ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 04.04.2024
Просмотров: 86
Скачиваний: 0
В індустріальному суспільстві культура стає все більш самостійною,
посилюється її вплив на соціальні процеси, явища і відносини, але ступінь її
суспільного значення поки залишається недостатньо високою. У цьому типі
суспільства незаперечно домінують соціально-економічні відносини і техноцентрізм, а культурні феномени тривалий час мають значення вторинних і другорядних. Однак формування соціокультурної по суті реальності поступово набирає обертів.
Постіндустріальне суспільство стає першим типом суспільства, в якому
соціальні та культурні фактори врівноважуються і формують власне
соціокультурну реальність, що характеризується глибоким взаємопроникненням культурних і соціальних процесів і явищ. Культурні
складові суспільства тепер розглядають нарівні з матеріально-економічними та соціально-політичними факторами – як паритетні.
У той же час і паралельно з цим у світі на планетарному рівні
формуються складні соціокультурні суперсистеми. Складну соціокультурну
систему ми пропонуємо визначати як стан суспільства, при якому:
- питома вага культури і соціуму, культурного і соціального є
рівноцінним, паритетним і втілюється у відповідній соціокультурній
реальності;
- поступово зникають разючі відмінності між характером культури і
типом соціальності;
- запановує принцип людини активної, багатовимірної, людини як
суб'єкта-творця, суб'єкта дії, що знаходиться в тісному зв'язку з іншими
суб'єктами, наділеними аналогічними характеристиками;
- різні види соціальної активності суб'єктів все більше ґрунтуються на
культурі;
- посилюється ієрархізованість соціальної структури, з'являються нові
еліти, причому культурна еліта виявляється на вістрі соціокультурного
розвитку завдяки висуненню, формулювання, поданням, реалізації нею нових
культурних програм.
Переважна більшість вчених вважають, що в майбутньому питома вага
культурних факторів і феноменів культури буде не тільки зростати, але й стане визначальним у порівнянні з соціально-економічними та соціально-
політичними чинниками. Концентрованим вираженням таких поглядів можна
вважати твердження, що культура вже на початку ХХІ століття визначає, яким має бути суспільство і в якому напрямку воно буде розвиватися.
3. Напрями досліджень у соціології культури
У межах усієї соціології культури можна також вирізнити два основні
методологічні підходи, довкола яких гуртуються дослідники – об’єктивістський і культурно-аналітичний. Перший підхід акцентує на тому, що людське суспільство є вищою сходинкою розвитку всього живого, а також розрізняє суспільство і культуру: суспільство, його системи і структури існують об’єктивно, поза й незалежно від світу культури – ідей, світоглядів, уявлень індивідів, груп і спільнот, які утворюють це суспільство.
До цієї групи теорій належать практично всі натуралістські, позитивістські концепції разом із початковими версіями структурного функціоналізму.
Позитивісти вважали, що культура як витвір людини є тією силою, котра здатна або прискорювати, або, навпаки, гальмувати об’єктивний процес еволюції людського суспільства. Будучи початковою сукупністю
індивідуальних суб’єктивних утворень (ідей, поглядів, переконань, почуттів,
емоцій людини), вона з часом об’єктивується, відривається від індивіда і
перетворюється на соціальну силу, незалежну від окремої людини та навіть
пануючу над нею. Тому, наприклад, О.Конт розглядав мораль і релігію радше
не як специфічно культурні утворення, а як передусім складові певного
соціального інституту, явища соціального характеру, здатні допомогти
побудувати впорядкований соціальний організм і зменшити деструктивний
вплив на нього низьких людських інстинктів.
Отже, представники об’єктивістської течії розцінювали культуру як
вторинний щодо суспільства та його структур феномен соціального
походження й характеру, основне призначення якого полягало у зміцненні
суспільства. При цьому сутнісний бік культурних процесів і явищ цікавив
соціологів цієї орієнтації набагато менше. Таким чином, культурні системи
трактувалися ними з погляду функціонального, як такі, що допомагають
досягти певних соціальних цілей.
Натомість культурно-аналітичний підхід є вираженням іншого розуміння людського суспільства: його вже не треба розглядати як продовження природи, як об’єктивну реальність, подібну до тієї, що її вивчають природничі науки.
