ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.04.2024
Просмотров: 27
Скачиваний: 0
Православ’я (4 год.)
-
Сучасний стан та організація православних помісних церков.
-
Православна ієрархія.
-
Духовне життя християнина.
-
Улаштування та символіка православного храму.
-
Богослужіння Церкви. Таїнства. Літургія.
-
Православні свята та пости.
Сучасний стан та організація православних помісних церков
Своїми витоками Православ'я сягає перших автокефальних християнських церков – Константинопольської Александрійської, Антіохійської, Єрусалимської, що виникли у IV ст. на територіях східної частини Римської імперії і суміжних з нею держав. Вони почали називатися православними, тобто такими, що «правильно прославляють Бога». Разом ці церкви утворили Святу Православну церкву. З часом з'являлися нові автокефальні церкви, і сьогодні їх за офіційним церковним переліком 15.
Автокефалія (гр. autos – сам і kephale – голова) – повне самоврядування церкви, її незалежність від інших єдиновірних церков.
Організаційна структура. Православні вважають, що оскільки Церква не обмежена ані в часі, ані в просторі і є запропонованим людям новим життям із Христом і у Христі, то організаційна структура не має великого значення. Адже Христос реально присутній у Своїй Церкві. Аналогічно немає потреби у формальному проголошенні нових догматів. Із погляду православних, усе суттєве було виражено у Символі віри Нікейського собору 325 р. і в богословських визначеннях перших семи Вселенських соборів.
Православ'я не має єдиного світового адміністративного центру. Це децентралізована асоціація п’ятнадцяти автокефальних церков зі спільними догматичною та канонічною системами. Вони мають назву «помісних» і співвідносяться між собою згідно з диптихом («по честі») в такій послідовності: Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Православна церква Чехії та Словаччини, Американська.
Отже, перше місце поміж церков посідає Константинопольська, а серед єпископів – її предстоятель, який має титул «Святійший Архієпископ Константинополя – Нового Рима і Вселенський Патріарх» і вважається «першим серед рівних». З 1991 р. Константинопольську церкву очолює патріарх Варфоломей І.
Нова автокефальна церква набуває статусу канонічної (гр. kanon – правило, зразок) лише після того, як отримає спеціальну грамоту – томос – від Константинопольського патріарха або відпускну грамоту від тієї церкви, частиною якої ця автокефалія до того була. Константинопольському патріарху слід обов'язково повідомити про обрання нового глави помісної церкви. Його представник має бути присутнім при інтронізації (возведенні на престол) нового предстоятеля помісної церкви.
Від православних церков слід відрізняти шість Давніх східних церков, які або не брали участі, або не визнали рішень Халкидонського Собору 451 р. До нехалкидонських церков, що об'єднували два напрями – несторіанство й монофізитство, належать Вірменська церква (центральна резиденція глави церкви – м. Ечміадзін у Вірменії); Коптська православна церква (резиденція патріарха – монастир Георгія Побідоносця неподалік м. Каїр у Єгипті); Сирійська православна церква (офіційна резиденція глави церкви в Антак'ї (Антіохія), фактично в м. Дамаск); Маланкарська Сирійська православна церква (резиденція в м. Коттаян у штаті Керала, Індія); Ефіопська православна церква (резиденція патріарха в м. Аддис-Абеба); Ассирійська церква Сходу (резиденція католікоса-патріарха в м. Тегеран).
Православна ієрархія
Православ'я має три ступені священства: дияконство, пресвітерство та єпископство. До духовного сану у православ'ї допускаються одружені чоловіки. Після того, як чоловік став священиком, він позбавляється права на шлюб. Ченці й єпископи обов'язково мусять бути неодруженими.
Найнижчим ступенем є дияконство. Диякони не мають права самостійно здійснювати богослужінь, а лише допомагають під час їх проведення та прислуговують при таїнствах. Старші диякони називаються протодияконами.
Пресвітери (священики) репрезентують другий ступінь священства. Вони вже самостійно проводять богослужіння, обряди і шість таїнств із семи, визначених у католицизмі й православ'ї, крім рукоположення. У церквах греко-візантійської традиції пресвітери називаються ієреями (протоієреями). Якщо ієрей (протоієрей) прийняв чернецтво, він називається ієромонахом (або ігуменом, архімандритом). Старший священик у приході називається настоятелем.
Священики керують парафіями, які об'єднуються в благочинні округи на чолі з ігуменами (або архімандритами). Благочинні округи утворюють єпархії, що збігаються з адміністративним поділом певної держави.
