Організатором цього напрямку є академік В.І. Цимбалюк.
ЦИМБАЛЮК Віталій Іванович (1947) - Заслужений діяч науки і техніки України
(1997). Лауреат двох Державних премій України (1996, 2002), премії АМН України (2003) та Нагороди Ярослава Мудрого АН ВШ України (1998). Лауреат 2012 року премії НАН
України імені О.О. Богомольця за цикл праць «Фізіологія та патологія аферентних систем мозку: розкриття механізмів та розробка новітніх методів медичної корекції».
Нагороджений орденами «За заслуги» II та III ст., «Святого Володимира» III ст., а також 5 медалями. Президент НАМН (2016). Основні напрями наукової діяльності: відновна нейрохірургія, функціональна та стереотаксична нейрохірургія, нейрохірургія периферичної нервової системи, нейротрансплантація, нозокоміальні інфекції, історія нейрохірургії. Організатор та керівник нового напряму в нейрохірургії - відновної нейрохірургії. Розробив технологію і вперше провів нейротрансплантацію у хворих з органічними ураженнями нервової системи (дитячий церебральний параліч, апалічний синдром, епілепсія, наслідки черепно-мозкової та спінальної травми, дегенеративні захворювання тощо). Впровадив у клініку вітчизняні електростимуляційні системи для лікування больових синдромів, спастичності, епілепсії. Автор близько 1000 наукових робіт, зокрема 28 книг (монографій, підручників, посібників, довідників), 46 авторських свідоцтв та патентів. Підготував 11 докторів та 51 кандидата медичних наук.
ШАЛІМОВ Олександр Олексійович, (1918- 2006), академік НАН (1978) та НАМН
України (1993), доктор медичних наук (1958), професор (1961), заслужений діяч науки
України (1967), лауреат Державної премії України (1977), удостоєний Почесної відзнаки
Президента України (1993), почесний директор Інституту клінічної та експериментальної хірургії АМН України. Висококваліфікований спеціаліст у галузі хірургічної гастроентерології, гепатопанкреатології, судинної і торакальної хірургії. Автор 802 наукових робіт, серед яких 25 керівництв і монографій, 112 винаходів, підтверджених авторськими свідоцтвами і патентами. Підготував 48 докторів і 82 кандидата наук.
Основними науковими працями О.О. Шалімова є: "Болезни поджелудочной железы"
(1970); "Хирургия желудка и двенадцатиперстной кишки" (1972); "Атлас операций на пищеводе, желудке и двенадцатиперстной кишке" (1975); "Хирургия пищевода" (1975);
"Хирургия кишечника" (1977); "Атлас операций на печени, желчных путях, поджелудочной железе и кишечнике" (1979); "Хирургия пищеварительного тракта" (1987);
"Хирургия печени и желчевыводящих протоков" (1993). Основними науковими напрямками діяльності інституту хірургії є удосконалення і розробка ефективних методів лікування захворювань травного тракту, гепатопанкреатобіліарної системи, судин, портальної гіпертензії, захворювань і наслідків травматичних пошкоджень і уроджених вад, що вимагають специфічних оперативних втручань з використанням мікрохірургічної техніки.
КОЛОМІЙЧЕНКО Михайло Сидорович, (1892 - 1973). У 1919 році закінчив медичний факультет університету св. Володимира. Працював під керівництвом М.М.
Волковича і О.П. Кримова. Був секретарем Єдиного наукового медичного товариства
(ЄНМТ), яке очолював О.О. Богомолець. У 1930-35 pp. — заступник директора
Київського медичного інституту. З 1936 р. - завідувач кафедри хірургії. Першим в Україні в 1933 році зробив операцію з приводу панцирного серця. Після закінчення війни працював заступником директора Інституту удосконалення лікарів й очолював кафедру хірургії. У 1950 році був призначений головним хірургом МОЗ УРСР. Багато зробив для організації хірургічної допомоги в Україні, а також для підвищення кваліфікації хірургів.
Із 1955 р. і до самої смерті очолював кафедру загальної хірургії Київського медичного
інституту ім. О.О. Богомольця. Різносторонній вчений, мав дивовижний діапазон оперативних втручань, що включає операції на легенях, серці, шлунку, стравоході, жовчному міхурі, ендокринних залозах. Автор 5 монографій і більше 200 наукових праць.