Воно, суспільство, в цьому разі є продуктом людських дій; штучним, створеним людьми явищем – іншими словами, культурним продуктом. Ця група теорій представлена переважно «розуміючою соціологією», символічним інтеракціонізмом і феноменологічною соціологією. Початок розробки цього підходу закладено у працях засновника «розуміючої соціології» М.Вебера, для якого головним було розуміння людини як істоти передовсім культурної. Тому особливості соціальної поведінки людини полягають не в тому, що вона регулюється ззовні; відмінність людинивід тварини полягає у наявності в людини сенсу, що суб’єктивно їй (поведінці)
надається. Поряд із цим сенсом соціальної дії предметом соціологічного аналізу є вся багатоманітність ідей, поглядів, переконань, уявлень, образів світу; все це в сукупності й становить культуру. Якраз складники культури й мотивують будь-яку соціальну дію, надають їй сенсу. Так, соціальні дії, що мотивувалися протестантською етикою, сприяли зародженню і формуванню культурних передумов капіталістичного розвитку.
Людина, за словами засновника символічного інтеракціонізму Ч. Кулі,
людина є насамперед істотою культурною і вона починає з простих форм
«інтимної» взаємодії в первинних групах, особливо сімейних і сусідських, які
існують всюди і завжди, і діють на конкретну людину завжди однаково. Згодом, мірою проходження людини через інші соціальні групи і спільноти, в неї виробляється її соціальна природа, яка одночасно м є культурний характер, бо це є певний спільний для людства комплекс соціальних почуттів, установок, моральних норм тощо; цей комплекс і становить універсальне духовно-культурне середовище людської діяльності.
Іншому засновникові символічного інтеракціонізму В.Томасу належить
концепція «визначення ситуації» («теорема Томаса») : якщо ситуація визначається як реальна, то вона є реальною також за своїми наслідками. Звідси В.Томас робив висновок про те, що соціологи мають аналізувати
соціокультурний світ двояко: так, як його бачить об’єктивний дослідник, і так, як його бачать індивіди, що діють і взаємодіють по-своєму, згідно з вкладеним ними у ці акти суб’єктивним сенсом. Саме це дало підставу вважати такий підхід культурним аналізом на мікрорівні.
4. Основні поняття соціологічного аналізу культури
Цінності — це визнані всім суспільством або більшістю його членів
уявлення про те, до яких цілей повинна або може прагнути людина, або до чого вона прагнути не може (наприклад, десять християнських заповідей).
Соціальні норми – правила поведінки, очікування і стандарти, які
регулюють поведінку людей, суспільне життя відповідно до цінностей певної
культури і зміцнюють стабільність і єдність суспільства.
Соціокультурні уявлення — це регулятиви, що формуються на
особистісному рівні на основі повсякденного досвіду; це первинні орієнтації в просторі культури суспільства, соціальної спільноти або групи.
Культурні універсалії – загальні риси, які притаманні всім культурам.
Дж. Мердок до них він зараховує спорт, прикраси тіла, спільну працю, танець, освіту, поховальні ритуали, звичай робити подарунки, гостинність, інцест, жарти, мову, релігійні обряди, виготовлення знарядь праці тощо.
Звичаї – це усталені схеми (патерни) поведінки, обов´язково на рівні
культури загалом. їх можна охарактеризувати як культурні звички.
Традиції – це сукупність елементів культурної спадщини, які передаються із покоління в покоління і є цінністю в межах цієї культури.
Мова — це сукупність знаків і символів, що використовується членами
суспільства для здійснення комунікацій, а також в рамках вторинних
моделюючих систем (в художній літературі, поезії, ритуальних текстах тощо).
Ментальність – система переконань, уявлень і поглядів індивідууму або
суспільної групи, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.
Уподобання – це звичаї, що мають матеріальне значення. До цієї
категорії, як правило, входять такі форми поведінки людей, що властиві тому
чи іншому суспільстві і мають моральну оцінку.
Культурний шок - це стан спантеличення, втрати орієнтації та емоційного збурення, спричинений, коли людина раптово потрапляє в незнайоме їй середовище чи іншу культуру. Це шок від нового, від зустрічі з новою культурою.
