ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 04.04.2024
Просмотров: 80
Скачиваний: 0
КОНСПЕКТ
Тема 1
Соціологія культури в контексті соціологічного знання
ПЛАН
1. Соціологія культури як наукова дисципліна
2. Сутність соціокультурного підходу до суспільних явищ
3. Напрями досліджень у соціології культури
4. Основні поняття соціологічного аналізу культури
1. Соціологія культури як наукова дисципліна
Соціологія культури – це галузь соціологічного знання, що вивчає
закономірності функціонування та розвитку культури як суспільного явища, а також форми виявлення цих закономірностей у людській діяльності, пов’язаної зі створенням, засвоєнням, збереженням і розповсюдженням ідей, уявлень, культурних норм, цінностей і зразків поведінки, які регулюють
взаємовідносини у суспільстві, а також між суспільством і природою.
Самостійною галуззю соціології вона стає в 60-70-і рр. ХХ ст. Уперше
поняття «соціологія культури» було введено у науку М. Адлером, який під
предметом цієї галузевої соціологічної теорії розумів вивчення соціальних
чинників становлення і функціонування культурних цінностей і норм, їх вплив на суспільство і соціальну поведінку людини. Однак, таке тлумачення
соціології культури не отримало широкого поширення в західноєвропейській
соціології та стало об’єктом гострої критики, оскільки у західноєвропейській
суспільно-політичній думці поняття «суспільство» і «культура» використовувалися, зазвичай, як синоніми. Тобто, соціологія не спроможна
відокремити культурне від соціального. Соціологія, на його думку, розглядає
культуру лише у форматі соціальних взаємозв´язків, тоді як суспільство є
функцією культури. Основний аргумент критиків позиції М. Адлера таким
чином зводився до того, що соціологія культури підміняє поняття "соціологія".
В більшості праць зарубіжних і вітчизняних соціологів культура
розглядалась як епіфеномен соціального. Панувала ідея про так званий
культурний лаг – відставання культури від розвитку суспільства. Ця ідея
приховано регулювала ставлення соціології до культури, відсувала на другий
план всю пов’язану з культурою проблематику. На перший план висувались
проблеми соціальної структури, соціальної стратифікації, економіки, системної будови суспільства. Лише з початку 60-х рр. на Заході, а з 90-х рр. – відходять в минуле уявлення про вторинність, епіфеноменальність і відсталість культури.
У широкому сенсі соціологія культури являє собою не просто галузь
соціологічної науки, вона своєю предметною сферою охоплює майже всю
проблематику суспільного життя, але під специфічним кутом зору. Адже
культурний зміст можна виділити у будь-якій сфері цілеспрямованої соціальної діяльності людей: праці, побуті, політиці, охороні здоров’я, освіті тощо, тобто у соціальній діяльності, спрямованій на максимальний розвиток закладених у людини здібностей, на реалізацію її соціальних цілей. Тому до соціології культури, виходячи із західноєвропейської соціологічної традиції, належить соціологія кіно, соціологія мистецтва, соціологія музики, соціологія театру тощо.
У вузькому сенсі соціологія культури розглядається як відносно
самостійна соціальна система, що локалізується в духовній сфері суспільного
життя. При соціологічному вивченні культури вітчизняні дослідники особливу увагу приділяють її аксіологічному аспекту, тобто визначенню ціннісної компоненти, яка дає змогу об’єднати елементи культури в систему, що забезпечує їх взаємозв’язок на різних ієрархічних рівнях суспільної організації: суспільства загалом, соціальних груп і особистостей. Людина в цьому контексті розглядається одночасно як суб’єкт і об’єкт культурного розвитку. При цьому найважливішим завданням соціології культури є соціологічне вивчення інтересів, переваг і орієнтацій людей як ступенів формування їхніх цінностей, що дає можливість для переходу від кількісного аналізу до якісного, а також для вдосконалення методів виміру соціально-культурних явищ у суспільстві.
Зазначимо, що феномен культури настільки складний і багатогранний, що кожна наука – філософія, історія, мистецтвознавство, етнографія, культурологія й соціологія – знаходить свою специфічну предметну нішу при дослідженні цього суспільного явища. Соціологію цікавить насамперед роль культури у функціонуванні і розвитку суспільства. Культура як суспільний феномен чутливо реагує на всі зміни, що відбуваються у соціумі. Вона також здійсню є певний вплив на нього, формуючи і визначаючи переважну більшістсоціальних процесів, включаючи й такі процеси, як групоутворення, соціальна мобільність тощо.
Соціологія культури – це галузь соціології, яка вивчає культуру як
соціальний феномен, місце і роль у взаємодії з іншими системами суспільства, а також взаємодію особистості, спільноти і суспільства. Соціологію культури цікавить передусім взаємодія культури і суспільства, вона концентрується на соціальному вимірі культури, її впливі на соціальну поведінку, загальних правилах, зразках поведінки, засобах мотивації.