15
Особливо цінний його доробок у галузі лікування кардіоспазму й створення штучного стравоходу (досвід із цього приводу викладено у монографії "Реконструктивная хирургия пищевода", 1967 p.).
БРАТУСЬ Василь Дмитрович, (1916-2008),Член-кореспондент НАН (1972) та
НАМН (1993) України, доктор медичних наук (1962), професор (1962), Заслужений діяч науки і техніки (1986), лауреат Державної премії України (1981), професор кафедри хірургії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України.
Досвідчений хірург і організатор медичної науки, охорони здоров'я. Основні напрямки наукових досліджень: хірургія шлунково-кишкового тракту, опікової хвороби, історія та організація медичної науки і практики. Вперше в Україні досконало дослідив патогенез і лікування опікового шоку, проблеми дермотрансплантації опікових ран, диференційну діагностику гострих шлункових кровотеч та оперативного лікування їх при виразковій чи раковій природі ураження шлунку. Йому належить значний внесок у вдосконалення вищої медичної освіти та охорони здоров'я в Україні. Автор понад 300 опублікованих наукових праць, із них 18 у зарубіжних виданнях, 11 монографій. Перу В.Д. Братуся належать:
"Хирургическое лечение термических ожогов" (1963); "Острые желудочные кровотечения" (1974); "На пути к антисептике и обезболиванию в хирургии" (1984);
"Интенсивная терапия в неотложной хирургии" (1989); "Геморрагический шок" (1989).
МАТЯШИН Гнат Михайлович (1925-1979),Заслужений діяч науки України, доктор медичних наук (1970), професор (1971), головний хірург МОЗ України (1970-1979 pp.).
Основні напрямки наукових досліджень: розробка конкретних проблем клінічної трансфузіології, відновлювальної хірургії органів травлення (езофагопластика,
ілеоколопластика), невідкладної хірургії, організації хірургічної допомоги. Автор більше
250 наукових праць, в тому числі 5 монографій. Підготував 5 докторів і 15 кандидатів медичних наук. Основні наукові праці: "Тотальна пластика стравоходу товстою кишкою"
(1971), "Осложнения аппендзктомии" (1974); "Воспалительные псевдоопухоли пищеварительного тракта и передней брюшной стенки" (1980); "Симптоми и синдроми в хирургии (зпонимы)" (1982);
"Справочник хирургических операций" (1979); "Вопросы хирургии желудочно-ки- шечного тракта" (1966); "Современные методы зкстренной лабораторной диагностики кровотечений и объема кровопотери в хирургической практике" (1971); "Хирургия органов пищеварения" (1975).
БОНДАРЕНКО Віктор Олександрович (н. 18.10.1931)Академік НАМН України
(1993), доктор медичних наук (1968), професор (1969), Заслужений діяч науки і техніки
України (1991), директор Харківського інституту невідкладної хірургії, народний депутат
України 1-го скликання. Один із провідних фахівців у галузі невідкладної хірургії.
Наукові інтереси переважно зосереджені на хірургічному лікуванні запально- деструктивних пошкоджень, гострих захворюваннях органів дихання та черевної порожнини. Ним запропоновані методи корекції порушень функцій у хірургічних хворих, розроблені ефективні способи лікування захворювань легень, шлунка, кишок, жовчних шляхів. Автор понад 250 наукових праць, зокрема 11 монографій. Підготував 4 докторів та 26 кандидата наук.
На озброєння хірургії майбутнього прийде новітня й досконаліша техніка, яка дасть змогу швидко й безкровно з'єднувати тканини. В цьому аспекті широке застосування знайдуть лапароскопічна, ендоскопічна, ендоваскулярна, ендолімфатична, рентгенхірургія, лазерна хірургія, кріохірургія, літотрипсія, мікрохірургія, трансплантологія. Важливе значення отримає розвиток гнотобіологічних засобів, які забезпечать утримання оперованих хворих у безмікробному середовищі. Усе це сприятиме покращанню результатів хірургічних операцій.