Найвищим ступенем священства є єпископство. Цей ступінь представлено єпископами, архієпископами, митрополитами, патріархами. Усі разом вони називаються архієреями (або єпископатом). Єпископи очолюють єпархії. Кілька єпархій можуть об'єднуватися в митрополії. Одна або кілька митрополій (єпархій) інколи утворюють екзархат – церковну одиницю з обмеженою автономією. Автономні церкви, як правило, очолюють митрополити. Самоуправні церкви теж очолює митрополит (католикос), який, на відміну інших митрополитів, має титул «Блаженний». Автокефальні церкви найчастіше очолюють патріархи або католикоси з титулом «Святійший», рідше – митрополити або архієпископи з титулом «Блаженніший».
Священнослужителів, які дали обітницю безшлюбності, у Православ'ї називають "чорним" духівництвом (на відміну від "білого", одруженого).
Існують три ступені чернецтва: рясофор, мантія (чи мала схима) і схима (чи велика схима). Нижчий ступінь, рясофор, означає "той, що носить рясу" (ряса - повсякденне довгополе одіяння ченців, із широкими рукавами). Мала і велика схима ("форма", "образ") - вищі ступені. Вони відрізняються більш строгими обітницями.
Священики-ченці називаються ієромонахами, ігуменами й архімандритами. Архімандрит ("начальник печер") - настоятель великого монастиря, лаври. Деякі ченці одержують цей титул за особливі заслуги перед Церквою. Ігумен ("ведучий") - настоятель звичайного чи монастиря парафіяльного храму. Ченці-священнослужителі, що прийняли схиму, називаються иеросхимонахами, схиигумінами, схиархимандритами.
Ченці в дияконському сані називаються иєродияконами, старші - архидияконами.
Духовне життя християнина
Джерелами віровчення Православної Церкви є Святе Письмо (Біблія) та Святий Переказ. Останній являє собою корпус догматичних, богословських, церковно-законодавчих текстів, що складалися, починаючи з перших століть існування християнства. Основою Переказу є праці видатних богословів і церковних діячів, св. Отців Церкви, а також збірки канонів — рішень церковних соборів (Вселенських і помісних) з догматичних та церковно-адміністративних питань («Номоканони»). Головна відмінність між православ'ям і католицизмом у формуванні Переказу полягає в тому, що Православна церква вводить до Переказу лише рішення перших семи Вселенських соборів, що відбулися до розколу 1054 р.
Перші віросповідні правила християн було сформульовано апостолом Павлом у його Посланнях (Рим. 10: 9; 1 Кор. 12: 3; 15: 3–5). Вони вимагали передусім сповідання віри в Ісуса Христа, Його викупну жертву та чудесне воскресіння. Це був своєрідний загальнообов'язковий для всіх християн догматичний мінімум.
Символ віри. Зі становленням і розвитком християнства виникла ціла низка правил та Символів віри, які регламентували й спрямовували життя християнських громад перших століть нашої ери. Та найсуттєвішим із них став Нікео-Константинопольський Символ віри, що був затверджений на перших двох Вселенських соборах (325 та 381 рр.).
Символ віри – стислий виклад головних догматів християнства, безумовне визнання яких є обов'язком віруючого.
Усі християни дотримуються такого Символу віри:
– існує один всемогутній Бог, який своїм словом усе створив, всім керує та існує вічно;
-
Бог є справедливий суддя, що за добро нагороджує, а за зло карає;
-
Бог – один, але в трьох іпостасях (особах): Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий; три іпостасі утворюють Пресвяту Трійцю;
-
Син Божий став людиною, страждав, помер і воскрес задля спасіння людей;
-
Ісус Христос заснував єдину соборну й апостольську церкву, в якій відбувається спасіння людини Божою благодаттю;
-
є вічне життя і воскресіння померлих.
Ці положення є обов'язковими для визнання їх християнами. Аби витлумачити їх глибинну сутність, було створено особливі тлумачні книги – катехізиси. Це дохідливі посібники для релігійного навчання.
Загальний зміст Символу віри визнається трьома основними напрямами християнства: православ'ям, католицизмом та протестантизмом. Католицька церква сповідує восьмий пункт Символу віри (про Святого Духа) з додатком Filioque ("філіокве", тобто «і від Сина»), який означає, що Святий Дух виходить не лише від Бога-Отця, а й від Бога-Сина.
Заповіді Мойсея. Основою і першим джерелом моральної доктрини християнства є Десять заповідей Божих, які були дані пророкові Мойсею на горі Синай (Вих. 20: 2–17).
1. Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною.
2. Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі і що на землі долі, і що у воді під землею. Не вклоняйся і не служи їм.
3. Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно.
4. Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для Господа Бога твого.
5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!
6. Не вбивай!
7. Не чини перелюбу!
8. Не кради!
9. Не свідчи неправдиво на свого ближнього.
10. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що у ближнього твого!
Перші чотири заповіді, що зводяться до праведного боговшанування та богопоклоніння, є витоками людської моральності. їх дотримання породжує цілу низку інших чеснот: смирення, щедрість, шанобливість, відсутність користолюбства, щирість, правдивість тощо.