Файл: Матеріали 3-4.docx

товариства "зрілої" або "пізньої" сучасності, відзначав, що «Я» сучасної

людини є «рефлексивний проект», за який відповідає сам індивід. «Ми є тим,

що ми самі з себе створюємо». Необхідно відзначити, що такий тип

формування ідентичності зумовлений структурними та культурними змінами,

які зазнають суспільства в процесі модернізації: перш за все, руйнуванням

станової системи нерівності; промисловою революцією, урбанізацією, яка

руйнує традиційні (родинні, общинні, сусідські) соціальні зв'язки,

диференціацією культури та ін.

Сучасна масова культура і ЗМІ відіграють величезну роль у формуванні

ідентичностей. Вони виробляють і тиражують культурні моделі і типажі, які

служать багатьом людям зразком для наслідування і створення "образів себе".

"Конструювати" себе, озираючись на готовий зразок, набагато простіше, ніж

намагатися займатися творенням власного "Я" самостійно. Але подібні

наслідувальні ідентичності досить поверхневі. Тут варто говорити, швидше,

про "імідж", ніж про "сутності".

Проблема ідентичності в сучасних суспільствах може бути представлена і

в дещо іншому ракурсі: з урахуванням зміни «балансу між Ми-ідентичністю та

Я. ідентичністю». «Ми-ідентичність» і «Я-ідентичність» - терміни,

запропоновані Н.Еліасом. «Ми-ідентичність» формується під впливом

усвідомлення індивідом належності до цієї групи. «Я - українець», «я -

мусульманин», «я - хіпі» - це приклади «Ми-ідентичності», самовизначення

індивіда за допомогою ідентифікації з групою, спільністю.

З точки зору Еліаса, в сучасних суспільствах «Я-ідентичність» переважає:

людина розглядає себе, перш за все, як незалежного автономного індивіда. У

більш ранніх суспільствах, навпаки, «Ми-ідентичність» була набагато

важливіше для самовизначення людини, оскільки його життя було нерозривно

пов'язана з тією чи іншою групою: сім'єю, родом, плем'ям, громадою.

---

3. Форми прояву індивідуальності та культура

Особистість існує як нерозривна єдність двох аспектів - соціального та

індивідуального. Кожна людина - і носій соціально типових рис, і - неповторна

індивідуальність. Індивідуальність являє собою результат унікальної

біографічної ситуації кожного індивіда, унікального поєднання засвоєної

культурної спадщини з власним життєвим досвідом.

Форми прояву індивідуальності, передбачені культурою і типові для

більшості членів суспільства називаються інтракультурними або конформними

Інтракультурна індивідуальність передбачає можливість проявити себе, не

виходячи за рамки допустимого і традиційного, але, навпаки, зміцнюючи і

стверджуючи значимість традиції. Можна бути "воїном" - і "доблесним

воїном". "Доблесних воїнів "завжди менше, ніж звичайних. Бути" доблесним

воїном " важче і почесніше. Людина, реалізуючи себе в подібній якості, і

стверджує свою індивідуальність, свою відмінність від інших, і, в той же час, не

виходить за рамки звичного. Чим складніша структура суспільства і його

культура, тим більше форм інтракультурної індивідуальності вона передбачає.

У сучасному суспільстві людина може реалізувати себе в самих різних якостях:

спортсмена, ученого, менеджера, студента, хіпі, спортивного фаната, борця за

права людини і т.д. Існують і досить стійкі форми "негативного",

"деструктивного" прояву індивідуальності, пов'язані із злочинністю.

Поряд з "інтракультурною" індивідуальністю виділяється також

"метакультурна". Метакультурна індивідуальність проявляє себе, виходячи

частково за межі існуючих норм і звичаїв наприклад, герой грецьких міфів

"хитромудрий Одіссей"). Завдяки метакультурній індивідуальності, суспільство

має можливість пристосовуватися до умов, що змінюються, і оновлюватися.

Значення метакультурної індивідуальності зростає в кризові, перехідні епохи,

коли люди потребують нових орієнтирів.

Інтракультурна індивідуальність завжди переважає в суспільстві, а

метакультурна являє собою виключення з правил. Її специфіка полягає у

здатності "відсторонитися" від прийнятих культурних зразків і створити щось

---

нове. Це складне завдання, особливо у суспільствах, де культурна традиція має

незаперечний авторитет, а цінності і норми відрізняються гомогенність. Однак у сучасних суспільствах ситуація істотно змінилася – особливо у другій

половині ХХ століття. Протягом більшої частини людської історії форма

прояву індивідуальності визначалася місцем, яке людина займала в соціальній

структурі.