16 початку Кримської війни Х.Я. Гюббинет із групою лікарів і добровольцями зі студентів- медиків 5-го курсу виїхав у Севастополь, де працював одночасно з М.І. Пироговим. У
Севастополеві під його керівництвом було прооперовано близько 3300 чоловік. До нього звертались Нахімов, Істомін, Тотлебен. Повернувшись до Києва, продовжував керувати кафедрою. З 1860 по 1869 р. очолював Київське суспільство лікарів. У 1870-1871 р. добровольцем брав участь у франко-прусской війні. У 1871 р. Х.Я. Гюббінет пішов у відставку. Відповідно до збереженого за 1862 р. звіту в його клініці на 64 ліжках за рік була зроблена 71 операція. У 1869 р. у самостійну кафедру була виділена офтальмологія. Її очолив А.В. Іванов.
Після відставки Х.Я. Гюббинета хірургія в Київському університеті була представлена тільки В. А.Караваєвим. Тому в 1870р. на кафедру теоретичної хірургії з госпітальною клінікою за рекомендацією М.І. Пирогова і В.А. Караваєва з Одеси був запрошений М. В. Скліфосовський, який після закінчення у 1859 р. Московського університету працював там завідувачем хірургічного відділення. У 1863 р. у Харківському університеті ним була захищена дисертація "Про кров'яні навколоматочні пухлини". Потім учився закордоном у Вірхова, Лангенбека, Нелатона, Сімсона. Брав участь в Австро-
Пруській війні. Але недовго вражав він своїм хірургічним мистецтвом і красномовством
Києв. У тім же 1870 р. М.В. Скліфосовський відправився на франко-пруську війну. А по поверненню був переведений до Петербурзьської медико-хірургічної академії. Тому до викладання хірургії у 1872 р. по конкурсі на 3 роки був запрошений доцент медико- хірургічної академії С. П. Коломнін. Він був прекрасним хірургом і досвідченим вченим, мав 33 наукові праці. Любив та знав військово-польову хірургію. Вивчав десмургію і вишукував нові матеріали для перев’язок. Зокрема досліджував лікувальні властивості торф'яного моху. Довів, що спеціально підготовлений мох сприяє очищенню гнійних ран не уступаючи в цій якості лігніну і перевершуючи гігроскопічну вату. С.П. Коломніну належить почесне місце в історії гемотрансфузіології.
Госпітальною хірургічною клінікою у 1876-1877 рр., а потім і у 1882-1883 рр. завідував доцент О. С. Яценко. Це був талановитий хірург і педагог. У 1875 р. В.А.
Караваєв рекомендував його на посаду екстраординарного професора кафедри теоретичної хірургії з госпітальною клінікою. Гідний кандидат був обраний, але міністром не затверджений. Заслуги О. С. Яценко в хірургії, зокрема в галузі шкірної пластики незаперечні. Ю.Ю. Джанелідзе у своїй монографії "Пересадження шкіри в Росії і
Радянському Союзі" писав, що О.С. Яценко був перший, що виконав у 1870р. пересадження шкіри по Ревердену для заміщення її дефекту після вогнепальних поранень.
Не можна не вказати і на його величезний хірургічний досвід. О. С. Яценко зробив у клініках і лікарнях 5000 операцій, з успіхом виконував складні втручання - видалення матки, пухлин твердої мозкової оболонки, виконав першу в Росії гастротомію з гарним результатом. Брав участь у сербсько-турецькій війні, де застосовував антисептику при лікуванні вогнепальних поранень.
У 1878 р. завідувачем кафедрою був обраний О. Х. Рінек, чех за походженням. У
1864 р. він закінчив медико-хірургічну академію і був залишений при кафедрі хірургії. У
1867 р. став доктором медицини, 2 роки стажувався за кордоном. У 1872 р. призначений ординатором Київського госпіталю, потім був обраний доцентом кафедри. У 1876 р. брав участь у війні в Сербії. Після його обрання професором кафедри, клініка мала 80 ліжок у військовому госпіталі. 3 1881 р. після відходу з університету В.А. Караваева, О. Х. Рінек перейшов на його кафедру професором. За словами сучасників А.Х. Ринек по техніці виконання операцій, перевершував багатьох кращих європейських хірургів. Залишив про себе пам'ять у Києві тим, що став застосовувати в хірургічній практиці антисептику.
У 1883 р. на кафедру госпітальної хірургічної клініки бив обраний Федір Карлович
Борнгаупт. Уродженець Риги, освіту отримав у Дерпті. Там же в 1867 р. став доктором медицини. Стажувався у Фолькмана. У Києві розкрився талант Ф.К. Борнгаупта, як педагога, клініциста, хірурга. Його лекції відрізнялися ясністю, у лікувальній діяльності проявилася велика ерудиція і досвід. У 1902 г. Ф.К. Борнгаупт вийшов у відставку, а в 1905

17 р. умер. Слід зазначити, що наукова і літературна його діяльність невелика, хоча їм був виданий гарний по того часу підручник по хірургічній патології і терапії.