Загалом у соціології культури ще недостатньо всебічно і повно вирішені питання предметної сфери цієї галузевої соціологічної теорії. Більшість учених схиляються до думки, що предметом соціологічного дослідження культури може виступати, по-перше, вся система культури як єдине ціле чи будь-який із її видів, узятий у взаємодії з іншими соціальними системами; по-друге, кожний з елементів соціодинаміки культури, культурної комунікації, взятий у співвідношенні з іншими системами суспільства. Інакше кажучи, предметом соціології культури є соціальні аспекти функціонування культури в суспільстві.
Об´єктом соціології культури, як правило, є діяльність людей
(суспільства загалом, різноманітних соціальних груп і особистостей), пов’язана з виробництвом, поширенням і споживанням культурних цінностей – як матеріальних, так і духовних. У принципі соціологія культури може вивчати будь-які суспільні явища та події, що слугують віддзеркаленням певних форм та видів культурного життя людей: пам’ятники, заповідні місця, колекційні й музейні експонати, народні промисли й ремесла, які відбивають характерні риси нації, народу, певної соціальної групи або традиції міста, села чи країни загалом.
Доцільно вирізнити три основні рівні соціології культури:
теоретична загальна соціологія культури (її завданням є розробка
теоретичних моделей суспільного функціонування культури як цілого);
соціологічна теорія культури та її основних напрямів, таких, як
соціологія мистецтва, соціологія дозвілля, етнокультурсоціологія, соціологія
освіти, виховання тощо;
емпіричні дослідження функціонування культури в різних сферах
життєдіяльності суспільства, скеровані на фіксацію специфіки культурних
явищ, їхньої динаміки в кількісних і якісних показниках та індикаторах.
Основні функції соціології культури:
науково-пізнавальна – забезпечує знання про соціальні фактори і
механізми, які впливають на культурні процеси і культурну динаміку;
освітня – поширення відповідних знань серед членів суспільства з
метою допомогти їм орієнтуватися в складних сучасних умовах, розкрити й
обґрунтувати уявлення про них;
практична – наукові дослідження цілеспрямованих культурних змін і
культурної політики.
2. Сутність соціокультурного підходу до суспільних явищ
Соціокультурний підхід полягає в тому, що в його рамках існування і
розвиток людства і всіх спільнот вивчають крізь призму співвідношення
соціальності і культури. Специфіка соціологічного варіанту соціокультурного підходу полягає в аналізі суспільства як єдності культури та соціальності в його конкретно-історичних формах. Соціологи трактують цю єдність по-різному, тому всередині соціологічного варіанту соціокультурного підходу можна знайти кілька версій розгляду поєднання і співвідношення культурного і соціального:
а) культура є якістю суспільства, соціального життя і соціальних відносин
у його межах; кожне конкретне суспільство є якісно визначеним через його
культуру; саме тому і саме цим воно відрізняється від інших товариств;
б) культурне і соціальне – це дві базові складові суспільства; їх питома
вага і співвідношення в рамках соціуму носять конкретно-історичний характер;
в) суспільство є різновидом системи, яка залежно від співвідношення в
ній соціальності і культури розвивається від простої до складної надорганічної і далі – до соціокультурної системі, яка володіє здатністю до саморозвитку і саморегулювання.
Суспільне життя являє собою цілісний процес соціальної творчості на
основі культурних універсалій і культурних програм, з одного боку, а з іншого – культурної творчості на основі певних соціальних умов, які роблять
можливими одні культурні інновації та їх суспільну реалізацію і разом з тим
відкидають інші. Культура в цьому ланцюзі виступає як основна якісна характеристика певного соціуму; поняття культури характеризує суспільство- систему якісно, в якісній перспективі, через якість соціального життя висловлює рівень міру досягнень у плані оволодіння силами природи і своїми власними соціальними зв'язками і відносинами. Різні етапи суспільного розвитку мають не тільки певну культурну якість, але і відрізняються за вагою культури в житті соціуму.
Формування соціокультурної реальності – процес, що почався ще в
первісному суспільстві. Йому притаманна відсутність чіткого розмежування
соціальних відносин і культурних процесів, соціальної структури і культурних зразків; всебічний синкретизм первісності якраз і є проявом культурного якості даного етапу розвитку суспільства. Навіть ранньокласові соціуми, де культурні елементи в певній мірі визрівають і починають виділятися, в цілому характеризуються безумовним і жорстким підпорядкуванням культури суспільству, соціальності. Разом з тим в епоху премодерна, починаючи з Середньовіччя, поступово зароджуються основи нового типу взаємин між культурою і суспільством; змістом цього процесу є розвиток і розширення автономії культури і щодо економічної, і щодо політико-правової структури суспільства, і щодо соціальності в цілому. Це дозволяє говорити про зародження на цьому історичному етапі соціокультурної реальності та перші кроки її оформлення.