У сучасних суспільствах людина вже не може сподіватися на те, що

набутий їм статус, зайнята "соціальна ніша» не будуть їм втрачені. Протягом

свого життя людина нерідко змінює і місце проживання, і місце роботи, і

професію, і сім'ю, і друзів. Її індивідуальність (як і його ідентичність) все

менше залежить від втрати стійких соціальних характеристик. У подібних

суспільствах зростає значення культурних чинників, які впливають на

індивідуальність. Людина починає "шукати себе" поза сферою стійких

соціальних практик, у сфері значень і образів, різних форм творчості.

---

Тема 4 ритуал, символ і міф як елементи культури план

1. Ритуал як соціальний феномен

2. Символи культури в соціологічному баченні

3. Міфологія як форма соціальної орієнтації людини.

1. Ритуал як соціальний феномен

Отже, слово «ритуал» означає «те, що підкоряється порядку». Ритуал (від

лат. ritualis – обрядовий, від ritus – релігійний обряд, урочиста церемонія) – вид

обряду, історично сформована форма складної символічної поведінки,

кодифікована система дій (у тому числі мовних), що слугують для вираження

певних соціальних і культурних взаємин (визнання певних цінностей чи

авторитетів, підтримки соціально-нормативної системи й т. ін.). Ритуалом треба

вважати обряди надзвичайно урочистого, демонстративного характеру, де

форма виконання жорстко регламентована. У такому розумінні ритуал

прирівнюється до офіційної урочистості, дипломатичного прийому тощо. Існує

й більш широке тлумачення ритуалу – як сукупності приписів і правил

проведення обрядів. До ритуалу відносяться норми складних символічних дій,

що історично виникли або були навмисно встановлені й система яких набула

жорсткої канонізації. Ритуал являє собою демонстрацію форми, що втілює не

стільки змістовність цінностей, скільки ставлення до них – визначення, повага.

Внутрішня структура ритуалу включає ряд складових елементів свята, обряду,

ювілею в їх послідовному застосуванні. Ритуалу притаманні чітка

регламентація символічних дій, неможливість відхилення від приписаного

порядку.

У найдавніших релігіях ритуал був головним вираженням культових

відносин. Як зазначає, В. Тернер, ритуал – це стереотипна послідовність дій, які

охоплюють жести, слова і об’єкти, виконуються на спеціально підготовленому

місці і мають на меті вплив на надприродні сили або істоти в інтересах і цілях

виконавців. Ритуали можуть бути сезонними,, присвяченими культурно

відзначеному моменту зміни клімату, жнива або перехід з зимніх пасовицтв на

літні, вихід на полонину тощо. Ритуали також можуть залежати від обставин

життя окремої людини або колективу.

---

У повсякденному розумінні під ритуалом мається на увазі стандартна

стійка послідовність дій, що має церемоніальний характер. При цьому

передбачається, що ритуал – лише формальна процедура, тобто цінності і

змісти, приписувані ритуальній дії, не є істинними цінностями і змістами

індивіда, що здійснює ритуал. Тому і говорять: «усе це тільки ритуал»,

вказуючи на невідповідність зовнішньої поведінки індивіда і його

внутрішнього світу. Тобто термін "ритуал" у повсякденній мові має негативне

ціннісне забарвлення.

Ритуал має культурне походження і виконує три функції:

 заборона боротьби між членами групи;

 утримання їх в замкнутій спільності;

 обмеження певної спільноти від інших груп.

Людська культура повністю заснована на ритуалі. Неритуалізованих дій

залишилося дуже мало (чихання, плевки). Їх називають некультурними діями.

Соціологічне визначення ритуалу допомагає зрозуміти, чому ритуальна

регуляція поведінки залишається і досі дієвою. За формулюванням німецького

соціолога Р. Фукса, ритуал – це соціально регульована, колективно здійснювана

послідовність дій, що не породжує нової предметності і не змінює ситуацію у

фізичному плані, а переробляє символи і веде до символічної зміни ситуації. Як

бачимо, важливими ознаками ритуалу є його колективний характер та

соціальна регуляція послідовності дій. Але колективний характер на соціальну

регуляцію мають й інші форми поведінки, перш за все – практичні дії. Маються

на увазі колективні дії людей, що спрямовані на зміни у фізичному світі,

наприклад, діяльність будівельної чи сільськогосподарської бригади. Саме ним

протистоїть ритуал, бо зміни, до яких він призводить, стосуються не фізичного,

а символічного світу. Іншими словами, ритуал дозволяє робити зміни у

символічній сфері суспільства, а саме – коректувати зв’язки людей та символів.

Ритуальні форми поведінки, якими б далекими вони не були від потреб

повсякденного життя, не байдужі до змісту та цінностей, що затверджуються за

їх допомогою. Відкидання елементів ритуалу веде до руйнування

інституціональних утворень і становлення нового ціннісного змісту взаємодій.

---