У 1903 р. завідувати кафедрою госпітальної хірургії був обраний учень Ф.К.
Борнгаупта приват-доцент М. М. Волкович, що працював завідувачем хірургічного відділення Олександрівської лікарні. Виконана ним у 1889 р. дисертація про риносклерому дотепер зберігає наукову цінність. Н.М. Волкович був блискучим ученим, хірургом, прекрасним клініцистом, чудовим викладачем. Залишив після себе більш 100 наукових праць. Працював завідувачем госпітальної (до 1912 р.), а потім факультетської
(до 1922 р.) хірургічними клініками. Розробив операції відновлення носа із шкіри пальців, закриття пузирно-піхвових свищів, висічення коліна, геморою, розробив методику лікування переломів, запропонував свої шини, визначив нові клінічні ознаки хронічного апендициту, запропонував теорію викривлення хребта, досліджував гангрену кінцівок.
Видані ним монографії про апендицит, жовчнокам’яну хворобу, а також переломах і вивихах служили настільними книгами в хірургів багатьох поколінь. Микола Маркіянович був одним із засновників Київської спілки хірургів і протягом 20 років його головою.
У 1912 р. завідувати кафедрою був обраний приват-доцент Московського університету Олексій Петрович Кримов. В роки першої світової війни він працював консультантом госпіталів Південно-Західного фронту. Опубліковані ним лекції по військово-польовій хірургії відбивають багатогранний практичний досвід лікування поранених. По закінченні війни продовжує викладацьку діяльність. Видає монографію "Навчання про грижі", у якій запропонував свій спосіб радикальної операції пахової грижі.
Ним були розроблені операції при розширенні вен сім’яного канатика, метод нефропексії, опублікована серія робіт про вогнепальні поранення черепа, груди, живота, кровоносних судин, газової інфекції. У продальшому Олексій Петрович очолював кафедру факультетської хірургії.
З 1921 до 1930 р. кафедрою госпітальної хірургії завідував Олексій Григорович
Радзієвський, вихованець Київського університету, учень А.Х. Рінека. На кафедру він прийшов досвідченим фахівцем, і відомим вченим, оскільки з 1907 р. завідував кафедрою загальної хірургії, а потім і кафедрою факультетської хірургії Київського жіночого
інституту. Особливо Олексій Григорович цікавився питаннями урології. Крім того, ним був розроблений спосіб фіксації прямої кишки при її випаданні.
А.Г. Радзієвський був прекрасним лектором і уважним лікарем. Опублікував близько 50 наукових праць, серед яких слід зазначити "Про хірургічне лікування уремії",
„Чи існують аутонефролізини?", "До питання про перев'язку стегнової вени", "140 випадків видалення передміхурової залози при її гіпертрофії". Крім того, їм був запропонований доступ до анатомічних структур глибоких шарів сідничної області. У цей період (1921 р.) клініка госпітальної хірургії була перенесена в лікарню ім. Жовтневої революції і розміщена на третьому поверсі головного хірургічного корпуса в другому хірургічному відділенні.
З 1930 по 1941 р. кафедру очолював професор Іван Петрович Корхов - вихованець
Харківського університету, учень Н.Т. Тринклера. В ті роки клініку відремонтували, вона мала 100 ліжок; була оснащена гарним устаткуванням і апаратурою, одержала лабораторну службу. У штаті клініки складалося 2 доценти і 4 асистента. І.П. Корхов - автор 55 наукових праць. Запропонована ним сегментарна новокаїнова блокада при облітеруючомк ендартерііті дотепер застосовується в клініці.
У період евакуації київського медичного інституту у Харків, а потім і Челябінськ
(1941-1944) кафедрою завідував професор І.С. Коган.
У 1944 р. Київський медичний інстиут повернувся до Києва. У повоєнний час клінікою кафедри стало служити друге клінічне відділення Українського НДІ ортопедії і травматології. Завідувати кафедрою був обраний доктор медичних наук М.Є. Дудко, який керував партизанським госпіталем. Після ремонту Жовтневої лікарні, клініка кафедри була знову розміщена на її базі.